Рішення № 74313712, 30.05.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" травня 2018 р. м. Чернівці Справа № 926/719/18

Суддя Т.І. Ковальчук, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 926/719/18

за позовом Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства “Чернівецький хлібокомбінат”, м. Чернівці,

про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 752987,22 грн.,

за участю:

секретаря судового засідання – Гаврилюк І.С.,

представників сторін:

Позивача - ОСОБА_1, дов. № 66 від 20.02.2018 р.,

Відповідача - ОСОБА_2, дов. № 77 від 12.04.2018 р.,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” звернулося з позовом до відповідача ПАТ “Чернівецький хлібокомбінат” про стягнення 795987,22 грн. заборгованості за договором поставки власної продукції № 211 від 12.06.2017 р., у тому числі 698026,00 грн. основного боргу, 45735,92 грн. пені, 6980,26 грн. інфляційних втрат та 2245,04 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на порушення договору поставки власної продукції № 211 від 12.06.2017 р. відповідач не оплатив позивачеві поставлений товар на суму 698026,00 грн., за що відповідачеві нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період прострочення.

Ухвалою від 07.03.2018 р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви не пізніше 22 березня 2018 р. Указані в згаданій ухвалі недоліки позивач усунув заявою від 21.03.2018 р. № 130-2-21/1680 (а.с. 87-92).

Ухвалою від 28.03.2018 р. відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17 квітня 2018 року за участю представників сторін, позивача зобов’язано провести звірку розрахунків з відповідачем, акт звірки і додаткові документи надати суду, відповідача зобов’язано в строк до 15.04.2018 р. надати відзив на позовну заяву і докази на його підтвердження та в цей же строк надіслати копію відзиву позивачеві.

До початку підготовчого засідання 17.04.2018 р. від позивача надійшли документи на виконання ухвали від 28.03.2018 р., від відповідача – відзив на позов з додатками.

У відзиві відповідач просив у позові відмовити повністю, посилаючись на те, що починаючи з січня 2018 р. ПАТ “Чернівецький хлібокомбінат” проводило розрахунки за поставлений позивачем товар, чого позивачем не враховано, і зазначена в позовній заяві сума не відповідає поточному розміру заборгованості відповідача (а.с. 97-99).

Ухвалою від 17.04.2018 р. у підготовчому засіданні оголошено перерву до 10.05.2018 р., за клопотанням представника позивача ухвалено здійснювати розгляд справи в підготовчому засіданні 10.05.2018 р. у режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено Святошинському районному суду м. Києва, сторони зобов’язано провести звірку розрахунків за період виконання договору поставки власної продукції № 211 від 12.06.2017 р., акт звірки надати суду та надати первинні документи на його підтвердження (належним чином засвідчені банківські виписки, копії платіжних доручень), за винятком тих, які вже подані у справі.

За результатами проведення підготовчого засідання 10.05.2018 р. та за письмовою згодою представників сторін суд у відповідності до ч. 6 ст. 183, ст. 185 ГПК України усно ухвалив про закінчення підготовчого провадження та про перехід до розгляду справи по суті в цьому ж судовому засіданні 10.05.2018 р.

У ході розгляду справи по суті в судовому засіданні 10.05.2018 р. представники сторін надали усні пояснення по суті спору, суд дослідив письмові докази у справі та в зв’язку з вичерпанням часу, відведеного для проведення судового засідання в режимі відеоконференції, ухвалою від 10.05.2018 р. відклав розгляд справи на 30.05.2018 р., ухваливши за усним клопотанням представника позивача провести засідання в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручити Святошинському районному суду м. Києва.

У судовому засіданні 30.05.2018 р. представник позивача просив задовольнити позов у частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, а також стягнути з відповідача судовий збір з урахуванням, що основний борг позивач сплатив під час судового розгляду справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.05.2018 р. проти позову заперечив, пояснив, що основний борг відповідачем сплачено, тому відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій, просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

12 червня 2017 року між Публічним акціонерним товариством “Державна продовольчо-зернова корпорація України” та Публічним акціонерним товариством “Чернівецький хлібокомбінат” було укладено договір поставки власної продукції № 211, відповідно до якого позивач (за текстом договору Постачальник) зобов’язався передати у власність відповідачеві (за текстом договору Покупець) готову продукцію (товар) в строки, обумовлені договором, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити вартість товару відповідно до умов даного договору і специфікацій, які є його невід’ємною частиною (далі – Договір поставки, а.с. 14-18).

За умовами Договору поставки:

- товар поставляється партіями протягом строку, вказаного в специфікаціях, у них же визначаються найменування, кількість, вартість кожної окремої партії та ціна за одиницю, місце поставки, строк передачі товару, умови оплати (пункти 1.3, 1.4, 3.2, 4.1);

- оплата товару здійснюється покупцем в безготівковій формі в національній валюті України по узгоджених цінах згідно рахунків до специфікацій та видаткових накладних (пункти 4.1, 4.4, 4.5).

На виконання Договору поставки сторони узгодили і підписали шість специфікацій на поставку окремих партій товару – борошна пшеничного вищого та першого ґатунку, а саме:

1) специфікації від 27.07.2017 р. № 1 та № 2 відповідно на суми 1143000,00 грн. (180 т борошна пшеничного вищого ґатунку) та 1107000,00 грн. (180 т борошна пшеничного першого ґатунку),

період поставки: 27.07.2017 р. по 18.08.2017 р.,

строк оплати: протягом 21-го календарного дня з моменту підписання видаткової накладної (а.с. 20-21);

2) специфікації від 18.08.2017 р. № 3 та № 4 відповідно на суми 320000,00 грн. (50 т борошна пшеничного вищого ґатунку) та 310000,00 грн. (50 т борошна пшеничного першого ґатунку),

період поставки: 18.08.2017 р. по 01.09.2017 р.,

строк оплати: протягом 21-го календарного дня з моменту підписання видаткової накладної (а.с. 22-23);

3) специфікації від 10.10.2017 р. № 5 та № 6 відповідно на суми 1215000,00 грн. (180 т борошна пшеничного вищого ґатунку) та 1161000,00 грн. (180 т борошна пшеничного першого ґатунку),

період поставки: 10.10.2017 р. по 03.11.2017 р.,

строк оплати: протягом 21-го календарного дня з моменту підписання видаткової накладної (а.с. 24-25).

Згідно вказаних специфікацій позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4106917,00 грн. по видаткових накладних:

