Рішення № 74327404, 15.05.2018, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/997/17

2/467/28/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретарів судового засідання Андросової А.В., Похитун М.В.

представників позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії – Миколаївське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Арбузинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач, звернувшись до суду з вказаним позовом, пред’явив вимоги до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в обґрунтування яких посилався на те, що 28 лютого 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 189, а 11 листопада 2008 року – додатковий договір, яким встановлено процентну ставку у розмірі 16,5 % річних.

За умовами кредитного договору банк надав відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 46 960,00 грн. зі сплатою процентів за користування ними у розмірі 16,5 % річних та остаточним терміном повернення не пізніше 27 лютого 2028 року, а останній зобов’язався здійснювати погашення кредиту рівними частинами у сумі 195,60 грн. до 30 числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після видачі кредиту.

В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, 29 лютого 2008 року між банком та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено тристоронній договір поруки № 189, згідно якого поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник.

Крім того, повернення кредиту відповідачем було забезпечене іпотечним договором № 387 від 28 лютого 2008 року, укладеним між банком та відповідачем ОСОБА_3, за яким останній передав банку нерухоме майно – житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, смт. Арбузинка, вул. Шевченко, 137.

Позивач вказує, що відповідач ОСОБА_3 здійснював платежі не в повному обсязі, порушував графік погашення кредиту, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед банком розмірі 7 339,20 грн., яка була стягнута рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2010 року.

Оскільки вказане рішення відповідачем ОСОБА_3 не виконувалось, то в нього перед банком виникла заборгованість в розмірі 99 408,83 грн., яка стягнута рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року.

Крім того, вказаним судом рішенням було звернуто стягнення на іпотечне майно - житловий будинок та земельну ділянку, що належали відповідачу, однак рішення не виконано.

Позивач зазначає, що нарахування основних доходів за кредитним договором припинив 23 січня 2015 року, тобто після того, як рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року набрало законної сили.

Таким чином, позивач за період з 06 листопада 2014 року по 22 січня 2015 року нараховував відсотки за користування кредитом в сумі 1 666,52 грн. та пеню в сумі 15 198,49 грн.

Вказує, що станом на 14 липня 2017 року відповідач ОСОБА_3 має перед ним заборгованість за основним боргом в сумі 44 415,93 грн., за відсотками – в сумі 33 576,53 грн., за комісіями – в сумі 480,28 грн., за пенею – в сумі 31 092,50 грн. та за штрафом – в сумі 6 708,60 грн.

Крім того, позивач нарахував згідно із ст. 625 ЦК України суму інфляційних витрат в розмірі 42 945,12 грн. та 3 % річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 5 279,69 грн.

А всього відповідач ОСОБА_3 має перед позивачем заборгованість на загальну суму – 164 498,65 грн.

Просить суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь заборгованість за кредитним договором № 189 від 28 лютого 2008 року в сумі 116 273,84 грн., з яких: 1) заборгованість за основним боргом – 44 415,93 грн.; 2) заборгованість за відсотками – 33 576,53 грн.; 3) заборгованість за комісіями – 480,28 грн.; 4) пеню – 31 092,50 грн.; 5) штраф за п. 2.7 іпотечного договору – 6 708,60 грн.; 6) суму інфляційних витрат – 42 945,12 грн. та 7) 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом – 5 279,69 грн., що станом на 14 липня 2017року становить 164 498,65 грн.

Провадження за вимогами позивача було відкрите ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2017 року.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2018 року у справі розпочате підготовче провадження, в рамках якого призначене підготовче судове засідання у зв’язку із набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 26 березня 2018 року до участі у справі було залучено Арбузинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 26 березня 2018 року строк підготовчого провадження у справі було продовжено до 02 травня 2018 року.

18 квітня 2018 року підготовче провадження у справі було закрите, а справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю з підстав, що викладені у ньому, просила вимоги задовольнити та додатково пояснила суду, що рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року на нерухоме майно позивача було звернуто стягнення відповідно до іпотечного договору від 28 лютого 2008 року, однак на сьогоднішній день торги не відбулися, тому позивач не задовольнив свої вимоги за рахунок іпотечного майна.

Відповідач в судовому засіданні позов визнав частково, заперечував проти стягнення із нього тієї суми заборгованості, які вже була стягнута за рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року. Проти задоволення позову в іншій частині, а саме, в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором не заперечував.

Пояснив суду, що заборгованість за кредитним договором дійсно сплачував нерегулярно, ще в грудні 2016 року сплатив 2 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості, проте з того часу будь-яких платежів не здійснював.

Наразі банк звернув стягнення на його будинок, проте самостійно зняв його з торгів, направивши до виконавчої служби заяву, за якою було відкрите виконавче провадження з виконання рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року, а тому повторне стягнення з нього цієї суми вважає незаконним.

В свою чергу, суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створивши учасникам судового процесу всі умови для реалізації ними їхніх прав, з урахуванням положень ст. 12 ЦПК України, дослідивши надані докази та оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, достатності та взаємозв’язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, керуючись принципом верховенства права і законом, встановив наступні обставини справи і відповідні їм правовідносини та зробив такі висновки.

В судовому засіданні встановлено, що 28 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 189, згідно п. 1.1. якого банк зобов’язався надати грошові кошти в сумі 46 960,00 грн., а ОСОБА_3 – прийняти, належним чином використати та повернути кредит в цій сумі, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14,5 % річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

Кредит надавався на 240 місяців із строком остаточного повернення не пізніше 20 березня 2028 року (п. 1.2. кредитного договору).

За п. 1.6 кредитного договору погашення кредиту здійснюється рівними частинами в сумі 195,66 грн. до 30 числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після видачі кредиту.

Розділом 4 кредитного договору встановлено відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов’язань за договором.

Цього ж дня, 28 лютого 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 189 до кредитного договору № 189 від 28 лютого 2008 року, яким погодили внесення змін до п. 11 кредитного договору та визначили, що на період з дня видачі кредиту та до моменту закінчення терміну, на який було надано кредит, а саме: до 27 лютого 2028 року включно, проценти за користування кредитом нараховуються банком на підставі процентної ставки в розмірі 16,5 % річних.

Всі інші умови кредитного договору № 189 від 28 лютого 2008 року сторони залишили незмінними.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Також 28 лютого 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», як іпотекодержателем, та ОСОБА_3, як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір, згідно із яким останній передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає жилий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, смт. Арбузинка, вул. Шевченко 137 загальною площею 45,1 к.в.м, в тому числі житловою площею 35,7 кв.м.; земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4820355100:01:009:0137; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4820355100:01:009:0319, які знаходяться за цією ж адресою.

Наступного дня, 29 лютого 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», як кредитором, ОСОБА_3, як боржником, та ОСОБА_4, як поручителем, було укладено договір поруки № 189.

За умовами п. 1 вказаного договору поручитель зобов’язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов’язання за договором про іпотечний кредит № 189 від 29 лютого 2008 року, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2010 року з відповідача ОСОБА_3 на користь Арбузинського відділення № 3160 ВАТ «Державний ощадний банк України» було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 189 від 28 лютого 2008 року у розмірі 7 339,20 грн.

12 січня 2015 року заочним рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області з ОСОБА_3 було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 189 від 28 лютого 2008 року у сумі 99 408,83 грн., з яких:

1)основна сума кредиту – 31 502,87 грн.;

2)прострочений основний борг – 12 913,06 грн.;

3)несплачені відсотки – 31 910,01 грн.;

4)комісія – 480,28 грн.;

5)пеня – 15 894,01 грн.;

6)штраф – 6 708,60 грн.

Крім того, цим же рішенням було звернуто стягнення на нерухоме майно відповідно до іпотечного договору від 28 лютого 2008 року, а саме: на житловий будинок з господарськими спорудами та належні ОСОБА_3 земельні ділянки.

Звернення стягнення на майно ухвалено провести шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Звертаючись з даним позовом, позивач надав до суду розрахунки заборгованості відповідача ОСОБА_3 перед ним станом на 14 липня 2017 року.

Зокрема, позивач просить стягнути з нього 44 415,93 грн. основного боргу за період з 06 листопада 2014 року.

Проте, як видно із рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року вказана сума основного боргу вже була стягнута з відповідача (31 502,87 грн. основна сума кредиту + 12 913,06 грн. простроченого основного боргу = 44 415,93 грн.).

Крім цього, позивач просив стягнути з нього заборгованість за відсотками в розмірі 33 576,53 грн., з яких: 31 910,01 грн. є відсудженими за рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року, а 1 666,52 грн. є нарахованими за період з 01 листопада 2014 року по 13 липня 2017 року (фактично нараховані за період з 01 листопада 2014 року по 22 січня 2015 року).

Отже, 31 910,01 грн. є вже стягнутими з відповідача вказаним вище судовим рішенням, а щодо нарахованих позивачем відсотків за період з 01 листопада 2014 року по 22 січня 2015 року в розмір 1666,52 грн. (а.с. 5), то суд виходив із такого.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Цим правом скористався позивач, звернувшись з позовом до суду.

Пунктом 2.2. кредитного договору № 189 від 28 лютого 2008 року передбачене право кредитора вимагати від позичальника дострокового повернення сум кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором.

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, звертаючись до суду з позовом у грудні 2014 року, банк фактично пред’явив вимогу про стягнення усієї суми кредиту, процентів за його користування та інших платежів, що встановлені кредитним договором у цілому.

Вказане, зокрема, підтверджується і тим, що рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року з відповідача ОСОБА_3 на користь кредитора було стягнуто всю суму за тілом кредиту, як основну суму кредиту, так і прострочений основний борг (всього – 44 415,93 грн.).

Тобто, кредитор фактично пред’явив вимогу до боржника про дострокове повернення суми кредиту, а так само і відсотків за його використання та інших платежів за договором.

За п. 2.2. кредитного договору виконання боржником вимоги банку щодо дострокового повернення суми кредиту, належних до сплати процентів та інших платежів повинно бути проведено боржником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання відповідної вимоги.

Отже, пред’явивши до суду позов про стягнення з ОСОБА_3 всієї суми заборгованості у грудні 2014 року, банк змінив строк виконання зобов’язання за кредитним договором, а тому цей договір припинив свою дію.

За таких обставин, банк втратив своє право нарахування та стягнення відсотків за припиненим договором після направлення вимоги боржнику про дострокове повернення суми кредиту.

Як видно, банк звернувся до суду з позовом у грудні 2014 року, а відсотки у сумі 1 666,52 грн. нарахував за період з листопада 2014 року по січень 2015 року, тобто за період, коли кредитний договір припинив свою дію.

Такої позиції, зокрема, дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у справі № 564/2199/15-ц від 14 лютого 2018 року (провадження № 61-2404св18).

Крім того, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів пеню на загальну суму 31 092,50 грн., яка складається з пені, стягнутої за рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року (15 894,01 грн.) та пені, нарахованої за період з 06 листопада 2014 року по 14 липня 2017 року у сумі 15 198,49 грн.

Втім, як встановив суд, кредитний договір припинив свою дію у грудні 2014 року у зв’язку із вимогою банку про дострокове повернення кредиту, процентів та інших платежів, а тому правові підстави для стягнення пені за період з 06 листопада 2014 року по 14 липня 2017 року у сумі 15 198,49 грн. відсутні.

Пеня ж у розмірі 15 894,01 грн., а так само і штраф за п. 7.2 іпотечного договору у розмірі 6 708,60 грн. вже були стягнуті з відповідача ОСОБА_3 судовим рішенням від 12 січня 2015 року.

Як видно із матеріалів провадження, постановою головного державного виконавця Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області від 19 березня 2018 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 467/2426/14–ц, виданого Арбузинським районним судом Миколаївської області 23 січня 2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з господарськими спорудами, земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,1500 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0249 га, які розташовані за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, смт. Арбузинка, вул. Шевченко 137.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що пред’явлена позивачем заборгованість за основним боргом (тілом кредиту) 44 415,93 грн., за відсотками у розмірі 31 910,01 грн., пенею – у розмірі 15 894,01 грн. та штрафом в розмірі 6 708,60 грн. не підлягає задоволенню, оскільки стягнута заочним рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року.

Вказане рішення набрало законної сили, а твердження представника позивача про те, що воно не виконане, а тому вказані вище суми підлягають повторному стягненню суд відхиляє, оскільки у такому разі правові підстави для подвійного стягнення заборгованості відсутні, в той час як позивач не позбавлений права застосувати до відповідача інші цивільно-правові санкції за невиконання ним грошового зобов’язання.

При цьому, суд не погоджується із твердженням позивача про застосування до цих правовідносин правового висновку Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1018цс15, відповідно до якого звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Так, Верховний Суд України вказав на те, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Отже, цей висновок підлягає застосуванню у випадках, коли банк одночасно пред’являє вимоги щодо стягнення основного зобов’язання і звернення стягнення на предмет іпотеки.

У даному провадженні, позивач висунув вимогу про фактично повторне стягнення всієї суми заборгованості, яка вже була стягнута судовим рішенням, яким одночасно звернуто стягнення на предмет іпотеки.

А у цій частині суд погоджується з позицією відповідача.

Водночас, суд вважає правомірною вимогу позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних витрат та 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом, виходячи із такого.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Отже, оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2015 року на сьогоднішній день не виконане, то його невиконання відповідачем у цій ситуації зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1946 цс 15.

При цьому, суд погоджується із розрахунками суми інфляційних витрат та 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом, що надані позивачем, а саме за період з листопада 2014 року по липень 2017 року, оскільки останні є детальними та вірно розрахованими.

Щодо розрахунків суми інфляційних витрат та 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом, що надані відповідачем, то суд не приймає їх до уваги, так як останні не містять всього періоду розрахунку та є не детальними.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних витрат та 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом підлягають задоволенню у розмірі, що визначений позивачем.

Проте, суд не погоджується з вимогою позивача про стягнення вказаних сум солідарно з поручителем – відповідачем у справі ОСОБА_4 з огляду на таке.

Відповідно до п. 4.2. договору поруки № 189 від 29 лютого 2008 року, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов’язання за договором про іпотечний кредит № 189 від 29 лютого 2008 року не пред’явить вимоги до поручителя.

Водночас, відповідно до п. 2.4. вказаного договору, якщо при настанні строку платежу відповідно до договору про іпотечний кредит боржником не буде сплачено платіж кредитору, боржник та/або кредитор зобов’язуються повідомляти поручителя про прострочення платежу.

Проте, будь-яких доказів, згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України, виконання обов’язку боржником або кредитором щодо повідомлення поручителя про несплату платежу відповідно до умов договору позивачем суду надано не було, так само як і доказів того, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов’язань за договором про іпотечний кредит № 189 від 29 лютого 2008 року пред’явив вимогу до поручителя.

За таких обставин, з огляду на встановлені в судовому засіданні обставини цієї справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме: лише в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача суми інфляційних витрат та 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом за період з листопада 2014 року по липень 2017 року у розмірі 42 945,12 грн. (сума інфляційних витрат) та у розмірі 5 279,69 грн. (3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом).

В задоволенні решти вимог позивачу належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії – Миколаївське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Арбузинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про стягнення кредитної заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії – Миколаївське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк» (р/р 37398503327522, МФО 326461) інфляційні нарахування в розмірі 42 945 (сорок дві тисячі дев’ятсот сорок п’ять) грн. 12 коп. та 3% річних в розмірі 5 279 (п’ять тисяч двісті сімдесят дев’ять) грн. 69 коп. за період з 06 листопада 2014 року по 14 липня 2017 року за прострочення виконання грошового зобов’язання за кредитним договором № 189 від 28 лютого 2008 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством Державний Ощадний банк України» та ОСОБА_3.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

В задоволенні вимоги до ОСОБА_4 – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца