Рішення № 74353710, 22.05.2018, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/435/17

Провадження № 2/520/1724/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2018 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді Огренич І.В.

при секретарі - Бусленко О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл сумісної власності подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Гаражно-будівельний кооператив «Дружба» про визнання квартири особистою приватною власністю, визнання особи такою, що втратила право користування та визнання права на частку пайового внеску, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, зменшивши у судовому засіданні позовні вимоги, просить поділити квартиру, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частину квартири №34 за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 31, загальною площею 48,5 кв. м, житловою – 29,4 кв. м та право власності на наступне майно із складу спільної сумісної власності подружжя: телевізор Samsung, діагональ 32, кухонний стіл, тостер, кавоварку, йогуртницю, люстру у великій кімнаті, диван у маленькій кімнаті, стінку в маленькій кімнаті, інфрачервоний обігрівач. При цьому позивач посилається на те, що сторони знаходились у шлюбі з 10 жовтня 2008 року, у період шлюбу була набута квартира №34 за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 31, та майно, перелік якого наводиться позивачем в позовній заяві, шлюбні стосунки між сторонами не склались, спільне господарство припинено, а щодо поділу майна між ним та відповідачкою існує спір за вирішенням якого він і звернувся до суду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задоволенити їх у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

ОСОБА_2 позов визнала частково, зазначивши, що квартира №34 за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 31, є її особистою власністю, щодо іншого майна вона погоджується віддати позивачу: кухонний стіл, тостер, йогуртницю, люстру у великій кімнаті, диван у маленькій кімнаті, стінку в маленькій кімнаті, інфрачервоний обігрівач. Кавоварка відсутня, так як зламалась і ОСОБА_2 її викинула, а телевізор фірми Samsung, діагональ 32 взагалі сторонами не придбався у період шлюбу. Також відповідачка звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ГБК «Дружба», який в подальшому уточнила, та в якому просить суд визнати за нею право на 1/2 частку пайового внеску, який відповідно до Статуту ГБК «Дружба» в цілому складає 150, 00 грн, внесеного від імені ОСОБА_1 до ГБК «Дружба», та права та обов’язки на володіння, користування та розпорядження гаражем № 413 передбачені Статутом кооперативу, визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру під № 34 у будинку під № 31 по вул. Ільфа і Петрова в м.Одесі, визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житлом. При цьому позивач по зустрічному позову посилається на те, що прийняття відповідача за зустрічним позовом в члени гаражно-будівельного кооперативу відбулось після внесення пайового внеску, за гараж сплачується щомісяця членські внески, членство у кооперативі надає майнові права, які були набуті в період шлюбу, а відтак підлягають поділу; квартира, яка набута в період шлюбу набувалась на гроші, які належали їй особисто, оскільки подаровані їй батьками; з розірванням шлюбу відповідач перестав бути членом її сім’ї та тим, що зареєстрований у спірній квартирі порушує її права як власника.

Представник відповідача у судовому засіданні зустрічні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просив відмовити.

3-я особа: представник гаражно-будівельного кооперативу «Дружба» до суду не з’явився, повідомлявся належним чином, надав до суду заяву з проханням розглядати справу у їх відсутність.

Вислухавши сторони, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, 10 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який був розірваний рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.02.2018 року, (справа № 520/14315/16-ц), відповідачка за первісним позовом змінила прізвище на дошлюбне «Галка», на підтвердження зміни прізвища надала на ознайомлення суду паспорт громадянина України (№000588094, виданий 01.06.2017 року) на ім’я ОСОБА_2, дійсний до 01.06.2027 року.

17 квітня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 був укладений договір купівлі продажу квартири №34 за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 31, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за р. № 565. Продаж квартири було вчинено за 352000 гривень, що за курсом 8,0 гривень за 1 долар США складало 44000 доларів США (п. 3 договору).

Відповідно до положень СК України майно може належати подружжю на праві спільної власності та одному з подружжя на праві особистої приватної власності. Підстави для набуття майна у спільну сумісну власність подружжя встановлені ст. 60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Підстави для набуття майна в особисту приватну власність одного з подружжя встановлені ст.57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю одного з подружжя є майно, набуте ним до укладення шлюбу, під час укладення шлюбу в порядку приватизації, дарування чи спадкування, та майно набуте ним під час укладення шлюбу, але на гроші, які належали йому особисто.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Верховний суд України у правових позиціях, висловлених у Постановах від 07 вересня 2016 року у справі 6-801цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16, від 7 грудня 2016 року у справі 6-1568цс16 зазначає, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Вирішуючи питання щодо правового статусу спірного майна, суд заслухав пояснення сторін, пояснення свідків, дослідив письмові докази, які містяться в матеріалах справи, та дійшов до висновку, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя з наступних підстав.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 пояснив суду, що кошти на придбання квартири приблизно в рівних частках надавались ним, та відповідачкою. Кошти, які надавались ним особисто складались з коштів, які 1) були набуті ним до укладення шлюбу з продажу належної йому квартири за адресою: АДРЕСА_1; 2) були його особистими збереженнями, які набуті до укладення шлюбу; 3) доходів, отриманих ним під час шлюбу; 4) грошей, наданих йому його батьками для придбання квартири. Точні суми позивач назвати не зміг. Кошти, які надавались з боку відповідачки були надані їй її батьками.

Суд встановив, що 21.09.2007 року ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1, за яким отримав суму у розмірі 65200 гривень, з договору вбачається та не заперечувалось ОСОБА_1, що він був укладений в період попереднього шлюбу і відповідно гроші набуті за цим договором ОСОБА_1 є спільною сумісною власністю подружжя. Доказів належності відчуженої квартири на праві особистої приватної власності та доказів щодо поділу між позивачем та його першою дружиною коштів, набутих від продажу квартири, позивач не надав. Таким чином, суд вважає цей доказ не достатнім для підтвердження набуття за рахунок цих грошей спірної квартири, оскільки набувши гроші в попередньому шлюбі позивач їх міг так само і витратити в шлюбі.

Будь-яких належних та допустимих доказів наявності особистих збережень до укладення шлюбу з відповідачкою за первісним позовом, як і будь-яких доказів набуття грошей у період шлюбу позивачем до суду надано не було.

В матеріалах справи містяться копії договорів та копії квитанцій про прийняття та зняття з депозитних рахунків сум в іноземній валюті, укладених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з банківськими установами, яким позивач обґрунтовує факт наявності грошей у його батьків та відповідно можливості надати синові грошові кошти на купівлю квартири. Представником позивача за первісним позовом заявлялось клопотання про допит у якості свідка його батька – ОСОБА_10, яке судом було задоволено. В судове засідання свідок не з’явився, а представник позивача зняв клопотання про допит зазначеного свідка, посилаючись на те, що свідок не може прибути до Київського районного суду м. Одеси за станом здоров’я. Правом, передбаченим ст. 212 ЦПК України, звернутись до суду з клопотанням про допит свідка в режимі відеоконференції в приміщенні іншого суду в межах адміністративної одиниці місця проживання свідка, сторона позивача за первісним позовом не скористалась. За таких обставин, суд вважає факт надання позивачеві коштів на придбання квартири його батьками не доведеним, а надані письмові докази такими, що не відносяться до справи. Крім того, продаж квартири №68 м. Іллічівськ, вул. Г. Сталінграду, буд. 1-Б, та зняття з депозитних рахунків батьками ОСОБА_1 коштів мало місце в 2007 році, а придбання спірної квартири мало місце в 2009 році.

Судом також були досліджені матеріали справи ПН ОМНО ОСОБА_9 щодо посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири, в якому наявна заява від ОСОБА_1 від 17.04.2009 року, підпис під якою завірений тим самим нотаріусом, про надання згоди дружині на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири за ціну та на умовах за її розсудом. В тексті заяви не зазначено, що договір його дружиною укладається в інтересах сім’ї, гроші, які витрачаються на придбання квартири є спільною власністю подружжя, квартира також набувається у сумісну власність. Такого зауваження не містить і договір купівлі-продажу. За таких обставин, відповідна заява також не є доказом набуття квартири в спільну власність подружжя, та не спростовує тверджень відповідачки за первісним позовом, що квартира набувалась нею за власні кошти.

Судом досліджена двостороння розписка складена ОСОБА_12 та ОСОБА_4, 03.04.2009 року у м. Херсон, відповідно до якої ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_12 позику у розмірі 360000 гривень на придбання квартири у м. Одесі.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 надала суду наступні свідчення: її дочка ОСОБА_2 (після укладення шлюбу – ОСОБА_5, після розірвання шлюбу – ОСОБА_2О.) переїхала з м. Херсон до м. Одеси, у подальшому познайомилась, а потім одружилась з ОСОБА_1, мешкало молоде подружжя в орендованій квартирі. ЇЇ дочка обговорювала з нею та з її чоловіком питання щодо придбання власної квартирі у м. Одеса, вона в свою чергу ділилась цим зі своєю сестрою. Сестра запропонувала позичити їй гроші на придбання квартири в м. Одесі для своєї племінниці. Гроші вона зі своїм чоловіком (батьком відповідачки за первісним позовом) привезли до Одеси, до укладення правочину з купівлі-продажу, оглянули квартиру та надали гроші особисто дочці. Між нею та позивачкою за зустрічним позовом існувала суперечка щодо особи, яка буде визначена як покупець у договорі купівлі-продажу, вона пропонувала оформити купівлю квартири на неї, проте позивачка висловилась, що зять може відмовитись в’їжджати в квартиру, яка належить тещі. Порозумілись вони на тому, що квартира буде оформлена на позивачку за зустрічним позовом, і її чоловік не буде фігурувати в договорі купівлі-продажу. Про правові наслідки укладення договору в період шлюбу вона не замислювалась, оскільки в їх сім’ї відсутній досвід розлучень та поділу майна, яке набуто у шлюбі.

Свідок ОСОБА_3 надав суду наступні свідчення: він є батьком відповідачки за первісним позовом, хотів, щоб дочка мешкала в своїй квартирі, тому погодився на пропозицію своєї дружини позичити гроші у її сестри з метою придбання квартири для дочки в м. Одесі. Грошові кошти вони привезли з дружиною готівкою та надали дочці, дочка показала їм квартиру, яку вирішила придбати, дружина передала гроші дочці, в подробиці правочину, який укладався її дочкою він не вдавався, про правові наслідки укладення правочину в період шлюбу він не замислювався, оскільки вважав, факт належності квартири дочці очевидним, оскільки гроші надавались ними.

Оцінюючі вище перелічені докази з точки зору допустимості та належності, показання свідків у якості належного доказу, а також пояснення ОСОБА_1 надані особисто у судовому засіданні 04.10.2017 року, якими позивач фактично підтвердив факт того, що спільних коштів у подружжя не було для придбання спірної квартири, суд доходить до висновку, що спірна квартира не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а відтак ст. 60 СК України в даному випадку не підлягає застосуванню.

Щодо майна: телевізор Samsung, діагональ 32, кухонний стіл, тостер, кавоварка, йогуртниця, люстра у великій кімнаті, диван у маленькій кімнаті, стінка в маленькій кімнаті, інфрачервоний обігрівач, суд вважає вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині майна визнаного відповідачкою, а саме: кухонний стіл, тостер, йогуртниця, люстра у великій кімнаті, диван у маленькій кімнаті, стінка в маленькій кімнаті, інфрачервоний обігрівач, оскільки відносно телевізора Samsung, діагональ 32 та кавоварки позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо їх придбання в період шлюбу та за спільні кошти подружжя.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, так як матеріалами справи підтверджується та визнається позивачем, що пайовий внесок в розмірі 150 гривень до ГБК «Дружба» сплачувався в період шлюбу, за спільні кошти подружжя. Також враховуючи, що квартира №34 за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 31, є особистою власністю ОСОБА_2, позивач більше року в спірній квартирі не проживає та не є членом сім’ї власника, однак залишаючись зареєстрованим за спірною адресою, позивач створює перешкоди у здійсненні права власності на зазначену квартиру, у зв'язку з чим в силу ст.391 ЦК України ОСОБА_2 вправі вимагати усунення цих перешкод.

Зазначені обставини визнані відповідачем за зустрічним позовом у судовому засіданні і відповідно до ст.81 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 19, 81, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 і ПетроваАДРЕСА_2) право власності на майно, що є спільною власністю подружжя, а саме: кухонний стіл, тостер, йогуртницю, люстру, диван, стінку, інфрачервоний обігрівач, в іншої частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 і Петрова АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 і Петрова б.31, кв.34) судовий збір у розмірі 693 гривень.

Позовні вимоги ОСОБА_2, (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 і Петрова б.31, кв.34)– задовольнити.

Визнати об’єктом особистої власності ОСОБА_2, (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 і ПетроваАДРЕСА_2) квартиру №34 за адресою: м. Одеса, вул.Ільфа і Петрова, буд.31.

Визнати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 і Петрова б.31, кв.34) таким, що втратив право користування квартирою №34 за адресою: м. Одеса, вул.Ільфа і Петрова, буд.31.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 і Петрова б.31, кв.34) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 і ПетроваАДРЕСА_2) ? частку пайового внеску у розмірі 75 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 і Петрова б.31, кв.34) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 і ПетроваАДРЕСА_2) судовий збір у розмірі 8640 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Огренич І. В.