Постанова № 74302142, 25.05.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/10857/17 Провадження № 22-ц/795/586/2018 Головуючий у I інстанції - Литвиненко І. В. Доповідач - Боброва І. О.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Бобрової І.О.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.

за участю секретаря Шкарупи Ю.В.,

сторони:

позивач -ОСОБА_2,

відповідач - Чернігівська міська рада,

розглянув у спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників судового розгляду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 26 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Чернігівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування,

третя особа - ОСОБА_4.

Місце ухвалення рішення - місто Чернігів.

Дата складання повного тексту рішення - 02.03.2018,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до Чернігівської міської ради, в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0533 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована за адресою АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері - ОСОБА_5 Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, в т.ч. на зазначену вище земельну ділянку. У встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини вона, як спадкоємиця за заповітом від 04.03.2014, подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, проте у вчиненні нотаріальної дії було відмовлено у зв'язку з відсутністю у спадкодавця правовстановлюючого документу на спірну земельну ділянку.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 22.01.2018 до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача залучено ОСОБА_4 (а.с.84).

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 26 лютого 2018 року позов задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, право власності на земельну ділянку площею 0,0533 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_3.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, визнавши за позивачем право власності на 3/4 частини нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їх матері - ОСОБА_5, а за ОСОБА_4 - на 1/4 частину вказаного вище нерухомого майна, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що вона є спадкоємцем після смерті своєї матері ОСОБА_5 та як непрацездатна особа має право на обов'язкову частку у спадщині. ОСОБА_4 наполягає на тому, що станом на день відкриття спадщини вона вже 7 років була непрацездатною особою, що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням. Звертає увагу, що висновок суду про необхідність мати на момент відкриття спадщини вік 58 років ґрунтується на вимогах редакції закону, яка була прийнята через 2 роки після призначення пенсії. Судом не було враховано приписи ст. 55 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи».

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на недосягнення ОСОБА_4 пенсійного віку на момент відкриття спадщини.

Відповідачем Чернігівською міською радою відзив не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті її матері, а оскільки нотаріусом їй було відмовлено в оформленні права на спадщину через відсутність правовстановлюючого документу, права позивача підлягають захисту в судовому порядку.

Зазначені висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах закону, що регулює спірні правовідносини. Відповідно до ст.376 ч.1 п.4, ч.2 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом встановлено, що 31.10.2016 померла ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, що видано Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального реєстраційної управління юстиції у Чернігівській області серії НОМЕР_4 від 03.11.2016 (а.с.9).

Позивач та третя особа є дітьми померлого спадкодавця, що сторонами не оспорюється.

За життя 04.03.2014 ОСОБА_5 склала заповіт на ім'я ОСОБА_2, заповівши останній усе своє майно (а.с.12).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, в тому числі і на земельну ділянку загальною площею 0,0533 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована за адресою АДРЕСА_1

03.11.2016 ОСОБА_2 звернулася із заявою до приватного нотаріуса Амбарнової Л.М. про прийняття спадщини, вказавши, що крім неї інших спадкоємців за законом не має (а.с.47).

Щодо спадкового майна померлої було заведено спадкову справу №59/2016.

05.12.2016 із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_4 (а.с.56) .

04.04.2017 син померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_7 - подав заяву органам нотаріату в якій повідомив, що не має права на обов'язкову частку у спадщині.

24.07.2017 позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1

У видачі свідоцтва про право на спадщину щодо земельної ділянки загальною площею 0,0533 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована за адресою АДРЕСА_1 позивачу постановою приватного нотаріуса від 11.09.2017 було відмовлено через ненадання спадкоємцем правовстановлюючих документів, що підтверджували належність даної земельної ділянки спадкодавцю.

Як вказувалося вище, суд першої інстанції проаналізувавши зібрані у справі доказі, дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належала спадкодавцеві і оскільки позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом, визнав за ОСОБА_2 право власності. При цьому суд зробив висновок щодо відсутності у спадкоємця за законом ОСОБА_8 права на обов'язкову частку у спадщині, відповідно до ст.1241 ЦК України.

Однак колегія суддів апеляційного суду вважає, що ОСОБА_2 не є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5

Встановлено, що ОСОБА_4 у встановлений ст.1270 ЦК України строк подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.56).

Відповідно до ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Заслуговують на увагу доводи апелянта про невірне застосування судом норми матеріального права, а саме ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, яка не була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положення ч.1ст.1241 ЦК України зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абз.1 ч.1 ст.1241 ЦК України щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях ч.3 ст. 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів І,ІІ та ІІІ груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, яка була чинною на час відкриття спадщини, тобто на 31.10.2016, непрацездатні громадяни -особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у томі числі діти -інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Приписами ст. 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Наявність у ОСОБА_4 статусу особи, яка постійно проживає або постійно працює на території посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) підтверджено копією посвідчення від 01.03.1993 (а.с.120).

Пенсійний вік для ОСОБА_4, яка вийшла на пенсію на підставі зазначеної норми Закону (ст. 55 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи»), був скорочений на 5 років.

Стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що діяла станом на 01.06.2009 (час отримання ОСОБА_4 права на пенсію), була викладена в наступній редакції: « Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років».

З врахуванням ст.55 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи» та ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_4 була призначена пенсія за віком, про що свідчить видане Пенсійним фондом України пенсійне посвідчення НОМЕР_5 від 14.07.2009 (а.с.119).

Оскільки ОСОБА_4 є пенсіонером за віком, вона в силу ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на час відкриття спадщини, тобто на 31.10.2016, була непрацездатною особою і тому в силу ст. 1241 ЦК України має право на спадкування обов'язкової частки у спадщині.

Суд першої інстанції, досліджуючи вказане питання, помилково застосував ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції на час розгляду справи, замість редакції цієї статті, яка була чинною на час відкриття спадщини, тобто на 31.10.2016, що призвело до невірного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги з цього приводу є ґрунтовними і такими, що заслуговують на увагу.

З підстав викладених вище заперечення ОСОБА_2, що викладені у відзиву, не можуть бути прийняті судом.

Сукупність досліджених обставин справи та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що рішення суду першої інстанції щодо оформлення прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 безпосередньо стосується законних прав та обов'язків її дочки ОСОБА_4, яка входить до кола спадкоємців.

З огляду на наявність спадкоємця за законом, який має право на обов'язкову частку у спадщині - ОСОБА_4-, остання повинна була бути залучена позивачем ОСОБА_2 у справі в якості відповідача чи співвідповідача, а не третьої особи на боці відповідача. Вказане унеможливлює розгляд позовних вимог ОСОБА_2 по суті, оскільки через процесуальне становище ОСОБА_4 не брала безпосередньої участі від власного імені у спірних відносинах між сторонами та не користувалася процесуальними правами сторони, хоча і виступала на стороні відповідача.

Позивач ОСОБА_2 не позбавлена можливості, визначившись з належним колом відповідачів, звернутися до них з відповідним позовом.

Вимоги в апеляційній скарзі ОСОБА_4 щодо визнання за позивачем права на 3/4 частини спадкового нерухомого майна та на 1/4 цього майна за апелянтом задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялися і спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 судом по суті не розглядався.

Зважаючи, що апеляційний суд не має процесуальних повноважень щодо заміни первісного відповідача належним відповідачем, або залучення до участі в справі іншої особи як співвідповідача, апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 лютого 2018 року скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 з наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України в зв'язку з відмовою позивачу в позові та задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_4 в цій частині з позивача на користь апелянта належить стягнути 800 грн судових витрат, що понесені в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.141, 367, 374, 376 ч.1 п.4, 381-384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 26 лютого 2018 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Чернігівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_2) 800 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду, як касаційної інстанції, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення .

Повний текст складений 29.05.2018

Головуючий:Судді: