Рішення № 74318946, 24.05.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 травня 2018 року м. Ужгород№ 807/241/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_1, представник - ОСОБА_2,

відповідача: представник - Немеш Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу (згідно з уточненими позовними вимогами), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації , в якому просить: 1) визнати протиправним і скасувати наказ Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації №33 від 26.02.2018 р. "Про звільнення ОСОБА_1."; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору державних соціальних інспекторів Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації; 3) стягнути з Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що її звільнення з займаної посади відбулося з грубим порушенням діючого законодавства, зокрема, роботодавцем не враховано заяву від 15.02.2018 р. про переведення до сектору державних соціальних інспекторів, не запропоновано жодну рівнозначну або нижчу посаду, не враховано її переважне право на залишення на роботі, враховуючи здобуття нею в 2011 році повної вищої освіти за спеціальністю «Соціальна робота».

10 травня 2018 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог б\н від 07.05.2018 р., в якій позивач уточнила п. 2 позовних вимог, виклавши його в наступній редакції: «поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державних соціальних інспекторів Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації».

В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити з мотивів, наведених вище.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечила, обґрунтовуючи обставинами, наведеними у відзиві на адміністративний позов №891 від 24.04.2018 р. Зазначила, що у зв'язку зі зміною організаційної структури управління та скороченням штатної чисельності управління, в тому числі, ОСОБА_1 попереджено про майбутнє вивільнення із займаної посади та здійснено комплекс заходів, що передбачені законодавством в вразі вивільнення працівників, зокрема, подано до Тячівського УСЗН звітність про заплановане масове вивільнення працівників та отримано згоду Голови профспілкової організації про згоду на звільнення. 13 лютого 2018 року на проведеній нараді щодо вивільнення працівників відділу державних соціальних інспекторів таким запропоновані наявні вакантні посади. В наслідок чого певні працівники подали заяви на переведення, а ОСОБА_1 від подання такої відмовилася та попросила час подумати. 15 лютого 2018 року позивач написала заяву про переведення її з посади головного спеціаліста відділу державних соціальних інспекторів у сектор державних соціальних інспекторів, проте станом на день подання заяви вакантна посада в даному секторі вже була відсутня. 26 лютого 2018 року після виходу ОСОБА_1 на роботу після тимчасової втрати працездатності їй було повторно запропоновано наявні вакантні посади, про що складено акт №11 від 26 лютого 2018 року, від яких остання відмовилася.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) призначена на посаду спеціаліста І категорії відділу соціальних інспекторів Тячівського управління праці та соціального захисту населення з 30 квітня 2001 року та прийняла присягу державного службовця.

Станом на день звільнення позивач перебувала на посаді головного спеціаліста відділу державних соціальних інспекторів Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації.

Відповідно до організаційної структури Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації, затвердженої розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації від 27.01.2017 р. №24, загальна кількість штатних одиниць відділу державних соціальних інспекторів становила 5.

Розпорядженням Тячівської районної державної адміністрації від 14.12.2017 р. №513 затверджено структуру Тячівського управління соціального захисту населення на 2018 рік, відповідно до якої утворено сектор державних соціальних інспекторів зі штатною чисельністю 4 штатні одиниці.

Таким чином, на підставі наведеного суд робить висновок, що в Тячівського управління соціального захисту населення дійсно мало місце скорочення штатної чисельності працівників, в тому числі, скорочена посада головного спеціаліста, яку займала позивач.

19 грудня 2017 року у зв'язку з припиненням державної реєстрації Дубівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації шляхом приєднання наказом Тячівського управління соціального захисту населення №46 від 19.12.2017 р. про можливе майбутнє вивільнення із займаних посад попереджено працівників відділу державних соціальних інспекторів у кількості 5 чоловік, серед яких ОСОБА_1

Разом з тим, з долученого до матеріалів справи додатку до наказу від 19.12.2017 р. встановити дату ознайомлення ОСОБА_1 з даним наказом неможливо, оскільки в графі "Підпис" стоїть відмітка "відсутня 14:33".

Як вбачається із зазначеного наказу, заявляється позивачем та підтверджується представником відповідача, одночасно з попередженням про можливе майбутнє вивільнення вакантні посади ОСОБА_1 запропоновані не були.

13 лютого 2018 року на проведеній з працівниками відділу державних соціальних інспекторів Тячівського управління соціального захисту населення з питань їх вивільнення, на якій, в тому числі, була присутня й ОСОБА_1, працівникам були запропоновані вакантні посади головних спеціалістів таких відділів: сектору державних соціальних інспекторів, відділу грошових виплат та компенсацій, фінансового відділу, відділу з питань кадрової роботи та по зверненню громадян, відділу прийняття рішень, про що складено акт №10 від 13.02.2018 р.

14 лютого 2018 року наказами Тячівського управління соціального захисту населення №№27, 28, 29 на виконання розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації від 14.12.2017 р. №513 "Про затвердження структури Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації" та з метою здійснення всіх організаційних заходів, передбачених чинним законодавством, на підставі заяв ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 переведено на посади головних спеціалістів сектору державних соціальних інспекторів Тячівського управління соціального захисту населення.

Наказом Тячівського управління соціального захисту населення №30 від 14.02.2018 р. на підставі поданої заяви ОСОБА_7 переведено на посаду завідувача сектору державних соціальних інспекторів Тячівського управління соціального захисту населення.

15 лютого 2018 року після виходу з відпустки ОСОБА_1 подала заяву про переведення її в сектор державних соціальних існпекторів.

Однак їй було повідомлено про те, що на даний час у секторі державних соціальних інспеторів Тячівського управління соціального захисту населення вакантні посади відсутні, про що складено додаток №2 до акту №10 від 15.02.2018 р.

Відповідно до акту №11 від 26.02.2018 р., 26 лютого 2018 року ОСОБА_1 було запропоновано вакантні посади головного спеціаліста в таких відділах: відділу грошових виплат та компенсацій, фінансового відділу, відділу з питань кадрової роботи та по зверненню громадян, відділу прийняття рішень. Однак позивач від запропонованих вакантних посад відмовилася.

26 лютого 2018 року наказом Тячівського управління соціального захисту населення №33 ОСОБА_1 звільнено у зв'язку з скороченням чисельності згідно ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" з 26.02.2018 р.

З метою захисту порушеного права на працю, що проявилося у незаконному, на думку позивача, звільненні, остання звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи питання законності звільнення позивача з займаною посади, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадянам згідно ст. 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу регламентується нормами ст. 40 КЗпП України. Так, відповідно до положень п. 1 ч. 1 зазначеної статті, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Разом з тим, ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Вищезазначені норми КЗпП України кореспондуються також з положеннями ст. 87 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 р. (далі - Закон), який є спеціальним законом, що регулює, в тому числі, порядок проходженням громадянами державної служби.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону передбачає, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Згідно ч. 3 аналізованої статті Закону процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Порядок та умови розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору у випадках зміни в організації виробництва і праці врегульовано нормами КЗпП України.

Так, відповідно до ст. 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Положеннями коментованої статті також встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, дана норма носить імперативний характер та визначає обов'язковий для всіх роботодавців порядок вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, додержання якого дозволяє реалізувати право особи на працю та захистити її від незаконного звільнення.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Незважаючи на наявність станом на день попередження позивача про звільнення вакантних посад, жодна з них ОСОБА_1 запропонована не була.

Окрім того, ст. 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За змістом статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 14 лютого 2018 року №К/9901/2864/18 у справі №818/551/16.

Ч. 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач всупереч вищенаведеним вимогам законодавства одночасно з попередженням про звільнення ОСОБА_1 жодної іншої посади не запропонував. Вакантні посади, в тому числі в новоствореному секторі державних соціальних інспекторів, позивачу, як і іншим працівникам відділу державних соціальних інспекторів, що вивільнялися, було запропоновано тільки 13 лютого 2018 року.

Неможливість перевести ОСОБА_1 на вакантну посаду в новоствореному секторі, незважаючи на подану останньою 15 лютого 2018 року заяву про переведення, відповідач мотивував тим, що всі посади станом на день подання заяви вже були зайняті.

Однак з такою аргументацією суд погодитися не може, враховуючи обставини справи та вимоги чинного законодавства в спірних правовідносинах. Так, зокрема, як вбачається з матеріалів справи, після отримання пропозицій щодо наявних вакантних посади (13 лютого 2018 року), працівники відділу державних соціальних інспекторів 14 лютого 2018 року подали заяви на переведення. Разом з тим, 14 лютого 2018 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці, тому подати заяву на переведення не могла. Незважаючи на це, в той же день наказами Тячівського управління соціального захисту населення таких працівників було переведено на новостворені посади в секторі державних соціальних інспекторів.

Як видно з особової справи ОСОБА_1 така має повну вищу освіту за спеціальністю "Соціальна робота" та займала посаду державного службовця в Тячівському управління праці та соціального захисту населення, в подальшому в Тячівському управлінні соціального захисту населення, з 2001 року. В той же час, відповідно до наданих відповідачем інформаційних довідок стосовно інших працівників відділу державних соціальних інспекторів, які були переведені до новоутвореного сектору, ОСОБА_5 працює в Тячівському управлінні соціального захисту населення з 2004 року та має середню спеціальну освіту, ОСОБА_6 - з 2004 року та має вищу освіту за спеціальністю "Лісоінженерна справа".

В судовому засідані встановлено, що відповідачем не дотримано вимог ст. 42 КЗпП України, жодного порівняльного аналізу кваліфікації, показників продуктивності праці або наявності в ОСОБА_1 інших підстав для переважного права на залишення на роботі відповідачем проведено не було. Мотивом для відмови у переведенні її на вакантну посаду в секторі держаних соціальних інспекторів згідно із заявою від 15.02.2018 р. було виключно відсутність вакантних місць у зв'язку з переведенням на вказані посадни 14 лютого 2018 року інших працівників відділу.

Відповідно до норм ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Окрім того, ч. 1 ст. 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв'язку з вищенаведеним, враховуючи те, що одночасно з повідомленням про звільнення ОСОБА_1, незважаючи на вимоги ст. 492 КЗпП України, не було запропоновано жодну вакантну посаду, питання щодо наявності в позивача переважного права залишення на роботі не розглядалось, суд вважає, що звільнення позивача з роботи було проведено з порушенням вимог ст. 42 та ст. 492 КЗпП України, а тому наказ Тячівського управління соціального захисту населення №33 "Про звільнення ОСОБА_1." від 26.02.2018 року слід визнати протиправним та скасувати, а ОСОБА_1 поновити на займаній на час звільнення посаді.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок). Так, відповідно до пп. «з» п. 1 даного Порядку він також застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Абз. 3 п. 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

П. 3 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, враховуючи норми Порядку, при визначенні розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з розміру заробітної плати ОСОБА_1 за два повні робочі місяці перед звільненням, тобто за грудень 2017 року - січень 2018 року.

Відповідно до довідок Тячівського управління соціального захисту населення про доходи ОСОБА_1 за грудень 2017 року - січень 2018 року, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, з урахуванням кількості фактично відпрацьованих у вказаний період робочих днів, становила - 332,78 грн. (7276,00 + 6368,00 / 41), а середньомісячна заробітна плата - 6822,00 грн. (332,78 * ((20 + 21) / 2).

Відтак, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2018 року по 24.05.2018 року, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 19634,02 грн. При цьому, з вказаної суми слід відрахувати податки, збори та інші обов'язкові платежі, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. У зв'язку з чим рішення в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та присудження виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 6822,00 грн. підлягає до негайного виконання.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) до Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03192922, місцезнаходження: вул. Незалежності, 29, м. Тячів, Закарпатська область, 90500) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу (згідно з уточненими позовними вимогами) - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати наказ Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації від 26.02.2018 р. №33 "Про звільнення ОСОБА_1.".

3. Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на займаній на час звільнення посаді головного спеціаліста відділу державних соціальних інспекторів Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації або на рівнозначній посаді з 26.02.2018 року.

4. Стягнути з Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03192922, місцезнаходження: вул. Незалежності, 29, м. Тячів, Закарпатська область, 90500) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 19634,02 (Дев'ятнадцять тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 02 коп. з відрахуванням податків та зборів.

5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на займаній на час звільнення посаді головного спеціаліста відділу державних соціальних інспекторів Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації або на рівнозначній посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 6822 (Шість тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 00 коп. підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року).

Повний текст рішення виготовлено 29 травня 2018 року.

СуддяР.О. Ващилін