Постанова № 74324857, 24.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/873/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Панова Г. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року (розглянута у порядку письмово провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березня 2017 року, ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу Держгеокадастру у м. Броварах Київської області про визнання протиправним та скасування рішення Відділу Держгеокадастру у м. Броварах Київської області від 30.08.2016 № 34-1028-99.1-2267/2-16.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням від 30.08.2016 № 34-1028-99.1-2267/2-16 Відділом Держгеокадастру у м. Броварах Київської області йому було відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Ольжича Олега, 17 в м. Бровари Київської області.

В якості підстави для відмови відповідач зазначив про відсутність у поданому на погодження проекті рішення органу уповноваженого розпоряджатися землями відповідно до статті 122 Земельного кодексу України та вказано, що рішенням Броварської міської ради від 07.06.2017 йому було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Позивач не погоджується із вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки ним було дотримано процедури визначеної законом для виготовлення проекту землеустрою, а тому підстави для відмови у погодженні відповідного проекту у відповідача були відсутні.

Зокрема, звертав увагу суду, що 09.03.2016 він звернувся до Броварської міської ради Київської області з клопотанням (яке було прийнято та зареєстровано 09.03.2016 за № 11-16-/1484) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з відведення безоплатно йому у власність земельної ділянки в адміністративних межах міста Бровари Київської області з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» не більше 0,10 га в порядку статті 118 Земельного кодексу України.

Водночас, оскільки протягом визначеного законодавством терміну його клопотання не було розглянуто уповноваженим органом місцевого самоврядування, то керуючись приписами статті 118 Земельного кодексу України він замовив розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання відповідного дозволу, про що 27.04.2016 письмово повідомив Броварську міську раду.

Таким чином, позивач стверджує, що оскаржуване рішення було прийнято відповідачем всупереч вимогам законодавства, порушує його законні права та інтереси, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 задовольнив клопотання представника позивача та здійснив заміну первинного відповідача по справі - Відділ Держгеокадастру у м. Броварах Київської області, на належного - Головного управління Держгеокадастру в Київській області.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу Держгеокадастру у м. Броварах Київської області від 30.08.2016 № 34-1028-99.1-2267/2-16.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем та відповідачем подано апеляційні скарги.

Відповідно до п.13 ст.10 КАС України, суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.229 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.2 ст.313 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

22 травня 2018 року на електронну адресу Київського апеляційного адміністративного суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Подане клопотання представником апелянта обґрунтовано ти, що не зможе взяти участь у зв'язку з розглядом іншої справи в іншому суді.

Перевіривши матеріали справи та подане клопотання позивачем, колегія суддів вважає, що подане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Порядок відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді передбачено ст. 223 КАС України.

При цьому даною статтею передбачено підстави для відкладення розгляду справи або перерви в судовому засіданні.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 223 КАС України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 205 цього Кодексу.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.

Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їхні представники.

З огляду на те, що розгляд зазначеної в клопотанні справи не перешкоджає подальшому перегляду в апеляційному порядку даної адміністративної справи та виходячи з правил ч. 1 ст. 223, ч.2 ст.205 КАС України колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи або перерви в судовому засіданні.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2018 року та від 24 квітня 2018 року відкрито та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 24 травня 2018 року об 09 год. 50 хв.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що повістка повідомлення про день, час та місце судового засідання від 11 квітня 2018 року та від 27 квітня 2018 року у справі, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, була вручена особисто за довіреністю 13 квітня 2018 року, 04 травня 2018 року.

Тобто, повістку повідомлення про призначення до розгляду апеляційної скарги у справі, на 09 год. 50 хв. 24 травня 2018 року, вручено апелянту 13 квітня 2018 року, 04 травня 2018 року

Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановляння ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановляння ухвали про відкриття апеляційного провадження.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

В яких апелянти просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та позивач просить - прийняти нову, якою позов задоволити повністю, а відповідач просить - прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Як встановлено судом першої інстанції, що 09.03.2016 року ОСОБА_2 звернувся до Броварської міської ради Київської області із клопотанням № 3 відповідно до змісту якого просив орган місцевого самоврядування надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності територіальної громади м. Бровари орієнтовним розміром 0,10 га з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Зазначене питання просив вирішити на черговому пленарному засіданні сесії Броварської міської ради у місячний строк з прийняттям об'єктивного, законного та обґрунтованого (вмотивованого) рішення у відповідності до приписів ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, а також повідомити його про прийняте рішення.

Як вбачається з матеріалів справи зазначене клопотання позивача було зареєстровано у Центрі надання адміністративних послуг та роботи із зверненнями громадян Виконавчого комітету Броварської міської ради 09.03.2016 за вх. № 11-16-3/1424.

Водночас, як стверджує позивач, протягом встановленого законодавством місячного строку відповідного рішення Броварської міської ради (про надання згоди на виготовлення проекту землеустрою або відмову у наданні такої згоди) на пленарному засіданні сесії прийнято не було.

Зазначені доводи позивача підтверджуються листом-відповіддю Броварської міської ради вих. № 04-01/216 від 22.04.2016 у якому зазначено, що рішення щодо розгляду клопотання ОСОБА_2, № 11-16-3/1484 від 09.03.2016 - відсутнє.

За таких обставин, керуючись приписами частини 7 статті 118 Земельного кодексу України позивачем 25.04.2016 було укладено договір (з фізичною особою підприємцем ОСОБА_4) № 6/04-16 про замовлення платних послуг - «виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Разом з цим, 27.04.2016 ОСОБА_2 було направлено повідомлення до Броварської міської ради Київської області за вх..№ 11-16-3/2486 про виготовлення ним проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки йому у приватну власність без відповідного рішення сесії міської ради на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу суду на те, що разом із вказаним повідомленням позивач надав зазначені вище документи, а саме: оригінал договору № 6/04-16 від 25.04.2016, копію клопотання № 3 від 09.03.2016 (вх. № № 11-16-3/1484) з додатками та копію листа-відповіді Броварської міської ради вих. № 04-01/216 від 22.04.2016.

У подальшому, з метою отримання висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку виконавець зазначеної землевпорядної документації 12.07.2016 звернувся із відповідною заявою до Відділу Держгеокадастру у м. Броварах Київської області.

У відповідь на вказане звернення суб'єкт владних повноважень повідомив, що розроблений проект не відповідає вимогам статті 50 Закону України «Про землеустрій». Зокрема, у поданому на погодження проекті відсутні наступні матеріали:

- рішення органу уповноваженого розпоряджатися землями відповідно до статті 122 Земельного кодексу України;

- матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування.

При цьому, виконавцю проекту землеустрою було роз'яснено, що даний проект може бути розглянутий повторно після усунення вказаних недоліків.

16.08.2016 виконавець проекту землеустрою повторно звернувся до Відділу Держгеокадастру у м. Броварах Київської області з заявою про надання висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Проте, листом від 30.08.2016 № 34-1028-99.1-2267/2-16 Відділ Держгеокадастру у м. Броварах Київської повідомив заявника, що розроблений проект не відповідає вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій". Зокрема, у поданому на погодження проекті відсутні наступні матеріали:

- рішення органу уповноваженого розпоряджатися землями відповідно до статті 122 Земельного кодексу України.

У вказаному листі державним органом зазначено, що відповідно до рішення Броварської міської ради від 07.06.2016 № 218-15-07 ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Вважаючи таке рішення суб'єкта владних повноважень протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (частина 1 вказаної статті).

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (частина 2 вказаної статті ).

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) (частина 3 вказаної статті).

Відповідно до частини 1 статті 3 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Конституцією гарантується право власності на землю. У статті 14 Основного закону передбачено, що це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що законодавцем встановлено обов'язок суб'єкта владних повноважень розглянути клопотання у місячний строк і прийняти одне з відповідних рішень: або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. (частина 7 статті 118 Земельного кодексу України).

Тобто, вказаною нормою запроваджено принцип мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у випадку бездіяльності суб'єкта владних повноважень, внаслідок якої протягом місяця не розглянута заява про надання дозволу на виготовлення проектної документації, заявник має право здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки.

Аналогічного правового висновку дійшла також колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за результатом розгляду справи № 21-358а13. Зокрема, у постанові цього суду від 10.12.2013 зазначено, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність приймають органи, визначені у статті 118 ЗК. Їхня бездіяльність не перешкоджає процесу відведення земельної ділянки, оскільки здійснення замовлення на виготовлення проектної документації можливе без отримання дозволу на її виготовлення.

Разом з цим, частиною 8 статті 118 Земельного кодексу передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

У свою чергу, приписами статті 186-1 Земельного кодексу передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за результатом розгляду заяви ФОП ОСОБА_4 від 12.07.2016 про надання висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 Відділ Держгеокадастру у м. Броварах Київської області (листом від 30.08.2016 № 34-1028-99.1-2267/2-16) повідомив заявника, що розроблений проект не відповідає вимогам статті 50 Закону України «Про землеустрій».

Зокрема, у поданому на погодження проекті відсутні наступні матеріали:

- рішення органу уповноваженого розпоряджатися землями відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України.

Щодо питання про правомірність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Так, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Приписами статті 50 Закону «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом).

На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що вказаною нормою визначено обов'язковість наявності такого рішення лише у випадках, передбачених законом. Таким чином, наведене свідчить про те, що законодавцем допускаються випадки коли проект землеустрою може і не містити рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу.

Окрім вище вказаного звертає увагу, що на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою приписами частини 7 статті 118 Земельного кодексу України запроваджено принцип мовчазної згоди, внаслідок чого рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - не приймається (відсутнє), та відповідно не може бути включено до проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Колегія суддів зазначає, що виготовлення проекту відведення земельної ділянки є обов'язковою умовою оформлення на неї відповідних прав.

Таким чином, у разі ненадання відповідачем такого дозволу позивач вправі замовити його у відповідних органів самостійно (ч.7 ст.118 ЗК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі №392/1398/14-а.

Окрім зазначеного вище завертає увагу на положення ч. 10 ст. 118 ЗК України, якими визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі № 814/741/16, від 14.03.2018 у справі № 804/3703/16, від 11.04.18 №806/2208/17.

У свою чергу, як було встановлено, рішення за результатом розгляду клопотання позивача від 09.03.2016 за вх. № 11-16-3/1424 про надання дозволу останньому на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності територіальної громади м. Бровари орієнтовним розміром 0,10 га з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» або про відмову у наданні відповідного дозволу Броварською міською радою протягом встановленого законодавством місячного строку прийнято не було.

Отже, позивач, діючи на підставі та у спосіб встановлених законом замовив розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (уклавши 25.04.2016 договір № 6/04-16 з фізичною особою підприємцем про замовлення платних послуг) без надання такого дозволу, про що 27.04.2016 письмово повідомив Броварську міську раду.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у додатку № 1 до договору № 6/04-16 від 25.04.2016 «Завдання на виконання робіт» зазначено (обов'язковий до заповнення розділ), що підставою для виконання роботи є повідомлення про початок розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 27.04.2016.

Таким чином, наведене також свідчить про те, що рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в даному випадку відсутнє та замість цього рішення наявне передбачене законодавством повідомлення відповідного органу про початок розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної без надання такого дозволу.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем неправомірно відмолено ОСОБА_2 у погодженні проекту землеустрою на тій підставі, що у поданому на погодження проекті відсутнє рішення органу уповноваженого розпоряджатися землями відповідно до статті 122 Земельного кодексу України.

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав, які передбачені принципом мовчазної згоди у зв'язку із наявністю рішення Броварської міської ради від 07.06.2016 №218-15-07 про відмову ОСОБА_6 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, зазначені вище посилання судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги оскільки, законодавцем встановлено обов'язок суб'єкта владних повноважень розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки виключно у місячний строк і прийняти одне з відповідних рішень.

Крім того аналогічний обов'язок суб'єкта владних повноважень також закріплено у статті 15 Закону України «Про звернення громадян». Зокрема, вказаною нормою передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач звернувся до Броварської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 09.03.2016, а отже відповідне рішення, зокрема, щодо відмови у наданні такого дозволу суб'єкт владний повноважень зобов'язаний був прийняти у строк до 09.04.2016.

Проте, як вже зазначалось, жодного рішення станом на 22.04.2016 Броварською міською радою не приймалось.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Броварської міської ради від 07.06.2016 № 218-15-07 про відмову ОСОБА_6 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було прийнято з порушенням визначеного законодавством строку, а тому не може бути прийнято до уваги та свідчити про відсутність підстав для застосування принципу мовчазної згоди, передбаченому частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що на час розгляду даної справи рішення Броварської міської ради від 07.06.2016 № 218-15-07 оскаржується позивачем у судовому порядку адміністративні справи №№ 361/7156/16-а, 361/7160/16-а, 361/7162/16-а).

Таким чином, єдиною підставою для відмови позивачу у погодженні проекту землеустрою слугувала відсутність у поданому на погодження проекті рішення органу уповноваженого розпоряджатися землями відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, яка за результатом розгляду даної справи визнана не правомірною, тому суд апеляційної інстанції дійшов до висновку щодо визнання протиправним та скасування рішення Відділу Держгеокадастру у м. Броварах Київської області від 30.08.2016 № 34-1028-99.1-2267/2-16.

Щодо повернення сплаченого судового збору понесеного позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до положень частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 640,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо питання компенсації понесених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 4 640,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, законом передбачена можливість компенсації лише тих витрат на правову допомогу, що пов'язані з участю захисника у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття «вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням» охоплює ті процесуальні дії, що вчиняються судом за участі сторін у справі, але які неможливо вчинити під час судового засідання у приміщенні суду.

Вчинення таких процесуальних дій обов'язково оформлюється процесуальними документами, у яких відображається зміст вчинених дій та їх результат, як то протоколи, ухвали тощо.

Тобто, надання правової допомоги адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права у вигляді правових консультацій, формування доказової бази, пошук судової практики, написання позовної заяви (клопотань, пояснень), їх подання до суду не можуть вважатись окремими процесуальними діями поза судовим засіданням в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Оскільки у даному випадку фахівцем в галузі права не вчинялось дій, пов'язаних з наданням правової допомоги у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи у суді, витрати позивача у розмірі 4 640,00 грн.(за складання (написання) позовної заяви з усіма необхідними матеріалами до Броварського міськрайонного суду Київської області для ОСОБА_2, а.с. 59) відшкодуванню не підлягають.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру в Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 29 травня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб