Постанова № 74329601, 24.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/792/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018, суддя Панченко О.В., м. Харків, повний текст складено 30.03.18 по справі № 820/792/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.10.2017р. №0005281315 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 17624,93 грн. (в тому числі за податковим зобов'язанням - 14099,94 грн., штрафні санкції - 3524,99 грн.); скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.10.2017р. №0005301315 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 19583,75 грн. (в тому числі за податковим зобов'язанням - 15667,0 грн., штрафні санкції - 3916,75 грн.); скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.10.2017р. №0005291315 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 1468,74 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.10.2017р. №0005311315 про застосування штрафних санкцій у розмірі 510,0 грн.; скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки ) від 05.10.2017р. №Ф-0000781315 у розмірі 17233,23 грн. зі сплати єдиного внеску; скасувати рішення від 05.10.2017р. №0005271315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1723,32 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.10.2017р. №0005281315 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 17624,93 грн. (в тому числі за податковим зобов'язанням - 14099,94 грн., штрафні санкції - 3524,99 грн.). Скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.10.2017р. №0005301315 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 19583,75 грн. (в тому числі за податковим зобов'язанням - 15667,0 грн., штрафні санкції - 3916,75 грн.). Скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.10.2017р. №0005291315 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 1468,74 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.10.2017р. №0005311315 про застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн. Скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.10.2017р. №Ф-0000781315 у розмірі 17233,23 грн. зі сплати єдиного внеску. Скасовано рішення від 05.10.2017р. №0005271315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1723,32 грн. Стягнуто з Головного управління ДФС у Харківській області на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 грошові кошти на відшкодування витрат по оплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Головне управління ДФС у Харківській області, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу , вважає, що в ході податкових перевірок контрагента позивача ТОВ “Трейдер Вікторі” було виявлено низку порушень податкового законодавства, а також неможливість здійснення даною юридичною особою господарської діяльності, що в сукупності з дослідженими документами, наданими позивачем до податкової перевірки, свідчить про фактичну нікчемність укладених позивачем з даним контрагентом угод, що, в свою чергу, призвело до неправомірного неврахування сум податків та інших платежів, що підлягають сплаті. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р., прийняти нове рішення , яким в задоволенні позову відмовити.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в липні – серпні 2017 року фахівцями контролюючого органу було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р. , за результатами якої складено акт від 15.08.2017р. № 9878/20-40-13-15/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 15667,0 грн. за листопад 2016 року;

- п.п. “є” п. 176.1 ст. 176, п. 177.2, п.п. 177.4.1 п. 177.4, р.р. 177.5.3 п. 177.5 Податкового кодексу України, в зв’язку з чим встановлено заниження суми податкового зобов’язання за 2016 рік з податку на доходи фізичних осіб у сумі 14099,94 грн.;

- абз.1 п. 2 ст.7, п. 2 ст. 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” - заниження сум страхових внесків від суми чистого доходу за 2016 рік в сумі 17233,23 грн.;

- п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України – не нарахування та перерахування військового збору з сум чистого оподатковуваного доходу за 2016 рік в сумі 1174,99 грн.;

- п.п. 16.1.2, п.п. 16.1.12 п. 16.1 ст. 16, п. 44.3 ст. 44, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України в результаті ненадання платником книги обліку доходів та витрат за період, що перевірявся, за що накладається штраф.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення – рішення від 05.10.2017р.:

- №0005281315, відповідно до якого позивачу нараховано грошове зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 17624,93 грн., в тому числі за основним платежем – 14099,94 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 3524,99 грн.;

- №0005301315, відповідно до якого позивачу нараховано грошове зобов’язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 19583,75 грн., в тому числі за основним платежем – 15667,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 3916,75 грн.;

- № НОМЕР_2, відповідно до якого позивачу нараховано грошове зобов’язання з військового збору в сумі 1174,99 грн., а також штрафні (фінансові) санкції в розмірі 293,75 грн.;

- № НОМЕР_3, відповідно до якого засновано адміністративно-господарські санкції (штраф) в розмірі 510,0 грн.

Також, прийнято Вимогу про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 05.10.2017р. № НОМЕР_4, відповідно до якої позивача зобов’язано сплатити недоїмку з вказаного вище внеску в загальному розмірі 17233,23 грн., а також прийнято Рішення № НОМЕР_5 від 05.10.2017р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальну суму 17233,23 грн.

При проведенні перевірки контролюючим органом встановлено, що позивач у перевіреному періоді з 01.01.2014р. по 31.12.2016р. здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування. До витратної частини податкової декларації про майновий стан і доходи позивач включив витрати, пов’язані з придбанням товарів у ТОВ “Трейдер Вікторі” (код ЄДРПОУ 40645802). Взято до уваги інформацію, надану ГУ ДФС у м. Києві від 01.03.2017р. № 43/26-15-13-04-05, відповідно до якої вказано про можливість формування ТОВ “Трейдер Вікторі” штучного схемного кредиту без реального здійснення господарських операцій в подальшому по ланцюгу постачання товарів, робіт (послуг) та інформацію, отриману від ОУ ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до якої засновник, керівник та головний бухгалтер ТОВ “Трейдер Вікторі” надав пояснень, згідно яких він не мав жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ “Трейдер Вікторі”. Контролюючий орган дійшов висновку, що надані позивачем до перевірки документи щодо придбання товару складено з порушенням вимог законодавства, яке визначає порядок бухгалтерського обліку та фінансової звітності та дійшов висновку, що оскільки реальність вчинення між позивачем та його контрагентом у перевіреному періоді господарських операцій відсутня, а наслідком податкового обліку має бути лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, то у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних господарських операцій. В зв’язку з наведеним контролюючий орган вважав, що позивачем неправомірно було включено до складу витрат суму витрат у розмірі 78 333,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ “Трейдер Вікторі”, а надані позивачем до суду документи первинного обліку по спірних господарських операціях їх фактичне вчинення не підтверджують, оскільки з боку ТОВ “Трейдер Вікторі” вони підписані ОСОБА_2, який, як зазначав відповідач, фактично не має відношення до господарської діяльності вказаної юридичної особи.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з невідповідності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень приписам чинного законодавства та дійсним обставинами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування визначено ст. 177 Податкового кодексу України.

Так, пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподаткований дохід, тобто різниця між загальним оподаткованим доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Перелік витрат, дозволений для віднесення фізичними особами-підприємцями до витратної частини обліку, встановлений п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 01.01.2015р.) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать, витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Кодексу.

Згідно з п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, надання послуг, та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2,138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначенні об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом І цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.п. 177.4.1 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (в редакції з 01.01.2015р.) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать, зокрема: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також відповідно до пункту 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.1995 №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та звітність в Україні”, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції – умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції .

З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ “Трейдер Вікторі” 07.11.2016р. було укладено договір поставки № 17, відповідно до якого позивач (покупець) придбав товар (пиловник хвойний, сосна, будівельні матеріали) згідно специфікації та зобов’язався оплатити придбаний товар.

Фактичне виконання укладеного договору підтверджується наданими позивачем до суду доказами, а саме: копіями специфікацій до договору, рахунків-фактур, видаткових накладних на товар, платіжного доручення про сплату товару.

У зв’язку з наявними між сторонами господарськими операцієями ТОВ “Трейдер Вікторі” на адресу позивача виписано податкові накладні: № 41 від 17.11.2016р., № 101 від 22.11.2016р., № 231 від 29.11.2016р.

Фактична наявність відповідного договору, складеного належним чином, а також наявність виписаних на адресу позивача податкових накладних, які також складені відповідно до чинних нормативних вимог контролюючим органом не заперечується.

Подальший рух придбаних товарів підтверджено доказами, за якими вбачається їх продаж ПАТ “Завод “Південкабель” в межах власної господарської діяльності позивача згідно договору № 10 від 01.05.2016р.

Так, зокрема, позивач в обґрунтування доводів про використання придбаного у ТОВ “Трейдер Вікторі” товару надав копії накладних, товарно-транспортних накладних, виписаних покупцям податкових накладних на придбаний товар, договорів на перевезення, з яких судом вбачається, що придбаний позивачем у ТОВ “Трейдер Вікторі” використано у господарській діяльності позивача.

Позивачем до матеріалів справи надано копії доказів про сплату за товар грошовими коштами, з яких слідує, що товар, поставлений за укладеними договорами та на підставі видаткових накладних був сплачений грошовими коштами.

Податковий орган, не визнаючи реальний характер господарських операцій між позивачем та його контрагентом у перевіреному періоді, посилається на ознаки нереальності здійснення господарської діяльності контрагента відповідача - ТОВ “Трейдер Вікторі” .

Первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій

Тобто, враховуючи вищевстановлене та подані позивачем документи, реальність господарських операцій у спірних правовідносинах підтверджується , а понесення ним як покупцем витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з його власності свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Наявність певної податкової інформації на яку посилається апелянт, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З акту перевірки вбачається, що посадові особи податкового органу відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні думки щодо контрагентів Товариства. Факт продажу товарів, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності Товариства, право на формування складу витрат та податкового кредиту підтверджується податковими накладними та первинними документами бухгалтерського обліку.

Щодо доводу про можливу (ймовірну) протиправність господарської діяльності контрагенту, колегія суддів зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” позивач та його контрагент є окремими суб’єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками (як податку на прибуток, так і податку на додану вартість).

Окрім того, ч. 2 ст. 61 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності.

Тобто, обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Отже, у разі недотримання контрагентами Товариства податкової дисципліни має правові наслідки саме для таких контрагентів, оскільки порушення платником податків вимог податкового законодавства має персональний характер, тобто тягне за собою застосування заходів відповідальності саме для такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарських операцій.

Крім того, такі висновки податкового органу, на якого в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов’язок доказування, не підтверджені документально.

Реальність даних господарських операцій підтверджується договором, податковими накладними, специфікацією, рахунками-фактури, податковою звітністю підприємства та результатами господарської діяльності Товариства тощо.

Також, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на формування складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання витрат та податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо такого контрагента.

Частиною 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також – ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі “Булвес” АД проти Болгарії” ЄСПЛ дійшов такого висновку: “... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності”.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі “Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії”. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі “Федорченко та Лозенко проти України”, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення “поза розумними сумнівом”.

Наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

Колегія суддів зазначає, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент Товариства не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Таким чином, позивачем виконанo всі необхідні умови для формування валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з вищевказаним контрагентом від придбання ТМЦ з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Посилання контролюючого органу на те, що особа, яка підписувала документи від імені контрагента позивача насправді не мала відношення до його господарської діяльності суд вважає не обґрунтованими належними доказами. При цьому ,слід зазначити, що посилання лише на надані з цього приводу письмові пояснення даного факту не доводять, а відповідне судове рішення, згідно якого були встановлені зазначені обставини, відповідач до суду не надав.

Також, податковим органом не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем послуг від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету перелічених правочинів з напрямом господарської діяльності позивача.

Доказів існування вироків суду, постановлених (та таких, що набрали законної сили) відносно посадових (службових) осіб контрагентів у кримінальних провадженнях (за фактами злочинної діяльності економіки, підприємництва, податкової справи) акт перевірки не містить.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Щодо встановленого в акті перевірки порушення з боку позивача, які пов’язані з заниженням військового збору та єдиного соціального внеску колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним Законом України, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є ОСОБА_3 України “Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов'язкове соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі ОСОБА_3 № 2464-VI) із змінами та доповненнями.

Зокрема, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, у якому отримано дохід (прибуток) ( п.п.7.1.2 п.7.1 ст.7 Закону України № 2464-VІ ).

Згідно з п.4 та п.5 ч. 1 ст.1 Закону України № 2464-VІ максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Статтею 6 Закону України № 2464-VІ визначені права та обов'язки платника єдиного соціального внеску, зокрема своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний соціальний внесок.

Відповідно до п.2 ст.7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується, для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування ) та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності , що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, у якому отримано дохід (прибуток).

Порядок справляння військового збору визначено п. 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України із змінами, внесеними Законом України від 31.07.2014р. № 1621-VII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України”, який набрав чинність з 03.08.2014р.

Так, згідно з нормами п. 16-1 цього Кодексу встановлено наступне, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування збором з 1 січня 2015 року є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, а саме: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерелом їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи (прибуток), що отримані з джерел за межами України. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Контролюючий орган правомірно посилався на наведені вище норми податкового законодавства, зокрема Податкового кодексу України, проте дійшов невірного висновку про наявність їх порушення з боку позивача.

ОСОБА_4, при здійсненні податкової перевірки позивача контролюючий орган припустився невірного тлумачення норм Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а також невірно встановив всі дійсні обставини справи без належного дослідження доказів та навів в акті податкової перевірки інформацію, яка не відповідає дійсності та яка в подальшому була покладена в основу управлінського рішення про застосування до платника податків відповідальності за ніби-то встановлені порушення.

Також , згідно доводів як апеляційної скарги так і викладених у відзиві податковий орган посилається на те, що встановлені ним в ході податкової перевірки порушення з боку позивача, які пов’язані з заниженням військового збору та єдиного соціального внеску встановлені на підставі нікчемності взаємовідносин позивача з ТОВ “Трейдер Вікторі”.

Інших доводів в обґрунтування висновків про наявність порушень з боку позивача, на підставі яких прийнято оскаржувані в даній справі рішення та вимога, відповідач не має. Доводів на обґрунтування правової позиції відповідача та відповідних доказів стосовно наявних, на його думку, порушень з боку позивача щодо ненадання книги обліку доходів та витрат, про які зазначено в акті податкової перевірки, відповідачем до суду не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесених податкових повідомлень- рішень рішення та вимоги належним чином в суді не довів, у зв’язку з чим оскаржувані податкові повідомлення – рішення , рішення та вимога Головного управління ДФС у Харківській області підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною , підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 323,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 по справі № 820/792/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 29.05.2018.