Рішення № 74354297, 29.05.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4762/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

30 листопада 2017 року, представник позивачів звернувся до суду з позовом, в якому просив суд, в рахунок погашення заборгованості відповідача перед ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» за договором про іпотечний кредит № 543 від 22 лютого 2007 р. в розмірі 132739,38 доларів США та 640764,61 грн., що складається з простроченого основного боргу по кредиту – 65152,45 дол. США; прострочених процентів за користування кредитом – 67586,93 доларів США; простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту – 8880 грн.; пені за прострочений основний борг по кредиту за період з 02.10.2016 року по 02.10.2017 рік – 307598,25 грн.; пені за прострочені проценти за користування кредитом за період з 02.10.2016 року по 02.10.2017 рік – 324286,36 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за нотаріально посвідченим договором іпотеки від 22 лютого 2007 р. за реєстровим № 682, а саме на : житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами № 28 по вулиці Роксоланівська в смт. Овідіополь, Овідіопольського району, Одеської області, загальною площею 74,9 кв.м., житловою площею 27,9 кв.м., що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі – продажу, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_2 11.08.2004 року за реєстровим № 5835, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною визначеною звітом ТОВ «Компанія Парус» про незалежну оцінку вартості майна від 26.01.2018 р., яка станом на 24.01.2018 р. становить - 1306537 грн., стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором про іпотечний кредит № 543 від 22 лютого 2007 р. в розмірі 132739,38 доларів США та 640764,61 грн., що складається з : простроченого основного борг по кредиту – 65152,45 дол. США; прострочених процентів за користування кредитом – 67586,93 доларів США; простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту – 8880 грн.; пені за прострочений основний борг по кредиту за період з 02.10.2016 року по 02.10.2017 рік – 307598,25 грн.; пені за прострочені проценти за користування кредитом за період з 02.10.2016 року по 02.10.2017 рік – 324286,36 грн. та судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 62531,67 грн., мотивуючи невиконанням відповідачем своїх кредитних зобов’язань.

Представник позивачів в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, поштовим повідомленням з відміткою про вручення судової повістки уповноваженому представнику позивачів, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду письмову заяву, в якій повністю підтримала свій позов, просив його задовольнити та слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти ухвалення судом заочного рішення по справі (а.с. 95,99-101).

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою його місця проживання, що підтверджується довідкою ОСОБА_3 України в Одеській області від 08.02.2018 р. про те, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться зареєстрованим з 18.03.1996 р. за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Роксолани, вул. Берегова, 17, а також поштовими повідомленнями, яке повернулися до суду з відмітками листоноші «за зазначеною адресою не проживає», причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позов у встановлений судом строк та заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав (а.с. 84-87,96,97).

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з’явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст. 191 ч. 2,281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду – є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено зобов’язання позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 509 ЦК України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, відповідно до ч.3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Приписами статей 525,526 ЦК України передбачено, що зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно із ст. 599 ЦК України – зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності з умовами ст. 611 ЦК України – у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема : припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання – відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Також, статтею 617 ЦК України передбачено – особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Договір – є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 624,625 ЦК України визначено - якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні – але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення НБУ відповідних ліцензій на виконання вимог п. 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011 р. № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій – має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання).

У відповідності до п.п. 11,21 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів та таким кредитом – не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодній зі сторін кредитного договору.

Також, п. 17 вказаної Постанови передбачено, що зобов’язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст.ст. 599-601,604-609 ЦК України.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки - передбачені у статтях 12,33 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до цих норм - такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов’язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» - у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено – у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержаталь має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтями 33,35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору – іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж 30-ти денний строк, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов’язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги і якщо протягом встановленого строку – вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» - ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

При чому, порядок реалізації предмету іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленою вищевказаною ст. 38 Закону.

Пунктом 37,39 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов’язання – не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає ст. 124 Конституції України.

Крім того, п.п. 9,38 вказаної Постанови надає право вибору способу захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3,4 ЦПК України).

У випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення його вимог, який передбачав би передачу йому права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов’язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку») – він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої ст.ст. 590,578 ЦК України - звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу.

Суд встановив, що відповідно до Договору про іпотечний кредит №543 від 22 лютого 2007 року, ВАТ «Державний ощадний банк України», відносно якого відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» та згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2011 року № 502 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 р. № 261» 07 червня 2011 р. було проведено державну реєстрацію зміни до Статуту ВАТ «Ощадбанк» відповідно до яких змінено назву Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» надало відповідачу кредит в сумі 35000 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,00 % річних з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 22 лютого 2012 року (а.с. 9-11).

В забезпечення виконання умов кредитного договору, 22 лютого 2007 року між банком та відповідачем було укладено договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_2 за № 682, відповідно до пункту 1.2 якого предметом іпотеки є нерухоме майно: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 74,9 кв.м., житловою площею 27,9 кв.м., який знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вулиця Роксоланівська, будинок № 28. Право власності іпотекодавця - відповідача на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі – продажу посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_2 11.08.2004 року за реєстровим № 5835 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 104131150 від 17.11.2017 р. (а.с. 6-8,22).

Додатковою угодою до Кредитного договору від 06 квітня 2007 року збільшено суму кредиту до 70000 доларів США та строк повернення до 22 лютого 2017 року з оплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 12,5 % річних (а.с. 12).

Згідно пункту 1.4.4. кредитного договору, відповідач зобов’язався проводити погашення кредиту щомісячно в сумі 583,34 дол. США та сплачувати проценти, нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом, шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань.

Однак, як з’ясував суд, встановлені кредитним договором терміни повернення наданого кредиту (основної суми) та терміни сплати відсотків за кредит відповідачем не дотримуються і грубо порушуються.

Так, згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (ст.ст.1046-1053) ЦК України.

Пунктом 4.1.1. кредитного договору встановлено, що за порушення взятих на себе зобов’язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасної сплати відсотків за користування кредитом позичальник зобов’язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,05 % від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення.

Через невиконання відповідачем своїх зобов’язань перед позивачами по договору про іпотечний кредит № 543 від 22 лютого 2007 р. розмір заборгованості відповідача перед позивачами, станом на 02.10.2017 р. складав 132739,38 доларів США та 640764,61 грн., яка складається з простроченого основного боргу по кредиту – 65152,45 дол. США, прострочених процентів за користування кредитом – 67586,93 доларів США, простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту – 8880 грн., пені за прострочений основний борг по кредиту за період з 02.10.2016 року по 02.10.2017 рік – 307598,25 грн., пені за прострочені проценти за користування кредитом за період з 02.10.2016 року по 02.10.2017 рік – 324286,36 грн., обґрунтований та зроблений у відповідності до діючого законодавства України розрахунок якої, був зроблений позивачами, наданий суду і перевірений судом (а.с. 15-21).

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Пунктом 5.4. іпотечного договору також передбачено право іпотекодержателя застосувати один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задовольнити вимоги Іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Таким чином, на думку суду, виходячи з положень ч. 3 ст. 33, ч. 1 ст. 39, ст. 41 Закону України “Про іпотеку”, ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за рішенням суду за ціною, яка встановлюється на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням - предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Ціна предмету іпотеки була визначена звітом ТОВ «Компанія Парус» про незалежну оцінку вартості майна від 26.01.2018 р., яка станом на 24.01.2018 р. становить - 1306537 грн. (а.с. 46-79).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Однак, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 17.11.2017 р. № 104131150, станом на 17 листопада 2017 року крім предмету іпотеки, у відповідача у власності знаходиться ще 1/3 частина квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної спільної часткової власності (а.с. 23).

Враховуючи положення зазначеного Закону, спірний предмет іпотеки - не підпадає під дію мораторію, так як у позичальника у власності знаходиться інше нерухоме житлове майно.

У Постанові Верховного суду України від 03 лютого 2016 року по справі №6-1080цс15 зазначено: право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотеко держателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявленій у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового характеру. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов’язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов’язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов’язанням відсутня. Отже, стягнення заборгованості за основним зобов’язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов’язання.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-1080цс15 з цього приводу наголошує, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов’язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов’язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов’язанням відсутня.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статуту банку держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій, які їй належать у статутному капіталі банку через органи управління банком – наглядову раду банку, яка здійснює контроль за діяльністю банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку.

Суд зауважує, що не одержання прибутку банку від виконання банківських операцій може призвести до порушення фінансового стану установи, акції якої повністю належать державі, а відтак до зменшення надходжень до бюджету в якості платежів та податків, що негативно вплине на можливості кредитування вітчизняного виробника, розвитку ощадної справи, всебічного банківського обслуговування юридичних та фізичних осіб.

На момент розгляду справи, жодних доказів погашення боргу, відповідачем суду не надано, та відповідно у суду вони відсутні. За таких обставин суд вважає вимоги позивачів такими, що відповідають умовам кредитного та іпотечного договорів, ст. 1050 ЦК України та Закону України «Про іпотеку».

Крім суми заборгованості за невиконання умов кредитного договору, з відповідача на користь банку, в порядку ст. 141 ЦПК України - підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи 62531,67 грн., які були підтверджені банком документально (а.с. 5).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 525,526,530,549,550,599,617,625,634,1048,1050,1054,1056-1 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити ;

2. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) перед ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09328601) за договором про іпотечний кредит № 543 від 22 лютого 2007 р. в розмірі 132739,38 доларів США та 640764,61 грн., що складається з простроченого основного боргу по кредиту – 65152,45 дол. США; прострочених процентів за користування кредитом – 67586,93 доларів США; простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту – 8880 грн.; пені за прострочений основний борг по кредиту за період з 02.10.2016 року по 02.10.2017 рік – 307598,25 грн.; пені за прострочені проценти за користування кредитом за період з 02.10.2016 року по 02.10.2017 рік – 324286,36 грн. - звернути стягнення на предмет іпотеки за нотаріально посвідченим договором іпотеки від 22 лютого 2007 р. за реєстровим № 682, а саме на : житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами № 28 по вулиці Роксоланівська в смт. Овідіополь, Овідіопольського району, Одеської області, загальною площею 74,9 кв.м., житловою площею 27,9 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі – продажу, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_2 11.08.2004 року за реєстровим № 5835, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною 1306537 грн., визначеною звітом ТОВ «Компанія Парус» про незалежну оцінку вартості майна від 26.01.2018 р. ;

3. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 09328601) заборгованість за договором про іпотечний кредит № 543 від 22 лютого 2007 р. в розмірі 132739,38 доларів США та 640764,61 грн., що складається з : простроченого основного борг по кредиту – 65152,45 дол. США; прострочених процентів за користування кредитом – 67586,93 доларів США; простроченої комісійної винагороди за супроводження кредиту – 8880 грн.; пені за прострочений основний борг по кредиту за період з 02.10.2016 року по 02.10.2017 рік – 307598,25 грн.; пені за прострочені проценти за користування кредитом за період з 02.10.2016 року по 02.10.2017 рік – 324286,36 грн. та судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 62531,67 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Д.М. Гандзій