Рішення № 74321826, 29.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2018 року № 826/12992/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне Науково-дослідне бюро судових експертиз «СОВА» доГолосіївської районної у місті Києва державної адміністрації третя особа про Орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Вулиця Горького, 23-Б» визнання протиправним та скасування рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне Науково-дослідне бюро судових експертиз «СОВА» (далі також - позивач або ТОВ «УННДБСЕ «СОВА») з позовною заявою до Голосіївської районної в місті Києва державної адміністрації (далі також - відповідач або Голосіївська РДА) про визнання протиправним та скасування рішення від 21.07.2016 № 100-11187 про відкликання погодження на розміщення існуючої огорожі навколо підприємства «СОВА» на АДРЕСА_2.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем прийняте протиправне рішення, викладене в листі від 21.07.2016 № 100-11187, яке порушує законні права та інтереси позивача, а також норми чинного законодавства, створюючи реальну небезпеку проникнення третіх осіб до приміщення, в якому судовий експерт здійснює свою професійну діяльність, зберігає об'єкти експертизи та архів судових експертиз з кримінальних проваджень, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечив, просив суд відмовити в його задоволенні вважаючи, що лист від 21.07.2016 № 100-11187 є листом інформативного характеру, не містить в собі ознак ні нормативного акта, ні акта індивідуальної дії, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке б породжувало для позивача певні правові наслідки.

Представник третьої особи підтримав позицію відповідача, наголошуючи на тому, що позивач без дозвільних документів встановив огорожу на прибудинковій території сусіднього житлового будинку № 23-Б для використання її у власних цілях, порушуючи при цьому права мешканців відповідного будинку, не надавши доказів здійснення експертної діяльності в орендованому приміщенні

Керуючись частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції статті, яка діяла на момент прийняття процесуального рішення про перехід у письмове провадження), розглянувши у порядку письмового провадження подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору оренди приміщення від 15.12.2011 № 15/12/11, укладеного з ФОП ОСОБА_1, позивач є орендарем приміщень АДРЕСА_2. Також, згідно з договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 05.05.2015 № 09-15, укладеним з Голосіївською РДА, позивач є орендарем нерухомого майна (будівель, споруд, нежитлових приміщень) за адресою: АДРЕСА_2 для розміщення архіву, а саме нежитлового приміщення, площею 400,0 кв.м. у підвалі.

Листом від 04.04.2016 № 25 позивач звернувся до відповідача з проханням про погодження розташування існуючої огорожі навколо підприємства по АДРЕСА_2.

Зі змісту зазначеного листа також вбачається, що вказана огорожа, обладнана автоматичною системою відкриття, була встановлена у 2008 році для забезпечення схоронності об'єктів судової експертизи, при цьому забезпечено цілодобове чергування охорони для надання в разі необхідності доступу до території мешканцям прилеглих будинків та спецтехніки.

Листом від 26.04.2016 № 100-6165 «Про погодження розташування існуючої огорожі навколо підприємства «Сова» на АДРЕСА_2», позивача було проінформовано, що відповідач не заперечує щодо розташування існуючої огорожі за вищевказаною адресою, за умови надання вільного доступу до території мешканцям прилеглого будинку, працівникам житлово-комунальних підприємств, в разі необхідності спеціалізованої техніки.

Разом з тим, листом від 21.07.2016 № 100-11187 «Про відкликання погодження на розміщення існуючої огорожі навколо підприємства «Сова» на АДРЕСА_2», у зв'язку з надходженням скарг від мешканців житлового будинку на вул. Антоновича, 23 та враховуючи доручення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація ) щодо забезпечення виконання заходів по демонтажу металевих парканів між будинками 23-Б та 23-В, Голосіївська РДА проінформувала позивача про відкликання листа від 26.04.2016 № 100-6165 «Про погодження розташування існуючої огорожі навколо підприємства «Сова» на АДРЕСА_2».

