Постанова № 74321832, 30.05.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року Справа № 918/844/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Грязнов В.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Бімол" на рішення господарського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року в справі №918/844/17 (суддя Бережнюк В.В.)

час та місце ухвалення: 10 січня 2018 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26А; вступна і резолютивна частина проголошена о 12:56 год; повний текст рішення складено 12 січня 2018 року

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг 21"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Бімол"

про стягнення 16 296 грн 70 коп..

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оберіг 21" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Рівненської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Бімол" (надалі - Відповідач) про стягнення 16 296 грн 70 коп..

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем порушено умови Договору № 40 від 03 червня 2016 року в частині оплати наданих за період 01 червня 2017 року по 14 червня 2017 року охоронних послуг.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року позов було задоволено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що порушення Позивачем умов Договору №40 від 03 червня 2016 року щодо дотримання строків та порядку попередження іншої сторони про дострокове розірвання договору, та несвоєчасне надіслання акту надання послуг, не спростовує та не заперечує факту надання послуг Відповідачу по охороні об'єкту з 01 по 14 червня 2017 року. Крім того, вказана обставина не є підставою для звільнення Відповідача від обов'язку оплатити охоронні послуги. Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з відповідача 14 466 грн 67 коп. заборгованості за надані охоронні послуги згідно Договору №40 від 03 червня 2016 року, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 112-115), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач вказує, що проекти документів щодо дострокового розірвання договору від 03 червня 2016 року направлялись на адресу Відповідача листом від 19 липня 2017 року, а отримані Відповідачем лише 08 серпня 2017 року, що підтверджується наданою Позивачем копією опису вкладення та квитанцією Укрпошти. На думку Відповідача, дані проекти документів не можуть вважатися належними і допустимими доказами, в силу дії приписів статей 638 ЦК України та статті 181 ГК України.

Крім цього, Відповідач також вказав, що ним був направлений лист на адресу Позивача щодо зауважень проти дострокового розірвання договору і просив Позивача здійснювати надання послуг хоча б 31 червня 2017 року, однак, не зважаючи на інтереси Відповідача, Позивач самовільно прийняв рішення про припинення надання послуг з 00 години 15 червня 2017 року. Разом з тим, апелянт вказує, що як вбачається з листа-відповіді Відповідача від 08 серпня 2017 року, не погоджуючись з тим, що послуги надані Позивачем належним чином, Відповідач просив Позивача привести документи у відповідність до реального стану з направленням їх на адресу Відповідача, однак дана пропозиція залишена Позивачем без відповіді.

Водночас, на переконання Відповідача, при тій умові, що договір від 03 червня 2016 року не зазначає процедуру врегулювання взаємовідносин сторін при самовільному і безпідставному припиненні надання Позивачем своїх послуг, суд першої інстанції залишив без уваги вимоги частини 2 статті 946 ЦК України стосовно оплати послуг зберігання (охорони) при достроковому припиненні охорони, а саме, що якщо зберігання припинилось достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину оплати.

Ухвалою суду від 20 лютого 2018 року (головуюча суддя - Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І., суддя Демянчук Ю.Г.) було відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд апеляційної скарги Відповідача на 14 березня 2018 року (а.с. 52-53).

Водночас, ухвалою суду від 14 березня 2018 року (головуюча суддя - Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І., суддя Демянчук Ю.Г.), з підстав, висвітлених в ній, апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача було закрито (а.с. 85-87).

Суд констатує, що 19 березня 2018 року Відповідач повторно звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та з відповідним клопотанням про поновлення строку на оскарження оспорюваного рішення, котрі підписані директором Відповідача - ОСОБА_1.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/844/17 у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В..

Листом від 19 березня 2018 року Рівненським апеляційним господарським судом було витребувано з місцевого господарського суду матеріали справи №918/844/17 (а.с. 99).

Суд констатує, що 26 березня 2018 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Відповідно до розпорядження керівника апарату від 02 квітня 2018 року, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючої суддя (судді-доповідача) Олексюк Г.Є та в силу дії статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 19, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, було призначено повторний автоматизований розподіл справи №918/844/17.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 02 квітня 2018 року автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до її складу та визначено новий склад, а саме: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В.

Відповідно до розпорядження керівника апарату від 03 квітня 2018 року, у зв'язку із тим, що суддя (член колегії) Петухов М.Г. з 02 квітня 2018 року по 10 квітня 2018 року включно перебуватиме у відпустці, а з 11 квітня 2018 року по 13 квітня 2018 року включно перебуватиме у відрядженні (кваліфікаційне оцінювання у ВККСУ на відповідність займаній посаді) та з урахуванням того, що суддя (член колегії Гудак А.В.) з 03 квітня 2018 року по 04 квітня 2018 року перебуватиме у відрядженні (кваліфікаційне оцінювання у ВККСУ на відповідність займаній посаді) в силу дії статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, було призначено заміну суддів членів-колегії у справі №918/844/17.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 03 квітня 2018 року автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до її складу та визначено новий склад, а саме: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Грязнов В.В..

Ухвалою суду від 03 квітня 2018 року (а.с. 109) було поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача.

Суд констатує, що 19 березня 2018 року від Відповідача надійшло клопотання про приєднання письмових доказів до апеляційної скарги з додатками (а.с. 127-132). Дане клопотання Відповідач аргументує тим, що посилаючись на те, що справа розглядається за спрощеною процедурою, суд першої інстанції не погодився з клопотання Відповідача про необхідність відкласти розгляд справи в зв'язку з необхідністю витребування і надання доказів, а саме поштової квитанції про направлення листа-відповіді від 09 серпня 2017 року Позивачу. Як вказує Відповідач, представник Позивача в засіданні визнавав тільки факт отримання і наявності в нього листа Відповідача від 14 червня 2017 року. В даному клопотанні неможливість подання даної квитанції до початку розгляду справи, Відповідач аргументує тим, що значна частина документів Відповідача вилучена під час обшуку і арештована відповідно до ухвал Корольовського районного суду м. Житомира по справі №296/4973/17. Як зазначає Відповідач, вилучені документи зберігаються у СВ УСБУ в Житомирській області, що значно ускладнює пошук і отримання копій документів, оскільки пов'язано з необхідністю узгоджувати дії з слідчим та виїздом до м. Житомир.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 03 квітня 2018 року, Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу (а.с. 146-147), в якому Позивач вказав, що підстави, наведені в апеляційній скарзі Відповідача, як порушення судом норм процесуального права, в даному випадку відсутні. а Відповідач не наводить жодних підстав, визначених статтею 277 ГПК України. Посилання ж Відповідача на неукладеність договору Позивач також вважає безпідставними, оскільки сторони виконували умови цього договору протягом року, з моменту його підписання. Крім того, на думку Позивача, посилання Відповідача на порядок та процедуру розірвання договору, не є підставою для того, що б не сплачувати за надані послуги, згідно договору, а тим більше не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Водночас, в даному відзиві Позивач також зауважив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, місцевим господарським судом були встановлені всі необхідні для правильного вирішення спору щодо стягнення заборгованості, обставини. Як вважає Позивач, дане підтверджується як Відповідачем так і документами, наявними в матеріалах справи (зокрема актом про вручення документів директору Відповідача), а оскільки Відповідачем було порушено строки оплати за надані послуги, як вважає Позивач, останнім було правомірно заявлено про стягнення пені та інфляційних втрат.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 30 травня 2018 року у справі №918/844/17 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді (члена колегії) Філіпової Т.Л. та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів, автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В..

Ухвалою суду від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження у новому складі суду.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа №918/844/17 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", з 01 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1 762 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 176 199 грн 99 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду констатує, що дана апеляційна скарга підлягає до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відповідно, розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 червня 2016 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір про надання охоронних послуг за №40 (надалі - Договір), згідно предмету якого Відповідач замовив, а Позивач надав охоронні послуги, а саме прийняв під охорону майно Відповідача, яке належить йому на відповідних правових підставах, визначене в дислокації об'єктів та вказаний в узгодженій сторонами план-схемі розташування постів (а.с. 11-13).

Відповідно до пункту 3.1 Договору, Позивач надає послуги з першого дня чинності даного Договору, здійснюючі функції нагляду за об'єктом, що охороняється.

Як вбачається з пункту 4.1 Договору, ціна договору становить 31 000 грн на місяць, в т.ч. ПДВ (20%) у розмірі 5 166 грн 67 коп..

В силу дії пункту 4.2 Договору, оплата Відповідачем вартості послуг здійснюється щомісячно до 10 числа місяця, що слідує за звітним; оплата здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування суми грошових коштів, визначених Договором на поточний рахунок Позивача після підписання сторонами акту надання послуг.

За умовами пункту 5.2 Договору, Позивач зобов'язався забезпечувати охорону товарно-матеріальних цінностей, прийнятих під охорону, від розкрадання і не допускати проникнення сторонніх осіб на об'єкт.

Приписами пункту 6.2 Договору передбачено, що Відповідач, у свою чергу, зобов'язався своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки з Позивачем за надані послуги по цьому Договору, в порядку та у строки, визначені розділом 4 даного Договору.

Відповідно до пункту 7.1 Договору: акт надання послуг складається щомісячно і передається Позивачем Відповідачу для підписання; при неотриманні акту, Відповідач повинен звернутись до Позивача з вимогою про надання акту; якщо Відповідач не повідомив Позивача про не надходження акту до 5 числа місяця наступного за звітним, то акт вважається отриманим і підписаним, а послуги прийняті Відповідачем без зауважень.

Згідно пункту 11.1 Договір набуває чинності з 04 червня 2016 року і діє до 31 грудня 2016 року включно.

Даний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток сторін.

Суд констатує, що 29 грудня 2016 року сторони уклали додаткову угоду до Договору, зокрема, у пункті 1.3 якої погодили викласти пункт 11.1 Договору в наступній редакції: Договір набуває чинності з 04 червня 2016 року і діє до 31 грудня 2017 року (а.с.14).

В порядку виконання умов укладеного Договору, Позивач надавав Відповідачу послуги з охорони об'єкта, а Відповідач здійснював оплату наданих охоронних послуг.

У матеріалах справи міститься Додаткова угода про розірвання Договору від 03 червня 2016 року, датована 07 червня 2017 року, та підписана лише Позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір діяв до 15 червня 2017 року. Цієї ж дати Позивач зняв пости охорони на підприємстві Відповідача.

В свою чергу, 19 липня 2017 року Позивачем на адресу Відповідача надіслано додаткову угоду від 15 червня 2017 року про розірвання Договору в двох примірниках, акт зняття постів від 15 червня 2017 року в двох примірниках, акт про надання послуг №91 від 15 червня 2017 року та рахунок на оплату №90 від 15 червня 2017 року. Вказане підтверджується наданою Позивачем копією опису вкладення та квитанцією Укрпошти (а.с. 6).

Відтак, на виконання умов Договору Позивачем було надано Відповідачу послуги по охороні у червні місяці 2017 року з 01 по 14 число, що підтверджується актом надання послуг №91 від 15 червня 2017 року на суму 14 466 грн 67 коп. за червень 2017 року (а.с. 18), який не підписаний Відповідачем.

У матеріалах справи містяться копії листів із зауваженнями щодо розірвання Договору та оплати заборгованості по акту №91 від 15 червня 2017 року, від 14 червня 2017 року (а.с. 31) та від 08 серпня 2017 року (а.с.32). Суду першої інстанції не було надано жодних доказів.

Як вже вказувалось вище у даній судовій постанові, Відповідач в апеляційній скарзі (а.с. 112-115) та клопотанні про приєднання письмових доказів (а.с. 127) вказував на неможливість подання цих доказів та відмови суду відкласти розгляд справи.. Проте, суд критично ставиться до таких доводів апелянта, з огляду на те, що суд, заслухавши запис судового засідання в місцевому господарському суді встановив, що представником Відповідача не заявлялося таке клопотання, а лише вказувалось, що якщо буде відкладено розгляд справи, то Відповідач зможе надати такі докази. Водночас, в цьому ж засіданні представник апелянта вказав суду першої інстанції, що не наполягає на відкладенні розгляду справи.

