Рішення № 74303905, 24.05.2018, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/1537/18

провадження № 2/570/963/2018

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 травня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

при секретарі судового засідання Бардабуш В.М.

розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.П.Могили, 24/ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені і компенсації втрати частини доходів,

в с т а н о в и в:

покликаючись на невиплату заробітної плати, позивач у поданій 06 квітня 2018 року позовній заяві (з урахуванням уточнених позовних вимог) просить стягнути з відповідача 55 362 грн. 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 833 грн. 72 коп. компенсації втрати частини доходів.

Учасників справи відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. У поданих до суду заявах вони просять справу слухати у їх відсутність, представник позивача адвокат ОСОБА_2 позов підтримує, представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнає, подавши відзив на позовну заяву. Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до відзиву відповідач позов не визнає, оскільки, порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками товариство діє у стані крайньої необхідності, що у відповідності до ч.2 ст.1171 ЦК України, є підставою для звільнення його від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

Зазначає, що наявні поважні причини та об'єктивні обставини, які мають істотне значення та підтверджують відсутність його вини у несвоєчасному виконанні своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати перед позивачем. Зокрема, згідно Договору № 1798 від 25.11.2005 року відповідач здійснює очистку каналізаційних госппобутових та промислових стічних вод усього міста Рівне. Однак, РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" має заборгованість перед ОСОБА_1 "Рівнеазот", яка станом на 16.05.2017 року становила 11 238 581,67 грн. в зв'язку з чим утримання очисних споруд здійснюється за власні кошти відповідача, що спричиняє додаткові непередбачувані витрати на забезпечення належної діяльності очисних споруд, оскільки перебої в їхній роботі можуть призвести до значного забруднення навколишнього природного середовища в межах усього міста.

Крім того, 7 березня 2017 року відповідачу повністю обмежено поставку природного газу, що унеможливило виробництво ним мінеральних добрив та іншої продукції.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до20 вересня 2017 року, коли був звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю на підставі ст.38 КЗпП України згідно наказу № 2575-ВК від 18 вересня 2017 року. До сьогодні кошти не виплачені.

За змістом ч.1 ст.3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю. Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у ст.1 Закону України «Про оплату праці», яка у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 06 грудня 2017 року №6-331цс17.

Відповідно до ст.ст.47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Як роз'яснено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таке ж роз'яснення цієї норми права надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю Україн у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237- цього Кодексу.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на роботодавця обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Незвернення працівника до роботодавця із заявою про виплату належних сум не звільняє останнього від обов'язку сплатити зазначені кошти. За змістом ст.117 КЗпП України сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності за несвоєчасний розрахунок з працівником при його звільненні.

Вказана норма не передбачає підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу. Разом із тим необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс16 та від 01 квітня 2015 року № 6-41цс15.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Відповідно до п."л" ст.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Щодо позовної вимоги про компенсацію втрати частини доходів.

Питання проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати регулюється ст.34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, який, відтворючи положення Закону, лише конкретизує підстави та механізм виплати компенсацій.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Відповідно до цих нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких вимог: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Згідно ст.34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до ст.2 Закону компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Відповідно до ст.3 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць /після отримання податків і обов»язкових платежів/ і приросту індексу споживчих цін /індексу інфляції/ у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Верховний Суд України у постанові від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16 роз’яснив, що вказані Закон та Порядок не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов’язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати. Зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у ст.3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов’язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, невиплата компенсації є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі «Кечко проти України» висловив правову позицію, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1

Встановивши, що відповідачем порушувалися строки виплати заробітної плати позивачу, унаслідок чого позивач звільнився з роботи у зв'язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем заробітної плати позивачу у день звільнення, суд вважає, що позивачем належними доказами доведено порушення відповідачем вимог трудового законодавства, тому позов підлягає до задоволення. При цьому суд керувався положеннями ст.ст.116 і 117 КЗпП України та виходив із того, що дослідженими у справі доказами доведено факт затримки відповідачем розрахунку при звільненні позивача з роботи.

При цьому, вказані відповідачем причини затримки розрахунку позивача при звільненні з роботи жодним чином не звільняють ОСОБА_1 «Рівнеазот» від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування доказів, наданих позивачем і у суду немає підстав вважати обставини, викладені в позові, такими, що не відповідають дійсності.

Покликання відповідача на відсутність його вини у невиплаті належних позивачу сум при звільненні в зв'язку з наявністю непогашеної заборгованості РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" перед ОСОБА_1 "Рівнеазот", а також неможливістю виробляти продукцію в наслідок обмеження постачання природного газу, не заслуговують на увагу, оскільки відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Також, безпідставними є доводи відповідача щодо порушення відповідачем строків розрахунку із звільненим працівником у стані крайньої необхідності, що у відповідності до ч.2 ст.1171 ЦК України, є підставою для звільнення його від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі, так як вказана правова норма передбачає підстави для звільнення від відшкодування шкоди, а не від відповідальності роботодавця за невиплату належних працівнику сум при звільненні, а тому не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Отже, відповідачем були порушені права та інтереси за захистом яких позивач звернулася до суду, а тому вони підлягали захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованих сум,

При розрахунку суд виходить з визначеної відповідачем кількості днів затримки виплати заборгованості із заробітної плати з 21 вересня 2017 року по 23 травня 2018 року у 164 днів, розмір якого розраховано згідно з вимогами ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Оскільки вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум були задоволені у повному обсязі, тому підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у суду не було.

В п.п.6, 20, 21, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. /337 грн. 57 коп. середньоденного заробітку Х 164 днів затримки=55 362 грн. 60 коп./

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При вирішенні питання щодо стягнення судового збору за подання відповідного позову, суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, в якій зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені і компенсації втрати частини доходів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" (33017, м.Рівне-17, код 05607824) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 55 362 грн. 60 коп., 833 грн. 72 коп. компенсації втрати частини доходів.

Cтягнути з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" (33017, м.Рівне-17, код 05607824) в прибуток Рівненського районного суду Рівненської області /№ рахунку 1217206700295, МФО 833017, ЄДРПОУ одержувача 38012756, код доходів 22030001, банк ГУДКСУ в Рівненській області ЄДРПОУ суду 26406260/ судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Кушнір Н.В.