Постанова № 74355868, 18.05.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 609/35/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В. Провадження № 22-ц/789/382/18 Доповідач - Ткач З.Є.Категорія - 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2018 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткача З.Є.

суддів: Міщій О. Я., Ходоровський М. В.,

за участю секретаря Шмигельська І.З.

з участю представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу №609/35/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2016 року, ухваленого суддею Ковтунович О.В., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення боргу.

ВСТАНОВИЛА:

15 січня 2016 року Публічне акціонерне товариство ОСОБА_3 "ПриватБанк" (далі-ПАТ КБ “ПриватБанк”) пред'явило позов до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1814 доларів США, що за курсом НБУ на 17 листопада 2015 року еквівалентно становить 42084,89 грн.

Позов обґрунтовує тим, що 13 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір за № 12/07/67 МШ на суму 4000 доларів США, який забезпечено договором поруки із ОСОБА_4

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 січня 2013 року з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" було стягнуто 3185,14 доларів США, яка складається із тіла кредиту, процентів та штрафних санкцій.

В подальшому позивач не виконував своїх договірних зобов'язань, в наслідок чого заборгованість по кредитному договору зросла.

Просить стягнути різницю між заборгованістю, яка склалась на час звернення до суду та сумою заборгованості, стягнутої вищевказаним судовим рішенням від 22 січня 2013 року, яка становить 1814 доларів США, що еквівалентно 42084,89 грн.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2016 року вирішено:

“Позов задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_2) в користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість по кредитному договору № 12/07/67 МШ від 13 грудня 2007 року в сумі 1814 доларів США, що за курсом 23,20 відповідно до службового розпорядження НБУ від 17 листопада 2015 року складає 42084,89 грн., та 1378 грн. судовий збір.”

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовити, посилаючись на те, що суд першої інстанції не дав оцінки тій обставині, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду. Окрім цього, банком не зазначено на яку саме дату розраховано еквівалентність суми боргу у співвідношенні долара до гривні.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 подав доповнення до апеляційної скарги, в якому зазначав, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає вимогам ст. 533 ЦК України, положення якої передбачають, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Вказав, що суд нарахував пеню в розмірі, що перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, чим порушив вимоги ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів”.

Крім того, суд одночасно застосував за одне й те саме порушення штраф і пеню, що суперечить ст.61 Конституції України.

З вказаних підстав, апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове, яким у задоволені позову відмовити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на мотиви, викладені в ній.

Представник ПАТ КБ “ПриватБанк” в судове засідання не з’явився, хоча позивач належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи, клопотання про відкладення розгляду справи не поступило.

У відповідності до вимог статей 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутність представника позивача.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Задовольняючи позов ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.553, ч.1 ст.612 ч.1 ст.1054 ЦК України та, встановивши невиконання ОСОБА_1 зобов'язання за договором кредиту від 16 травня 2012 року вважав, що нього та його поручителя ОСОБА_4 підлягають стягненню грошові кошти в сумі 1814 доларів США, що за курсом НБУ на 17 листопада 2015 року еквівалентно становить 42084,89 грн.

Однак з даним висновком колегія суддів не погоджується.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Судом установлені наступні обставини.

13 грудня 2007 року між позивачем ПАТ КБ “ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_5 укладено кредитний договір за № 12\07\67 МШ на суму 4000 доларів США, який забезпечено договором поруки із ОСОБА_4 (а.с. 18 - 23).

Рішенням Октябрського районного суду від 22 січня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено та стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість по кредитному договорі № 12\07\67 МШ від 13 грудня 2007 року, яка утворилась станом на 21 лютого 2012 року в сумі 3160,08 Доларів США. (а.с. 10).

Із долученого до позовної заяви розрахунку вбачається, що загальна сума заборгованості зі сплати відсотків, пені та штрафу за період з 21 лютого 2012 року по 17 листопада 2015 року становить 4902,50 грн.

Суд стягнув різницю між заборгованістю, яка склалась на час звернення до суду та сумою заборгованості, яка стягнута вищевказаним судовим рішенням від 22 січня 2013 року, що становить 1814 доларів США, що еквівалентно 42084,89 грн.

Проте, цей висновок суд не відповідає вимогам Закону та не підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

На підставі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, належним чином не дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості, не з'ясував, за який період нараховано пеню та не встановив, чи не заявлено позивачем позовні вимоги у цій частині за період, що перевищує визначений умовами договору строк.

На ці порушення звернув увагу Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Колегія суддів без відповідних клопотань сторін про надання нових доказів та пояснень представника позивача в судовому засіданні позбавлена можливості належно дослідити розрахунок та на основі цього встановити обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Представник ПАТ “ПриватБанк” будучи неодноразово повідомленим про час і місце розгляду справи, на жодний виклик в суд апеляційної інстанції не- з'явився, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

За таких обставин, колегія суддів, з метою виконання вказівок касаційної інстанції та розгляду справи відповідно до вимог чинного законодавства, надає оцінку наявним матеріалам справи і приходить до наступного висновку.

Наданий позивачем розрахунок не містить достатніх обґрунтувань для встановлення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів.

Так, із змісту позовної заяви та доданого розрахунку вбачається, що загальна сума заборгованості становить 4902,50 доларів США, яка складається із:

- заборгованості за кредитом - 1845,29 доларів США;

- заборгованості по процентам -1181,29 доларів США;

- пені за несвоєчасність виконання зобов'язань — 1875,92 доларів США;

а також штрафи: 10,78 доларів США - штраф (фіксована частина), 85,87 доларів США - штраф (відсоток від суми заборгованості) (а.с. 10).

Позивач відрахував суму 3160,08 доларів США, яка згідно рішення Октябрського районного суду від 22 січня 2013 року суду складалась з:

- заборгованості за кредитом - 1845,29 доларів США;

- заборгованості по процентам -797,88 доларів США;

- пені за несвоєчасність виконання зобов'язань — 336,59 доларів США,

а також штрафи: 31,33 доларів США - штраф (фіксована частина), 148,99 доларів США - штраф (процентна складова) (а.с. 10).

Таким чином, з наведеної позивачем структури заборгованості випливає, що складовою нового позову є:

- заборгованість по процентам -797,88 доларів США ( 1181,29 — 797,88 = 383,41)

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань - 1539,33 доларів США (1875,92 — 336, 59 = 1539,33).

Проте, вказаний у позові розмір заборгованості не містить відповідних обґрунтувань у додатному розрахунку.

При цьому колегія суддів бере до уваги умови кредитного договору, що встановлюють умови та відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань.

Згідно пункту 6.1 кредитного договору позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня. Сплата пені здійснюється гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті і за курсом НБУ на дату нарахування.

Відповідно до пункту 6.4 кредитного договору нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов’язань передбачених пунктами 6.1, 6.2, 6.3 здійснюється протягом трьох років від дня, коли це зобов’язання повинно було бути виконане позичальником.

Отже, даним пунктом передбачено нарахування пені в гривневому еквіваленті за кожен день прострочення із застосуванням курсу НБУ на дату нарахування, яке здійснюється протягом трьох років з дня порушення позичальником виконання зобов'язання.

В наданому розрахунку позивач не визначив в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату нарахування обчисленого протягом трьох років від дня, коли це зобов’язання повинно було бути виконане позичальником.

Натомість, у розрахунку за весь період прострочення платежів, починаючи з 21 лютого 2012 року по 17 листопада 2015 року, позивач застосував єдиний курс Національного банку України встановлений 17 листопада 2015 року, чим порушив порядок визначений пунктом 6.4 кредитного договору.

Крім того, наданий розрахунок зроблено за періоди, що співпадають з датами змін розміру облікової ставки Національного банку України.

Ставка пені за порушення строків розрахунків також визначена відповідно до змін розміру облікової ставки Національного банку України.

Проте, колегія суддів вважає, що даний розрахунок не може бути безспірним доказом для визначення розміру пені.

Так за період до 25 вересня 2015 року за 28 днів заборгованості та за період до 17 листопада 2015 року за 53 дні, процентна ставка пені за порушення строків розрахунків становила 0,06.

Проте нарахована пеня за кожний день цих періодів є відмінною. Так в період до 25 вересня розмір пені нарахованої за один день становить 2,27 грн. (63,56 : 28 = 2,27), а в період до 17 листопада 2015 року розмір пені нарахованої за один день становить 1,84 грн. (98,03 : 53 = 1,84).

При наявних відмінностях виникають сумніви в правильності проведення розрахунку заборгованості пені, які неможливо усунути за рахунок інших показників у розрахунку.

Окрім того, облікова ставка Національного банку України застосована позивачем в розрахунку до іноземної валюти.

Проте, чинним законодавство не передбачено встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, зокрема для визначення розміру пені. Тому вона має обчислюватися у національній валюти України — гривні.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивач не надав належних доказів нарахування розміру пені та процентів. Висновки про розмір заборгованості, який підлягає стягненню, на підставі розрахунку мають характер припущення і наданий розрахунок не може бути належним доказом для доведення наявності законних підстав для стягнення заборгованості.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, чинних на час вирішення спору судом першої інстанції, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявність доказів, що їх підтверджують).

Аналогічні норми закріплені в ЦПК України в редакції чинної з 15 грудня 2017 року, за правилами якого колегія суддів розглядає справу.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідні докази та роз'яснення позивач також не подав до суду апеляційній інстанції.

При цьому колегія суддів бере до уваги ту обставину, що позивач не одноразово повідомлявся про час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, проте в суд не з’являвся, своїм правом на уточнення розрахунку не скористався, у зв’язку з чим колегія на підставі наданого до справи розрахунку не могла зробити відповідних висновків.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів також не вбачає підстав для застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності, про що заявляв відповідач ОСОБА_1

З огляду на викладене, рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 26 лютого 2016 року скасувати та постановити нове, яким в позові Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення боргу — відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 травня 2018 року.

Головуючий З.Є. Ткач

Судді: О.Я. Міщій,

ОСОБА_6