Постанова № 74323023, 23.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/320/18 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Петрика І.Й.

суддів Собківа Я.М., Троян Н.М.,

при секретарі Кузьміній Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року

у справі № 825/320/18

за позовом ОСОБА_3

до відповідача Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації

про визнання протиправним бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації в якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність Центральне міжрегіональне управління з питань пробації Міністерства юстиції, як правонаступника Управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільнення ОСОБА_3;

-стягнути з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2017 р. по 06.12.2017 р. в розмірі 80 725 грн. 68 коп. (вісімдесят тисяч сімсот двадцять п'ять гривень) грн. 68 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, постановою від 05.12.2017 Чернігівського окружного адміністративного суду стягнуто з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості за належні до видачі предмети речового майна у сумі 14421 (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять одна) грн. 36 коп. Позивач, вважає, що у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що при прийнятті рішення суд вирішив спір не на підставі належного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, без всебічного, повного та об'єктивного вивчення наданих суду доказів, надавши поверхневий аналіз норм матеріального права, не застосувавши при цьому норми, які підлягають застосуванню до спірних відносин, наслідком чого стало винесення судом помилкового рішення і просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в Державній кримінально- виконавчій службі України з 15.08.1999 р., що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 16)

Позивача: підполковника внутрішньої служби ОСОБА_3, як начальника сектору по роботі з персоналом управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області, звільнено із служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 31 липня 2017 року за п. 4 ч. 1 ст.77 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) на підставі Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 17).

Згідно довідки № 47 від 27.07.2017 р., на момент звільнення ОСОБА_3 на підставі наказу № 37/ОС-17 від 28.07.2017 р., нарахована грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у сумі 14421 грн. 36 коп. (а.с. 18)

ОСОБА_3, 14 серпня 2017 року звернувся із заявою до голови ліквідаційної комісії управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області - першого заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції ОСОБА_4, в якій просив вжити заходів, щодо виплати йому компенсації за речове майно, а кошти перерахувати на картковий рахунок.

Позивач зазначає,що станом на 31.07.2017 року остаточного розрахунку не отримав. Після тривалої переписки із відповідачем, ОСОБА_3 отримав лист № 7.1.-1546-17/В-1017 від 09 жовтня 2017 року в якому Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції зазначає, що звернення позивача щодо виплати грошової компенсації за неотриманні предмети речового майна від 25.09.2017 № В-1017 розглянуто. Проте, у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках Центрального МРУ за КЕКВ 2210 ``Предмети, матеріали, обладнання та інвентар ``, Керівництво Управління звернулось до Міністерства юстиції України щодо виділення фінансування для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно співробітникам, які звільнились. За наявності фінансування ОСОБА_3 буде виплачена грошова компенсація на вказану позивачем картку ``Приватбанку`` відповідно до наданої довідки про виплату грошової компенсації. Проте, позивач звернувся із відповідним позовом до суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 р. по справі № 825/1767/17 позовні вимоги задоволені.Позивач зазначає, що з часу звільнення з 31.07.2017 року по 06.12.2017 року відповідач, з ним повністю не розрахувався. Факт несвоєчасної виплати компенсації Позивач підтверджує банківською випискою про надходження на його рахунок коштів у сумі 14421 грн. 36 коп. (а.с.24)

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Зокрема, в постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Таким чином, у даному випадку пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Трудові відносини та державна, (військова) служба мають різну правову природу і врегульовані різним законодавством. Отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

У даній справі слід, перш за все керуватись Законом України ``Про Державну кримінально-виконавчу службу`` та постановою КМУ № 578, якою затверджено 14.08.2013 р. ``Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби``.

Згідно п. 1 ``Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби``, (далі -Порядок), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби-осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Відповідно до п. 22 Порядку, особам рядового і начальницького складу після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що змінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.

Пунктом 27 Порядку, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Грошова Компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Таким чином, виходячи із вищезазначеного, для отримання грошової компенсації згідно Порядку має бути три умови:а) бажання позивача; б) рішення керівника органу; в) наявності коштів у межах бюджетних асигнувань установлених на відповідні цілі.

У даному спорі наявна лише одна умова: а) бажання позивача. Друга умова: б) рішення власника,- наявними доказами та матеріалами справи не підтверджується і всупереч принципам судочинства згідно ст. 77 КАС України суду позивачем не надано . Третя умова: в) наявність коштів у межах бюджетних асигнувань установлених на відповідні цілі, - також відсутня .

Крім цього, відповідно до ст. 2 Закону України ``Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати``, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі-компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру; пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. У нашому випадку,- грошова компенсація за неотримане речове майно- має разовий характер, у зв'язку із неотриманям позивачем речового майна.

Щодо доводів суду першої інстанції про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, колегія суддів зазначає наступне. Згідно п. 27 Порядку, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Колегія суддів при вирішенні справи враховує позицію Європейського суду з прав людини викладену у рішенні "Великода проти України", у якій Європейський суд наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою України додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи суду першої інстанції у даній справі щодо неможливісті посилання органу державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання зобов'язань є безпідставними, оскільки в окремих випадках, зокрема в складній економічній ситуації в країні дані доводи є неналежними.

Крім цього, якщо б у даній справі і застосовувати КЗпП, то слід врахувати:

По-перше, ст. 117 КЗпП України "Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні", на яку посилається позивач, передбачає наявність вини відповідача за несвоєчасну виплату компенсації, а у нашому випадку у даній справі вина відповідача відсутня.

По-друге, ст. 233 КЗпП України, передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач був звільнений 31 липня 2017 року відповідно і отримав розрахунок, тобто, днем коли позивач дізнався про порушення своїх прав є 31.07.17 р.

Отже, відповідно до ст. 233 КЗпП України, позивач пропустив строк звернення до суду.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивач цього обов'язку не виконав.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам у справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийнятям нового рішення.

Керуючись ст. ст. 243, 244, 250, 308, 315, 317, 329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань задовольнити .

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя - доповідач Петрик І.Й.

Судді Собків Я.М.

Троян Н.М.

Повний текст постанови виготовлений 24 травня 2018 року