В той же час, представник Відповідача вказував на не спростування представником Позивача наявності у останнього листа від 14 червня 2017 року (не подаючи докази його направлення і суду апеляційної інстанції) та надав суду доказ направлення листа від 09 серпня 2018 року та інформацію про рух поштового відправлення (а.с. 128).

Проте, навіть у разі прийняття даних доводів та доказів для оцінки судом, їх не можна вважати як належні, з цього приводу, адже: факт наявності у Позивача листа від 14 червня 2017 року не вказує, що його було отримано до вчинення дій Позивача по зняттю охорони з об'єкта охорони за Договором; сама по собі квитанція від 16 серпня 2018 року жодним чином не є належним і допустимим доказом направлення стороні конкретного листа. а є доказом здійснення певного (не визначеного) відправлення (без опису вкладення до нього); в даній справі не розглядається спір про стягнення чи не стягнення плати за надані послуги після зняття охорони, а стосується оплати за період надання послуг, який не оспорюється Відповідачем; подаючи доводи щодо законності розірвання Договору, апелянт не звернув увагу. що питання виникнення цієї дії не стосується предмету спору (стягнення заборгованості за період до вчинення Позивачем дій. спрямованих на розірвання Договору).

Колегія суду звертає увагу апелянта на те, що не надання Позивачем послуг в період, що слідує за спірним у цій справі періодом, апріорі не може бути підставою для відмови в позові щодо реально наданих послуг. Відтак, всі докази, що не стосуються предмету доказування (що стосуються саме виконання Договору в спірний період) не можуть прийматися як належні докази, в розрізі статті 76 ГПК України.

З огляду на все вищевказане, суд констатує, що зі змісту позовної заяви вбачається, що Позивач вважає, що Відповідач повинен здійснити оплату наданих охоронних послуг за 14 днів червня місяця 2017 року, вартість яких обрахував наступним чином:

- 31000 грн. 00 коп. (вартість послуг за повний місяць) поділити на 30 днів (кількість календарних днів у червні місяці) = 1033 грн. 33 коп. (вартість охоронних послуг наданих за один календарний день у червні місяці);

- 1033 грн. 33 коп. (вартість охоронних послуг наданих за один календарний день у червні місяці) помножити на 14 (кількість календарних днів, протягом яких надавалися охоронні послуги у червні 2017 року) = 14 466 грн. 67 коп.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу дії 509 ЦК України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами статті 526 передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі Договору, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг (що, зокрема, визначено самим Договором, а тому не може оспорюватись)..

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу дії частини 1 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд констатує, що одним із обгрунтуванням Відповідача в апеляційній скарзі є те, що у Позивача відсутні підстави у даному випадку оплачувати вартість послуг за червень місяць 2017 року, оскільки Позивачем порушено умови Договору щодо дотримання строків та порядку попередження іншої сторони про дострокове розірвання договору, а саме, порушено пункти 10.2 та 10.3 Договору та не надано Відповідачу своєчасно для погодження та підписання акту надання послуг по охороні об'єкту за червень місяць 2017 року.

Проте, суд звертає увагу Відповідача, що у даному випадку порушення Позивачем умов Договору щодо дотримання строків та порядку попередження іншої сторони про дострокове розірвання договору, та несвоєчасне (на його думку) надіслання акту надання послуг, не спростовує та не заперечує факту надання послуг Відповідачу по охороні об'єкту в період з 01 по 14 червня 2017 року. Крім того, вказана обставина не є підставою для звільнення Відповідача від обов'язку оплатити охоронні послуги. Водночас, колегія суду наголошує апелянту на тому, що аналіз чинного законодавства в сфері надання послуг вказує на те, що остання споживається і оплачується не по місяцях чи роках, а постійно (щоденно), а тому твердження апелянта (про те, що оскільки послуга не надана за цілий місяць і Договором не передбачена дана плата, а лише помісячний її розмір, то в даному випадку Відповідач не має платити кошти за послуги надані в неповний місяць) є хибними і безпідставними, відтак не приймаються судом.

Разом з тим, твердження Відповідача щодо того, що проекти документів, а саме додаткова угода від 15 червня 2017 року про розірвання Договору, акт зняття постів від 15 червня 2017 року, акт про надання послуг №91 від 15 червня 2017 року та рахунок на оплату№90 від 15 червня 2017 року, не можуть вважатися належними і допустимими доказами, оскільки вони не підписані Відповідачем, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки в даному випадку при вирішенні даного спору є факт надання послуг в строк до 14 червня 2017 року включно, що не заперечується сторонами (при цьому суд звертає увагу на дію частини 1 статті 75 ГПК України). Відтак, суд ще раз констатує, що для розгляду спору і винесення рішення щодо стягнення коштів за період до 14 червня 2017 року не є важливим питанням підставності чи не підставності розірвання Договору з 15 червня 2017 року (дане питання виходить за межі спору та предмет доказування), а факт не підписання документів, вказаних вище, в даному абзаці, нівелюється тим, що Відповідач не лише не спростував надання послуг в період до 14 червня 2017 року, а й вказав про це в своїх поясненнях, оспорюючи лише факт припинення надання послуг з 15 червня.

Як вже вказувалось вище в даній судовій постанові, в силу дії пункту 4.2 Договору: оплата Відповідачем вартості послуг здійснюється щомісячно до 10 числа місяця, що слідує за звітним; оплата здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування суми грошових коштів, визначених Договором на поточний рахунок Позивача після підписання сторонами акту надання послуг.

При цьому, окрім вказаного вище щодо юридичної природи послуг, суд ще й констатує, що чинним Договором не передбачено умови, за котрими у разі надання послуг не повний місяць, такі послуги не оплачуються.

З огляду на викладене та з урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 14 466 грн 67 коп. заборгованості за надані охоронні послуги за Договором за період з 01 червня по 14 червня 2017 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відтак, апеляційний господарський суд задовольняє позов у цій частині.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в частині стягнення заборгованості.

Окрім основного боргу, Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню в розмірі 1 348 грн 31 коп. та 481 грн 72 коп. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Крім того, колегія апеляційного господарського суду зазначає, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату "Про затвердження ОСОБА_1 розрахунку базового індексу споживчих цін" від 27 липня 2007 року №265 ).

Проаналізувавши наданий Позивачем розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, суд зробив перерахунок і дійшов висновку, що обґрунтовано заявлена до стягнення сума інфляційних становить 481 грн 72 коп., здійснений перерахунок збігається з перерахунком інфляційних, наведених у оспорюваному судовому рішенні

З огляду на усе вищеописане, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача інфляційних 481 грн 72 коп..

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване судове рішення в цій частині.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно пункту 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас, пунктом 4.3 Договору визначено, що у разі, якщо Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання щодо здійснення обов'язкової і повної оплати послуг в строки, передбачені пунктом 4.2. даного Договору, Відповідачу нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожний день прострочення.

Оскільки Договором передбачено, що оплата Відповідачем вартості послуг здійснюється щомісячно до 10 числа місяця, що слідує за звітним, з огляду на несвоєчасне виконання Договору, Позивачем було нараховано Відповідачу пеню за період з 11 липня 2017 року до 21 листопада 2017 року в сумі 1 348 грн 31 коп..

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок, суд вважає його арифметично вірним та таким, що здійснений відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов і в цій частині.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.

Враховуючи усе викладене в даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 14 466 грн 67 коп. основної заборгованості, 1 348 грн 31 коп. пені та 481 грн 72 коп. інфляційних є обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення. Разом з тим, колегія суду підсумовує, що вище в цій постанові судом задоволено ці позовні вимоги Позивача.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд констатує, що місцевим господарським судом винесено оспорюване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що в силу дії статті 276 ГПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оспорюваного судового рішення без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, апеляційний господарський суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бімол" на рішення господарського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року в справі №918/844/17 – залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 10 січня 2018 року в справі №918/844/17 – залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №918/844/17 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Грязнов В.В.