Постанова № 74347314, 30.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/22/18

Провадження № 22-ц/772/1278/2018

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 рокуСправа № 127/22/18м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Медяного В.М., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання: Сніжко О.А.,

за участю сторін: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_7,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/22/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року, яке ухвалене суддею Воробйовим В.В. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області о 13 год. 00 хв., повний текст складено 17 квітня 2018 року, -

в с т а н о в и в :

В січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся у суд з зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що він є співвласником житлового будинку по 2-му пров. Лермонтова №24 у м. Вінниці. Частка позивача складає 3/5 ідеальної частки. Іншими співвласниками є відповідач ОСОБА_5 з часткою 19/100 та ОСОБА_9 з часткою 21/100.

Відповідач ОСОБА_5 у 2006 році самовільно без належних дозволів та погоджень з іншими співвласниками здійснила прибудову та надбудову до своєї частини будинковолодіння. Вказане порушення законодавства було предметом розгляду різних судових інстанцій.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 жовтня 2008 року, задоволено позов ОСОБА_10 до ОСОБА_3 про визнання права власності на самовільно збудовані надбудову та прибудову. Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 03 лютого 2009 року залишив в силі наведене рішення суду першої інстанції. Після розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 Верховний Суд України своєю ухвалою від 11 серпня 2010 року скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На думку позивача ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_5 була позбавлена права власності на самовільно збудовані надбудову та прибудову.

В кінці 2017 року позивачу стало відомо, що 02 березня 2011 року ОСОБА_5 як дарувальник подарувала ОСОБА_6 19/100 часток житлового будинку з прибудовами, надбудовами та господарськими будівлями та спорудами, розташованими по 2-му пров. Лермонтова №24 у м. Вінниці. У договорі дарування зазначено, що вказана частка разом з надбудовами та прибудовами належить дарувальнику на праві особистої приватної власності згідно з договором купівлі-продажу частини будинку, посвідченого 30 травня 2000 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_11, яке зареєстроване КП «Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» 02 червня 2000 року.

Таким чином, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_6 19/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями, спорудами та з незаконними прибудовами, надбудовами розташованими по 2-му пров. Лермонтова №24 у м. Вінниці. Вказаний договір дарування був посвідчений 02 березня 2011 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №370, який позивач просив суд визнати недійсним.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року є не законним, необґрунтованим, таким яке не відповідає всім обставинам справи, неповністю досліджено всі докази по справі, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ч.1 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було доведено порушення будь-яких його прав оспорюваним договором дарування від 02 березня 2011 року, який був укладений між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 є співвласником житлового будинку по 2-му пров. Лермонтова №24 у м. Вінниці. Частка позивача складає 3/5 ідеальної частки. Іншими співвласниками є відповідач ОСОБА_5 з часткою 19/100 та ОСОБА_9 з часткою 21/100.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 жовтня 2008 року (цивільна справа №2-39/08), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 03 лютого 2009 року, було визнано за ОСОБА_10 право власності на самочинно збудовану прибудову та надбудову до частини вказаного житлового будинку, а у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_10 про знесення самовільної забудови, приведення будівлі у попередній стан, стягнення матеріальної та моральної шкоди було відмовлено (а.с.3-6).

Однак, ухвалою Верховного Суду України від 11 серпня 2010 року рішення першої та апеляційної інстанцій у цивільній справі №2-39/08 були скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 7-8).

За результатами нового розгляду цивільної справи, якій було присвоєно №2-188/11, рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 07 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 квітня 2012 року, у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про знесення самовільної надбудови, приведення будівлі у попередній стан, стягнення матеріальної та моральної шкоди було відмовлено (а.с.28-31, 32-33).

02 березня 2011 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 був посвідчений договір дарування за умовами якого ОСОБА_5 (дарувальник) подарувала, а ОСОБА_6 (обдаровуваний) прийняв дарунок – 19/100 часток житлового будинку з прибудовами, надбудовою, господарськими будівлями та спорудами, що розташовані в м. Вінниці по 2 провулку Лермонтова, буд. 24.

У пункті 1.2. договору зазначено, що нерухоме майно яке є предметом договору, належить ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності на підставі: договору купівлі-продажу частини будинку посвідченого 30 травня 2000 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_11, яке зареєстроване КП «Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації» 02 червня 2000 року; рішення Ленінського районного суду м. Вінниці №2-39/08 від 14 жовтня 2008 року, яке зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» 30 травня 2009 року за номером 27420872, номер витягу 22882979 (а.с.9-11, 48).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2017 року (цивільна справа №127/7621/17), яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 лютого 2018 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування, посвідченого 19 травня 2011 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим номером №927 укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (а.с.49-51, 59-62).

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_3 зазначив, що відповідачем ОСОБА_5 усупереч закону набуто у власність прибудови та надбудови до будинковолодіння, оскільки незаконність їх здійснення встановлена ухвалою Верховного Суду України від 11 серпня 2010 року, а тому відсутні законні підстави для укладення спірного договору дарування від 02 березня 2011 року.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з’ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, право на звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним виникає у особи, яка не була учасником правочину у разі, якщо таким правочином порушено право цієї особи і воно може бути відновлено шляхом повернення сторін до первісного стану.

При укладенні спірного договору волевиявлення учасників правочину відповідало їх внутрішній волі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не наведено будь – яких підстав у розумінні статті 215 ЦК України, які б свідчили про недійсність укладеного договору, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Натомість, сторони під час укладення спірного договору дарування досягли згоди щодо усіх істотних його умов.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звертався в суд з позовом до ОСОБА_5 про знесення самочинної надбудови та приведення будівлі в попередній стан, стягнення матеріальної та відшкодування моральної шкоди.

При розгляді зазначеної справи досліджувалися причини виникнення пошкоджень в належній позивачу частині будинку та встановлено відсутність причинного зв’язку між проведеним ОСОБА_5 самочинним будівництвом за наявними пошкодженнями.

Відсутність порушень таких прав позивача встановлена рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 7 лютого 2012 року, яке має преюдиційне значення для розгляду цієї справи, а встановлені судом обставини є такими, що не підлягають доказуванню.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 лютого 2018 року (цивільна справа №127/7621/17), встановлено безпідставність доводів позивача ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_5 незаконно зареєструвала право власності на об’єкти самочинного будівництва, а відтак були відсутні правові підстави для відчуження частини будинковолодіння з такими об’єктами, у тому числі за договором дарування від 19 травня 2011 року, оскільки з матеріалів інвентарної справи слідує, що право власності на будинок з прибудовами, надбудовою та господарськими будівлями та спорудами по провулку Лермонтова 2, будинок 24 було зареєстровано 30 травня 2009 року, реєстраційний номер 27420872 (а.с.274 матеріали інвентарної справи). Це свідоцтво не скасовано, а відтак власник нерухомого майна мав право розпорядитися ним на свій розсуд (а.с.61). Вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції встановлено преюдицію для розгляду даної цивільної справи, оскільки між сторонами виникли спірні правовідносини, які за своїм змістом та правовою природою є тотожними та виникли з одних і тих самих підстав.

Обов'язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушення у зв'язку з його вчиненням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, належним чином оцінивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування від 02 березня 2011 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень у зв'язку з вчиненням договору дарування прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, а тому позовні вимоги та апеляційна скарга не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги в тому, що підставою для звернення позивача до суду з вимогами про визнання договору дарування недійсним – це ухвала Верховного Суду України від 11 серпня 2010 року, якою скасовані судові рішення про визнання за ОСОБА_5 права власності на самочинне будівництво не заслуговують на увагу, оскільки позивач ОСОБА_3 не врахував, що зазначеним судовим рішенням не встановлено порушеного права останнього та наявність підстав для оскарження договору дарування від 02 березня 2011 року.

Зокрема, позивач не звертався до суду із позовом про скасування реєстрації прав власності на спірне нерухоме майно.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або з порушенням норм процесуального права.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 31 травня 2018 року.

Головуючий: підпис ОСОБА_2

Судді: підписи ОСОБА_12

ОСОБА_13

Згідно з оригіналом: ОСОБА_2