Постанова № 74337079, 21.05.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2671/17 Номер провадження 22-ц/786/1107/18Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.

за участю секретаря: Кальник А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго»

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року у складі головуючого судді Городівського О.А.

по справі за позовом Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2017 року представник Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства (далі - ОКВПТГ) «Миргородтеплоенерго» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.02.2016 р. по 01.12.2016 р. станом на 12.09.2017 р. в сумі 7607,52 грн., три проценти річних у розмірі 279,50 грн., інфляційні втрати у розмірі 1113,51 грн. та пеню в розмірі 1224,42 грн., всього 10224,95 грн., та понесені по справі судові витрати.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року позовні вимоги ОКВПТГ «Миргородтеплоенерго» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОКВПТГ «Миргородтеплоенерго» заборгованість за спожиту теплову енергію з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 6319,45 грн.

Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОКВПТГ «Миргородтеплоенерго» 988,80 грн. в рахунок відшкодування понесених судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з жовтня 2015 року між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з фактичним наданням послуг теплопостачання, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок оплачувати послугу лише якщо вона фактично споживалась. Позивач постачав теплову енергію для опалення нежитлового приміщення за адресою: м. Миргород, вул. Гоголя, 129/2, яке належить відповідачеві, до 04 квітня 2016 року. Доказів надання комунальних послуг з опалення вказаного приміщення з 12 жовтня 2016 року позивачем по справі не надано і суду таких обставин не доведено.

В апеляційній скарзі представник ОКВПТГ «Миргородтеплоенерго», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені в сумі 1224,42 грн., боргу за спожиту теплову енергію за жовтень-листопад 2016 року в сумі 2423,70 грн., з урахуванням 3% річних в сумі 56,40 грн. та інфляційних втрат у сумі 200,98 грн., а всього 3 905,50 грн. та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі з відповідним розподілом судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до положень частини першої статті 367 ЦПК України колегією суддів не переглядається.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту першому частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального справа (стаття 375 ЦПК України).

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18 червня 2008 року ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення (магазину) загальною площею 49,9 кв. м., що знаходиться по вул. Гоголя 129/2 в м. Миргород Полтавської області.

13 жовтня 2008 року між ОКВПТГ «Миргородтеплоенерго», як виробником, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, як споживачем, було укладено договір № 202 про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на опалення вказаного нежитлового приміщення.

Протягом дії Договору сторонами неодноразово вносилися зміни, про що укладались відповідні Додаткові угоди до Договору: від 06.04.2009 року, від 01.02.2011 року, від 24.11.2011 року, від 10.12.2012 року та від 31.12.2013 року.

Згідно умовам пункту 10.3. Договору, які залишились незмінними, сторони погодили, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

19 червня 2015 року ФОП ОСОБА_2 подав до ОКВПТГ «Миргородтеплоенерго» письмову заяву про припинення дії договору № 202 від 13.10.2008 року на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води з усіма додатками та доповненнями, на підставі пункту 10.3. Договору з 13 жовтня 2015 року.

Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період жовтень 2015 року - квітень 2016 року заборгованість ФОП ОСОБА_2 за лютий-квітень 2016 року становить 5183,01 грн.

13 жовтня 2016 року у житловому будинку, де розташоване нежитлове приміщення відповідача, було встановлено загально-будинковий тепловий лічильник.

13 грудня 2016 року ОСОБА_2 припинив підприємницьку діяльність.

Приписами статті 526 Цивільного кодексу України, якій кореспондується стаття 193 Господарського кодексу України, встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частина перша статті 604 ЦК України передбачає припинення зобов'язання за домовленістю сторін.

За змістом статей 509, 11 ЦК України підставами виникнення зобов'язань є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої зобов'язання відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

Суд першої інстанції, встановивши факт закінчення строку дії договору № 202 від 13 жовтня 2008 року з усіма додатками та доповненнями до нього у зв'язку з відсутністю волевиявлення однієї із сторін правочину на його продовження на наступний рік, як це передбачено умовами договору (п. 10.3.), дійшов обґрунтованого висновку, що за таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги теплопостачання виникає на підставі закону.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, пунктом першим частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом п'ятим частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до положень статті 32 Закону розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

У платіжному документі мають бути передбачені графи для зазначення поточних та попередніх показань засобів обліку споживання комунальних послуг, різниці цих показань або затверджених норм, ціни/тарифу на даний вид комунальних послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.

За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів споживання відповідачем теплової енергії з 12 жовтня 2016 року у зазначеної позивачем кількості гкал. за умови відсутності у приміщенні приладів опалення, що особою, яка подала апеляційну скаргу не заперечується, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині за їх недоведеністю.

Посилання в апеляційній скарзі на умови неукладеної додаткової угоди від 13 жовтня 2016 року про зміну Договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 202 від 13 жовтня 2008 року у зв'язку з переведенням на розрахунки за послуги теплопостачання по будинковому приладу обліку та акти, складені на підставі припиненого договору, є безпідставним і до уваги колегією суддів не береться.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача пені за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, оплата неустойки.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Пунктами першим, десятим частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Таким чином, договірний характер правовідносин між споживачем та виробником житлово-комунальних послуг щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлено законом.

Оскільки спірні правовідносини сторін виникли після припинення договору № 202 від 13 жовтня 2008 року, пунктом 7.2. якого було встановлено відповідальність споживача за несвоєчасну оплату використаної теплової енергії у виді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, позивач не має права на оплату такої пені.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині рішення, тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегією суддів не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» - залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя підпис С.Б. Бутенко

Судді: підпис О.І. Обідіна

підпис О.В. Прядкіна

Повне судове рішення складено 25 травня 2018 року.

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.Б. Бутенко