Постанова № 74333894, 29.05.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/11299/17Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/789/395/18 Суддя - доповідач - Храпак Н.М.Категорія - 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

за участю секретаря - Коваль О.І.

та прокурора відділу представництва інтересів громадян або держави в суді прокуратури Тернопільської області — ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/11299/17 за апеляційною скаргою заступника прокурора Тернопільської області, в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року, ухваленого суддею Братасюком В.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом, який був уточнений під час розгляду справи, до ОСОБА_3 про визнання за ним право власності на нежитлове приміщення за адресою: вул. Степана Будного, 21Б в м. Тернополі, загальною площею 144,4 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що він на підставі договору про встановлення особистого сервітуту від 08 серпня 2016 року та паспорта прив'язки групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності від 08 серпня 2016 року є користувачем приміщення торгового павільйону за адресою: вул. Степана Будного, 21Б в м.Тернополі. З метою покращення експлуатаційних якостей опорних конструкцій вищенаведеного торгового павільйону, ним за власні кошти було проведено влаштування нежитлової споруди, яка відповідає всім вимогам ДБН, пожежним та санітарним нормам, проте на сьогоднішній день в нього відсутні правовстановлюючі документи, тому він не може в повній мірі розпоряджатися своїм майном. Враховуючи те, що спірне приміщення збудоване під час шлюбу, ОСОБА_3, його дружина, не заперечує щодо визнання за ним права власності на дане майно, що підтверджується її письмовою заявою, тому просить задовольнити його позов.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності — задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення за адресою: вул. Степана Будного, 21Б в м. Тернополі, загальною площею 144,4 кв.м.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Тернопільської області, в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради просить скасувати повністю рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року у справі №607/11299/17, яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення за адресою: вул. Степана Будного, 21Б в м. Тернополі, загальною площею 144,4 кв.м., та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що воно є незаконним і необґрунтованим.

В обґрунтування апеляційної скарги заступник прокурора Тернопільської області, в інтересах держави, в особі Тернопільської міської ради зазначив, що згідно з частинами 3, 4 ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, подати апеляційну, касаційну скаргу, обґрунтовувши, в чому полягає порушення інтересів держави. Відповідно до п.34 ст.26 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”, ч.1 ст.6 ЗУ “Про регулювання містобудівної діяльності” захист інтересів держави у сфері земельних відносин та містобудування належить до компетенції органу місцевого самоврядування. Суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги про визнання права власності на новостворене самочинно збудоване нерухоме майно, не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо надання органом місцевого самоврядування земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Строк дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 08 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та заступником Тернопільського міського голови ОСОБА_4, для розташування тимчасової споруди площею 0,0050 га (а не 144 кв.м.) закінчився, оскільки він був укладений лише на 1 рік, тобто до 08 серпня 2017 року. Крім цього, відповідно до схеми розташування групи тимчасових споруд приватного підприємця ОСОБА_2 за адресою вул. ОСОБА_5 (біля “Західного ринку”), спірний об'єкт розміщений в межах червоних ліній, де розміщення і будівництво житлово-цивільного, промислового призначення та інших капітальних споруд, крім об'єктів транспорту та інженерних мереж є заборонений (примітка до п.1.3. ДБН В.2.3-5-2001 “Вулиці та дороги населених пунктів”). При цьому, Тернопільська міська рада як власник самовільно забудованої земельної ділянки, всупереч вимогам статей 33, 35 ЦПК України (в редакції чинній на момент винесення рішення), не була залучена у справі в якості відповідача або третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Тому, прокуратурою області був надісланий лист від 01 лютого 2018 року №05-92вих-18 Тернопільському міському голові про наявність оскаржуваного рішення й одночасно надіслано запит з метою отримання інформації для можливого реагування, однак, станом на 06 березня 2018 року Тернопільська м/р, як орган місцевого самоврядування правом на апеляційне оскарження не скористалася. Така бездіяльність свідчить про неналежне виконання покладених на неї повноважень і дає підстави прокурору представляти інтереси держави в особі Тернопільської міської ради в суді.

У судовому засіданні заступник прокурора Тернопільської області — Борщевська Г.Є., в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися втретє, хоча належним чином були повідомлені про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується оголошенням на офіційному веб-сайті судової влади України.

У відповідності до вимог ст.372 ч.2 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Заслухавши пояснення прокурора, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що диспозитивне право особи на звернення до суду за змістом порушеного, невизначеного або оспорюваного права, і в даному випадку наявний спір, зумовлений відсутністю у позивача будь-якого документа на самочинно створене ним майно.

Колегія суддів з даним висновком суду погодитися не може, оскільки він не відповідає обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, а тому відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України рішення суду слід скасувати і постановити нове, виходячи з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оспорюване рішення не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до статті 26 Закону України “Про основи містобудування” спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України 2004 року). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

При цьому особи, які володіють майновими правами щодо предмета позову або щодо земельної ділянки, на якій здійснюється самочинне будівництво, мають бути залучені до справи як відповідачі або співвідповідачі.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, ухвалив рішення, яким вирішив питання про права та обов'язки Тернопільської міської ради у той час, як остання не була залучена до участі у справі.

Крім цього, відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв'язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об'єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (стаття 95 Земельного кодексу України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством. Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом частин четвертої, п'ятої статті 26 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

За змістом вищенаведеної частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

З контексту вищенаведених частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

За інших обставин особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Дана правова позиція узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України викладеним у справі №6-1328цс15 від 02 грудня 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 08 серпня 2016 року, який укладено між Територіальною громадою м. Тернополя від імені якої діє Тернопільська міська рада в особі заступника з однієї сторони та ОСОБА_2 (надалі договір), встановлюється особистий строковий сервітуту на територію в м.Тернополі, на якій буде розміщуватись та використовуватись тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності площею 0,0050 га.

Згідно з п.1.4 даний договір не є договором оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.2.1 строк дії договору з 08.08.2016 до 08.08.2017р.

В подальшому дія договору не продовжувалася і жодних інших договорів щодо користування даною земельною ділянкою з учасниками справи не укладалося. У особи, яка здійснила самочинне будівництво відсутній належний дозвіл та належно затверджений проект на спірне будівництво нежитлового приміщення.

Як видно зі схеми розташування групи тимчасових споруд приватного підприємця ОСОБА_2 за адресою вул.Ст.Будного (біля “Західного ринку”), що спірний об'єкт розміщено в межах червоних ліній.

Частиною 2 статті 18 Закону України “Про автомобільні дороги” та п.1.3. ДБН В.2.3-5-2001 передбачено, що розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин у межах “червоних ліній” вулиці не допускається.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлове приміщення за адресою ОСОБА_5, 21 Б в м.Тернополі загальною площею 144,4 кв.м слід відмовити, оскільки земельна ділянка, на якій позивач збудував самочинну будівлю, у користування або у власність ні йому, ні його дружині не виділялася, сторони не отримували на будівництво будівлі належного дозволу та належно затвердженого проекту будівництва, будівництво проведено в межах червоних ліній.

Згідно зі ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об'єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об'єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

Звернення прокурора із зазначеною апеляційною скаргою є законним та відповідає приписам ст.23 ч.3 Закону України “Про прокуратуру”, відповідно до якої на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді, яке полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави у випадках, передбачених законом, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в даному випадку Тернопільська міська рада, яка відповідно до ч.1 ст.10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” представляє інтереси територіальної громади міста Тернополя і згідно з п.34 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та ч.1 ст.6 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” повинна здійснювати захист інтересів держави у сфері земельних відносин та містобудування.

Як вбачається з матеріалів справи, Прокуратура Тернопільської області зверталася до Тернопільської міської ради щодо представництва інтересів держави в особі Тернопільської міської ради в суді за вих.№05-92вих-18 від 01 лютого 2018 року (а.с. 83-84), однак, Тернопільська міська рада ніяк не відреагувала на дане повідомлення, тому Прокуратура Тернопільської області надіслала повідомлення до Тернопільської міської ради №05-209вих18 від 03 березня 2018 щодо наявності представництва Прокуратурою Тернопільської області в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради (а.с. 80-82).

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу заступника прокурора Тернопільської області, в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради слід задовольнити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року — скасувати та ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності — відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ч.1 та п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові — на позивача.

Судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 1 050 (одна тисяча п'ятдесят) гривень, сплачений Прокуратурою Тернопільської області за подання апеляційної скарги, стягнути з ОСОБА_2 (прож. ІНФОРМАЦІЯ_1, серія і номер паспорта МС 065987, виданий Тернопільським МУ УМВС України в Тернопільській області 27 квітня 1996 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків — НОМЕР_1) на користь Прокуратури Тернопільської області (код ЄДРПОУ — 02910098, р/р 35215035004091 в ДКСУ м. Київ, код МФО — 820172, КЕКВ — 2800).

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Тернопільської області, в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради — задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року — скасувати та ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності — відмовити за безпідставністю.

Судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 1 050 (одна тисяча п'ятдесят) гривень, сплачений Прокуратурою Тернопільської області за подання апеляційної скарги, стягнути з ОСОБА_2 (прож. ІНФОРМАЦІЯ_1, серія і номер паспорта МС 065987, виданий Тернопільським МУ УМВС України в Тернопільській області 27 квітня 1996 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків — НОМЕР_1) на користь Прокуратури Тернопільської області (код ЄДРПОУ — 02910098, р/р 35215035004091 в ДКСУ м. Київ, код МФО — 820172, КЕКВ — 2800).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 травня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_6