Постанова № 74361154, 24.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2428/18 Справа № 201/7236/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Каратаєвій Л.О., Пищиди М.М.

при секретарі – Кравцовій Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

19 травня 2017 року позивач звернувся до суд з позовом до ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення грошових коштів. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач у позовній заяві посилався на те, що 21.04.2011 року ним до Кіпрської філії ПАТ КБ «Приватбанк» було подано заяву про відкриття рахунку в іноземній валюті (євро), на підставі якої на ім’я позивача було відкрито поточний рахунок № 26200040001335 (євро). 22.12.2016 року позивач звернувся до Кіпрської філії з заявою про видачу готівки з поточного рахунку у сумі 154 551,27 євро, проте вимоги позивача про перерахунок коштів банком виконані не були. Того ж дня, позивач письмово звернувся до філії з вимогою щодо підтвердження можливості отримання ним 23.12.2016 року до 10:00 год. належних йому грошових коштів, проте в визначений строк кошти не було видано банком, а натомість надано лише довідку щодо залишку коштів на рахунку. 27.12.2016 року ОСОБА_2 повторно з’явився до банку для отримання коштів зі свого поточного рахунку або отримання письмової відповіді на його запит від 22.12.2016 року, проте не отримав від банку очікуваної відповіді, кошти видані не були, та позивачу було надано лише довідку про залишок коштів на рахунку станом на 27.12.2016 року. В подальшому за період з 09.01.2017 року по 13.02.2017 року банк почав частково видавати позивачеві готівкові кошти в межах самостійно встановленого ліміту, спочатку 500 євро в день, а потім 300 євро в день. В період з 22.12.2017 року по 02.02.2017 року філія не приймала платіжні доручення позивача на безготівковий переказ коштів в іншій банк, посилаючись на відсутність такої технічної можливості після “націоналізації”. 02.02.2017 року позивачу було повідомлено про можливість здійснити безготівковий переказ його коштів в інший банк, після чого, того ж дня позивачем було надане платіжне доручення на переказ 147500,00 євро на його рахунок в іншому банку, проте, банком відповідний платіж виконаний не був, а з поточного рахунку було здійснено списання комісії. 13.02.2017 року працівниками філії було запропоновано позивачеві оформити нове платіжне доручення, оскільки скінчився термін дії платіжного доручення від 02.02.2017 року 13.02.2017 року позивачем було подане нове платіжне доручення на перерахування 147 500 євро на його рахунок в іншому банку та 13.02.2017 року, грошові кошти у сумі 147500 євро були перераховані на поточний рахунок позивача, відкритий в іншому банку (а.с.а.с.3-5,92-94).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів – задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код - ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1) пеню за прострочення здійснення переказу коштів з поточного рахунку № 26200040001335 у сумі 225 991 грн. 30 коп.

Також вирішено питання щодо судового збору (а.с. 183-184).

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.189-191).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.04.2011 року ОСОБА_2 подав до Кіпрської філії ПАТ КБ «Приватбанк» заяву про відкриття рахунку в іноземній валюті «євро», на підставі даної заяви було відкрито поточний рахунок №26200040001335 та розміщено на ньому грошові кошти належні позивачеві (а.с.23).

22.12.2016 року позивач звернувся до філії з заявою №:р.18.00.1/22-918 про видачу готівки з поточного рахунку у сумі 154551,27 євро (а.с. 29), крім того, цього ж дня 22.12.2016 року позивачем було надано платіжне доручення (а.с. 31) про видачу коштів з рахунку, грошові кошти за відповідним розрахунковим документом позивачем отримані не були.

Після 22.12.2016 року ОСОБА_2 неодноразово звертався до Кіпрської філії з вимогою для отримання готівкових коштів зі свого поточного рахунку або отримання письмової відповіді на його запит. На відповідні заяви позивача банком надавалися довідки про щодо залишку коштів на рахунку позивача.

За період з 09.01.2017 року по 13.02.2017 року відповідач почав частково видавати позивачеві готівкові кошти в межах лімітів, спочатку 500 євро в день, а потім 300 євро в день, при цьому, платіжне доручення позивача від 02.02.2017 року про видачу всієї суми залишку коштів розміщених на поточному рахунку, банком виконано не було.

Остаточний переказ суми залишку коштів позивача на рахунок в іншому банку був здійснений відповідачем 13.02.2017 року на підставі платіжного доручення позивача (а.с. 48).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 22.12.2016 року позивач був безпідставно обмежений в можливості розпорядження грошовими коштами, які знаходились на його поточного рахунку, а Кіпрська філія ПАТ КБ “ПриватБанк” не мала обмежень для здійснення видаткових операцій по поверненню коштів розміщених на рахунку позивача, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за прострочення переказу в сумі 225 991,30 грн., згідно наданого позивачем розрахунку, який не спростований відповідачем.

