Рішення № 74360521, 18.05.2018, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/3030/17

Провадження № 2/191/1413/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Кухар Д.О.

за участю секретаря – Силкіної О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України

про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування,

за участю в судовому засіданні :

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача Державної казначейської служби України – ОСОБА_2

представника Синельниківської місцевої прокуратури – ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що зважаючи на вчинення злочинною організацією проти нього шахрайських дій було розпочато кримінальне провадження ( досудове розслідування) за ст.190 КК України – відповідні відомості внесені до ЄРДР 20.05.2015 року. Стосовно завданих йому грошових збитків, позивач має доказ у вигляді чеку на суму 2500 грн. Згідно ухвали слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду від 26.07.2016 року є юридичне підтвердження факту незаконної бездіяльності слідчого Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4. Позивач зазначає, що саме вона винна у тому, що він до сьогодні не отримав належного відшкодування шкоди, на яке має беззаперечне право. Таким чином, відповідач – Держава Україна явно порушує Конвенцію з прав людини, що є ганебним і недопустимим у розумінні практики Європейською Суду з прав людини.

У зв’язку з цим, позивач просить стягнути з державного бюджету України на його користь грошові кошти в сумі 2500 грн., як відшкодування завданої йому грошової шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування, зокрема як наслідок бездіяльності слідчого поліції.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала. Підтримала наданий відзив щодо даного позову, в якому зазначила, що відсутні підстави для відшкодування майнової шкоди позивачу, а саме : бездіяльність досудового розслідування кримінального провадження та завдання позивачу майнового шкоди у розмірі 2500 грн. недоведена позивачем; надана до справи квитанція на переказ грошових коштів у розмірі 2500 грн.. через термінал ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтверджує факт оплати позивачем ( відсутня ПІБ, код ЄДРПОУ, номер картки), а також відсутні будь-які договірні відносини позивача з отримувачем коштів. Також зазначила, що на теперішній час досудове розслідування триває, винна особа не встановлена, механізм відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, яка компенсується йому за рахунок Державного бюджету у випадках та порядку, передбачених законом, законодавчо не врегульований. У зв’язку з цим, просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Представник Синельниківської місцевої прокуратури, яка вступила у справу з метою представництва інтересів держави на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в судовому засіданні в задоволенні позовних вимог просила відмовити. Підтримала письмові пояснення, згідно яких позивача, а також його дружину ОСОБА_5, визнано потерпілими у кримінальному провадженні №12015040390000981 від 20.05.2015 року за ч.І ст.190 КК України за фактом заволодіння коштами ОСОБА_1 шляхом обману за допомогою телефонної розмови, внаслідок чого ОСОБА_1 переказав грошові кошти у розмірі 2500 грн. через термінал ПАК КБ «ПриватБанк», який розташовано за адресою: м. Синельникове, вул.40 років Жовтня, 13. На теперішній час досудове розслідування триває, винна особа не встановлена, жодній особі не повідомлено про підозру. Вина та прямий причинний зв'язок між бездіяльністю посадових осіб - працівників СВ Синельниківського ВП ГУНП у Дніпропетровській області при розслідуванні кримінального провадження № 12015040390000981 та завданою потерпілому ОСОБА_1 злочином майновою шкодою у розмірі 2500 грн. є недоведені позивачем, а тому посилання на бездіяльність слідчого як на підставу задоволення позову є необгрунтованим. Також зазначила, що механізм відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, яка компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, законодавчо не врегульований. Положення ст. 1177 ЦК України не формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину. Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину, мають визначатися спеціальним законом. До прийняття такого закону відшкодування державою шкоди відповідно до ст. 1177 ЦК України на підставі загальних правил, в тому числі на підставі лише ст.16 ЦК України, здійснюватись не може, а тому підстави для відшкодування майнової шкоди позивачу відсутні.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, представника Синельниківської місцевої прокуратури, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно чеку № 16052015132542, 16.05.2015 року о 13-25 годині невідома особа здійснила поповнення картки 516875 **** **** 74 через термінал ПАТ КБ «ПриватБанк», який розташований за адресою : вул.. 40 - річчя Жовтня,13, на суму 2500 грн..

З ухвали слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду від 26.07.2016 року вбачається, що в провадженні СВ Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області знаходиться кримінальне провадження № 12015040390000981 від 20.05.2015 року по факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Стаття 1166 ЦК до наведених правовідносин не застосовується оскільки відшкодування шкоди потерпілому внаслідок злочину регламентує спеціальна норма - ст. 1177 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Для того, щоб притягти особу до цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1177 ЦК України (тобто відшкодувати фізичній особі шкоду, завдану кримінальним правопорушенням), необхідно встановити наявність відповідних матеріальних та процесуальних умов у їх сукупності.

До матеріальних умов відшкодування фізичній особі шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, на підставі ст. 1177 ЦК України належать такі: 1) вчинення кримінального правопорушення, тобто суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (далі - КК) або проступку; 2) завдання фізичній особі майнової та/або моральної шкоди; 3) наявність причинного зв’язку між кримінальним правопорушенням і шкодою, яка настала внаслідок вчинення такого правопорушення. Вбачається, що в діях заподіюва- ча шкоди достатньо встановити усічений склад цивільного правопорушення, оскільки питання про його вину вирішується в межах першої умови притягнення до відповідальності.

Під час визначення суб’єктного складу відповідних правовідносин (зокрема, зобов’язаної особи) звертає на себе увагу той факт, що в ч. 2 ст. 1177 ЦК України як джерело відшкодування називається Державний бюджет України. Диспозиція ч. 2 ст. 1177 ЦК України має бланкетний характер, оскільки, виходячи зі змісту цієї статті, випадки й порядок такого відшкодування мають передбачатися законом.

Не дивлячись на низку проектів законів, поданих до Верховної Ради України та присвячених регламентації умов та порядку відшкодування (компенсації) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок Державного бюджету України, жоден із них не був прийнятий.

У держави України є позитивний обов’язок компенсувати шкоду потерпілим, як певного гаранта дотримання прав та закону у державі, відсутність спеціального закону не звільняє державу Україна виконувати обов’язки щодо компенсації потерпілим від злочину. Цей обов’язок є стимулом до належного виконання своїх функцій державою, та важливою гарантією авторитету влади в Україні, яка ставить на перше місце захист прав людей, та закону, ніж майновий інтерес держави.

У контексті відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України слід звернути увагу й на те, що обов’язок держави в певних випадках відшкодувати шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, не ґрунтується на загальних засадах цивільно-правової відповідальності. Цей обов’язок держава покладає на себе як гарант безпеки людини. Згідно зі ст. З ОСОБА_6 України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Ґрунтуючись саме на цих конституційних положеннях, держава бере зобов’язання відшкодувати людині (фізичній особі) шкоду, завдану кримінальним правопорушення. Така компенсація державою шкоди не має розглядатися як майнова відповідальність, перекладена з особи, що вчинила кримінальне правопорушення, на державу. У цьому випадку доречно вести мову про те, що держава, виконуючи соціальні функції, створює відповідній особі допоміжні, максимально привілейовані механізми усунення негативних наслідків кримінального правопорушення.

Вживання терміну «компенсація» в назві ст. 1177 ЦК України та диспозиції ч. 2 цієї статті пояснюється не різновидом шкоди, що компенсується (оскільки як у частині першій, так і в частині другій ст. 1177 ЦК України мова йде як про майнову, так і про моральну шкоду), а обумовлено суб’єктним складом, джерелом та порядком компенсації такої шкоди (державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом). Вважаємо, що обраний законодавцем підхід є даниною міжнародно-правовим актам, де у відповідних випадках вживається саме термін «компенсація» (зокрема, Декларація ООН «Основні принципи правосуддя для жертв і зловживання владою» від 29.11.1985 р; Європейська конвенції щодо відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 24.11.1983 р.).

Поряд із цим у ч. 2 ст. 1177 ЦК України мова йде не про відповідальність держави перед потерпілим, а про перенесення обов’язку відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушення, на державу в порядку виконання нею соціальних функцій.

Ухвала слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду від 26.07.2016 року є доказом незаконної бездіяльності слідчого Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4, чим фактично встановлено, що держава в особі уповноважених нею органів не виконала покладені на неї функцію по захисту потерпілих від злочину, не вчиняла дій по розслідуванню злочинів, досудове слідство повинно проводитися в розумні строки.

Представник прокуратури підтвердив ті обставини, що позивач ОСОБА_1 та його дружину ОСОБА_5, визнано потерпілими у кримінальному провадженні №12015040390000981 від 20.05.2015 року за ч.1 ст.190 КК України. По факту заволодіння коштами ОСОБА_1 шляхом обману за допомогою телефонної розмови, внаслідок чого ОСОБА_1 переказав грошові кошти у розмірі 2500 грн. через термінал ПАК КБ «ПриватБанк», який розташовано за адресою: м.Синельникове, вул.40 років Жовтня, 13.

Підтверджені обставини не потребують доказування, та є встановленими.

Позивач ОСОБА_1 суду пояснив, що він діяв в суді також в інтересах подружжя, а саме за згодою своєї дружини ОСОБА_5, з якою перебуває в офіційному шлюбі.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК зазначається, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 65 СК дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Не можна не звернути увагу на мету прийняття ОСОБА_6 України, зокрема законодавець приймає ОСОБА_6 України, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями (Преамбула).

Суд звертає увагу на те, що саме норми ОСОБА_6 України, як правового акту найвищої дії вказують на те, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1 ОСОБА_6 України) Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 ОСОБА_6 України). В Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_6 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_6 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_6 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_6 України гарантується. (ст. 8). Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. (ст. 21). Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_6, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. (ст. 22).

За вимогами ст. 41 ОСОБА_6 України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За вимогами ст. 55 ОСОБА_6 України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією ОСОБА_6, та у порядку, визначеному законом. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За вимогами ст. 56 ОСОБА_6 України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За ст. 68 ОСОБА_6 України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися ОСОБА_6 України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

За вимогами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За ст. 1 Першого протоколу до конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У справах «Klass v. Germany», «Soering v. the United Kingdom» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції означає, що індивід повинен мати на національному рівні можливості для правового захисту у разі порушення прав, передбачених Конвенцією. Суд при цьому відзначив, що «ефективний засіб юридичного захисту» означає засіб захисту «настільки ефективний, наскільки це можливо», з урахуванням обставин. Ст. 13 гарантує особі «право на ефективні засоби юридичного захисту» і тоді, коли саме вона стверджує, що права та свободи порушені.

Суд вважає, що відсутність у національній правовій системі юридичних засобів, спрямованих на пришвидшення судового розгляду або ж на отримання компенсації за вже чинне зволікання у розгляді справи, становить порушення ст. 13 Конвенції ( справа «Hartman v. The Czech Republik» від 10.07.2003 року, «Kormacheva v. Russia» від 29.01.2004 року). Право на ефективний юридичний засіб захисту вважається порушеним і тоді, коли національний судовий орган не захищає порушене право, мотивуючи це тим, що відповідно до внутрішнього законодавства, воно не підлягає захисту («Metropolitan Churkh of Bessarabia and Others v. Moldova» від 13.12.2001 р.)

Суд враховує, що як на час внесення відомостей до ЄРДР, так і на час розгляду справи спеціальний закон, на який міститься посилання в банкетній нормі ч. 2 ст. 1177 Цивільного кодексу України не прийнятий, тобто законодавець допустив недолік щодо форми нормативно-правового акта, не зазначаючи чітких критеріїв для виконання вимоги ч. 2 ст. 1177 ЦК України, але цей недолік не викликаний діями або бездіяльністю Позивача і від такого не залежить взагалі, тому не може бути правовою підставою для відмови у позові лише на тій підставі, що держава Україна не виконала обов’язок щодо чітко законодавчого врегулювання тих правовідносин, які вважала за необхідне врегулювати особливим чином, не спираючись на загальний порядок відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди, який нормами Цивільного кодексу передбачений.

Крім того, позитивний обов’язок держави щодо захисту прав і свобод людини, зокрема у способи забезпечення і охорони порядку в державі, недопущення порушення прав і свобод людини, відшкодування шкоди через нерозкритий злочин (якщо держава все ж таки не змогла вберегти людину від злочинних правопорушень з боку третіх осіб) має незаперечно виконуватись державою в особі органів державної влади та делегованих органам місцевого самоврядування повноважень. Відповідно у правовідносинах з державною на державу покладається обов’язок захищати права і свободи, відшкодовувати шкоду через недоліки в діяльності тощо, а людина має беззаперечне гарантоване ОСОБА_6 України кореспондуюче право вимагати виконання покладених на державу обов’язків. У противному втрачається сенс і правова мета створення і діяльності держави.

Суд враховує практику Верховного суду України, зокрема Рішення ВСУ від 15.10.2008 року по справі № 6-13436св08 (№ в ЄДРСР 2346647), яким передбачений наступний висновок «Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача матеріальної шкоди на підставі ст.1177 ЦК України, суди не звернули уваги на те, що умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюється законом. Оскільки, на даний час такого закону не прийнято, стягнення на користь позивача вартості викраденого автомобіля за рахунок коштів Державного бюджету України є безпідставним.»

Але суд вважає, що відсутність спеціального закону, про який зазначено в банкетній нормі ч. 2 ст. 1177 Цивільного кодексу України «Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.» не виключає можливості стягнення шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, у відповідності до загальних норм Цивільного кодексу України виходячи з наступного. По-перше Цивільний кодекс України є кодифікованим нормативно-правовим актом, який має силу закону, є законом, а тому за статтями 1, 4 кодексу правові відносини щодо відшкодування будь-якої шкоди (особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників) належать до сфери регулювання саме Цивільного кодексу України, при цьому спеціальний правовий акт відсутній. По-друге до таких правовідносин не потрібне застосування ні аналогії закону, ні аналогії права (ст. 8 ЦК України), тому що такі відносини вже врегульовані нормами ЦК України. По-третє загальні засади цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) передбачають неприпустимість позбавлення права власності, справедливість, добросовісність та розумність, а принци повного відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними рішеннями,діями чи бездіяльністю у всіх випадках, крім тих, що передбачені законом гарантує, що відсутність передбачених законом правових підстав для звільнення держави від відшкодування (компенсації) шкоди, завданої фізичній особі, яка потерпіла від злочину, є правовою підставою для застосування вимог ОСОБА_6 України та Цивільного кодексу України у вказаних судом правовідносинах.

Подібної практики притримується Верховний Суд України, який у справі за № 6-1032цс17 зазначив наступну правову позицію За частиною першою статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Положеннями статей 22, 1192 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), а розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Суд повторює, що жодна норма права не звільняє державу від відповідальності за недоліки в роботі органів державної влади, через які людина зазнала незаконних обмежень або позбавлень щодо власних прав і свобод. Відсутність окремого закону не є обставиною, що звільняє державу від виконання власних обов’язків перед людиною і суспільством, зокрема знайти правопорушника прав потерпілого, притягти його до відповідальності та створити всі необхідні умови для відшкодування потерпілим шкоди з такого правопорушника або інших осіб, які відповідають за незаконні дії правопорушника у випадках і порядку, що передбачені законом. Крім того, подальше виявлення правопорушника, яким вчинений злочин щодо Позивача створює право для держави пред’явити регресну вимогу до такого правопорушника.

Іншим чином, ніж у передбачений Позивачем спосіб, суд не може захистити ні порушене злочином право власності Позивача, ні порушені суб’єктивні права потерпілого на отримання компенсації (відшкодування).

Таким чином, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити повністю.

Крім того, суд вважає необхідним стягнути з відповідача - Держави України в особі Державної казначейської служби України судовий збір на користь держави в сумі 640,00 грн..

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. 1, 3, 8, 21, 22, 41, 55, 56, 129 ОСОБА_6 України; ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст.ст. 1, 3 11-14, 15, 16, 22, 1166, 1177 Цивільного Кодексу України, Декларацією ООН «Основні принципи правосуддя для жертв і зловживання владою» від 29.11.1985 р., ст.ст.4,12, 13, 77, 78,81, 206, 259, 263, 264 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2500 ( дві тисячі п’ятсот ) грн..

Стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України судовий збір за позовні вимоги майнового характеру щодо відшкодування шкоди, завданою незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування в розмірі 2500 гривень на користь держави : Стягувач: Державна судова адміністрація України, Отримувач коштів : ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, Код за ЄДРПОУ: 37993783, Банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Код банку отримувача: 820019, Рахунок отримувача 31215256700001, Код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок ) гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області або через Синельниківський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 22.05.2018 року.

Суддя: ОСОБА_7