Постанова № 74335755, 29.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О.

29 травня 2018 р. Справа № 820/825/18

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Донець Л.О. , Бенедик А.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Харківського обласного військового комісаріату на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії, -

В с т а н о в и л а:

08 лютого 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату (подалі – ХОВК, відповідач), яка полягає у неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» (далі – Закон № 2011-XII в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі – Порядок № 975 в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530;

- зобов’язати відповідача подати висновок (за формою Додаток 13 наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 та наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530.

Також позивач просить зобов'язати відповідача подати у 10-денний строк після набрання чинності рішенням звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив дійсну військову службу в лавах Збройних сил СРСР, є учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан. У період проходження служби отримав поранення, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні Афганістан, де велись бойові дії. Внаслідок поранення в подальшому отримав інвалідність - III групи.

У відповідь на звернення з приводу виплати одноразової грошової допомоги відповідач листом № 138/ВСЗ від 22 січня 2018 року повідомив його про відсутність правових підстав для здійснення виплати зазначеної допомоги Міністерством оборони України та порекомендував звернутися до Державної прикордонної служби. Крім того, відповідач зазначив про те, що позивачем не наданий документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права, передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 22 та ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Заперечуючи проти вимог ОСОБА_1, відповідач у відзиві на адміністративний позов зазначив, що позивач проходив строкову військову службу у прикордонних військах колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік у військовій частині 2066, яка належала до прикордонних військ, та, відповідно, являвся військовослужбовцем прикордонних військ. Таким чином, оскільки позивач звільнений зі строкової військової служби з прикордонних військ, правонаступником яких є Державна прикордонна служба України, то в силу ст. 163 Закону № 2011-XII і Порядку № 975, відсутні правові підстави призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв’язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, у зв’язку з захворюванням, яке пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії.

Крім наведеного відповідач ХОВК вказує, що позивачем із заявою про виплату одноразової грошової допомоги не надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, через що висновок про можливість виплати одноразової грошової допомоги ХОВК не складено.

Зазначає, що згідно вказівки Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 06 вересня 2016 року № 248/3/6/3625 ХОВК заборонено складати висновок та відправляти його на розгляд комісії Міністерства оборони України, у разі відсутності всіх документів, зазначених у Положенні. Аналогічна позиція викладена у телеграмі Державного секретаря Міністерства оборони України від 31 січня 2017 року.

За наведених обставин, відмова позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є правомірною та такою, що відповідає чинному законодавству в сфері соціального захисту військовослужбовців і звільнених з військової служби осіб, тому просить у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року (рішення складено 06 березня 2018 року) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений наступним чином: визнана протиправною бездіяльність ХОВК, яка полягає в не поданні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України № 985 від 25 грудня 2016 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги...» (фактично постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги…») та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14 серпня 2014 року.

ХОВК зобов’язаний подати висновок (за формою Додаток 13 наказу № 530) та документи до нього Департаменту фінансів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги...» та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року.

В іншій частині задоволення позовних вимог (фактично відмовлено).

Рішення суду вмотивовано висновком про те, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про невиконання позивачем вимог пункту 11 Порядку при поданні заяви від 19 грудня 2017 до ХОВК. Лист відповідача № 138/ВСЗ від 22 січня 2018 року не містить будь-яких посилань на ненадання позивачем будь-яких документів, визначених п. 11 Порядку.

Суд зазначив, що міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

Враховуючи той факт, що позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону № 2011-XII та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року, оскільки законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України та законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства Оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання на підставі висновку відповідача.

Суд визначився про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, оскільки це є правом суду, а не його обов’язком.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ХОВК, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, не повне з’ясування обставин, що мають значення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року в частині, якою задоволені позовні вимоги позивача, та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що позивач проходив строкову військову службу у прикордонних військах колишнього СРСР. Пунктом 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року № 10224-XI «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ» прикордонні війська виведені із складу Збройний Сил СРСР, а абз. 2 п. 3 ч. 1 цього Указу визначено, що за прикордонними військами збережено існуючий порядок матеріально-технічного і фінансового забезпечення.

Приписи ст. 16 Закону № 2011-XII і п. 17 Порядку № 975 вказують на те, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги позивачу повинна здійснюватися органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення позивача з військової служби, а саме, належним правонаступником військових формувань колишнього СРСР – Державною прикордонною службою України.

Також скаржник зазначає, що позивачем до заяви про виплату одноразової грошової допомоги не надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язано з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з висновком суду, з таких підстав.

Судом установлено, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в Прикордонних військах КДБ СРСР з 31 жовтня 1985 року по 10 грудня 1987 року, що підтверджується військовим квитком НУ № 9670125 /а.с. 15-20/.

25 лютого 2016 року Комінтернівським УПСЗН м. Харкова позивачу видане посвідчення серії Є № 010207, що посвідчує право (до 01 березня 2019 року) позивача на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни /а.с. 26/.

Згідно Довідки до акту огляду МСЕК від 15 лютого 2017 року серії 12 ААА № 444967 з 01 березня 2017 року позивачу на строк 16 лютого 2019 року встановлена ІІІ група інвалідності та встановлена причина інвалідності – поранення, контузія, захворювання, пов’язане з виконанням обов’язку військової служби під час перебування у країнах де велись бойові дії /а.с. 14/.

19 грудня 2017 року до ХОВК надійшла заява позивача ОСОБА_1 з проханням виплатити йому одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 № 2011-XII. До заяви позивачем надані наступні документи: копія паспорта; копія ідентифікаційного коду; копія військового квитка; копія довідки до акту огляду МСЕК від 15 лютого 2017 року; копія висновку судового медичного експерта про обставини поранення; копія витягу з протоколу засідання ЦВЛК Міністерства оборони України; копія реквізитів банку; заява про згоду на обробку персональних даних /а.с. 9/.

У відповідь на звернення з приводу виплати одноразової грошової допомоги згідно положень ст. 16 Закону № 2011-XII відповідач листом № 138/ВСЗ від 22 січня 2018 року повідомив позивача про відсутність правових підстав для здійснення виплати зазначеної допомоги Міністерством оборони України та порекомендував звернутися до Державної прикордонної служби. Також відповідач зазначив про те, що позивачем не наданий документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження /а.с. 10/.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ст. 41 цього Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Соціальний захист військовослужбовців – це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 1 Закону № 2011-XII).

За змістом частини 2 ст. 16 Закону № 2011-XII у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п’ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Частиною дев'ятою статті 163 вказаного Закону передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, тобто Порядком № 975.

Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів (тобто заяви разом з доданими до неї документами) розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Судом установлено, що однією з підстав для відмови у задоволені заяви позивача ОСОБА_1 з рекомендацією звернення за вирішенням такого питання до Державної прикордонної служби, відповідач визначив положення п. 17 Порядку № 975, а саме, - «особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби».

Колегія суддів зазначає, що військовий обов'язок в СРСР визначався ст. 132 Конституції СРСР як почесний обов'язок радянських громадян із зброєю в руках захищати соціалістичну Вітчизну і нести військову службу в рядах Збройних Сил СРСР. Порядок виконання цього обов’язку регулювався Законом СРСР «Про загальний військовий обов'язок» від 12 жовтня 1967 року. Відповідно до цього закону всі чоловіки - громадяни СРСР - незалежно від расової і національної приналежності віросповідання, освіти, осілості, соціального і майнового положення зобов'язані проходить дійсну військову службу в рядах Збройних Сил СРСР.

Положення Про охорону державного кордону СРСР було затверджено Указом Президії Верховної Ради СРСР від 05 серпня 1960 року. Правове становище особового складу прикордонних військ регламентувалося Законом СРСР «Про загальний військовий обов'язок», положеннями про проходження військової служби, статутами і настановами.

31 липня 1989 року головою ВР СРСР підписаний Закон СРСР № 304-I «Про затвердження Указів Президії Верховної Ради СРСР про внесення змін і доповнень до законодавчих актів СРСР», яким затверджений Указ Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ», і з цього часу до системи КДБ СРСР входили прикордонні війська СРСР. 03 грудня 1991 року КДБ СРСР був ліквідований на підставі Закону Президента СРСР № 124-Н «Про реорганізацію органів державної безпеки».

Таким чином, прикордонні війська колишнього СРСР у період часу з серпня 1960 року по березень 1989 року були складовою частиною Збройних Сил СРСР.

З урахуванням наведеного та встановленого факту проходження позивачем у період з 31 жовтня 1985 року по 10 грудня 1987 року військової служби у складі військової частини Збройних Сил СРСР, а не прикордонних військ КДБ СРСР, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідача – ХОВК скласти на підставі заяви ОСОБА_1 висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги з направленням цього висновку на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, з підстав необхідності звернення позивача ОСОБА_1 із такою заявою до Державної прикордонної служби України.

Доводи апеляційної скарги зазначені висновки суду не спростовують.

Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

При цьому, п. 19 цього Порядку установлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Погоджуючись з висновком суду щодо протиправності вищезазначеної відмови відповідача з підстав не наданням позивачем ОСОБА_1 документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, колегія суддів зазначає, що п. 11 Порядку № 975, на який посилається відповідач, як на підставу висновку про надання позивачем до своєї заяви не повного пакету документів, визначений загальний перелік документів, які повинен надати до відповідної заяви військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що п. 11 Порядку № 975 не унормовано форму, зміст документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), не визначено коло осіб, що мають повноваження надавати такий документ.

В свою чергу, п. 4.7 «Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей» установлено, що у разі настання інвалідності подаються такі документи: < > копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Аналіз зазначених правових норм, у сукупності з приписами ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, дає підстави для висновку про те, що вимога п. 11 Порядку № 975 стосовно необхідності надання документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), стосується випадків наявності висновків ВЛК/ЦВЛК про те, що поранення (контузія, травма або каліцтво), що призвело до інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста, не пов’язане з виконанням обов’язків військової служби.

Як убачається з витягу з протоколу ЦВЛК Міністерства оборони України по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 241 від 25 січня 2016 року щодо позивача ОСОБА_1 /а.с. 21/ «ПОРАНЕННЯ, КОНТУЗІЯ, ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ ОБОВЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЙ СЛУЖБИ ПРИ ПЕРЕБУВАННІ В КРАЇНАХ ДЕ ВЕЛИСЬ БОЙОВІ ДІЇ».

Оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_1, правильно застосував норми процесуального та матеріального права до встановлених у справі обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ХОВК та скасування судового рішення.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в частині, якою ХОВК просить скасувати судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, шляхом зобов’язання відповідача подати звіт про його виконання, оскільки вимоги апеляційної скарги в цій частині скаржником не вмотивовані.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

Описки, що маються в тексті судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року, зокрема в його резолютивній частині, суд першої інстанції не позбавлений можливості виправити у порядку, встановленому ст. 253 КАС України.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського обласного військового комісаріату залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року, - без змін.

Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4 Постанова складена і підписана 29 травня 2018 року.