Рішення № 74302875, 15.05.2018, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1347/17

Номер провадження 2/530/99/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2018 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 районної ради Полтавської області ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_4 районної ради Полтавської області про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_4 районної ради Полтавської області про поновлення на роботі.

Згідно позовної заяви вказано, що ОСОБА_1 з 1 вересня 2009 року працює в Бірківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 районної ради Полтавської області, куди спершу був прийнятий на роботу вчителем фізичного виховання на час відсутності основного працівника.

В подальшому 15.06.2012 року був переведений вчителем основ здоров’я де працював за сумісництвом, 01.09.2015 року його було призначено вчителем фізичної культури і окрім того в період до 31.08.2016 року він також був виконуючим обов’язки директора школи, а з 01.09.2016 року його було призначено директором Бірківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 районної ради Полтавської області на умовах контрактної форми трудового договору.

1 вересня 2016 року ним було підписано контракт з відділом освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації.

В період з 26.09.2016 року по 12.10.2016 року, він проходив курси новопризначених директорів при Полтавському Обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.

За підсумками атестації керівників навчальних закладів він відповідав займаній посаді про, що в його трудовій книжці було зроблено відповідний запис за №11 від 07.04.2017 року, на підставі наказу відділу освіти від 07.04.2017 року.

Однак наказом ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області від 31.08.2017 року №198, його було звільнено з посади директора школи, в якому як на підставу звільнення робиться посилання на рішення вісімнадцятої сесії ОСОБА_4 районної ради сьомого скликання від 27 червня 2017 року.

До моменту отримання копії наказу про звільнення йому достовірно нічого не було відомо про рішення зазначеної сесії, так-як на засіданні вказаної сесії районної ради він не був присутній, на засідання сесії не викликали і не повідомляли про те, що на зазначеній сесії буде розглядатись питання про його звільнення і копії рішення зазначеної сесії йому ніхто не надсилав.

Також він вважає незаконним наказ ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області від 31.08.2017 року №198, яким було звільнено з посади директора Бірківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 районної ради Полтавської області, так-як він був винесений на підставі протиправного рішення вісімнадцятої сесії ОСОБА_4 районної ради сьомого скликання від 27 червня 2017 року, а також з порушенням умов пункту 6.2. трудового Контракту укладеного між ним та ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області 01 вересня 2016 року.

За таких обставин позивач вважає звільнення незаконним і протиправним.

Представник відповідача ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області позовні вимоги не визнав та надав заперечення, в яких вказано, що відповідно норм КЗпП України, строк дії контракту із позивачем закінчився, а тому припинив свою дію після закінчення строку дії контракту.

Представник відповідача ОСОБА_4 районної ради Полтавської області, позовні вимоги не визнав та надав заперечення, в яких вказано, що відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Підпунктом а) пункту 6.2. Контракту від 01.09.2016 р. передбачено, що контракт припиняє дію, після закінчення строку дії контракту. При цьому відділ освіти і директор не пізніше як за два місяці до закінчення строку дії контракту визначаються в такому: контракт припиняється, контракт продовжується на наступний строк. Згідно з умовами Контракту він не може вважатися таким, що переукладений на невизначений строк в разі, якщо жодна із сторін не поставила вимогу про його припинення. Якщо ж у цей термін сторони не визначилися, то Контракт вважається продовженим на новий строк.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України: рішення у цивільній справі № 6-6139св10 від 23.02.2011 р., ухвала у цивільній справі № 6-11420св09 від 01.07.2009 р., ухвала у цивільній справі № 6-15914св07 від 06.08.2008 р..

Згідно з позовною заявою ОСОБА_1, позовними вимогами є визнання протиправним та скасування рішення першого пленарного засідання вісімнадцятої сесії ОСОБА_4 районної ради сьомого скликання від «27» червня 2017 року «Про погодження звільнення директорів загальноосвітніх навчальних закладів району» в частині погодження звільнення Позивача з посади директора Бірківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім. І.А.Цюпи ОСОБА_4 районної ради Полтавської області з 31.08.2017 р. згідно п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з закіченням терміну дії контракту, укладеного на період до 31.08.2017 р.. Вищезгадана позовна вимога підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до статті 20 КАС України, на сьогоднішній день вищезгадана позовна вимога є не підсудною Зіньківському районному суду Полтавської області, як адміністративному суду.

Відповідно до частини 4 статті 188 ЦПК України, не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача, ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_5, позовні вимоги не визнав.

Представник відповідача ОСОБА_4 районної ради Полтавської області, ОСОБА_6, позовні вимоги не визнала.

Заслухавши сторони, свідка та дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги не обґрунтовані і такі, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідачі, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до роз"яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процеусального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред"явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї строни ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз»яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов»язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 з 1 вересня 2009 року працював в Бірківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 районної ради Полтавської області, куди спершу був прийнятий на роботу вчителем фізичного виховання на час відсутності основного працівника.

В подальшому 15.06.2012 року був переведений вчителем основ здоров’я де працював за сумісництвом, 01.09.2015 року його було призначено вчителем фізичної культури і в період до 31.08.2016 року він також був виконуючим обов’язки директора школи, а з 01.09.2016 року його було призначено директором Бірківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 районної ради Полтавської області на умовах контрактної форми трудового договору.

1 вересня 2016 року ОСОБА_1 було підписано контракт з відділом освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації.

В період з 26.09.2016 року по 12.10.2016 року, він проходив курси новопризначених директорів при Полтавському Обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.

За підсумками атестації керівників навчальних закладів він відповідав займаній посаді про, що в його трудовій книжці було зроблено відповідний запис за №11 від 07.04.2017 року, на підставі наказу відділу освіти від 07.04.2017 року.

11 грудня 2017 року в судовому засіданні Позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, доповнено вимоги заявлені в позовній заяві вимогою про визнання недійсним контракту від 01.09.2016 року укладеного між Позивачем та відділом освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації в частині визначення строку.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 він просить призначити його на посаду директора Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 по контракту з 01.09.2016 року по 31 серпня 2017 року (а.с.24).

Згідно трудової книжки АЕ 872674 ОСОБА_1 працював на посаді директора Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 Зінківської районної ради з 01.09.2016 року. 31.08.2016 року відділом освіти було видано наказ про призначення директора школи на умовах контрактної форми трудового договору з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2017 року № 240 (а.с.6,25).

Згідно наказу №80 від 23.05.2017 року про попередження про звільнення у зв’язку з закінченням трудового договору попереджено про припинення контракту директора Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів ОСОБА_1, про що мається дата ознайомлення – 23.05.2017 та відповідний підпис із заначенням прізвища та ініціалів ОСОБА_1В.(а.с.26-28).

На основі рішення вісімнадцятої сесії ОСОБА_4 районної ради сьомого скликання від 27 червня 2017 року ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 про що було винесено наказ №198 від 31.08.2017 року (а.с.30-32).

З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 31.08.2017 року, про що мається відповідний підпис з розшифровкою прізвища та ініціалів та стоїть дата (а.с.30).

ОСОБА_1 звернувся із заявою до начальника відділу освіти з проханням продовжити контракт з 01.09.2017 року. Подавши заяву 03.05.2017 року (а.с.103).

Згідно витягу з протоколу №18 від 27.06.2017 року 18 сесії районної ради сьомого скликання вказано, що було заслухано представника відділу освіти райдержадміністрації, який просить звільнити директорів загальноосвітніх навчальних закладів району з 31.08.2017 року у зв"язку із закінченням терміну дії контракту. Голосували: за-23 депутати, проти-1, утримались-2 депутати, не голосували-немає(а.с.49-55).

Згідно копії протоколу №19 від 29.08.2017 року засідання постійної комісії районної ради з питань освіти, охорони здоров"я, материнства, соціального захисту населення, культури, туризму, фізкультури і спорту ОСОБА_4 районної ради Полтавської області погоджували кандидатури на призначення директора Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 Зінківської районної ради Полтавської області. Виступив ОСОБА_1 з проханням врахувати при прийняті рішення членами комісії листи педагогічного та батьківського колективу в підтримку його як кандидата.

За пропозицію внести на розгляд президії та сесії районної ради кандидата ОСОБА_1 щодо погодження на призначення директором Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 Зінківської районної ради голосували за-0 депутатів, проти-5, утримались-1 депутат. За пропозицію внести на розгляд президії та сесії районної ради кандидата ОСОБА_8 щодо погодження на призначення директором Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 Зінківської районної ради голосували за-6 депутатів, проти-0, утримались-0 депутатів (а.с.64-71).

Згідно витягу з протоколу №19 від 30.08.2017 року 19 сесії районної ради сьомого скликання погоджено кандидатуру на призначення директором Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 районної ради Полтавської області. Було внесено депутатом ОСОБА_9 кандидатуру ОСОБА_1 щодо погодження на призначення директором Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 районної ради. Голосували за визначення по питанню погодження за кандидатуру на призначення директором Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 районної ради Полтавської області ОСОБА_1 Голосували за-5 депутатів, проти-13, утримались-8 депутатів, не голосували-1 депутат.

Голосували за визначення по питанню погодження за кандидатуру на призначення директором Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 районної ради Полтавської області ОСОБА_8 Голосували за-19 депутатів, проти-1, утримались-5 депутатів, не голосували-2 депутати.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9, вказав, що він був на всих засіданнях районної ради, коли вирішувалося питання відносно ОСОБА_1. Порушень закону, щодо призначення кандидатури на посаду директора Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 Зінківської районної ради Полтавської області не відбувалося. Він сам особисто вносив як кандидата ОСОБА_1, але за нього більшістю голосів не проголосувала кількість наявних депутатів. На сесії затверджено було на вищевказану посаду ОСОБА_8.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Пунктом 5 Рішення Конституційного Суду№ 12-рп/98 від 09.07.1998 р. визначено, що контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів» роз'яснено, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад керівники підприємств).

Пунктом 2 ст. 36 КЗпП України встановлено, що підставою для припинення трудового договору є закінчення строку його дії, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 23 та ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тобто щодо строкових трудових договорів укладених у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Таким законодавчим актом є Закон України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-ХІІ (який регулював відносини в галузі освіти на дату укладення контракту та закінчення терміну контракту), відповідно до ч. 3 ст. 54 якого педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.

Згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП України, ч. 4ст. 65 Господарського кодексу України, в контракті - обов’язковим є зазначення строку дії контракту.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України: рішення у цивільній справі № 6-6139св10 від 23.02.2011 р., ухвала у цивільній справі № 6-11420св09 від 01.07.2009 р., ухвала у цивільній справі № 6-15914св07 від 06.08.2008 р..

Відповідно до ухвали ВС у цивільній справі № 6-1451цс15 від 03.02.2016 р. вказано, що відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону України «Про освіту» навчальний заклад очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо). Керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 26 Закону України «Про загальну середню освіту» трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з положеннями пункту 6 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці. Пунктом 8 цієї ж статті визначено, що підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Разом з тим відповідно до Положення № 778 загальноосвітній навчальний заклад у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», іншими законодавчими актами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, Кабінету Міністрів України, наказами МОН, інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, цим Положенням та Статутом такого закладу.

Заклад може бути заснований на державній, комунальній чи приватній формі власності. Заклад є юридичною особою, має рахунки в установах банків, самостійний баланс, штамп, печатку.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 55 ГК України господарські організації – це юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Пунктом 93 Положення № 778 передбачено, що керівник державного та комунального закладу і його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади відповідним органом управління освітою згідно із законодавством.

Разом з тим, нормами частин першої, четвертої статті 65 ГК України передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна й участі в управлінні трудового колективу.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

З аналізу вказаних норм вбачається, що на загальноосвітні навчальні заклади поширюються права та обов'язки юридичних осіб, а керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються органом виконавчої влади, відповідними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя "Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати.

Конституція це акт прямої дії. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинний до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Згідно із ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін (частина третя цієї статті).

Тобто дана норма не носить обов’язкового характеру, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються виключно за контрактом.

Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2008 року у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України зазначається виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов'язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов'язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.

Конституційний Суд України на підставі аналізу матеріалів справи вважає, що останнім часом відбувається необгрунтоване розширення сфери застосування контракту, яка виходить навіть за межі, визначені законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Все це не сприяє створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, ускладнює становище працівників, знижує реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України.

Виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці N158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця (993 005) Конституційний Суд України визнає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України.

Термін "законодавство", що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Крім того, згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказує, що Контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст.21 КЗпП).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно частини 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 2 статті 21 КЗпП України встановлено, шо особливою формою трудового договору є: контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.1998 року № 12-рп/98 визначено, шо виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Конституційний Суд України визнає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України.

Контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами.

Згідно частини 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, шо укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до ч 2 ст.39-1 КЗпП України встановлено, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.23 КЗпП вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Суд бере до уваги, що позивач мав можливість брати участь у затверджені кандидатури на призначення директора Бірківської загальноосвітньої, школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 Зінківської районної ради Полтавської області на рівні із іншим кандидатом, але набрав меншу кількість голосів, а тому його кандидатура не була затверджена на сесії районної ради 30.08.2017 року.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

На основі викладено суд приходить до висновку, що наказ ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області від 31.08.2017 року №198, яким було звільнено з посади директора Бірківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені ОСОБА_7 ОСОБА_4 районної ради Полтавської області ОСОБА_1 винесено правомірно. Рішення вісімнадцятої сесії ОСОБА_4 районної ради сьомого скликання від 27 червня 2017 року про погодження звільнення директорів загальноосвітніх навчальних закладів району не визнає протиправним.

Суд також критично відноситься до позиції позивача про збільшення позовних вимог. Суд враховує, що дія трудового контракту від 01 вересня 2016 року, який укладено на 1 рік із ОСОБА_1 закінчилася, що позивач під час дії контракту не подавав ніяких заяв ні до відділу освіти, ні до районної ради, ні до суду із пропозицією недійсності в частині визначеного строку. Звернувся позивач із даними вимогами до суду тільки 11.12.2017 року, тобто після дії вищевказаного контракту, а тому в цій частині позовних вимог також необхідно відмовити.

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На основі викладеного та керуючись ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

По позовній заяві ОСОБА_1 до ОСОБА_3 освіти ОСОБА_4 районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_4 районної ради Полтавської області про поновлення на роботі – відмовити в позові повністю.

Стягти з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь держави судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп..

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Написано власноручно.

Повний текст рішення винесено 24.05.2018 року.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_10

секретар: Н.І.Бедюх