Постанова № 74335672, 22.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/5968/15 Суддя (судді) першої інстанції: Данилишин В.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Федотова І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А. та Літвіної Н.М.,

за участю секретаря Часник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» та Громадської еколого-правової організації «ЕкоПраво-Київ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» та Громадської еколого-правової організації «ЕкоПраво-Київ» до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, про визнання протиправними дій (бездіяльності), зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог , просив:

- визнати протиправними дії (бездіяльності) відповідача, пов'язаних з відмовою усунути протиріччя між пунктами 6, 20, 23 Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №724; абзацом 4 пункту 5, абзацом 2 пункту 10, пунктом 11, абзацом 3 пункту 27, абзацом 2 пункту 28, абзацом 3 пункту 33 Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року №555 та нормами нормативно-правових актів, що мають вищу юридичну силу, таких як: абзац 2 частини 1 статті 16, абзац 1 частини 1 статті 18, абзац 1 частини 1 статті 21, частина 1 статті 24, частина 1 статті 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»; стаття 5, пункти «a»-«d» частини 1 статті 6 Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція, Рада Європи; від 19 вересня 1979 року) щодо припинення можливості здійснення санітарних (суцільних та вибіркових) рубок лісів та ліквідації захаращеності лісів як окремого заходу у природних заповідниках, у заповідних зонах біосферних заповідників, у заповідних зонах національних природних парків, у заповідних зонах регіональних ландшафтних парків, у заповідних урочищах (далі - протиріччя);

- поновлення порушених прав та інтересів позивачів шляхом зобов'язання відповідача у межах своїх повноважень усунути протиріччя.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2015 у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на порушенні судом норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч.4 ст.229, ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції, позовні вимоги ґрунтуються на необхідності внесення змін до Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою відповідача від 12.05.2007 №724, та Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою відповідача від 27.05.1995 №555, а також заборони здійснення санітарно-оздоровчих заходів на територіях природних заповідників.

Дослідивши матеріали справи та здійснивши аналіз чинного законодавства, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень ст.1, ч.1 ст.6, ч.1 ст.17 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Кабінет Міністрів України у галузі охорони навколишнього природного середовища: а) здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики; б) забезпечує розробку державних цільових, міждержавних екологічних програм; в) координує діяльність центральних органів виконавчої влади, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища; г) встановлює порядок утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, у складі Державного бюджету України, та затверджує перелік природоохоронних заходів; д) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, а також порядок надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами; є) приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; ж) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян; и) керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 №555 затверджено Санітарні правила в лісах України (далі - Санітарні правила), якими є сукупність норм здійснення санітарно-оздоровчих заходів та санітарних вимог, які встановлюються з метою охорони та захисту лісів при веденні лісового господарства, використанні лісових ресурсів та здійснення робіт, не пов'язаних з веденням лісового господарства, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №724 затверджено Правила поліпшення якісного складу лісів (далі - Правила №724), які визначають основні вимоги до здійснення лісогосподарських заходів, спрямованих на підвищення стійкості та продуктивності деревостанів, збереження біорізноманіття лісів, їх оздоровлення і посилення захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших функцій шляхом проведення рубок формування і оздоровлення лісів.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», заповідна зона - включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Частиною 2 ст.16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» закріплено, що для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів допускається: виконання відновлюваних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу - відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо; здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань; збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Так, згідно положень п.2 Правил №724, під час проведення рубок формування і оздоровлення лісів застосовуються такі рубки: догляду, санітарні, лісовідновні, переформування, пов'язані з реконструкцією, ландшафтні.

Пунктами 2-4 Санітарних правил визначено, що санітарно-оздоровчі заходи є частиною комплексу профілактичних заходів, які проводяться лісокористувачами з метою збереження стійкості насаджень, запобігання розвиткові патологічних процесів у лісі, зменшення шкоди, що завдається шкідниками, хворобами, стихійними природними явищами та техногенними впливами.

Види, обсяги, терміни, місце та особливості проведення санітарно-оздоровчих заходів визначаються спеціалістами лісовпорядкувальних та лісопатологічних партій, спеціалізованих лісозахисних підприємств і станцій, державних органів лісового господарства, а також постійними лісокористувачами на підставі оцінки санітарного стану лісових насаджень.

До санітарно-оздоровчих заходів належать: вибіркові санітарні рубки; суцільні санітарні рубки; ліквідація захаращеності; запобігання виникненню та поширенню осередків шкідників і хвороб лісу; захист заготовленої деревини від шкідників та хвороб.

Разом з тим, згідно п.6 Правил №724, у заповідних зонах біосферних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків, природних заповідниках, пам'ятках природи, заповідних урочищах у виняткових випадках можуть проводитись окремі рубки формування і оздоровлення лісів лише на підставі наукового обґрунтування, рішень наукових або науково-технічних рад установ природно-заповідного фонду, а також за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, Мінприроди.

Таким чином, вищенаведеними правовими нормами чітко визначено, що на підставі наукового обґрунтування у разі виняткової необхідності (пошкодження лісовою пожежею, всихання, куртинне повалення дерев, наявність на насадженнях стовбурових шкідників) з метою природного поновлення в межах заповідників дозволяється проведення санітарних рубок.

Так, судом встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 06.04.2015 Міністерство екології та природних ресурсів України видано наказ №114 «Про додаткові заходи щодо збереження біорізноманіття територій та об'єктів природно-заповідного фонду», яким заборонено проведення санітарних заходів в частині санітарних рубок та ліквідації захаращеності у межах природних заповідників, заповідних зон біосферного заповідника і національних природних парків, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, за винятком випадків, передбачених ч.ч. 3, 5, 6 ст. 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Системний аналіз вищенаведених норм права з урахуванням встановлених обставин у справі дає підстави стверджувати, що протиріччя між положеннями Правил №724 і Санітарних правил та нормами Закону України «Про природно-заповідний фонд України» відсутні.

Більш того, суд першої інстанції доречно зауважив, що нормативно-правові акти з ведення лісового господарства розробляються в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

За приписами п.1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Підпунктом 1 п.4 Положення закріплено, що Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань: узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств і в установленому порядку подає їх Міністрові аграрної політики та продовольства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» та Громадської еколого-правової організації «ЕкоПраво-Київ» до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, про визнання протиправними дій (бездіяльності), зобов'язання вчинити певні дії.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» та Громадської еколого-правової організації «ЕкоПраво-Київ» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 25.05.2018 року.