Рішення № 74301558, 21.05.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.05.2018 Справа №607/7586/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

у складі:

головуючого судді - Братасюка В.М.,

за участі секретаря - Борисевич І.А

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та суми інфляційних втрат ,–

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення нарахованих, в порядку ст.. 625 ЦК України, 3% річних та суми інфляційних втрат, що становить суму 245 252, 04 гривень, і складається з 240 674, 50 гривень (інфляційні втрати) за період з 2005 року включно по квітень 2017 року, й 4578 гривень (3% річних) з 01.06.2014 року по 01.06.2017 року в межах позовної давності.

На обґрунтування вимог зазначає, що рішенням суду від 13.12.2004 року на користь позивача стягнено з відповідача позичені за розпискою від 28.08.2004 року кошти в сумі 139 360 гривень, проте ці гроші ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1

Відповідно рішення суду було видано виконавчий лист від 23.02.2005 року та направлено до примусового виконання в органи ДВС, однак постановою державного виконавця від 04.07.2005 року зазначений вище виконавчий лист було повернено без виконання у зв’язку з відсутністю у боржника майна.

Надалі виконавче провадження було відновлене, 06.07.2016 року державним виконавцем було винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони відчуження майна, проте рішення суду залишається невиконаним.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просить вимогу задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача вимогу заперечив – просить суд врахувати, що 03 та 04.05.2017 року відповідач частково повернув позивачу суму боргу загалом у розмірі 50 241. 10 гривень, згідно квитанцій від 03.05.2017 року та від 04.05.2017 року. Окрім цього представник ОСОБА_2 звернувся до суду з письмовою заявою про застосування наслідків пропуску позовної давності на звернення ОСОБА_1 з даною вимогою.

Заслухавши пояснення, дослідивши докази судом встановлено наступні обставини.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.12.2004 року у справі №2-7295\04, вирішено позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 139 360 гривень та сплачене ним державне мито при зверненні до суду в сумі 1393, 60 гривень.

Надалі, відповідно рішення суду видано виконавчий лист від 23.02.2005 року й направлено до примусового виконання в органи ДВС, однак постановою державного виконавця від 04.07.2005 року зазначений вище виконавчий лист було повернено без виконання у зв’язку з відсутністю у боржника майна.

Виконавче провадження було відновлене, 06.07.2016 року державним виконавцем було винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони відчуження майна, проте рішення суду залишається невиконаним.

Ці обставини не заперечуються сторонами спору, а тому не потребують доказування в силу ст. 81 ЦПК України.

У зв’язку з невиконанням грошового зобов’язання, визначеного рішення суду, Позивач нарахував в порядку ст. 625 ЦК України, 3% річних та суму інфляційних втрат, що становить 245 252, 04 гривень, і складається з 240 674, 50 гривень (інфляційні втрати) за період з 2005 року включно по квітень 2017 року, й 4578 гривень (3% річних) з 01.06.2014 року по 01.06.2017 року в межах позовної давності.

Суму стягнення підтвердив доданим до позову розрахунком боргу.

Натомість представник відповідача просить суд врахувати, що 03 та 04.05.2017 року відповідач частково повернув позивачу суму боргу загалом у розмірі 50 241. 18 гривень, згідно квитанцій від 03.05.2017 року на суму 47 241, 18 гривень, і від 04.05.2017 року на суму 3000 гривень.

Окрім цього представник ОСОБА_2 звернувся до суду з письмовою заявою про застосування наслідків пропуску позовної давності на звернення ОСОБА_1 з даною вимогою.

З приводу підставності позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині п’ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

З огляду на зазначене, установивши, що за рішенням суду в 2004 році на користь позивача з відповідача було стягнено певну суму грошей на виконання зобов’язання позики, суд приходить до висновку щодо наявності між сторонами грошових зобов’язань, які ОСОБА_2 належним чином не виконує, що дає підстави для звернення ОСОБА_1 за судовим захистом шляхом стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов’язання, оскільки боржник зобов‘язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Отже, у даній справі, положення статті 625 ЦК України, позивачем правильно застосовано на обгрунтування власних позовних вимог.

Разом з тим представник відповідача просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача, вважаючи, що право пред’явлення вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 виникло з датою, вказівку на котру зазначено в розписці – 01.11.2004 року, і саме з цієї дати слід обраховувати трирічний строк звернення з позовними вимогами про стягнення коштів – тобто до 01.11.2007 року. А тому, на думку представника відповідача, станом на дату звернення до суду з позовом, позовна давність уже минула, що є підставою відмови в задоволенні позовних вимог.

Суд зауважує, що у сторони відповідача хибне бачення щодо початку, перебігу та закінчення строків позовної давності, з огляду на наступне.

Як зазначено вище, умови розписки від 28.04.2004 року, було виконано тільки одною стороною правочину – позивачем, і не виконано відповідачем, що зумовило судовий розгляд спору про стягнення позичених коштів.

Суд приймає до уваги та вважає достатнім доказом факт часткового виконання рішення суду відповідачем, котрий підтвердив квитанціями від 04.05.2017 року на суму 3000 гривень та від 03.05.2017 року на суму 47 251, 18 гривень (фактично сплачено 47 000 гривень за мінусом комісії за грошовий переказ) сплату коштів ОСОБА_1, хоча у квитанціях прямо не визначено, що платником даних коштів є відповідач, в судовому засіданні ОСОБА_1 визнав отримання цих грошей від ОСОБА_2 – разом з тим суд критично оцінює пояснення ОСОБА_1, що повернення йому ОСОБА_2 коштів в розмірі 50 000 гривень не пов’язане з виконанням грошового зобов’язання за розпискою від 28.04.2004 року, оскільки цю обставину заперечив представник відповідача й належними, допустимими та достатніми доказами позивач не довів суду існування будь яких інших зобов’язальних відносин сторін спору.

А тому, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Проте необхідно вказати, що закінчення строку дії правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку (21.12.2016 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у справі № 3-123гс14 (№ в ЄДРСРУ 63939964), а тому вказівка в правочині на дату закінчення строку дії позики - 01.11.2004 року , не припиняє з настанням означеної дати зобов’язань ОСОБА_3 і не може вважатися датою початку перебігу позовної давності.

Суд зауважує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, ці суми не є сумами неустойки, в розумінні ст. 549 ЦК України, а тому до їх стягнення застосовується загальний строк позовної давності, котрий обмежується останніми 36 місяцями перед зверненням кредитора до суду.

Датою звернення позивача до відповідача у цьому провадженні з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є 12.06.2017 року (згідно поштового штампа на конверті), сам позов датовано 09.06.2017 року, а розрахунок, за бажанням позивача, по сумі 3% річних зроблено за період з 01.06.2014 року по 01.06.2017 року, а по сумі інфляційних втрат за період з 2005 року включно по квітень 2017 року.

Зважаючи на існування диспозитивності цивільного процесу, Суд розглядатиме спір виключно в межах заявлених позивачем ОСОБА_1 вимог.

З приводу суми грошового зобов’язання, на яке підлягають до нарахування 3% річних та інфляційні втрати, суд вважає за необхідне наголосити таке - вищезазначено позивач просить стягнути 4578 гривень (3% річних) з 01.06.2014 року по 01.06.2017 року.

З оглянутого складеного ОСОБА_1 розрахунку даної суми вбачається, що базою нарахування стала визначена рішенням суду від 13.12.2004 року сума боргу 139 360 гривень.

Водночас Суд вище уже зазначав, що 03 та 04.05.2017 року частину цих коштів було повернено відповідачем, а саме 50 000, 00 гривень, а тому хибним є нарахування за увесь період 3% річних на загальну, визначену рішенням суду суму, без урахування часткового погашення відповідачем боргу.

Суд наголошує, що до стягнення, в межах визначеної законом позовної давності, підлягають суми нараховані за період з 12.06.2014 року по 12.06.2017 року (дату відправлення позивачем позовної заяви до суду згідно штампа поштового відділення), проте оскільки позивач наполягає на кінцевій даті 01.06.2017 року (згідно наданого ним розрахунку заборгованості), то суд вирішуватиме спір виключно в межах заявлених вимог позивача.

Період з 01.06.2014 року по 12.06.2014 року виходить поза межі трирічного строку давності на звернення до суду, а тому у стягнення будь яких нарахованих позивачем сум 3 % річних та інфляційних втрат за цей період, слід відмовити .

У межах встановленої законом трирічної позовної давності:

-сума 3 % річних за період з 12.06.2014 року по 03.05.2017 року (дату повернення відповідачем позивачу частини боргу в розмірі 47 000 гривень) обрахована з суми 139 360 гривень, складатиме – 12096 гривень (139 360Х3%/365 днів =11, 45 гривень помножених на кількість днів просторочення)

-сума 3% річних за період 03.05.2017 року по 04.05.2017 року (дату повернення відповідачем позивачу частини боргу в розмірі 3000 гривень) нарахована від суми 139 360 гривень – 47 000 гривень = 92 360 гривень, складатиме – 8 гривень.

-сума 3% річних за період 04.05.2017 року по 01.06.2017 року нарахована від суми 92 360 гривень – 3 000 гривень = 89 360 гривень, складатиме – 206 гривень.

загалом 12 310 гривень.

Проте оскільки обрахована позивачем, за його власними підрахунками, сума трьох процентів річних 4578 гривень, не виходить поза межі визначеної суми 12 310 гривень, а компетенція Суду обмежується розглядом позову саме в межах заявлених стороною вимог (ч.1 ст. 13 ЦПК України), жодних перешкод відмовити позивачу стягнути саме обраховану ним суму 3% річних, Суд не вбачає.

З приводу обрахунку позивачем суми інфляційних втрат Суд наголошує на такому.

Вищезазачено, що ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 240 674, 50 гривень (інфляційні втрати) за період з 2005 року по квітень 2017 року.

Базою нарахування індексу інфляції позивач також обрав визначену рішенням суду від 2004 року суму боргу в розмірі 139 360 гривень.

Оскільки відповідачем було частково повернено позивачу суму боргу в розмірі 50 000 гривень в травні 2017 року, а інфляційні втрати позивачем нараховано до квітня 2017 року включно, Суд вважає вірним визначення ОСОБА_1 бази нарахування інфляційних втрат з суми саме 139 360 гривень.

Відтак в межах трирічного терміну позовної давності, починаючи з 12.06.2014 року (початок перебігу позовної давності зважаючи на дату звернення до суду з даним позовом 12.06.2017 року згідно поштового штампа на конверті) по 30 квітня 2017 року (саме так обрано позивачем «до кінця квітня») сума інфляційних втрат виходячи з бази нарахування 139 360 гривень, складає:

Втрати від інфляції

Місяць року за період розрахункуІндекс інфляції, %червень місяць 2014101.0липень місяць 2014100.4серпень місяць 2014100.8вересень місяць 2014102.9жовтень місяць 2014102.4листопад місяць 2014101.9грудень місяць 2014103.0січень місяць 2015103.1лютий місяць 2015105.3березень місяць 2015110.8квітень місяць 2015114.0травень місяць 2015102.2червень місяць 2015100.4липень місяць 201599.0серпень місяць 201599.2вересень місяць 2015102.3жовтень місяць 201598.7листопад місяць 2015102.0грудень місяць 2015100.7січень місяць 2016100.9лютий місяць 201699.6березень місяць 2016101.0квітень місяць 2016103.5травень місяць 2016100.1червень місяць 201699.8липень місяць 201699.9серпень місяць 201699.7вересень місяць 2016101.8жовтень місяць 2016102.8листопад місяць 2016101.8грудень місяць 2016100.9січень місяць 2017101.1лютий місяць 2017101.0березень місяць 2017101.8квітень місяць 2017100.9

Результати розрахунку

Період розрахункуСума боргу, грн.Сума боргу з інфляцією, грн.Інфляційне збільшення боргу, грн.12.06.2014 - 30.04.2017139360.00266069.35126709.35

Отже загалом з відповідача на користь позивача слід стягнути суму 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 126 709, 35 гривен + 4578 гривень, що складає 131 287, 35 гривень.

Керуючись ст. 267, 509, 526, 625 ЦК України, суд –

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (м. Тернопіль вул. Злуки, 33\43) на користь ОСОБА_1 (с. Підгірне вул. Козацька, 18 Пустомитівського району Львівської області) 131 287, 35 гривень – 3% річних та інфляційних втрат.

В решті вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (м. Тернопіль вул. Злуки, 33\43) на користь ОСОБА_1 (с. Підгірне вул. Козацька, 18 Пустомитівського району Львівської області) 1312, 87 гривень сплаченого при зверненні до суду судового збору пропорційно суми задоволених позовних вимог.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня проголошення рішення , якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України , до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддяОСОБА_4