Рішення № 74349266, 31.05.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2814/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.05.2018 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді – Світлик О.М.,

при секретарі судового засідання – Гайданці Г.В.,

з участю представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3, в інтересах якої діє представник – адвокат ОСОБА_1, до публічного акціонерного товариства «Укрпошта», в особі ОСОБА_4 дирекції публічного акціонерного товариства «Укрпошта», про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3, в інтересах якої діє представник – адвокат ОСОБА_1, звернулася в суд з позовною заявою до ПАТ «Укрпошта», в особі ОСОБА_4 дирекції ПАТ «Укрпошта», про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що в період з 13.04.2011 року по 15.01.2015 року ОСОБА_3 працювала в ОСОБА_4 дирекції УДППЗ «Укрпошта» на посаді листоноші ВПЗ Перечин, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці БТ-ІІ № 7793469. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.07.2015 року за № 728-р відбулося перетворення Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» у публічне акціонерне товариство «Укрпошта».

Зазначає, що 15.01.2015 року на підставі наказу № 17/к від 15.01.2015 року позивача було звільнено з роботи та займаної посади.

При звільненні позивачеві було виплачено грошові кошти за відпрацьований період, але трудової книжки надано не було, мотивуючи тим, що її не можуть знайти. Позивач неодноразово зверталася до відповідача з вимогою надати трудову книжку, але відповідач її звернення залишав без уваги та належного реагування.

Вказує, що 03.01.2018 року позивач, проконсультувавшись із спеціалістами у сфері права, письмово звернулася до відповідача з проханням надати копію наказу про звільнення, трудову книжку та довідку про помісячне нарахування заробітної плати, що підтверджується заявою від 03.01.2018 року. Після цього, 19.01.2018 року позивач отримала від відповідача рекомендований лист, в якому містилися трудова книжка та копія наказу про звільнення. Після повторного звернення довідка про доходи позивача відповідачем була надана тільки на початку березня 2018 року, хоча ОСОБА_3 зверталася про її надання 03.01.2018 року.

Представник позивача зазначає, що відповідач, порушуючи вимоги трудового законодавства, у день звільнення позивача не видав останній належно оформлену трудову книжку. Вимоги про надання трудової книжки позивача відповідачем були задоволені тільки через три роки після офіційного звільнення.

Зауважує, що даними діями відповідач перешкодив позивачу у реалізації гарантованого Конституцією України права на працю та позбавив позивача можливості подальшого працевлаштування, що призвело до фінансових труднощів та непорозумінь в сім’ї. Жодних заходів, спрямованих на усунення порушення трудового законодавства відповідачем до 19.01.2018 року не було вжито, незважаючи на звернення позивача.

З посиланням на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», п. 4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, ст. 117, ч. 5 ст. 235 КЗпП України, п. 32 постанови пленуму Верховного Суду України за № 9 від 06.11.1992 року та п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», представник позивача зазначає, що враховуючи період вимушеного прогулу з 15.01.2015 року по 19.01.2018 року (день отримання трудової книжки), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 50213,50 грн. (згідно з розрахунком, який доданий представником позивача до позовної заяви).

На підставі викладеного представник позивача просить суд стягнути з ПАТ «Укрпошта», в особі ОСОБА_4 дирекції ПАТ «Укрпошта», на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 50213,50 грн., а також понесені судові витрати.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.03.2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів надіслано учасникам справи.

Представником відповідача – директором ОСОБА_4 дирекції ПАТ «Укрпошта» ОСОБА_5 подано відзив на позовну заяву від 26.04.2018 року, копію якого та доданих до нього документів надіслано позивачу (а.с. 33-36).

Згідно з поданим відзивом на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що не визнає позовні вимоги повністю та вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав. Зазначає, що позивач ОСОБА_3 працювала на посаді листоноші відділення поштового зв’язку Перечин Поштамту ОСОБА_4 дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» з 13.04.2011 року по 15.01.2015 року. 26.12.2014 року позивачем власноручно написано заяву про звільнення за власним бажанням з роботи. За період з 26.12.2014 року по 15.01.2015 року позивач не працювала. Відповідно до листка непрацездатності серії АГВ № 705014 від 31.12.2014 року у період з 24.12.2014 року по 31.12.2014 року позивач перебувала на лікарняному. У період з 02.01.2014 року по 04.01.2014 року позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати на підставі власноручно написаної заяви від 31.12.2014 року. З 09.01.2015 року по 14.01.2015 року відповідно до листка непрацездатності серії АГВ № 705046 від 14.01.2015 року позивач знову перебувала на лікарняному. Відсутність позивача на роботі у зазначений період також підтверджується табелями обліку і використання робочого часу за грудень 2014 року та січень 2015 року міського відділення поштового зв’язку Перечин. 15.01.2015 року позивача звільнено з роботи на підставі власноручно написаної заяви від 26.12.2014 року та наказу № 17/к від 15.01.2015 року. У поданому відзиві відповідач також вказує, що в позовній заяві позивач зазначає, що при звільненні їй було виплачено кошти за відпрацьований період, але трудової книжки надано не було, мотивуючи тим, що її не можуть знайти, однак, твердження про неможливість знайти трудову книжку не відповідає дійсності, оскільки трудова книжка з моменту звільнення ОСОБА_3 і до моменту видачі трудової книжки постійно знаходилася у відділі кадрів у спеціальному металевому сейфі. Звертає увагу, що не відповідає дійсності та не підтверджене належними доказами твердження позивача про те, що вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою надати трудову книжку. Жодного звернення від позивача до УДППЗ «Укрпошта» та ПАТ «Укрпошта», яке є правонаступником УДППЗ «Укрпошта», в період з 15.01.2015 року по 03.01.2018 року не надходило. Перше звернення від позивача про надіслання на поштову адресу позивача трудової книжки надійшло до відповідача 04.01.2018 року. Після надходження відповідного звернення 11.01.2018 року трудова книжка була надіслана рекомендованим листом позивачу і отримана нею 19.01.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 8800022232024. Крім того, відповідач зазначає, що трудова книжка не могла бути видана позивачу у день звільнення, оскільки вона у цей день не працювала. При написанні заяви про звільнення працівниками відділу кадрів було повідомлено позивача про необхідність з’явитися до відділу кадрів для отримання трудової книжки після підписання керівником відповідного наказу про звільнення. Територіально відділ кадрів знаходиться в м. Ужгороді і для отримання трудової книжки позивач (мешканка м. Перечин) мала з’явитися до відділу кадрів особисто або звернутися із письмовою заявою про надіслання трудової книжки поштою. З моменту звільнення позивач жодного разу до відділу кадрів не зверталася, хоча їй достеменно було відомо про звільнення 15.01.2015 року, оскільки підставою для звільнення була власноручно написана нею заява про звільнення з роботи за власним бажанням, та про можливість у будь-який час отримати свою трудову книжку. Стверджує, що вини відповідача у неотриманні позивачем трудової книжки немає, а позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів протилежного. З огляду на викладене, вважає, що оскільки у затримці видачі трудової книжки позивачу відсутня вина відповідача, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 15.01.2015 року по 19.01.2018 року у розмірі 50213,50 грн. не підлягають задоволенню.

Представником позивача ОСОБА_1 подано відповідь на відзив від 07.05.2018 року, копію якої надіслано позивачу (а.с. 55-57).

У поданій відповіді на відзив представник позивача вказує, що позивач вважає відзив відповідача необґрунтованим, таким, що не відповідає реальним обставинам справи та таким, яким відповідач намагається ввести суд в оману та перекласти свою вину щодо невидачі трудової книжки на позивача. Зауважує, що наведені відповідачем обставини про те, що при написанні заяви про звільнення працівниками відділу кадрів було повідомлено позивача про необхідність з’явитися до відділу кадрів для отримання трудової книжки після підписання керівником відповідного наказу про звільнення, а територіальний відділ кадрів знаходиться в м. Ужгород і для отримання трудової книжки позивач мала з’явитися до відділу кадрів особисто або звернутися із письмовою заявою про надіслання трудової книжки поштою, не відповідають дійсності, так як чинне законодавство України чітко передбачає обов’язок саме роботодавця в день звільнення видати трудову книжку. Вказує, що насправді позивач неодноразово зверталася з усними проханнями надати трудову книжку, але відповідач мотивуючи неможливістю її знайти, відмовляв у її отриманні. З посиланням на норму ст. 47 КЗпП України представник позивача зазначає, що розрахунок з працівником відповідачем було проведено шляхом зарахування грошових коштів на банківську зарплатну картку ОСОБА_3, трудової книжки надано не було. Мотивуючи відповідь на відзив положеннями ст. 48 КЗпП України, п. п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29.07.1993 року, представник позивача стверджує, що жодного письмово поштового повідомлення від відповідача не надходило, його твердження, що позивач винен у неотриманні трудової книжки є абсурдним, так як саме з вини відповідача трудова книжка не була видана (мотивуючи неможливістю її знайти) та не вчиненням обов’язкових дій, які передбачені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників. При ухваленні рішення представник позивача просить врахувати обставини та факти, наведені у відповіді на відзив.

Під час розгляду справи представником відповідача – директором ОСОБА_4 дирекції ПАТ «Укрпошта» ОСОБА_5 було подано письмове клопотання про застосування строків позовної давності від 29.05.2018 року (а.с. 65-67), яке мотивовано тим, що у позовній заяві представник позивача стверджує, що позивач отримала трудову книжку та копію наказу про звільнення 19.01.2018 року, на підтвердження чого надає аркуш відстеження рекомендованого поштового відправлення з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта». Вказує, що відповідно до вимог ст. 257 ЦПК України та ст. 233 КЗпП України позивач мала право звернутися до суду з позовом про вирішення трудового спору у справі щодо звільнення у місячний строк з дня вручення їй копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, тобто з 20.01.2018 року по 20.02.2018 року. Однак, позивач не заявила свої вимоги в межах строку позовної давності та звернулася до суду тільки 21.03.2018 року. За твердженням відповідача, таким чином, позивач, звернувшись із позовною заявою 21.03.2018 року, пропустила місячний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, а тому просить застосувати строки позовної давності до позовних вимог ОСОБА_3 та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником позивача до суду подано письмові заперечення на клопотання про застосування строків позовної давності від 30.05.2018 року, в яких представник позивача зазначає, що позивач вважає дане клопотання необґрунтованим, таким, що базується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. З посиланням на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 14.11.2012 року у справі № 6-139цс12 та від 26.10.2016 року № 6-1395цс16, представник позивача зауважує, що зауваження відповідача на те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду у справі про звільнення є необґрунтованим, оскільки позивач не оспорює факт та/або причину звільнення, а ставить вимогу про стягнення середнього заробітку відповідно до ст. 235 КЗпП України. З огляду на викладене представник позивача просить відмовити у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності від 29.05.2018 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві, та просить їх задовольнити, а також посилаючись на обставини, викладені у відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечила, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та у клопотанні про застосування строків позовної давності, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

За правилами ч. ч. 1, 2, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи – також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

Стаття 43 Конституції України містить гарантії щодо права кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_3 була прийнята на посаду листоноші відділення поштового зв’язку Перечин Поштамту ОСОБА_4 дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» з 13.04.2011 року, що стверджується копією наказу (розпорядження) начальника Ужгородського поштамту № 122/к від 13.04.2011 року про прийняття на роботу (а.с. 37).

26.12.2014 року позивачем було написано заяву про її звільнення за власним бажанням з роботи, що підтверджується відповідною заявою від 26.12.2014 року (а.с. 39).

З листка непрацездатності серії АГВ № 705014 вбачається, що у період з 24.12.2014 року по 01.01.2015 року ОСОБА_3 перебувала на лікарняному (а.с. 40).

31.12.2014 року позивач написала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати терміном три календарні дні з 02.01.2014 року по 04.01.2014 року (а.с. 41)

Відповідно до листка непрацездатності серії АГВ № 705046 ОСОБА_3 перебувала на лікарняному у період з 09.01.2015 року по 14.01.2015 року (а.с. 42).

Згідно з наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) № 17/к від 15.01.2015 року ОСОБА_3 звільнено з роботи та займаної посади листоноші відділення поштового зв’язку Перечин Поштамту з 15.01.2015 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та її заяви від 26.12.2014 року (а.с. 38).

ПАТ «Укрпошта» (код ЄДРПОУ: 21560045) є правонаступником Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» (код ЄДРПОУ: 21560045), що підтверджується пошуком відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про перетворення Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» у публічне акціонерне товариство» від 17.07.2015 року за № 728-р.

03.01.2018 року позивач звернулася до відповідача ОСОБА_4 дирекції ПАТ «Укрпошта» із заявою, у якій у зв’язку з прийняттям її на роботу та необхідністю оформлення кадрових документів в іншого роботодавця просила надіслати на її адресу: вул. Толстого, 13, м. Перечин, оригінал трудової книжки, копію наказу про звільнення та довідку про помісячне нарахування їй заробітної плати за 2014 рік. Дану заяву отримано відповідачем 04.01.2018 року (а.с. 11, 45).

19.01.2018 року ОСОБА_3 від ОСОБА_4 дирекції ПАТ «Укрпошта» отримала рекомендований лист разом з її трудовою книжкою та копією наказу про звільнення (а.с. 15, 16, 46).

13.03.2018 року на адресу позивача від ОСОБА_4 дирекції ПАТ «Укрпошта» надійшов рекомендований лист із довідкою про помісячне нарахування їй заробітної плати за 2014 року під час роботи в ОСОБА_4 дирекції ПАТ «Укрпошта» на посаді листоноші (а.с. 18-21).

Судом встановлено, що трудова книжка не була видана позивачу в день звільнення, а саме 15.01.2015 року, і, так само їй не було видано копію наказу про її звільнення.

При цьому, з табелю обліку використання робочого часу за січень 2015 року вбачається, що у відповідній графі «15» запис про знаходження ОСОБА_3 на роботі не заповнений. (а.с. 44).

Як стверджує відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, трудова книжка не могла бути видана ОСОБА_3 у день звільнення, оскільки вона у цей день не працювала.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України передбачено саме обов’язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.

Згідно з п. п. 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29.07.1993 року № 58 (далі – Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов’язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до п. 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним.

Пунктом 4.2 Інструкції передбачено, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Таким чином, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню в тому разі і за той період вимушеного прогулу, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача працівнику трудової книжки.

У трудових спорах обов’язок довести відсутність своєї вини покладається на роботодавця, а не на працівника.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд вважає, що трудові права позивача порушено у зв’язку із затримкою видачі трудової книжки, оскільки остання була звільнена 15.01.2015 року, наказ про звільнення нею не було підписано, а трудову книжку отримала лише 19.01.2018 року.

Інструкція (п. 4.2) дозволяє надіслати трудову книжку власнику поштою за письмовою згодою власника трудової книжки. Відтак, доводи відповідача, викладені у відзиві про те, що для отримання трудової книжки позивач мала з’явитися до територіально відділу кадрів в м. Ужгороді та особисто або звернутися із письмовою заявою про надіслання трудової книжки поштою, суд оцінює критично.

Суду також не надано будь-яких доказів того, що позивач ухилялася від отримання трудової книжки. Крім того, письмових повідомлень з пропозиціями отримати трудову книжку на підприємстві відповідача позивачу не надсилалося, що не оспорюється відповідачем, і така, як стверджує останній, знаходилася у відділі кадрів підприємства.

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, відповідач не довів, що затримка видачі трудової книжки ОСОБА_3 сталася не з його вини. Відповідач несе зобов’язання видати трудову книжку працівнику в день звільнення. Таке зобов’язання буде вважатись виконаним в день отримання працівником трудової книжки.

Згідно з ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі – Порядок).

Як роз’яснено у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 (зі змінами), у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку з затримкою видачі трудової книжки він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (зі змінами).

За викладених обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за затримку видачі трудової книжки, згідно з положень ст. 235 КЗпП України.

Між тим, як було зазначено судом, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 п. 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Аналогічну позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 року в справі № 6-419цс16.

Представником позивача пред’явлено вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в сумі 50213,50 грн., згідно з складеним ним розрахунком компенсації середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки від 21.03.2018 року (а.с. 22), з урахуванням періоду вимушеного прогулу, починаючи з 15.01.2015 року по день отримання позивачем трудової книжки – 19.01.2018 року, про що також вказано у позовній заяві.

Проте, суд не може повністю погодитися з наведеним розрахунком представника позивача, оскільки, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, останній неправильно застосував положення ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та розділу ІІІ Порядку, внаслідок чого не виключив з розрахунку виплати, які не підлягають урахуванню, а саме лікарняні.

При визначенні розміру середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

Згідно з довідкою про доходи від 28.02.2018 року за № 682 середньомісячна заробітна плата за останні повні два місяців перед звільненням позивача, а саме листопад та грудень 2014 року становить 1453,02 грн. (1437,58 грн. за листопад + 1468,45 грн. за грудень = 2906,03 грн.; 2906,03 грн. / 2 = 1453,02 грн.) (а.с. 21).

Однак, згідно з лікарняним листком серії АГВ № 705014 позивач у період з 24.12.2014 року по 01.01.2015 року перебувала на лікарняному. За листопад 2014 року (20 робочих днів) заробітна плата позивача склала 1437,58 грн., а за грудень 2014 року (15 робочих днів) – 1052,77 грн., що також підтверджується лікарняним листком серії АГВ № 705046 (на звороті – довідка про заробітну плату) (а.с. 40, 42).

Відтак, середньомісячна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням позивача, а саме за листопад та грудень 2014 року становить 1245,18 грн. (1437,58 грн. + 1052,77 грн. = 2490,35 грн.; 2490,35 грн. / 2 = 1245,18 грн.).

Кількість робочих днів у вказаний період – 18 днів (20 днів у листопаді 2014 року + 15 днів у грудні = 35; 35 / 2 = 17,5) та середньоденна заробітна плата для вирахування середнього заробітку складає 69,18 грн. (1245,18 грн. / 18 днів = 69,18 грн.).

Число відпрацьованих робочих днів у грудні 2014 року – 15 днів також підтверджується табелем обліку використаного робочого часу ОСОБА_3 за грудень 2014 року (а.с. 43).

Час вимушеного прогулу за період з 16.01.2015 року (наступний день після звільнення) по 19.01.2018 року (день отримання позивачем трудової книжки) включно складає 754 робочих днів (з 16 січня по грудень 2015 року включно – 241 день; за 2016 рік – 251 день; за 2017 рік – 249 днів; за січень 2018 року (по 19 січня включно) – 13 днів).

Відтак, скоригований судом розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2015 року по 19.01.2018 року становить 52161,72 грн. (754 робочих днів х 69,18 грн. (середньоденна заробітна плата) = 52161,72 грн.).

Водночас, відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами ст. ст. 13, 76, 80, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно з пошуком відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 дирекція ПАТ «Укрпошта» (код ЄДРПОУ: 20454128) діє в структурі юридичної особи ПАТ «Укрпошта» (код ЄДРПОУ: 21560045).

При цьому, з витягу з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «Укрпошта» та Статуту ПАТ «Укрпошта» (дата оприлюднення: 03.03.2017), що наявні у вільному доступі на офіційному веб-сайті ПАТ «Укрпошта», вбачається, що ОСОБА_4 дирекція ПАТ «Укрпошта» є відокремленим підрозділом (філією) юридичної особи ПАТ «Укрпошта». Філія не є юридичною особою і здійснює свою діяльність від імені товариства в межах повноважень, наданих їй товариством і закріплених Положенням про ОСОБА_4 дирекцію ПАТ «Укрпошта».

Відповідно до ст. 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами, вони наділяються майном юридичної особи, яка їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

За таких обставин, виходячи з приписів ст. 48 ЦПК України та оскільки спірні правовідносини виникли між відповідачем ПАТ «Укрпошта» як роботодавцем і ОСОБА_3 як працівником, то середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки підлягає стягненню саме з юридичної особи – відповідача ПАТ «Укрпошта».

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є підставними, а тому позов слід задовольнити повністю і стягнути з відповідача ПАТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 16.01.2015 року по 19.01.2018 року в розмірі 50213,50 грн., в межах заявлених позивачем позовних вимог та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, в резолютивній частині рішення окрім визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід вказувати про виплату цієї суми з обов’язковим утриманням з неї податків та інших обов’язкових платежів.

Виходячи з цього, до стягнення підлягає сума в розмірі 50213,50 грн. з обов’язковим утриманням податків та інших обов’язкових платежів.

Щодо наявності підстав для застосування строку позовної давності, про що заявлено представником відповідача у відповідному клопотанні, суд констатує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком

Спір між сторонами у даному випадку не стосується про звільнення позивача, а стосується виключно питань оплати праці (виплати середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки).

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду України 06.04.2016 року в справі № 6-409цс16.

Отже, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв’язку із затримкою видачі трудової книжки, почався з 19.01.2018 року (дня видачі трудової книжки) та сплив би через три місяці – 19.04.2018 року. До суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв’язку із затримкою видачі трудової книжки, позивач звернулася 21.03.2018 року, тобто, не пропустивши при цьому тримісячний строк, визначений ст. 233 КЗпП України.

Відтак, суд констатує, що підстав для застосування спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, немає.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у розмірі 704,80 грн. сплаченого судового збору (а.с. 6).

У судовому засіданні 31.05.2018 року на підставі ч. 6 ст. 259 ЦПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст якого складено 31.05.2018 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 47, 233-235 КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву задовольнити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укрпошта», код ЄДРПОУ: 21560045, що знаходиться за адресою: вул. Хрещатик, 22, м. Київ, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 50213 (п’ятдесят тисяч двісті тринадцять) гривень 50 коп. з обов’язковим утриманням податків та інших обов’язкових платежів.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укрпошта», код ЄДРПОУ: 21560045, що знаходиться за адресою: вул. Хрещатик, 22, м. Київ, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, сплачений судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Визначити дату складання повного тексту рішення 31 травня 2018 року.

Головуюча О.М. Світлик