Вказані висновки відповідають фактичним обставинам справи, зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно ст. 7 Закону “Про міжнародне приватне право”, при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Статтями 25, 26 Закону встановлено, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.

Частинами 2 та 3 ст.32 Закону встановлено, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Згідно з ч.2. ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась.

Стаття 1066 ЦК України визначає, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Приписами ст.1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.04.2011 року ОСОБА_2 подав до Кіпрської філії ПАТ КБ «Приватбанк» заяву про відкриття рахунку в іноземній валюті «євро», на підставі даної заяви було відкрито поточний рахунок №26200040001335 та розміщено на ньому грошові кошти належні позивачеві.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та перекази» ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа. Згідно ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

22.12.2016 року позивач звернувся до філії з заявою №:р.18.00.1/22-918 про видачу готівки з поточного рахунку у сумі 154551,27 євро, чого зроблено не було.

Пізніше ОСОБА_2 неодноразово звертався до Кіпрської філії з вимогою для отримання готівкових коштів зі свого поточного рахунку або отримання письмової відповіді на його запит.

Відповідач частково видавав позивачеві готівкові кошти в межах лімітів, однак всієї суми залишку коштів розміщених на поточному рахунку, банком виконано не було.

Остаточний переказ суми залишку коштів позивача на рахунок в іншому банку був здійснений відповідачем 13.02.2017 року.

Також, зі справи вбачається, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2859 від 18.12.2016 року, розпочато процедуру виведення ПАТ КБ «ПриватБанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19.12.2016 року по 18.01.2017 року (включно) (а.с. 178).

Наказом Тимчасової адміністрації №5 від 19.12.2016 року було заборонено з 19.12.2016 року здійснювати у ПАТ КБ «ПриватБанк» будь-які видаткові банківські операції – безготівкові та готівкові, здійснювати оплату за укладеними правочинами без дозволу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 (а.с. 177).

23.12.2016 року на офіційному вєб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено інформацію наступного змісту: “Беручи до уваги реєстрацію Міністерством фінансів України прав власності на акції ПАТ КБ «ПриватБанк» в депозитарній системі, а також виконання плану врегулювання неплатоспроможного банку ПАТ КБ «ПриватБанк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21.12.2016р. №2897 «Про припинення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до зазначеного рішення з 22.12.2016р. припинено тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ «ПриватБанк» та відкликано повноваження, делеговані уповноваженим особам Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ «ПриватБанк».

21.12.2016 року на офіційному сайті Центрального банку Кіпру було розміщено інформацію про те, що Центральний банк Кіпру, з огляду на спільну заяву Міністерства фінансів України і Національного банку України про участь у капіталі ПАТ КБ «ПриватБанк» від 18.12.2016р., і, зокрема, для того, щоб захистити інтереси кредиторів банку та фінансову стабільність у Республіці, вирішив приступити до введення наступної додаткової умови ліцензування банківської діяльності ПриватБанку для подальшої роботи відділення на Кіпрі: відділення Приватбанку на Кіпрі повинно займатися виключно наведеними нижче банківськими операціями: 1) Повернення або поновлення поточних вкладів і отримання платежів за існуючими кредитними лініями; 2) Оплата адміністративних витрат, що пов’язані з роботою відділення.

Отже, вище викладене спростовує твердження відповідача, про неможливість банка в період з 19.12.2016 року по 18.01.2017 року (включно) здійснювати будь-які перекази з використанням функціональних можливостей систем грошових переказів.

Відповідно до п. п. 1.24, 1.41 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Сума переказу - кошти, відповідна сума яких внаслідок переказу має бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому у готівковій формі.

Відповідно до ст. ст. 21, 30 цього Закону, ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Відповідно до ст. 32 цього Закону банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно наданого позивачем розрахунку, який відповідачем спростовано не було, заборгованість по пені складає 225 991 грн. 30 коп., яка була розрахована у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, з урахуванням здійснених відповідачем часткових виплат з період з 23.12.2016 року по 13.02.2017 року, та становить 7784,78 євро, яка станом дату її утворення в гривневому еквіваленті становить 225 991 грн. 30 коп.

З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Судом першої інстанції всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо була надана оцінка наявних в матеріалах справи доказів.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд 1 інстанції задовольняючи позові вимоги не перевірив коли саме після припинення тимчасової адміністрації відповідач зміг повноцінно відновити свою діяльність, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі твердження є безпідставними та не мають правового значення для вирішення справи по суті. Період повноцінного відновлення діяльності банку вже після припинення тимчасової адміністрації, не має впливати на права споживача послуг Банку .

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої заперечення, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з’ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: