Постанова № 74349507, 30.05.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/835/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 травня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., ОСОБА_1

при секретарі ПИЛИП Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу ОСОБА_2 у справі № 303/835/18 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду від 16 лютого 2018 року, повний текст якої складено 16 лютого 2018 року, головуючий суддя Пак М.М., про задоволення подання головного державного виконавця Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області ОСОБА_3 про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон, -

встановив:

ОСОБА_2 оскаржив ухвалу Мукачівського міськрайонного суду від 16.02.2018, якою задоволено подання гол. держвиконавця Мукачівського МВ ДВС ОСОБА_3 про тимчасове обмеження його як директора Підприємства об’єднання громадян «Мукачівське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих», яке є боржником у виконавчому провадженні, у праві виїзду за кордон до виконання зобов’язань, покладених на боржника рішенням. На думку боржника, ухвала є незаконною та необґрунтованою. Так, суд безпідставно застосував норми закону, що регулюють правовідносини держвиконавця із юридичною особою, до правовідносин, що виникають із фізичною особою.

Крім того, держвиконавець уже звертався до суду з аналогічним поданням, однак, ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 09.02.2018 у задоволенні подання було відмовлено. Виконавець не оскаржив цю ухвалу, натомість зловживаючи своїми правами повторно подав до суду таке саме подання. Тим часом, у попередній ухвалі суд вмотивував безпідставність обмеження апелянта у праві виїзду за кордон, а в справі, що розглядається, подання було внесене до суду по суті з тих самих підстав, що і попереднє.

Апелянт просить ухвалу скасувати, у задоволенні подання – відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта ОСОБА_2, який апеляцію підтримав, розглянувши на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність інших учасників процесу, обговоривши доводи учасників процесу, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.

16.02.2018 гол. держвиконавець Мукачівського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області ОСОБА_3 звернувся до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження керівника боржника – Мукачівського УВП УТОС ОСОБА_2 у праві виїзду за кордон – до виконання зобов’язань, покладених виконавчими документами (а.с. 1-4). Подання мотивувалося тим, що на виконанні у органі ДВС перебуває зведене виконавче провадження № 34299083 із примусового виконання виконавчих документів про стягнення коштів з Підприємства об’єднання громадян «Мукачівське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих», а саме:

виконавчого листа № 2а-0770/2815/2012, виданого 30.01.2013 Закарпатським окружним адміністративним судом про стягнення з підприємства на користь держави 116433,37 грн податкового боргу;

виконавчого листа № 807/2154/14/2014, виданого 30.09.2014 Закарпатським окружним адміністративним судом про стягнення з підприємства на користь ЗОВ Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 4019,04 грн;

виконавчого листа № 807/1742/15, виданого 30.06.2016 Закарпатським окружним адміністративним судом про стягнення з підприємства на користь держави 56265,04 грн;

судового наказу № 2-н/303/73/16, виданого 25.03.2016 Мукачівським міськрайонним судом про стягнення з підприємства на користь ОСОБА_4 10284,32 грн заборгованості із зарплати;

виконавчого листа № 2/303/993/16, виданого 18.10.2016 Мукачівським міськрайонним судом про стягнення з підприємства на користь ОСОБА_5 15796,37 грн заборгованості із зарплати;

вимоги № Ю 1956-17У, виданої 13.06.2016 Мукачівською ОДПІ про стягнення з підприємства на користь держави 28324,15 грн;

судового наказу № 2-н/303/240/17, виданого 21.09.2017 Мукачівським міськрайонним судом про стягнення з підприємства на користь ОСОБА_6 28497,39 грн заборгованості із зарплати;

постанови № 07-10-013/16-32, виданої 07.02.2017 Управлінням Держпраці у Закарпатській області про стягнення з підприємства на користь держави 9600,00 грн штрафу.

Держвиконавцем вживалися заходи, спрямовані на виконання документів про стягнення коштів, про наявність заборгованості із заробітної плати керівнику підприємства було відомо, однак, рішення про стягнення коштів боржником не виконані, керівником підприємства не вживаються заходи до сплати за виконавчими документами. Тим часом, незважаючи на арешт рахунків та грошових коштів підприємства на підприємстві продовжує виплачуватися заробітна плата, сплачуються податкові та інші обов’язкові платежі. На вимоги держвиконавця про надання відомостей про доходи і майно підприємства керівник надає неповні відповіді або не надає такі, на виклики держвиконавця не з’являється, вимоги, встановлені частиною 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» щодо забезпечення виконання рішень, керівник не виконує. За отриманою держвиконавцем інформацією, майно, яке б належало боржнику на праві власності, відсутнє. Ухилення керівника боржника від виконання рішень призвело до застосування заходів примусового виконання.

Посилаючись на ці обставини, на право ставити питання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон щодо керівника боржника – юридичної особи, держвиконавець просив тимчасово обмежити керівника Мукачівського УВП УТОС ОСОБА_2 у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до виконання зобов’язань, покладених на боржника зведеним виконавчим провадженням № 34299083 на виконання вказаних у поданні рішень.

З наявних матеріалів убачається, що ОСОБА_2 був призначений виконувачем обов’язків директора Підприємства об’єднання громадян «Мукачівське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» з 25.05.2016, а директором підприємства його було затверджено з 24.01.2017 (а.с. 64, 65).

У справі містяться виконавчі документи, на які посилався держвиконавець у поданні (а.с. 6-15). Виконавчі провадження були відкриті постановами держвиконавців Мукачівського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області:

від 21.04.2016 – на виконання судового наказу № 2-н/303/73/16, виданого 25.03.2016 Мукачівським міськрайонним судом (виконавче провадження № 50906853);

від 09.09.2016 – на виконання виконавчого листа № 807/1742/15, виданого 30.06.2016 Закарпатським окружним адміністративним судом (виконавче провадження № 52112841);

від 24.10.2016 – на виконання виконавчого листа № 2/303/993/16, виданого 18.10.2016 Мукачівським міськрайонним судом (виконавче провадження № 52704154);

від 05.12.2016 – на виконання вимоги № Ю 1956-17У, виданої 13.06.2016 Мукачівською ОДПІ (виконавче провадження № 530211131);

від 09.02.2017 – на виконання виконавчого листа № 2а-0770/2815/2012, виданого 30.01.2013 Закарпатським окружним адміністративним судом (виконавче провадження № 53375009);

від 10.02.2017 – на виконання виконавчого листа № 807/2154/14/2014, виданого 30.09.2014 Закарпатським окружним адміністративним судом (виконавче провадження № 53383912);

10.04.2017 – на виконання постанови № 07-10-013/16-32, виданої 07.02.2017 Управлінням Держпраці у Закарпатській області (виконавче провадження № 53715448);

13.11.2017 – на виконання судового наказу № 2-н/303/240/17, виданого 21.09.2017 Мукачівським міськрайонним судом (виконавче провадження № 55137784) (а.с. 16-23).

Поряд із цим, у справі немає постанови (постанов) держвиконавця про об’єднання усіх вищевказаних виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № 34299083, на яке він посилається в поданні як на підставу для встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи-боржника у зв’язку з ухиленням від виконання рішень саме в цьому зведеному провадженні. Наявність у справі окремих документів (наприклад, постанови держвиконавця від 17.02.2017 у виконавчому провадженні № 34299093 про арешт коштів боржника, в якій, з одного боку, зазначені не всі виконавчі документи, на які посилався держвиконавець, з іншого, вказані виконавчі документи, на які виконавець не посилався (а.с. 27)) цієї прогалини не усуває.

До 05.10.2016 був чинним Закон України «Про виконавче провадження» (Закон № 606-XIV), з 05.10.2016 набрав чинності новий Закон України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII). Норми обох цих законів на відповідний час передбачають обов’язок надсилання боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом із повідомленням про вручення (ст. 25 ч. 5, ст. 31 ч. 1 і ст. 26 ч. 5, ст. 28 ч. 1 відповідних законів).

У справі є копії поштових квитанцій про доставлення підприємству-боржнику рекомендованих поштових відправлень (а.с. 38-39), однак, з них неможливо зробити висновок про те, яких саме документів (постанов, вимог, запитів, листів держвиконавця тощо і яких саме виконавчих проваджень вони стосуються).

Таким чином, у справі відсутні докази виконання держвиконавцем вимог закону щодо належного повідомлення боржника про відкриття виконавчих проваджень, а також докази щодо часу, обставин формування та складу зведеного виконавчого провадження. Тож посилання держвиконавця на зведене виконавче провадження № 34299083 як у листах і вимогах, невиконанням, зокрема, яких мотивується необхідність встановлення щодо керівника юридичної особи-боржника обмеження у праві виїзду за кордон (а.с. 42-45 та ін.), так власне і в поданні наразі не ґрунтується на належних і допустимих доказах щодо такого провадження.

Поза тим, оцінюючи власне дії керівника підприємства щодо виконання виконавчих документів та вимог держвиконавця, слід констатувати, що ОСОБА_2 надавав письмово відповіді держвиконавцю щодо поставлених питань, зокрема, щодо майнового стану та діяльності підприємства, місцезнаходження майна, наявності документів та обставин, що безпосередньо стосуються можливості виконання рішень і впливають на таке, надавав на вимогу документи тощо (а.с. 47-49 та ін.).

За наведених вище обставин, твердження в поданні про те, що боржником не виконано жодних дій, які він зобов’язаний виконати відповідно до в частини 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (утримання від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допуск в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п’яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника; своєчасна явка на вимогу виконавця; надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження тощо) не можна визнати таким, що відповідає дійсним обставинам та враховує реальний перебіг виконавчого провадження.

Крім того, у контексті поставленого питання керівнику підприємства не може ставитися у вину виконання покладених на платника податків і роботодавця обов’язків зі сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів та з оплати праці працівників підприємства. Фактична позиція держвиконавця, що випливає зі змісту подання, яка по суті зводиться до того, що виконання рішення (рішень) може (повинно) здійснюватися за рахунок порушення закону (несплати податків, невиплати зарплати, створення заборгованості з цих виплат), хибна і за жодних умов не може братися до уваги як підстава для задоволення подання.

У процесі здійснення виконавчого провадження держвиконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника – юридичної особи за межі України – до виконання зобов’язань за рішенням (ст. 18 ч. 3 п. 19 Закону № 1404-VIII, ст. 6 ч. 1 п. 5, ч. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України»). Відповідно до ст. 441 ч.ч. 1, 3, 4 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення; суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення; ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження; суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Предметом доказування при вирішенні подання є саме факт (факти) умисних винних дій, спрямованих на ухилення боржника від виконання зобов’язань за умови об’єктивної спроможності божника виконувати зобов’язання, відсутності перешкод для цього. У даному випадку йдеться про такі дії, що вчиняються керівником боржника – юридичної особи з метою ухилення від виконання зобов’язань цією юридичною особою, наприклад, приховування майна, коштів, документів, створення інших перешкод для виконання рішення. Сама по собі наявність у юридичної особи заборгованості за виконуваним рішенням (рішеннями), діяльність якої, до того ж, обмежена чи заблокована внаслідок дій державних органів, спрямованих на стягнення з підприємства встановленим порядком боргів, за відсутності інших відповідних доказів не свідчить про ухилення боржника від виконання зобов’язання та не є підставою для обмеження у праві виїзду її керівника за межі України. Посилання на процесуальні норми та на Закон України «Про виконавче провадження» і «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» хоч і відповідають характеру вирішуваного питання, проте, не є достатнім обґрунтуванням для обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон. Крім того, за вищенаведених обставин обмеження керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за кордон не досягає мети, із якою вирішується таке питання, а саме – реального виконання рішення (рішень).

З урахуванням особливостей порядку вирішення відповідного питання, встановленого статтею 441 ЦПК України в редакції, що набрала чинності з 15.12.2016, слід зауважити, що з поданням управі звернутися саме держвиконавець, яким відкрито виконавче провадження. У випадку, що розглядається, виконавче провадження № 50906853 постановою від 21.04.2016 відкрив не держвиконавець ОСОБА_3, а гол. держвиконавець МВ ДВС Мукачівського МРУЮ ОСОБА_7 При цьому, доказів об’єднання встановленим порядком виконавчих проваджень саме гол. держвиконавцем ОСОБА_3 у справі немає.

Наведене в сукупності вказує на неналежну обґрунтованість подання та відсутність належних і достатніх підстав для його задоволення, позаяк докази ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення (рішень) у процесі здійснення виконавчого провадження, на яке посилався ініціатор подання, на час розгляду подання не були суду надані. Суд першої інстанції цього не врахував.

Стосовно доводів апеляції про те, що на час розгляду судом подання іншим судовим рішенням було відмовлено держвиконавцю в задоволенні аналогічного подання та було встановлено відсутність підстав для обмеження апелянта у праві виїзду за кордон апеляційний суд констатує наступне.

Чинною ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 09.02.2018 відмовлено в задоволенні подання гол. держвиконавця Мукачівського МВ ДВС ОСОБА_3 про тимчасове обмеження ОСОБА_2 як директора Підприємства об’єднання громадян «Мукачівське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих», яке є боржником у виконавчому провадженні, у праві виїзду за кордон до виконання зобов’язань, покладених на боржника рішенням (а.с. 82-84). Зі змісту ухвали випливає, що держвиконавець просив обмежити керівника юридичної особи-боржника у праві виїзду за кордон мотивуючи ухиленням останнього від виконання тих самих рішень та з тих самих підстав, що і в поданні, яке наразі розглядається. Судом було встановлено, що будь-які дані чи докази щодо злісного ухилення ОСОБА_2 від виконання рішень та від явки до держвиконавця відсутні.

Тобто, з інтервалом в один тиждень судом розглядалися два подання про обмеження однієї й тієї ж особи з тих самих підстав у праві виїзду за кордон, при цьому, судовим рішенням, яке було ухвалене першим, у поданні було відмовлено та в розумінні ст. 82 ч. 4 ЦПК України була встановлена преюдиція щодо відповідних обставин, які з огляду на підстави та предмет подань не змінилися в межах лютого 2018 року.

Відтак, з урахуванням положень ст.ст. 12, 13, 76-81 ЦПК України, вимог ст.ст. 89, 263-265 цього Кодексу щодо законності і обґрунтованості судового рішення, суд першої інстанції не мав належних і достатніх підстав для задоволення подання держвиконавця, тому ухвалу, яка не відповідає вимогам закону, слід на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України скасувати, у задоволенні необґрунтованого та недоведеного подання – відмовити.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, ухвалу Мукачівського міськрайонного суду від 16 лютого 2018 року скасувати, у задоволенні подання головного державного виконавця Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області ОСОБА_3 про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складене 31 травня 2018 року.

Судді