Постанова № 74354977, 22.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4222/18

Номер справи місцевого суду: 522/17437/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

ОСОБА_2,

за участю:

секретаря Цихиселі Л.Р.,

представника ГУ НГУ та в\ч 1241 НГУ - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 22 січня 2018 року (суддя Домусчі Л.В.) у цивільній справі за позовомОСОБА_4 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, зобов’язання компенсувати вартість проїзних документів, стягнення моральної шкоди, за участю третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору – військова частина 1241 Національної гвардії України,

встановив:

18 серпня 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, що призвела до порушення його права на компенсацію вартості проїзних документів, зобов’язати відповідача компенсувати вартість проїзних документів у сумі 1400,33 грн. та стягнути моральну шкоду у розмірі 35 000 грн.

Позивач посилався на те, що у липні 2014 року він добровільно вступив до батальйону оперативного призначення (БОП) військової частини 1241 Національної Гвардії України, де він прослужив до 17.06.2015 року. Протягом служби з відома командування він неодноразово виїжджав додому у відпустку і кожного разу оплачував проїзні квитки власними коштами. На його прохання компенсувати йому вартість квитків восени 2014 року, командир БОП в/ч 1241 йому відмовив.

З 22.01.2016р. позивач звертався із заявами до Національної Гвардії України з проханням компенсувати вартість проїзних квитків. Листом від 04.07.2016 року Західне територіальне управління НГУ повідомило його про пересилання заяви до в/ч 1241 і запевнило його про необхідність написати заяву про надання «податкової соціальної пільги».

Позивач стверджував, що така бездіяльність відповідача призвела до порушення його конституційних прав, що в свою чергу завдало йому моральних страждань, які унеможливили функціонування його особистості на конституційних засадах.

Посилаючись на зазначені обставини, проси його вимоги задовольнити.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вищевказане рішення Приморського районного суду м.Одеси від 22 січня 2018 року та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2017 відкрито провадження по даній цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання компенсувати вартість проїзних документів у сумі 1 400,33 грн., а також про стягнення 35 000,0 грн. моральної шкоди (а.с.5).

Зі змісту позову вбачається, що позивач протягом 2014-2015 років, перебуваючи в статусі військовослужбовця Національної гвардії України та проходячи військову службу у військовій частині 1241 Національної гвардії України, здійснював проїзд у відпустку, у зв’язку з чим вважає, що має право на компенсацію вартості проїзних документів у сумі 1 400,33 грн.

Відповідно до преамбули Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України, у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Крім того, ч. 1 ст. 2 указаного Закону визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В свою чергу, у відповідності до ст.ст. 1, 3, 4 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) останній регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

При системному аналізі вказаних положень законів слідує, що під час проходження військової служби у військовослужбовця не виникають трудові відносини з військовою частиною, а військова служба та трудові відносини (праця) не є тотожними поняттями, оскільки мають різні кола правового регулювання - Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» та Кодекс законів про працю України, відповідно.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України, в редакції, яка була чинною на час відкриття провадження у справі, а також ч. 1 ст. 19 ЦПК України, в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частинами першою та другою статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Таким чином, зважаючи на те, що спір виник у зв’язку із здійсненням в\ч 1241 Національної гвардії України як суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій під час проходження позивачем публічної (військової) служби, то ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Такий висновок слідує також із того, що повноваження в\ч 1241 Національної гвардії України на відшкодування витрат установлені пунктом 8 Порядку відшкодування витрат, пов’язаних з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 155.

Вмщевказане кореспондується з положеннями статті 162 КАС України, згідно з якими у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та про стягнення коштів. Тобто КАС України також передбачає захист порушених прав громадян, у тому числі шляхом визнання дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправними, зобов’язання вчинення певних дій та відшкодування шкоди.

Зазначеними обставинами спростовуються висновки суду першої інстанції, а також думка представника ГУ НГУ та в\ч 1241 НГУ - ОСОБА_3 про те, що в даному випадку мається спір про право, а тому даний спір має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

Зазначені обставини також підтверджуються ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.11.2015 № К/800/22602/13 з приводу спору між військовослужбовцем та Генеральним штабом Збройних Сил України, який розглянутий судом адміністративної юрисдикції, оскільки є публічно-правовим (а.с.15-17).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Одеським окружним адміністративним судом розглядався адміністративний позов позивача ОСОБА_4 до Командувача Національної Гвардії України про визнання бездіяльності щодо ненадання відповіді на заяву стосовно компенсації вартості квитків протиправною, зобов’язання надати відповідь та стягнення 35 000,0 грн. моральної шкоди.

Так, за наслідками даного судового розгляду Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2017 у справі № 815/2491/17 у задоволенні позову ОСОБА_4 було відмовлено повністю (а.с.18-20).

У зв’язку з цим, на думку колегія суддів, отримавши судове рішення, яке було ухвалене за правилами КАС України не на користь позивача ОСОБА_4, останній вирішив звернутись до суду практично з аналогічним позовом до суду загальної юрисдикції, що є недопустимим.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_4 вже звертався з даним позовом в порядку адміністративного судочинства, однак йому було відмовлено у відкритті провадження у справі, з посиланням на те, що даний спір має розглядатись за правилами цивільного судочинства, є надуманим, не підтвердженим матеріалами справи і таким, що спростовується вищевказаною Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2017, у справі № 815/2491/17.

У відповідності до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 2 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог процесуального права.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги оскаржуване рішення суду не спростовують, однак у суду апеляційної інстанції маються всі підстави для скасування судового рішення і закриття провадження у справі, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати, провадження у справі закрити.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 255, ч.1 ст. 256, ст.ст. 367, 368, п.4 ч.1 ст. 374, ст.ст. 377, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеса від 22 січня 2018 року скасувати, провадження у справі закрити.

Повідомити заявникові ОСОБА_4, що розгляд даної справи віднесений до адміністративної юрисдикції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 31.05.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_5

ОСОБА_2