Рішення № 74327078, 10.05.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1499/18

Провадження № 2/522/5104/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

судді - Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання - Грищук В.О.

розглянувши в загальному порядку у судовому засіданні в місті Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі представника ОСОБА_2 30.01.2018 року звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування, мотивовану тим, що 12.06.2017 року померла її мати – ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖД № 495554 видане Одеським міським відділо державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина: квартира № 103, яка знаходиться в місті Одесі по провулку Ботанічний у будинку № 2А. Позивач зазначає, що є єдиною донькою померлої, інші спадкоємці відсутні, у встановлений законодавством шестимісячний строк вона звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, якою було заведено спадкову справу та в подальшому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки правовстановлюючим документом на квартиру є Договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований Товарною біржею «Центральна одеська бірда» 30.12.1996 року за № 2128/3 та не посвідчений нотаріально, що суперечить вимогам законодавства. В зв’язку з цим позивач вирішила звернутися з позовом до суду відповідно до якого просить визнати за нею право власності у порядку спадкування.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 31 січня 2018 року позов залишено без руху та надано час для усунення недоліків позовної заяви.

05.02.2018 року представником позивача ОСОБА_2 було надано через канцелярію Приморського районного суду м. Одеси заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 06.02.2018 року було відкрито провадження по справі та призначено розгляд в загальному позовному порядку з проведенням підготовчого засідання 05.03.2018 року.

Відповідно до заяви представника позивача про витруювання доказів, розгляд справи було відкладено судом на 05.04.2018 року о 10 годині 30 хвилин та постановлено ухвалу про витребування від приватного нотаріуса одеського міського нотаріально округу ОСОБА_4 належним чином завіреної копії матеріалів спадкової справи після померлої 12.06.2017 року ОСОБА_3

Листом від 28.03.2018 року за № 66/02-14 приватним нотаріусом Одеського МНО ОСОБА_4 було надано суду завірену копію спадкової справи № 26/2017 до майна померлої 12.06.2017 року ОСОБА_3 на 34 аркушах (а.с. 38-71).

В судовому засіданні 05.04.2018 року представником позивача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи та встановлення додаткового строку для надання доказів, а саме довідки з КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради. Судом клопотання представника позивача задоволено та призначено розгляд справи на 10.05.2018 року.

04.05.2018 року через канцелярію приморського районного суд міста Одеси представником позивача було подано заяву про доручення до матеріалів справи довідки КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 29.03.2018 року та проведення засідання призначеного на 10.05.2018 року за відсутності позивача та її представника.

В судове засідання позивач та відповідач не з’явились були належним чином повідомлені про місце, дату та час слухання справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30.12.1996 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка діяла від свого імені та від імені неповнолітнього ОСОБА_8 ( продавці) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2128/а. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_3 придбала у власність квартиру під номером 103, що знаходиться в мімісті Одеса, провулок Ботанічний, будинок 2 А, яка складається в цілому з чотирьох кімнат житловою площею 55,2 кв.м, та підсобних приміщень. Загальна площа квартири 80, 7 кв.м, корисна площа 76,2 кв.м.

Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За змістом ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 Цивільного кодексу України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Положеннями п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли в грудня 1996 року, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.

У відповідності з ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

За змістом ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).

Статтею 47 ЦК УРСР була передбачена обов’язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.

Разом з тим, згідно із ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 слідує, при розгляді справ про визнання правочинів дійсними суди повинні з'ясувати чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи не втрачена така можливість.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні 30.12.1996 року Договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2128/а досягли згоди з усіх його істотних умов та виконали усі умови цього договору, але чинним на час його укладання законодавством не було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору та пунктом 9 вказаного договору було встановлено, що договір, відповідно чинного законодавства України, підлягає реєстрації лише у Бюро технічної інвентаризації за місцем розташування об'єкта нерухомості.

Таким чином судом встановлено, що Договір купівлі продажу-нерухомого майна від 30.12.1996 року за № 2128/а відповідно до якого у ОСОБА_3 виникло право власності на квартиру під номером 103, що знаходиться в мімісті Одеса, провулок Ботанічний, будинок 2 А є дійсним.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 2008 року, ст. 50 Закону України «Про нотаріат», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідност.1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Ст.1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Згідност.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися в наслідок його смерті.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом померлої ОСОБА_3.

Статтею 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Враховуючи те. що до складу спадщини входить нерухоме майно, виконуючи свій обов'язок визначений ст. 1297 ЦК України, відповідно до якої, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак, у зв'язку з тим, що правовстановлюючим документом на нерухоме майно, що належало померлій є Договір купівлі-продажу нерухомого майна посвідчений на товарній біржі та стороною якого є неповнолітній, який не міг бути членом біржі. Позивач не змогла отримати у встановленому законом порядку Свідоцтво про право на спадщину та вимушена була звернутися з відповідним позовом до суду.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно із ст. 398 Цивільного кодексу України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положеннями Закону України N 475/97-ВР від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, N 4, N 7 та N 11 до Конвенції" закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Так, у Рішенні Європейського Суду від 29.11.91 року у справі "ОСОБА_9 Девелопментс ЛТД" проти Ірландії" зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначені сподівання, тобто те, на що розраховує позивач, відносно права власності на спірну квартиру, відповідачем не порушені.

За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду є джерелом права у національній правовій системі.

З погляду Європейського Суду повага власності основний метод права, міжнародного й внутрішнього дотримання. У Конвенції говориться, що держава зобов'язана дотримувати, виконувати, зміцнювати, захищати й забезпечувати права власності фізичних і юридичних осіб. Порушення Конвенції й Протоколів будуть тоді, коли піде недотримання, невиконання й не забезпечення державою зазначених норм.

Відповідно до ст. 1 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

В силу ст. 13 розділу І "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Протокол N 1 стаття 1 "Захист власності" говорить "Кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права". Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважатися.

У першу чергу ця повага повинна виходити від держави й втілюватися у вигляді прийняття законодавчих, виконавчих дій, що захищають право власності від незаконних зазіхань із боку кого б то не було.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави..

Відповідно до ст. ст. 12,13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. (ст. ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивачем було належним чином доведено та обґрунтовано обставини викладені в позовній заяві.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258-259,263-265, ч. 3 ст. 200 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, право власності у порядку спадкування на чотрьохкімнатну квартиру за адресою: м. Одеса, провулок Ботанічний, будинок 2 А (два літера А), квартира 103 (сто три), загальною площею 80, 7 квадратних метри, житловою площею 55, 2 квадратних метри.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Суддя: В.Я. Бондар

10.05.18