Рішення № 74341431, 22.05.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/19219/17

Провадження №: 2/755/3014/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

за участі секретаря Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 755/19219/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМАТРА-ЛТД» про зобов'язання вчинити дії та стягнення вихідної допомоги,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом у якому просить зобов'язати ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» внести зміни до наказу про звільнення № 488-к від 17.11.2017 р., уточнивши підставу звільнення, та викласти наступним чином: «Звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України у зв'язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору», та стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на загальну суму 66 506,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 10.05.2016 р. відповідно до наказу №193к була прийнята на роботу до ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» на посаду програміста С# служби розробки застосувань інформаційно-обчислювального центру.

02.11.2017 р. позивачем була подана заява про звільнення за угодою сторін з 09.11.2017 р.

Враховуючи те, що відділ кадрів відповідача відмовив у прийнятті даної заяви, відправлення заяви було продубльовано електронною поштою, а також заява була відправлена відповідачу поштою. Відповідач 06.11.2017 р. отримав вищевказану заяву про звільнення.

07.11.2017 р. відповідач своїм листом №07/11/1 повідомив позивача, про те, що її пропозиція про звільнення відхилена.

09.11.2017 р. позивач, із врахуванням відхилення попередньої заяви, повторно звернулась до відповідача із заявою про вирішення питання про своє звільнення.

Після залишення заяв від 02.11.2017 року та від 09.11.2017 року без належного реагування позивач 17.11.2017 року звернулась до відповідача із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору.

17.11.2017 р. представник відповідача надав позивачу лист №17/11/1, яким відповідач відхилив заяву позивача.

17.11.2017 р. відповідач звільнив позивача з роботи на підставі наказу № 488-к від 17.11.2017 р., відповідно до ст. 38 КЗпП, проте чітко не визначив підставу для звільнення, а саме - у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю. Крім того, на дату звільнення позивачу не виплачена вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку, як це передбачено ст. 44 КЗпП.

Середній заробіток позивача становить 22 168,82 грн.

10.04.2018 року представник відповідача ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» до суду подав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позовна заява безпідставна та надумана. Також представник відповідача зазначив, що для припинення трудового договору за угодою сторін необхідна обов'язкова взаємна домовленість між роботодавцем та працівником припинити трудовий договір саме за такою підставою. Чинне законодавство не встановлює обов'язку роботодавця задовольняти подану працівником заяву про припинення договору за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Такий обов'язок роботодавця встановлено виключно на випадок припинення трудового договору за ініціативою працівника - ст. 38 КЗпП України «за власним бажанням». 02.11.2017 р. позивачем подано заяву з проханням про звільнення 09.11.2017 р. на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України в зв'язку з наміром переїхати до іншого міста. На підтвердження вказаної обставини позивачем не було надано жодного документу. Крім того, підставою для припинення договору за ст. 38 КЗпП України є не намір переїзду до іншого міста, а рішення про переїзд до іншого міста. При цьому, щоб бути звільненим без попередження роботодавця за два тижні працівник має підтвердити свій переїзд до іншого міста. Оскільки угода між роботодавцем та позивачем про звільнення 09.11.2017 року досягнута не була, відповідач не мав правових підстав і не був зобов'язаний проводити звільнення позивача за угодою сторін. Оскільки угоди про розірвання трудового договору за угодою сторін 09.11.2017 року між сторонами досягнуто не було, у відповідача був відсутній обов'язок звільнити позивача у вказаний термін, про що позивач була повідомлена листом від 07.11.2017 року; роботодавець був зацікавлений у завершенні позивачем проектів, які вона вела. 17.11.2017 р. позивачем через канцелярію підприємства подано заяву, в якій позивач заявила вимогу про звільнення за власним бажанням в зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю, проте будь-яких доказів надано не було. 17.11.2017 року до кінця робочого дня позивача було звільнено за ст. 38 КЗпП України, видано трудову книжку та проведено розрахунок. Підставою для звільнення стала заява позивача, подана 17.11.2017 року, в якій вона просила звільнити її з роботи за власним бажанням без зазначення дати. Позивач ніколи жодним документом не просила видати їй копію наказу про звільнення. Втім, позивачу було видано витяг з наказу про звільнення, оскільки це є підставою для отримання розрахунку.

11.05.2018 р. позивач до суду подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що працівник може звільнитися не чекаючи двотижневого терміну, коли таке звільнення з роботи зумовлено неможливістю продовжувати роботу. Працівнику достатньо вказати поважні причини в заяві, оскільки законодавством не передбачено надання підтверджуючих документів.

21.05.2018 р. представник відповідача ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» до суду подав заперечення щодо відповіді на відзив, частково продублював заперечення та додатково зазначив, що твердження про порушення відповідачем права позивача на звільнення з роботи є надуманим. Позивач сама не вжила необхідні дії за для того, щоб бути звільненою з роботи, у зв'язку з чим відповідач не може бути притягнений до відповідальності за не вчинення дій.

В судове засідання позивач не з'явилася, надала суду клопотання про розгляд справи у її відсутності на підставі наявних матеріалів.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, представник ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» ОСОБА_2 подав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Суд вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 11.05.2016 р. ОСОБА_1 прийнята до ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» на посаду програміста С# служби розробки застосувань інформаційно-обчислювального центру, згідно наказу № 193к від 10.05.2016 року (а.с. 5).

ОСОБА_1 звернулась до генерального директора ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» із заявою від 02.11.2017 р. у якій просила звільнити її з роботи за угодою сторін 09.11.2017 р. в зв'язку з наміром переїхати до іншого міста (а.с 6). Заява була направлена по електронній пошті (а.с. 7, 8) та поштовим відправленням, яке вручено відповідачу 06.11.2017 р. (а.с. 8а, 9).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 та підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» листом № 07/11/1 від 07.11.2017р. відхилило пропозицію ОСОБА_1 від 02.11.2017р. щодо угоди про розірвання трудового договору (а.с. 10).

ОСОБА_1 звернулась до генерального директора ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» із заявою від 09.11.2017 р. з проханням вирішити питання щодо її звільнення відповідно до вимог чинного законодавства України (а.с. 11), яку ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» отримало 22.11.2017 р., тобто вже після звільнення позивача (а.с. 13).

Як роз'яснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 зі змінами, судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).

17.11.2017 р. ОСОБА_1 звернулась до генерального директора ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» із заявою у якій зазначила, що через залишення її заяви про звільнення від 02.11.2017 року без реагування, просить 17.11.2017 року відповідно до ст. 38 КЗпП України звільнити її з роботи з посади програміста С# за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем «СУМАТРА-ЛТД» законодавства про працю і умов трудового договору та відповідно до ст. ст. 44, 47, 49 КЗпП України в день її звільнення видати належно оформлену трудову книжку, довідку про роботу та заробітну плату, її примірник трудового договору і провести з нею всі належні розрахунки (а.с. 14, 15).

ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» листом № 17/11/1 від 17.11.2017 року зазначило ОСОБА_1, що вона до 17.11.2017 року не надала підприємству правильно оформленої заяви із зазначенням підстави для звільнення, тому трудовий договір є дійсний, а посилання на порушення роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору вважають безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Також позивачу було запропоновано оформити заяву про звільнення у відповідності до вимог чинного законодавства із зазначенням підстави (а.с. 16).

Відповідно до ч. 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За нормою ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Наказом ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» № 488-к від 17.11.2017 р. ОСОБА_1, програміста С# служби розробки застосувань інформаційно-обчислювального центра, 17 листопада 2017 року звільнено згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (а.с. 48), що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці (а.с. 5).

В обгрунтування вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушені норми трудового законодавства у зв'язку з тим, що її не було звільнено 09.11.2017 року за ст. 38 КЗпП України відповідно поданої нею заяви від 02.11.2017 року, а також не було звільнено 16.11.2017 року, тобто через два тижні з дня подання вказаної заяви, у зв'язку з чим просить внести зміни до наказу про звільнення від 17.11.2017 року № 488-к, а саме вказати підставу для звільнення за ст. 38 КЗпП України (ч. 3) через невиконання роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору.

Як зазначено вище, у заяві від 02.11.2017 року позивач просила звільнити її з роботи за угодою сторін 09 листопада 2017 року у зв'язку з наміром переїхати до іншого міста (а.с. 6). При цьому з матеріалів справи убачається, що до заяви про звільнення Товариству з обмеженою відповідальністю «СУМАТРА-ЛТД» ОСОБА_1 не було надано жодних доказів щодо такого переїзду в іншу місцевість, що зумовлювало неможливість через це продовжувати роботу на підприємстві відповідача, у зв'язку з чим роботодавець повинен був би розірвати трудовий договір 09.11.2017 року за проханням позивача.

Отже, за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання, та за загальним правилом працівник зобов'язаний письмово попередити роботодавця про розірвання трудового договору за два тижні.

Суд приймає до уваги, як належні та достовірні докази, подання письмової заяви ОСОБА_1 про звільнення від 02.11.2017 року, яка була отримана ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» 06.11.2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відстеженням надсилання і вручення листів Укрпошта (а.с. 8а, 9), а також записом на заяві позивача про реєстрацію заяви ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» за вхідним № 634 від 06.11.2017 року (а.с. 45).

При цьому звільнена позивач була наказом № 488-к від 17.11.2017 року, тобто у межах двотижневого строку з дня отримання відповідачем письмової заяви ОСОБА_1

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 зі змінами, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Відповідно, змінити формулювання причин звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України можливо лише за умови підтвердження порушення роботодавцем трудового законодавства.

У матеріалах справи відсутні будь які належні та допустимі докази на підтвердження порушення ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» трудових прав позивача.

При цьому суд враховує також ті обставини, що припинення ОСОБА_1 трудових відносин з відповідачем спонукало її намір звільнитися з роботи за угодою сторін у зв'язку з бажанням переїхати до іншого міста, а не факт порушення законодавства про працю.

За вимогами ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У зв'язку з вище викладеним суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо внесення змін до наказу про звільнення № 488-к від 17.11.2017 р., уточнивши підставу звільнення, як невиконання роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору.

Щодо вимог позивача про стягнення з ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» на користь позивача вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку на загальну суму 66506,46 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно положень ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки вимога позову про стягнення з ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» на користь позивача вихідної допомоги є похідною від вимог про внесення змін до наказу про звільнення з підстав невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору, у задоволенні яких судом відмовлено, дана позовна вимога також не підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» про зобов'язання вчинити дії та стягнення вихідної допомоги не підлягає задоволенню, так як не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України суд покладає судові витрати по сплаті судового збору на позивача.

Керуючись ст. ст. 38, 44 КЗпП України, п. п. 8, 18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 зі змінами, ст. ст. 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМАТРА-ЛТД» про зобов'язання вчинити дії та стягнення вихідної допомоги відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1, місце проживання: 02100, АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СУМАТРА-ЛТД», місце знаходження: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 19, літера Б, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 21591206.

Повне судове рішення складено 29.05.2018 року

Суддя Л.М.Виниченко