Вважаючи такий лист відповідача протиправним рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про його скасування.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуваннях усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої та другої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

Нормативно-правовий акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації його повноважень, які породжують права та обов'язки у того суб'єкта, якому вони адресовані.

Разом з тим, за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, а точніше вже порушене.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. При цьому, вирішуючи спір по суті, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тож, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи, суд розглядає питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішує спір.

В той же час, надавши оцінку оскаржуваному листу від 21.07.2016 № 100-11187, суд дійшов висновку, що вказаний лист не можна вважати нормативно-правовим актом, а також правовим актом індивідуальної дії, отже зазначений лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, відповідно, не породжує для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов'язків, отже ніяким чином не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача, у зв'язку з чим не є предметом публічно-правового спору, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Разом з тим, спірний лист має інформативний характер з посиланням на доручення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) щодо забезпечення виконання заходів по демонтажу металевих парканів між будинками 23-Б та АДРЕСА_2, які, як вбачається з матеріалів справи, розпочаті ще з 2015 року на підставі рішення Київради від 23.07.2015 № 758/1622, доказів оскарження якого позивачем суду не надано, як і не надано доказів оскарження приписів від 24.03.2016 № 5.16./88 відділу контролю за благоустроєм Голосіївської РДА, від 16.12.2015 № 169 та від 16.08.2016 № 375 КП «Житлово-експлуатаційна дільниця - 105», саме які породжують для позивача відповідні обов'язки та правові наслідки.

При цьому суд зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

В даному випадку суд вважає, що правосуддя в обраний позивачем спосіб є неефективним та не призведе до досягнення правових наслідків, до яких прагне позивач, оскільки діючим законодавством визначений інший порядок отримання дозволу (погодження) на розташування огорож (парканів).

Зокрема, відповідно до положень статей 1, 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV, благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. Окрім іншого, прибудинкові території належать до об'єктів благоустрою населених пунктів.

Згідно з частиною другою статті 21 зазначеного Закону, мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать, зокрема, огорожі, ворота, ґрати.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Аналогічні положення закріплені у Правилах благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051, в яких також закріплено, що розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності під час проведення ярмаркових, загальноміських або державних заходів здійснюється відповідно до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в яких, у разі необхідності, передбачаються заходи щодо запобігання пошкодженню об'єктів благоустрою, укладання угод на вивезення відходів, забезпечення контролю за організацією постійного прибирання закріплених і прилеглих територій, своєчасного вивезення вмісту контейнерів та урн для сміття, встановлення та (або) належного утримання туалетів і біотуалетів. Розміщення об'єктів сезонної торгівлі здійснюється відповідно до схеми розміщення та порядку розміщення засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за поданням Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та погодженням Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (пункт 13.2.1.).

Самовільно встановлені (розміщені) малі архітектурні форми та тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, підлягають демонтажу власником об'єкта (особою, яка здійснила встановлення (розміщення) об'єкта) за власні кошти у строки, визначені в приписі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (пункт 13.2.3.).

Також, згідно з ДБН Б.2.2-5:2011 «Планування та забудова міст, селищ і функціональних територій. Благоустрій територій» дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території лише садибної забудови. Стосовно огородження прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, необхідно погодження технічних умов та проекту огорожі управлінням благоустрою відповідного виконавчого комітету.

Окрім того, за приписами пункту 6 частини першої статті 1, частини першої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 417-VIII, частини другої статті 382 Цивільного кодексу України, прибудинкова територія є спільним майном співвласників (власників квартир або нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку), що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Разом з тим, пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, будь-які дії, спрямовані на обмеження доступу до прибудинкової території мають бути погоджені всіма співвласниками (власниками квартир або нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку), документально узгодженими та визначеними відповідними уповноваженими державними органами, а також не порушувати права та законні інтереси інших осіб.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне Науково-дослідне бюро судових експертиз «СОВА» відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович