Постанова № 74348795, 30.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 226/1565/17 Номер провадження 22-ц/775/770/2018

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Соломахи Л.І., Комачевської Т.В.,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області у залі судового засідання № 4 цивільну справу номер 226/1565/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка», третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області, про стягнення моральної шкоди у зв’язку з професійним захворюванням та зобов’язання нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності, з апеляційними скаргами ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат ОСОБА_3, та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 22 лютого 2018 року (суддя Петунін І.В.), -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» (далі - ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка») про стягнення моральної шкоди у зв’язку з професійним захворюванням. Під час розгляду справи, уточнивши позовні вимоги, просив суд також зобов’язати нарахувати та виплатити йому матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів, що тривала з 26 січня 2015 року по 09 квітня 2015 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що з 13 липня 2011 року по 26 січня 2015 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем та був звільнений 26 січня 2015 року за п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін. Під час трудової діяльності отримав професійне захворювання, обумовлене небезпечними умовами праці, що були створені відповідачем. У нього виявлено хронічну радікулопатію L5 S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірним статіко-динамічнимм порушенням та больовим синдромом, хронічна сенсоневральна приглухуватість, легка ІІ ступінь, пневмоконіоз ЛН І-ІІ ступенів. Його турбує сухий кашель, задишка, підвищена пітливість, біль у поперековому відділі хребта з іррадіацією в праву нижню кінцівку, оніміння в правій нозі, зниження слуху, загальна слабкість. 27 квітня 2017 року був затверджений акт розслідування причини виникнення хронічного профзахворювання, яким вини позивача в отриманні профзахворювання не виявлено. По цих захворюваннях 27 червня 2017 року позивачу обласною профпатологічною МСЕК м. Краматорська первинно встановлено 65% втрати працездатності. Вважає, що внаслідок ушкодження здоров’я йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у тому, що він був здоровою, працездатною людиною, втратив 65% працездатності та має 3-ю групу інвалідності у зв’язку з професійним захворюванням. Після втрати працездатності у нього змінилися умови життя, що потягло за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання та послаблення організму, переживання з приводу погіршення відносин з оточуючими. У відшкодування завданої моральної шкоди просив стягнути на свою користь 49 000 грн.

У позові також зазначив, що під час трудових відносин виникали страхові випадки – настання періодів тимчасової втрати працездатності. 06 жовтня 2017 року для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності ним були подані на підприємство такі документи: 2 листка непрацездатності АГУ № 075452, АГУ № 075229 за періоди з 26.01.2015 року по 20.02.2015 року та з 21.02.2015 року по 09.04.2015 року. Щодо тимчасової непрацездатності за період з 12.12.2014 року по 31.12.2014 року, позивач зазначив, що надавав на підприємство листок непрацездатності АВС № 391864 ще у 2015 році, виплати по якому йому не здійснено. Тривале листування з органами виконавчої влади соціального захисту також не надало результату по отриманню виплат. Заява була направлена кур’єром «Нова пошта», експрес-накладна 59000287278697, вручено 09.10.2017 року. 21.11.2017 року позивач отримав лист відповідача № 1-12/75 від 24.10.2017 року, де було відмовлено у виплаті допомоги за двома листками непрацездатності АГУ № 075452, АГУ 075229 за періоди з 26.01.2015 року по 20.02.2015 року та з 21.02.2015 року по 09.04.2015 року з посиланням на те, що у період непрацездатності позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем. Однак, у перший день непрацездатності 26.01.2015 року позивач перебував останній день у трудових відносинах з відповідачем, тобто був застрахованою особою, а тому відповідач повинен сплатити перші 5 днів непрацездатності, а інший період повинен сплатити Фонд соціального страхування.

З урахуванням вказаного, просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у сумі 49 000 грн. та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів непрацездатності з 26.01.2015 року по 09.04.2015 року.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 22 лютого 2018 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1, стягнуто з ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання 19 500 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 06 грн. 64 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено, вирішено питання про відшкодування судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1, від імені якого діє представник ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Димитровського міського суду Донецької області від 22 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 49 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, отриманої внаслідок отримання професійного захворювання, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальне забезпечення допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші п’ять днів непрацездатності з 26 січня 2015 року по 9 квітня 2015 року, стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на судовий збір та правову допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди отриманої позивачем внаслідок професійного захворювання на підприємстві відповідача суд виходив лише з засад розумності і справедливості, не врахував характеру та обсягу страждань позивача, стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках. Отримання позивачем 19 500 грн. за втрату 65% втрати працездатності не може бути розумним і справедливим визначенням втрати працездатності.

Крім того, вказав, що суд хибно дійшов висновку, про закінчення строку звернення позивача за матеріальним забезпеченням листків непрацездатності, який передбачений ч. 5 ст. 32 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Такий висновок суперечить дійсним обставинам, та доказам щодо тривалого листування позивача із органами Фонду соціального страхування, Мінсоцполітики України та іншими органами, яким суд не надав належної оцінки.

Також в апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд дійшов хибного висновку щодо того, що на момент складання заяви про збільшення позовних вимог, представник ще не був адвокатом, а відповідно до ст. 137 ЦПК України, розподілу між сторонами підлягають тільки витрати на правничу допомогу адвоката. Обґрунтовуючи зазначене, заявник посилається на те, що розгляд справи розпочинався до змін ЦПК, які набрали чинності з 15.12.2017 року. Обґрунтування надавалось відповідно до законодавства, яке регулювало витрати на правову допомогу на день сплати цих витрат - 16.11.2017 року. Суд не врахував положення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10. Представник позивача врахував зміни до ЦПК України та своєчасно отримав адвокатське свідоцтво та надав його суду, щоб виконати вимоги ЦПК України, який діє з 15.12.2017 року. Вважає, що вказані витрати на правову допомогу були обґрунтовані та відповідно документально підтверджені.

Відповідач ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка» подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано поклав всю відповідальність за наслідки роботи позивача в підземних умовах з шкідливими факторами, що призвели до професійних захворювань, на відповідача, з яким позивач мав останні трудові відносини напередодні встановлення йому часткової втрати працездатності та інвалідності. При цьому відповідач звертає увагу суду на те, що оформлене позивачем право на отримання щомісяця частини втраченого заробітку у розмірі 65% середньомісячного його заробітку, пенсії за інвалідністю та інших виплат згідно законодавства, право працювати як інваліду третьої групи, свідчить про відсутність будь-якого матеріального незабезпечення позивача ОСОБА_1 у зв’язку з тимчасовою втратою ним профпридатності, про відсутність втрати нормальних життєвих зв’язків та підстав для його моральних страждань, що в дійсності спростовує аргументи позову та рішення суду. На думку відповідача судом першої інстанції значно завищені ступінь вини відповідача, глибина фізичних та душевних страждань позивача, погіршення здібностей в зв’язку з його професійним захворюванням, а не нещасним випадком на виробництві, не враховані вимоги про розумність і справедливість при визначенні розміру шкоди. Просить змінити рішення Димитровського міського суду Донецької області в частині розміру стягнення моральної шкоди та зазначити в резолютивній частині рішення про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 6 000 гривень.

Крім того, відповідач ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка» надав письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначив про відсутність у скарзі позивача належних доказів та аргументів для її задоволення. Додані до апеляційної скарги додатки, які долучені до справи та досліджені судом першої інстанції, свідчать про різного роду переписку представника позивача, які за змістом не пов’язані з предметом позовних вимог, тому об’єктивно не прийняті судом до уваги при постановленні рішення. Відновлення працездатності позивача сталося 10 квітня 2015 року, та на 10 квітня 2016 року закінчився строк звернення позивача за матеріальним забезпеченням вказаних листків тимчасової непрацездатності, передбачений ч. 5 ст. 32 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування». При цьому будь-яких доказів звернення позивача до відповідача протягом 12 місяців з дня відновлення працездатності для матеріального забезпечення по вказаних листах тимчасової непрацездатності ні до суду, ні до скарги позивачем не надано.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка» задовольнити.

Сторони та їх представники були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з'явились, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а у задоволенні апеляційної скарги відповідача ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка» відмовити з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення морального відшкодування, суд першої інстанції врахував характер, глибину отриманих позивачем душевних страждань та тривалість негативних наслідків. Суд також взяв до уваги ті обставини, що втрата працездатності встановлена позивачу не безстроково, а отримане ним професійне захворювання виникло за період роботи позивача не тільки на підприємстві відповідача, а й на інших підприємствах, оскільки загальний стаж його роботи в умовах впливу шкідливих факторів становить 17 років 7 місяців 2 дні, з яких у відповідача - 3 роки 6 місяців 13 днів. Виходячи з засад розумності і справедливості визначив у відшкодування моральної шкоди до стягнення 19 500 грн.

Суд відмовив у задоволенні вимог позивача про зобов’язання нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів з 26 січня 2015 року по 9 квітня 2015 року, оскільки суду не надано доказів його звернення до відповідача протягом 12 місяців з дня відновлення працездатності, передбачених ч. 5 ст. 32 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Щодо вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу з приводу складання заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у задоволенні цих вимог судом відмовлено. Також суд прийняв до уваги, що на момент складання заяви про збільшення позовних вимог представник позивача ще не був адвокатом, а відповідно до ст. 137 ЦПК України, розподілу між сторонами підлягають тільки витрати на правничу допомогу адвоката. З урахуванням умов Договору № 52/2017-ю «Про надання правової допомоги» від 16.11.2017 року та акту приймання виконаних робіт (наданих послуг) судом враховано, що година роботи представника позивача складає 1000 грн. З урахуванням часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди та тривалості судового засідання 19 грудня 2017 року протягом 1 хвилини, судом стягнуто з відповідача на користь позивача в рахунок витрат на правничу допомогу 6 грн. 64 коп.

Проте повністю погодитися з рішення суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно ч. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно з ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач працював на підприємстві ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка» у період з 17 липня 2011 року по 26 січня 2015 року, звідки звільнився за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 5-10).

У період часу з 19 лютого 2016 року по 03 березня 2016 року ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у клініці професійних захворювань Інституту медицини праці НАМН України (т. 1 а.с. 13).

У позивача виявлено хронічне професійне захворювання та первинним висновком МСЕК від 27 червня 2017 року встановлено втрату працездатності у розмірі 65 %, встановлено третю групу інвалідності на строк до 01 липня 2020 року, складено акт про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 20 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 14-15).

Встановивши, що у зв'язку з порушенням роботодавцем законних прав позивача на належні, безпечні і здорові умови праці, внаслідок чого для нього настали негативні наслідки у вигляді погіршення здоров'я, які, в свою чергу, потягнули за собою стійку втрату професійної працездатності на 65 % та безперечно привели до моральних страждань позивача, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що вимоги про стягнення з ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка» моральної шкоди підлягають задоволенню.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, характер, обсяг фізичних та душевних страждань, які зазнав позивач, характер додаткових зусиль для організації життя, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив таке відшкодування в розмірі 19500 грн.

Враховуючи, що моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, законодавство України не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру її відшкодування. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, дав правильну правову оцінку наданим доказам і правильно вирішив спір щодо стягнення моральної шкоди та розміру її компенсації.

Доводи відповідача про те, що для визначення розміру моральної шкоди необхідно врахувати те, що позивач працював не тільки на підприємстві ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка», але і на інших підприємствах вугільної галузі, судом першої інстанції були враховані.

Доводи позивача щодо неналежної оцінки його моральних страждань є необґрунтованими. Судом першої інстанції вказані всі обставини, на які посилається позивач.

З огляду на викладене, доводи апеляційних скарг як позивача так і відповідача в частині розміру стягнутої моральної шкоди та безпідставності стягнення усієї суми моральної шкоди саме з ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка» не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та відхиляються апеляційним судом.

Щодо доводу апеляційної скарги позивача про необґрунтованість рішення суду про відмову у задоволенні вимог про відшкодування йому матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів з 26 січня 2015 року по 9 квітня 2015 року через відсутність доказів його звернення до відповідача протягом 12 місяців з дня відновлення працездатності, апеляційний суд частково з ними погоджується.

З матеріалів справи встановлено, що позивач до 26 січня 2015 року перебував у трудових відносинах з відповідачем - ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка», яке в тому числі і на час розгляду справи судом апеляційної інстанції має юридичну адресу – м. Донецьк, проспект Павших Комунарів, 102, тобто перебуває на території, на якій органи державної влади не здійснюють своїх повноважень, а згідно постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року 254-VІІІ “Про визнання окремих районів, місць, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», знаходиться на тимчасово окупованій території.

Постановою правління Фонду соціального страхування України від 24 січня 2017 року № 8 затверджено Порядок надання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування України деяким категоріям застрахованих осіб (надалі Порядок).

Відповідно до п. 2 цього Порядку матеріальне забезпечення надається застрахованим особам, які не реалізували свого права на отримання матеріального забезпечення відповідно до законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за такими категоріями: п.п. 2.2) особам, фактичне місце проживання яких знаходиться в населених пунктах, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, та які перебувають (перебували) у трудових відносинах із: - підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами, що зареєстровані на тимчасово окупованій території України, в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, або в зоні надзвичайної ситуації.

Для отримання матеріального забезпечення, зокрема по тимчасовій непрацездатності, застрахована особа подає до робочого органу Фонду документи, перелік яких передбачено п. 8 вказаного Порядку.

Пунктом 13 Порядку передбачено, що норма ч. 5 ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не поширюється на строки звернення за призначенням матеріального забезпечення відповідно до норм цього Порядку на осіб, зазначених у пункті 2 цього Порядку.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності через пропуск позивачем 12 місяців, встановлених ч. 5 ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" для звернення за його призначенням, не відповідає наведеному Порядку, з огляду на що має бути скасовано.

Згідно п. 4 Порядку позивач має звернутися до відповідного відділення виконавчої дирекції Фонду за місцем проживання.

Підсумовуючи наведене, у задоволенні вказаних вимог до ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка» має бути відмовлено з тих підстав, що вони заявлені до неналежного відповідача.

Щодо доводів апеляційної скарги на рішення суду про відшкодування витрат на правову допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 56 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Як убачається з наявного в матеріалах справи договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 16 листопада 2017 року, останній взяв на себе зобов'язання надавати відповідачеві юридичні послуги, у тому числі щодо представництва інтересів позивача в суді при розгляді цієї цивільної справи (т. 1 а.с.193).

В журналі судового засідання від 19 грудня 2017 року процесуальний статус ОСОБА_3 зазначено як представник, а не адвокат або інший фахівець в галузі права (т. 1 а.с. 187).

ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, не передбачав відшкодування витрат на правову допомогу, яка надається представниками.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При частковому задоволення позову інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Суд першої інстанції обґрунтував своє рішення про часткове задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням того, що ОСОБА_3 взяв участь у одному судовому засіданні, яке відбулось 19 грудня 2017 року протягом 1 хвилини (т. 1 а.с. 187), виходячи з вартості однієї години роботи представника позивача та пропорційно до частки задоволених вимог.

Рішення в цій частині ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Під час розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, просив нарахувати та стягнути з відповідача матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів непрацездатності з 26 січня 2015 року по 09 квітня 2015 року, за що сплатив судовий збір у розмірі 640 грн. За відмови у задоволенні цих вимог, сплачений судовий збір покладається на позивача.

При зверненні з апеляційної скаргою відповідачем по справі був сплачений судовий збір у сумі 2643 грн. З огляду на те, що у задоволенні апеляційної скарги було відмовлено у повному обсязі, сплачений судовий збір покладається на ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка».

Відповідно до п. 3 п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецьшахтопроходка» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 22 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» про відшкодування моральної шкоди, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 22 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» про зобов’язання нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності скасувати ту ухвалити нове.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» про зобов’язання нарахувати та виплатити матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосереднього до Верховного Суду.

Головуючий: Ю.М. Мальований

Судді: Л.І. Соломаха

ОСОБА_4