Постанова № 74325207, 23.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3740/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

представника позивача: Виграненко С.П.

представника відповідача: Перепелюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трініті» (далі по тексту - Позивач, ТОВ «Трініті») звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у місті Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №6232615141 та №6242615141 від 07.12.2016.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Трініті» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Панорама-Скай» (далі по тексту - контрагент позивача) за лютий 2016 року.

Перевіркою встановлено наступні порушення позивача:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 128 807,00 грн., в тому числі за перший квартал 2016 року на суму 128807, 00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 161009, 00 грн. за лютий 2016 року.

За наслідками перевірки ГУ ДФС у місті Києві було складено акт від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166, на підставі якого, було прийнято податкові повідомлення-рішення (далі по тексту - оскаржувані податкові повідомлення-рішення):

- від 07.12.2016 № 6232615141, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 241 513, 00 грн., у тому числі: 161 009, 00 грн. - основний платіж, 80 504, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 07.12.2016 № 6242615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 193 210, 00 грн., у тому числі: 128 807, 00 грн. - основний платіж, 64 403, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Користуючись своїм правом, передбаченим ст. 56 Податкового кодексу України, ТОВ «Трініті» оскаржило вище вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

За наслідками процедури адміністративного (досудового) оскарження податкових повідомлень-рішень №6232615141 та №6242615141 від 07.12.2016, ДФС України було скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві від 07.12.2016 № 6242615141 в частині визначення грошового зобов'язання за лютий 2016 року, а податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 № 6232615141 залишено без змін.

Позивач, вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також доказів того, що податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 №6232615141 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, видами діяльності ТОВ «Трініті» за КВЕД -2010 є: виробництво готових текстильних виробів, крім одягу; виробництво інших текстильних виробів; виробництво одягу зі шкіри; виробництво робочого одягу; виробництво іншого верхнього одягу; виробництво спіднього одягу.

Так, у лютому 2016 року між ТОВ «Трініті» (покупець) та ТОВ «Панорама-Скай» (постачальник) було укладено усний договір поставки, відповідно до якого, постачальник взяв на себе зобов'язання на умовах, зазначених в рахунках фактурах поставити товари: тканину «Бондинг», фіксатори на шнур, кнопки, шнур-резинку, діагональ 3025, нитки, резинку та інше, а покупець зобов'язаний був прийняти та оплатити даний товар.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано копії податкових накладних, карток рахунку, рахунків-фактур, видаткових накладних, виписок по особовому рахунку, платіжних доручень.

Як вбачається з акта перевірки ГУ ДФС у місті Києві від 18.11.2016 № 356/26-15-14-01-04/31111166, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між ТОВ «Трініті» та ТОВ «Панорама-Скай».

Так, відповідач дійшов висновку, що встановлені у процесі перевірки обставини свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей, позивачем створено штучну видимість здійснення господарських операцій з ТОВ «Панорама-Скай» шляхом формального складання первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій з контрагентом. Також, відпвідачем в акті перевірки зазначено, що документи укладені між позивачем та його контрагентом не відповідають умовам чинності правочину, а саме: ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 ПК України податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків та зборів.

Підпунктом 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 ПК України передбачено, що платниками податку - резидентами є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених п.133.4 та 133.5 цієї статті.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст.201 ПК України).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Між тим, відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Також, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції посилання відповідача в акті перевірки стосовно того, що документи укладені між позивачем та його контрагентом укладені без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, а тому не відповідають умовам чинності правочину.

Так, відповідачем не надано вироку суду, яким би були встановлені факти фіктивного підприємництва контрагента позивача, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, підробки документів можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Всупереч вимогам податкового законодавства України, в даному випадку, висновки контролюючого органу базуються лише на припущеннях щодо відносин позивача з його контрагентом.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені у акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні правочинів, які укладалися позивачем та його контрагентом.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Так, наведені податковим органом аргументи не є належними та допустимими доказами в розумінні адміністративного судочинства, та за своєю суттю є лише припущеннями.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками процедури адміністративного (досудового) оскарження податкових повідомлень-рішень № 6232615141 та № 6242615141 від 07.12.2016, ДФС України було скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві від 07.12.2016 № 6242615141 за лютий 2016 року в частині.

Представником відповідача у судовому засіданні суду першої інстанції підтверджено, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві від 07.12.2016 № 6242615141 скасовано в повному обсязі, оскільки вся перевірка позивача проводилась за податковий період - лютий 2016 року.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 № 6242615141 вже скасовано відповідачем за процедурою адміністративного оскарження, нового податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166 відповідачем не виносилось, відтак податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 № 6242615141 є відкликаним в силу приписів ПК України, а тому в суду не виникає обов'язку щодо скасування зазначеного повідомлення-рішення.

Тобто, обидва податкових повідомлення-рішення від 07.12.2016 № 6232615141 та №6242615141 винесено контролюючим органом на підставі одного епізоду порушення, що мало місце на думку контролюючого органу і зафіксовано в акті перевірки від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166.

Проте за наслідками процедури адміністративного оскарження ДФС України, скасовано лише податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 № 6242615141 з посиланням на те, що акт перевірки не містить чіткого обґрунтування і доказів порушення законодавства України.

Відтак, необґрунтованість висновків акту перевірки від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166 визнано на рівні ДФС України, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 07.12.2016 №6232615141 підлягають задоволенню.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пп. «в» п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, під час подання апеляційної скарги податковим органом не було сплачено судовий збір, який становив 9 781,65 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2018 скаржнику відстрочено сплату судового збору в розмірі 9 781,65 грн. до розгляду справи по суті та відкрито апеляційне провадження по справі.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню під час постановлення рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві шляхом їх безспірного списання несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 9 781,65 грн. (дев'ять тисяч сімсот вісімдесят одна грн. 65 коп.) на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова