Постанова № 74306882, 22.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«22» травня 2018 року

м. Харків

справа № 641/3356/17

провадження № 22-ц/790/1565/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря: Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу - Стрельченко Олени Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року, постановленого суддею Чайкою І.В. в залі суду в м. Харкові,-

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус Київського МНО) - Стрельченко Олени Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

В обґрунтування позову зазначили, що 08 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивачам надано у борг 34 500,00 доларів США, які зобов'язалися повернути не пізніше 08 грудня 2012 року в строки, передбачені договором (далі - договір позики).

З метою забезпечення виконання договору позики, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (далі - іпотечний договір).

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 28 серпня 2016 року ОСОБА_3 стала власником квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира № 36) та зареєструвала своє право власності (державний реєстратор - приватний нотаріус Київського МНО Стрельченко О.В., підстава виникнення права власності - іпотечний договір, підстави внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень).

Приватним нотаріусом Коївського МНО Стрельченко О.В. нотаріальна дія з нерухомим майном не вчинялася. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно - не мало місця. Державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 відбулася на підставі договору іпотеки від 08 серпня 2012 року.

Вимога про виконання порушеного зобов'язання, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги не надсилалися.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном.

На час виникнення спірних правовідносин законодавством не була передбачена можливість проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості.

Зважаючи на зазначене, просили суд визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріусу Київського МНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26 серпня 2016 року, індексний номер 31120783, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ОСОБА_3; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 16102451 на квартиру АДРЕСА_1, за ОСОБА_3, здійснений 26 серпня 2016 року на підставі рішення приватного нотаріусу Київського МНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26 серпня 2016 року, індексний номер 31120783.

04 серпня 2017 року представником приватного нотаріусу Київського МНО Стрельченко О.В. було подано заперечення на позов, в якому зазначили, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та реєстрація права власності на іпотечне майно за ОСОБА_3 була здійснена правомірно. Відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса. Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав. ОСОБА_3 при зверненні з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подала договір позики, іпотечний договір, витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек, витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, заяви ОСОБА_5 про надання згоди на передачу права власності на предмет іпотеки або набуття ним права власності на нього, фотокопії заяви ОСОБА_1, ОСОБА_5, договір купівлі-продажу квартири, технічний паспорт на квартиру № 36, вимогу ОСОБА_3 про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу за договором позики. При всебічному дослідженні даних документів підстав для відмови у задоволення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не встановлено.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріусу Київського МНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26 серпня 2016 року за індексним номером 31120783, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1. Скасувано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 16102451 на квартиру АДРЕСА_1, за ОСОБА_3, здійснений 26 серпня 2016 року на підставі рішення приватного нотаріусу Київського МНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26 серпня 2016 року, індексний номер 31120783. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_3 та приватного нотаріусу Київського МНО Стрельченко О.В. на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі та є необґрунтованими. Судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому факту, що позивачі борг не погасили, зважаючи на що їм було направлено письмову вимогу про виконання договору позики у тридцяти денний строк з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання письмової вимоги. Дана вимога позивачами була отримана та у добровільному порядку не виконана, зважаючи на що у неї виникло право обернути у свою власність заставлене в іпотеку майно. Зважаючи на що, вона звернулася до нотаріусу з заявою про державну реєстрацію права власності. Висновки суду щодо ненадання нотаріусу з відповідною заявою всіх необхідних документів для такої реєстрації є необґрунтованим.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків - 10 днів з дня отримання копії ухвали (а.с. 174).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 лютого 2017 року клопотання ОСОБА_3 про поновлення строку апеляційного оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року - задоволено. Поновлено строк апеляційного оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року. Відкрито апеляційне провадження в даній цивільній справі (а.с. 195-196).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2018 року закінчено підготовку апеляційного розгляду даної цивільної справи, справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з викликом учасників справи на 03 квітня 2018 року (а.с. 201).

До суду апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином (а.с. 202, 203, 206-208, 214, 216-218, 221-223).

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах реєстраційної справи на квартиру, які були витребувані з відділу архівної роботи Управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради, відсутні письмові вимоги Іпотекодержателя до позивачів про усунення порушення зобов'язань за договором та докази отримання цих вимог, в зв'язку з чим державний реєстратор-приватний нотаріус Стрельченко О.В. діяла поза межами повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності. Крім того, в рішенні суду першої інстанції зазначено на необхідності розрізняти між собою застереження у іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Так, застереження у іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов'язань боржником. Окрім того, у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя можливо передбачити будь-які не заборонені законом способи задоволення вимог за основним зобов'язанням, у тому числі і такий, як перехід права власності на предмет іпотеки, тоді як у застереженні до іпотечного договору такий спосіб, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання застосований бути не може. Таким чином, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, правовстановлюючим документом буде або договір купівлі-продажу або договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами, 08 червня 2012 року між ОСОБА_3 (позикодавцем), з однієї сторони, та ОСОБА_1, ОСОБА_5 (позичальниками, що є також солідарними позичальниками), з іншої сторони, укладений договір позики, посвідчений 08 червня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. , зареєстрований в реєстрі за № 1754. Згідно умов вказаного договору позикодавець передав у власність позичальнику, а останній солідарно прийняв валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 34500,00 доларів США, які позичальник зобов'язався солідарно повернути позикодавцю не пізніше 08 грудня 2012 року в порядку на строки, визначені вказаним договором (а.с. 78).

Також 08 червня 2012 року між ОСОБА_1 (іпотекодавцем), з однієї сторони, та ОСОБА_3 (іпотекодержателем), з другої сторони, укладено іпотечний договір, посвідчений 08 червня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. , зареєстрований в реєстрі за № 1756. Згідно умов вказаного договору, з метою забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у іпотекодавця та ОСОБА_5 за договором позики, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю квартиру № 36 (а.с. 79).

Крім того, умовами п. 11 іпотечного договору було передбачено, що у випадку невиконання боржником письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язань за договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмету іпотеки, що є предметом договору. Це застереження відповідно до Закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та свідчить про одну з наступних обставин:

а) набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем. Підписанням договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на набуття права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність;

б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Також, згідно п. 11 іпотечного договору, право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, серед перелічених пунктом 11 Договору, належить іпотекодержателю. Визначені Договором способи задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджають укладенню окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застосувати інші встановлені Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 66759859 від 28 серпня 2016 року, ОСОБА_3 26 червня 2016 року набула право власності на квартиру № 36 на підставі іпотечного договору № 1756 від 08 червня 2012 року (а.с. 95-96).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною третьої ст. 33 вказаного Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Верховним Судом України в Постанові від 30 березня 2016 року по справі № 6-1851цс15 висловлено правові позиції, відповідно до яких згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Аналіз вказаних вище положень законодавства України та правової позиції Верховного Суду України в їх сукупності та логічному і системному зв'язку свідчить, що застереження в іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя є по суті тотожними поняттями та прирівнюються один до одного за своєю правовою природою та наслідками.

Більше того, частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» прямо передбачено, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.

Проте суд першої інстанції належної оцінки вказаним положенням законодавства не надав та дійшов помилкового висновку щодо відмінності правової природи застереження в іпотечному договорі та договорі про задоволення вимог іпотекодержателя та неможливості реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно на підставі застереження в іпотечному договорі.

Помилковим є і висновок суду першої інстанції щодо виходу нотаріусу за межі повноважень, якого вказаний суд дійшов у зв'язку з відсутністю в реєстраційній справі письмової вимоги іпотекодержателя до позивачів про усунення порушення зобов'язань за договором позики.

Згідно п. 57 Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, що діяла станом на момент реєстрації права власності на квартиру № 36 за ОСОБА_3, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, до заперечень проти позову представником приватного нотаріусу Стрельченко О.В. додано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання з повернення боргу за договором позики від 05 липня 2016 року, яка підписана ОСОБА_3 та адресована ОСОБА_1, ОСОБА_5 (а.с. 88-90).

У вказаній вимозі ОСОБА_3 повідомляє ОСОБА_1, ОСОБА_5 про наявність заборгованості за договором позики в розмірі 24400,00 доларів США неповернутої суми позики, а також наявність заборгованості з трьох процентів річних в сумі 3465,00 доларів США та пені в сумі 874174 доларів США. Також ОСОБА_3 ОСОБА_1, ОСОБА_5 про необхідність сплати заборгованості та попереджає про початок процедури звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру № 36, в разі невиконання вимоги про сплату заборгованості.

Також представником приватного нотаріусу Стрельченко О.В. до суду першої інстанції в якості додатку до заперечення проти позову, надано копії описів вкладень в цінні листи в кількості трьох штук, копії квитанцій Харківської дирекції УДППЗ «Укрпошта» в кількості 6 штук, копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення в кількості 5 штук та копія конверту з відміткою про повернення кореспонденції у зв'язку із закінченням терміну зберігання, з яких вбачається, що ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було направлено вимогу від 05 липня 2016 року (а.с. 91-94).

При цьому, як вбачається з умов п. 4 договору позики від 08 червня 2012 року, позичальник підтвердив, що згоден з тим, що будь-яка кореспонденція на його ім'я має надсилатись на адресу його реєстрації, вказану в цьому договорі листом з повідомленням. Така кореспонденція має вважатись отриманою в день її надходження на поштове відділення, що обслуговує дім за цією адресою, незалежно від того, чи він отримав її особисто та незалежно від причин неотримання особисто. Так, достатнім доказом отримання ним кореспонденції від позикодавця та/або від нотаріуса має сприйматись будь-який поштовий документ, що підтвердить її надходження до зазначеного поштового відділення. А поштовий документ, згідно з яким він не проживає за зазначеною вище адресою або який повернувся з відміткою «За закінченням строку зберігання», має сприйматись - крім того - достатнім доказом: відмови від виконання зобов'язань за цим договором, невиконання вимоги про дострокове повернення всієї позики, виникнення у позикодавця права дострокового повернення всієї позики і права звернення стягнення на майно, заставлене ним за іпотечним договором.

Аналогічні умови містить і іпотечний договір від 08 червня 2012 року. Так, згідно п. 8 іпотечного договору, сторони дійшли згоди, що будь-яка кореспонденція на ім'я іпотекодавця має надсилатись на адресу його мешкання, задекларовану в цьому договорі листом з повідомленням. Така кореспонденція має вважатись отриманою боржником в день її надходження на поштове відділення, що обслуговує дім за цією адресою, незалежно від того, чи він отримав її особисто та незалежно від причин неотримання особисто. Так, достатнім доказом отримання ним кореспонденції від ОСОБА_3 та/або від нотаріуса має сприйматись будь-який поштовий документ, що підтвердить її надходження до зазначеного поштового відділення. А поштовий документ, згідно з яким він не проживає за зазначеною вище адресою або який повернувся з відміткою «За закінченням строку зберігання», має сприйматись - крім того - достатнім доказом: відмови боржника від виконання зобов'язань за цим договором, невиконання вимоги про дострокове повернення всієї позики, виникнення у позикодавця права дострокового повернення всієї позики і права звернення стягнення на майно, заставлене іпотекодавцем у забезпечення виконання їх зобов'язань за договором позики.

З вказаних вище копій описів вкладень в цінні листи, рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення та конверту з відміткою про повернення кореспонденції у зв'язку із закінченням терміну зберігання вбачається, що письмова вимога ОСОБА_3 про усунення порушення виконання зобов'язань надсилалась на адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_5, які були зазначені у договорі позики та іпотечному договорі. При цьому 5 поштових відправлень було отримано адресатами, а одне відправлення, адресоване ОСОБА_1 та направлене за її адресою, вказаною в договорі позики та іпотечному договорі, повернулось у зв'язку із закінченням строку зберігання.

Наведене свідчить, що ОСОБА_3 у відповідності до вимог чинного законодавства України та умов відповідних договорів, належним чином направила позивачам письмову вимогу про усунення порушення зобов'язань за договором позики.

При цьому судом першої інстанції не надано оцінку доводам представника приватного нотаріуса Стрельченко О.В., викладеним в запереченні проти позову, згідно яких при зверненні до нотаріуса із відповідною заявою про державну реєстрацію прав, ОСОБА_3 подала в тому числі оригінали письмової вимоги ОСОБА_3 від 05 липня 2016 року про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу за договором позики, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі їх невиконання, з трьома описами вкладення в цінний лист, шістьма квитанціями про сплату послуг поштового зв'язку, п'ятьма рекомендованими повідомленнями з відміткою про вручення поштових відправлень та одним конвертом, що повернувся за закінченням терміну зберігання (а.с. 75-55).

Висновки суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах реєстраційної справи вказаних вище письмових вимог та доказів їх отримання адресатами, як підстави для задоволення позовних вимог, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України.

Так, сама по собі відсутність вказаних документів в матеріалах реєстраційної справи, що передана державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. до відділу архівної роботи Управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради, не свідчить про недотримання вимог законодавства під час реєстрації права власності ОСОБА_3, оскільки в матеріалах цивільної справи наявні докази направлення позивачам вказаних письмових вимог, які були направлені до суду саме нотаріусом, який в письмових запереченнях посилався на факт пред'явлення йому вказаних документів під час реєстрації права власності.

Крім того, як вбачається з положень ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, в редакції, що діяла станом на момент реєстрації права власності на квартиру № 36 за ОСОБА_3, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, в редакції, що діяла станом на момент реєстрації права власності на квартиру № 36 за ОСОБА_3, державними реєстраторами є в тому числі нотаріуси.

В п. 71 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, яке набуло статусу остаточного, зазначено, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, визначальним для вирішення питання щодо правомірності дій державного реєстратора, яким був приватний нотаріус Стрельченко О.В., під час реєстрації права власності на квартиру № 36 за ОСОБА_3, є встановлення факту наявності або відсутності відповідних письмових вимог та доказів їх направлення позивачам, які надавались нотаріусу під час вчинення відповідної реєстраційної дії.

Відповідно, відсутність вказаних документів в реєстраційній справі, що зберігається у відділі архівної роботи Управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради, сама по собі не може бути підставою для порушення прав ОСОБА_3, яка правомірно набула право власності на спірну квартиру.

Оцінюючи доводи позовної заяви відносно того, що згідно Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, нотаріус має право проводити державну реєстрацію прав на нерухоме майно виключно у випадку вчинення нотаріальної дії, а приватним нотаріусом Стрельченко О.В. нотаріальні дії з квартирою не вчинялись, колегія суддів керується наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, державна реєстрація права власності на квартиру № 36 за ОСОБА_3 відбулась в серпні 2016 року. Між тим вказаний вище Порядок, на який посилались позивачі, втратив чинність з 01 січня 2016 року, у зв'язку з прийняттям вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Враховуючи наведене, колегія суддів не може визнати обґрунтованими вказані вище доводи позивачів, якими вони обґрунтовували позовні вимоги.

Оцінюючи доводи позовної заяви щодо проживання позивачів в квартирі № 36, лікування ОСОБА_5, їх звернень до ОСОБА_3 з вимогою надати їм інше житло та посилання позивачів на відповідні норми ЖК УРСР, колегія суддів керується наступним.

Європейський суд з прав людини в своїй прецедентній практиці зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на

положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine),

рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Колегія суддів враховує, що вказані вище доводи позовної заяви не мають відношення до предмету спору в даній цивільній справі, оскільки в ній вирішується питання виключно правомірності дій приватного нотаріуса Стрельченко О.В. щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру та не вирішуються питання, пов'язані з наявністю або відсутністю у позивачів права користування зазначеною квартирою, що регулюються нормами житлового законодавства. Враховуючи наведене, у колегії суддів відсутні підстави надавати оцінку вказаним доводам позовної заяви по суті.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є в тому числі невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 1, 4 ч.1, п. 4 ч.3 ст. 376, ст. 381, ст.ст. 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу - Стрельченко Олени Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено «25» травня 2018 року.

Суддя-доповідач: Судді:А.І. Колтунова О.В. Маміна Н.П. Пилипчук