1) № 3429 від 02.08.2017 р. на суму 149199,00 грн.,

2) № 3445 від 04.08.2017 р. на суму 139954,00 грн.,

3) № 3464 від 05.08.2017 р. на суму 141819,00 грн.,

4) № 3465 від 07.08.2017 р. на суму 149733,00 грн.,

5) № 3485 від 08.08.2017 р. на суму 156579,00 грн.,

6) № 3522 від 09.08.2017 р. на суму 159385,00 грн.,

7) № 3523 від 10.08.2017 р. на суму 154857,00 грн.,

8) № 3546 від 11.08.2017 р. на суму 140208,00 грн.,

9) № 3584 від 14.08.2017 р. на суму 144653,00 грн.,

10) № 3597 від 15.08.2017 р. на суму 154611,00 грн.,

11) № 3613 від 16.08.2017 р. на суму 151384,00 грн.,

12) № 3639 від 17.08.2017 р. на суму 150183,00 грн.,

13) № 3641 від 18.08.2017 р. на суму 150622,00 грн.,

14) № 3649 від 19.08.2017 р. на суму 152192,00 грн.,

15) № 3687 від 21.08.2017 р. на суму 156116,00 грн.,

16) № 3731 від 22.08.2017 р. на суму 148096,00 грн.,

17) № 3758 від 30.08.2017 р. на суму 164300,00 грн.,

18) № 4296 від 19.10.2017 р. на суму 151188,00 грн.,

19) № 4297 від 20.10.2017 р. на суму 163080,00 грн.,

20) № 4310 від 23.10.2017 р. на суму 163056,00 грн.,

21) № 4316 від 24.10.2017 р. на суму 149445,00 грн.,

22) № 4346 від 25.10.2017 р. на суму 146544,00 грн.,

23) № 4361 від 26.10.2017 р. на суму 162000,00 грн.,

24) № 4431 від 31.10.2017 р. на суму 150027,00 грн.,

25) № 4448 від 01.11.2017 р. на суму 162405,00 грн.,

26) № 4467 від 02.11.2017 р. на суму 142803,00 грн.,

27) № 4475 від 04.11.2017 р. на суму 152478,00 грн. (а.с. 26-52).

Дані видаткові накладні оформлені належним чином, містять всі необхідні реквізити та інформацію про здійснені за ними господарські операції, підписи відповідальних осіб постачальника (позивача) і одержувача (відповідача), скріплені печатками сторін, отже, є належними і допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, якими підтверджується обсяг і вартість переданого позивачем відповідачеві товару на підставі укладеного між ними Договору поставки. Повноваження особи, яка від імені відповідача приймала товар, підтверджується центрально-кільцевою довіреністю від 12.06.2017 р. (а.с. 140). Спору між сторонами щодо кількості і вартості поставленого за вказаними видатковими накладними товару немає.

Як видно з матеріалів справи, зокрема, банківської виписки по рахунку позивача в ПАТ “Укрексімбанк” за період з 14.08.2017 р. по 27.12.2017 р., актів звірки взаєморозрахунків між сторонами за січень 2018 р., лютий 2018 р., березень 2018 р., платіжних доручень про сплату відповідачем вартості поставленого товару за період з 11.08.2017 по 23.02.2018 р., на дату звернення ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” з позовом до господарського суду 26.02.2018 р. (штемпель на конверті, а.с. 79, роздруківка відстеження поштових відправлень Укрпошти, а.с. 216) відповідач здійснив оплату поставленого йому позивачем по вказаних вище видаткових накладних товару на суму 3508891,00 грн., отже, станом на 23.02.2018 р. заборгованість відповідача становила 598026,00 грн., а не 698026,00 грн., як вказано в позовній заяві (а.с. 123-124, 141-145, 157-200).

Заборгованість у розмірі 598026,00 грн. відповідач сплатив позивачеві вже в ході судового розгляду справи платіжними дорученнями № 1533 від 01.03.2018 р., № 1717 від 12.03.2018 р., № 2275 від 26.03.2018 р., № 2553 від 03.04.2018 р., № 2750 від 11.04.2018 р., № 2853 від 13.04.2018 р. та № 2882 від 16.04.2018 р. (а.с. 201-207).

Отже, на дату вирішення справи судом основний борг по розрахунках за поставлений товар за Договором поставки відповідач сплатив, що, окрім пояснень сторін, підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків за період з 12.06.2017 р. по 16.04.2018 р. (а.с. 156), у якому відображено загальний стан розрахунків між сторонами та який узгоджується з іншими доказами у справі – видатковими накладними на товар, платіжними дорученнями про його оплату, випискою по банківському рахунку позивача.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до статей 173-174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України).

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник, зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві, товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Судовим розглядом справи встановлено неналежне виконання відповідачем зобов’язання за Договором поставки щодо своєчасної оплати поставленого йому товару, зокрема, наявність станом на 23.02.2018 р. боргу в сумі 598026,00 грн., за стягненням якого позивач звернувся з даним позовом до господарського суду. Разом з тим, дану заборгованість відповідач добровільно сплатив після відкриття провадження у справі. Отже, в цій частині предмет спору між сторонами відсутній і провадження у справі у відповідній частині належить закрити з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Решта суми основного боргу 100000,00 грн., яка включена позивачем до ціни позову, сплачена відповідачем платіжними дорученнями № 1095 від 13.02.2018 р. та № 1393 від 23.02.2018 р. (а.с. 199, 200) – до звернення позивача з позовом до господарського суду (26.02.2018 р.) Отже, оскільки в цій частині порушені права позивача поновлені відповідачем до звернення з позовом до господарського суду, позовні вимоги в частині стягнення 100000,00 грн. основного боргу є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Суд бере до уваги заперечення відповідача проти позову в тій частині, що основний борг ним сплачено, однак відхиляє доводи про повну відмову у позові, оскільки в ході розгляду справи доведено неналежне виконання відповідачем передбаченого Договором поставки грошового зобов’язання з оплати поставленого йому товару, унаслідок чого було порушено право позивача на своєчасне і повне отримання коштів за переданий товар, за захистом якого останній звернувся до господарського суду.

Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 1, 2 статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Тобто, у разі невиконання грошового зобов’язання відповідальність боржника настає незалежно від наявності його вини у невиконанні цього зобов’язання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 9.2 Договору поставки передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми.

У приведеному в позовній заяві розрахунку позивач нарахував відповідачеві пеню на загальну суму 45735,92 грн., у тому числі за прострочення оплати товару по видаткових накладних:

1) № 4361 від 26.10.2017 р. від залишку боргу 90313,00 грн. (з урахуванням часткового погашення боргу до вказаної суми станом на 02.02.2018 р., а.с. 156, 156 на звороті) за період з 17.11.2017 р. по 12.02.2018 р. на суму 6309,54 грн.,

2) № 4431 від 31.10.2017 р. від суми боргу 150027,00 грн. за період з 22.11.2017 р. по 12.02.2018 р. на суму 9926,44 грн.,

3) № 4448 від 01.11.2017 р. від суми боргу 162405,00 грн. за період з 23.11.2017 р. по 12.02.2018 р. на суму 10625,29 грн.,

4) № 4467 від 02.11.2017 р. від суми боргу 142803,00 грн. за період з 24.11.2017 р. по 12.02.2018 р. на суму 9237,20 грн.,

5) № 4475 від 04.11.2017 р. від суми боргу 152478,00 грн. за період з 26.11.2017 р. по 12.02.2018 р. на суму 9637,45 грн.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені, суд встановив, що початок і тривалість періоду прострочення позивачем визначено з дотриманням вимог ст.ст. 251-254 ЦК України та у відповідності до пункту 4.1 Договору поставки і пункту 5 специфікацій № 1 та № 2 від 27.07.2017 р., № 3 та № 4 від 18.08.2017 р., № 5 та № 6 від 10.10.2017 р. Також позивачем дотримано правил нарахування пені, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України, складові пені і її остаточна сума обчислені правильно, відтак, позов в частині вимог про стягнення пені в сумі 45735,92 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок 3% річних на заборгованість за видатковими накладними № 4361 від 26.10.2017 р. (334,03 грн. за період з 17.11.2017 р. по 31.12.2017 р.), № 4431 від 31.10.2017 р. (493,24 грн. за період з 22.11.2017 по 31.12.2017 р.), № 4448 від 01.11.2017 р. (520,59 грн. за період з 23.11.2017. по 31.12.2017 р.), № 4467 від 02.11.2017 р. (446,01 грн. за період з 24.11.2017 р. по 31.12.2017 р.) та № 4475 від 04.11.2017 р. (451,17 грн. за період з 26.11.2017 р. по 31.12.2017 р.), суд встановив, що 3% річних на загальну суму 2245,04 грн. позивачем нараховано правильно.

Інфляційні втрати нараховані позивачем на заборгованість в сумі 698026,00 грн. за період з 26.11.2017 р. по 31.12.2017 р.

Виконання зобов’язання у спірному періоді за Договором поставки закінчено позивачем з поставкою відповідачеві товару згідно останньої видаткової накладної № 4475 від 04.11.2017 р., строк оплати якої настав 25.11.2017 р. Станом на 26.11.2017 р. загальна заборгованість відповідача, щодо якої настав строк оплати, становила 698026,00 грн. (а.с. 156, 156 на звороті).

Відповідно до роз’яснень, вміщених у пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” з наступними змінами і доповненнями, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання.

Згідно із Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті “Урядовий кур’єр”. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України “Про інформацію” є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою (спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики), за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи наведені роз’яснення, суд за допомогою калькулятора Інтернет-ресурсу “ЛІГА: Закон для всіх. Єдина інформаційна платформа” обчислив інфляційні втрати від заборгованості 698026,00 грн. за розрахунковий період 1 місяць: з першого по тридцять перше грудня 2017 року і встановив, що інфляційні втрати за вказаний період в сумі 6980,26 грн. дорівнюють тій сумі інфляційних втрат, за стягненням якої позивач звернувся до господарського суду:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період1Інфляційне збільшення суми боргу2Сума боргу з врахуванням індексу інфляції301.12.2017 - 31.12.2017698026.001.0106980.26705006.26(1Сукупний індекс інфляції за період розраховується за формулою: ІІ ср. = ІІ1 х ІІ2 ...х ІІХ/100^n, де ІІ1 – індекс інфляції за перший місяць заборгованості; ІІ2 – індекс інфляції за другий місяць заборгованості; ІІХ – індекс інфляції за останній місяць заборгованості; n - кількість місяців заборгованості

2Інфляційне збільшення суми боргу розраховується за формулою: С. інфл. = С х ІІср., де С – сума боргу; ІІср.- сукупний індекс інфляції

3Сума боргу з врахуванням індексу інфляції розраховується за формулою: С заг. = С + С інфл., де С – сума боргу; С інфл. - інфляційне збільшення суми боргу).

Отже, розглядом справи суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 2245,04 грн. 3% річних та 6980,26 грн. інфляційних втрат є обгрунтованими, розмір стягуваних сум позивачем визначено правильно, тому в цій частині позов належить задовольнити.

Підсумовуючи, суд зазначає, що дійсна ціна позову з урахуванням заявлених позивачем до стягнення сум складає не 795987,22 грн., як зазначено в позовній заяві, а 752987,22 грн., у тому числі 698026,00 грн. основного боргу, 45735,92 грн. пені, 6980,26 грн. інфляційних втрат та 2245,04 грн. 3% річних. При цьому, судовий збір позивачем сплачено в сумі 11294,81 грн. (а.с. 11), що складає 1,5% саме від ціни позову 752987,22 грн. і відповідає приписам підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір”.

Отже, як видно, позивачем допущено арифметичну помилку в підрахунку підсумкової суми всіх складових позовних вимог, тому при визначенні питання про розподіл судового збору суд виходить з ціни позову 752987,22 грн. і констатує про відсутність потреби у стягненні з позивача недоплаченого судового збору від ціни позову 795987,22 грн. (795987,22 грн. х 1,5%) - 11294,81 грн. = 645,00 грн.).

Розподіляючи судовий збір у відповідності до положень ст. 129 ГПК України з огляду на результати вирішення спору, суд залишає за позивачем 1500,00 грн. судового збору в зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення 100000,00 грн. основного боргу та у решті суми – 9794,81 грн., покладає судовий збір на відповідача згідно з положенням частини 3 статті 130 ГПК України, якою передбачено, що якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Окрім того, за приписами частини 9 статті 129 ГПК України у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що спір у справі виник з вини відповідача, то на нього покладається судовий збір, який припадає на обгрунтовану частину позовних вимог, в тому числі й у частині основного боргу, щодо якого провадження у справі належить закрити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 20, ч.ч. 1, 9 ст. 129, ч. 3 ст. 130, п. 2 ч. 1 ст.231, ст.ст. 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Чернівецький хлібокомбінат” (58018, м. Чернівці, вул. Головна 223, код ЄДРПОУ 03293304) на користь Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279) 45735,92 грн. пені, 6980,26 грн. інфляційних втрат, 2245,04 грн. 3% річних та 9794,81 грн. судового збору.

3. В частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 100000,00 грн. у позові відмовити.

4. В частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 598026,00 грн. провадження у справі закрити.

З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

У судовому засіданні 30.05.2018 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст підписано 30 травня 2018 року.

Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Суддя Т.І. Ковальчук