Постанова № 74301447, 22.05.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/2087/17 Провадження № 22-ц/795/499/2018 Головуючий у I інстанції - Бездідько В. М. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем -Шкарупою Ю.В.,

позивач ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження (з повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 09 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна,

місце ухвалення рішення суду - місто Прилуки,

час ухвалення рішення суду першої інстанції - 12 год. 04 хв.

У С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3, в якому, уточнивши в подальшому свої вимоги, просила встановити факт проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з листопада 2004 року по 03 листопада 2007 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Ford Transit Connect» д.н.з. НОМЕР_6 їхньою спільною сумісною власністю; провести поділ майна та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 і стягнути з відповідача на її користь 88110,76 грн грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що з листопада 2004 року вона разом з ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах, були пов'язані спільним побутом, мали спільні права та обов'язки, а також спільний бюджет. Шлюб між ними був зареєстрований 03 листопада 2007 року. До цього часу, а саме 14 квітня 2007 року, вони придбали спірну квартиру, проте договір купівлі-продажу був оформлений лише на відповідача. Восени 2016 році вони також придбали автомобіль марки «Ford Transit Connect». Після розірвання шлюбу у 2017 році відповідач заперечує її право у спільній сумісній власності на частину квартири та автомобіля, у зв'язку з чим вона була вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Рішенням від 09 лютого 2018 року Прилуцький міськрайонний суд позов ОСОБА_2 задовольнив. Встановив факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з листопада 2004 року по 03 листопада 2007 року. Визнав квартиру, що розташована у АДРЕСА_1, та автомобіль марки «Fоrd Transit Connect» д.н.з НОМЕР_6 спільною сумісною власністю сторін. Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частину автомобіля «Fоrd Transit Connect» д.н.з НОМЕР_6. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 88110,76 грн, як грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль «Fоrd Transit Connect» д.н.з НОМЕР_6, залишивши автомобіль у власності ОСОБА_3 Вирішив питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спірної квартири спільною сумісною власністю і визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину вказаного нерухомого майна та постановити нове, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, належним чином не повідомив відповідача про дату та час судового засідання, чим позбавив його права бути присутнім під час допиту свідків з боку позивача та можливості задати їм запитання або ж надати пояснення з приводу їх показів.

Скаржник вказує, що суд критично віднісся до показів свідків з його боку - його матері ОСОБА_3 та сусідки ОСОБА_4 Зазначені особи повністю підтвердили, що він мав постійне місце проживання у батьківському будинку, де знаходились його речі і куди він кожного тижня приїжджав за продуктами харчування. Як стверджувала свідок ОСОБА_3, кошти, сплачені на придбання квартири, були зароблені сином під час перебування на заробітках за кордоном, і лише частину коштів, якої не вистачало, вона з чоловіком добавили.

Звертає увагу на ту обставину, що в певний період його працевлаштування та перебування за кордоном позивач продовжувала проживати в Україні, що само по собі унеможливлює як наслідок ані спільного проживання, ані ведення спільного господарства, бюджету та наявності стосунків, притаманних подружжю. На його думку, кошти, які в цей період заощаджувались ним та його колишньою дружиною, є особистими коштами кожного з них.

Зазначає також, що позивачем не надано жодного належного доказу, що в період начебто спільного проживання ними здійснювались спільні придбання та покупки, які б достеменно свідчили про існування спільного бюджету.

Крім того апеляційна скарга містить посилання на ту обставину, що саме по собі придбання квартири із оформленням на ім'я покупця без включення до договору будь-кого з інших осіб як співвласників, тягне за собою презумпцію дійсності укладеного договору з усіма умовами, які були дотримані при його укладенні, отже твердження суду про необхідність доведення ним факту придбання спірної квартири саме за особисті кошти є необ'єктивним.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким вимогам не відповідає

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що допитані судом свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили факт спільного проживання сторін як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства та наявність спільного бюджету. Районний суд зазначив, що квартира АДРЕСА_1 придбана внаслідок ведення спільного господарства, побуту, спільної праці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та за їх спільні грошові кошти під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а відтак є спільною сумісною власністю сторін, частки яких є рівними. Суд зазначив, що ОСОБА_3 не надано належних доказів на підтвердження того, що квартиру він придбав самостійно за свої особисті кошти, а не за час спільного проживання сторін. Також констатовано, що спірний автомобіль «Fоrd Transit Connect» був придбаний під час перебування подружжя у зареєстрованому шлюбі, відповідач визнав заявлені вимоги щодо поділу транспортного засобу, тому вважав можливим залишити автомобіль у власності відповідача з відшкодуванням на користь ОСОБА_2 1/2 частини його вартості.

З висновком суду першої інстанції щодо доведеності вимог ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спірної квартири спільною сумісною власністю і визнання за позивачем права власності на 1/2 частину вказаного нерухомого майна не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що згідно з укладеним 14 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договором купівлі-продажу останній придбав у власність квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 28 кв.м (а.с. 7). На день укладення договору вартість відчужуваної квартири становила 13607 грн.

На підставі вказаного правочину 17 травня 2007 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на вищезазначену квартиру, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 8).

З 03 листопада 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 13 квітня 2017 року розірваний (а.с. 9).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила суд встановити факт проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з листопада 2004 року по 03 листопада 2007 року, вказуючи, що встановлення вказаного факту необхідне для визнання майна, набутого у зазначений період, об'єктом спільної сумісної власності та його поділ.

Частинами 2, 4 ст. 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя (ч. 1 ст. 36 СУ України).

Згідно з положеннями ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Не в повній мірі проаналізувавши наведені норми, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спірного майна спільною сумісною власністю та його поділ, оскільки, на думку колегії суддів, належних доказів на підтвердження своїх доводів позивачем не надано.

Так, визнаючи обґрунтованою вимогу ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю з відповідачем без реєстрації шлюбу, районний суд послався лише на покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були допитані за клопотанням позивача. Суд зазначив, що вказані особи повністю підтвердили факт спільного проживання сторін як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства та наявність спільного бюджету.

У той же час, у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції не навів мотивів, з яких він взяв до уваги одні докази та відхилив інші. Зокрема, суд критично віднісся до показів свідків з боку відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які в ході їх допиту пояснювали, що, не зважаючи на наявні стосунки із ОСОБА_2, відповідач мав постійне місце проживання у будинку батьків, де зберігались його особисті речі і куди він приїздив кожного тижня за продуктами харчування. Відповідач у період з листопада 2004 року по листопад 2007 року працював у м. Прилуки та у м. Києві, ще на півроку їздив на заробітки до Швеції. Всі зароблені за кордоном кошти витратив на придбання квартири.

Районним судом не враховано, що для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази, а саме, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Зазначені обставини судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення наведеного вище юридичного факту. Таку правову позицію висловив Верховний суд у своїй постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц.

Посилання позивача на періодичне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в розумінні ст. 74 СК України без наявності інших ознак сім'ї. На підтвердження спільного проживання із ОСОБА_3 у період з листопада 2004 року по 03 листопада 2007 року позивачем були надані суду першої інстанції лише фотокартки, де зображені сторони з іншими особами під час їхніх спільних зустрічей та відзначення святкових подій. На думку колегії суддів, вказані документи не містять жодних посилань про те, що саме у визначений проміжок часу сторони проживали разом, вели спільне господарство та були пов'язані спільним побутом.

Задовольняючи вимогу про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін, районний суд, вважаючи дану вимогу доведеною і обґрунтованою, залишив поза увагою ту обставину, що позивач не надала допустимих та належних доказів придбання спірної квартири внаслідок спільної праці та проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період, упродовж якого було придбано спірне мано. Також в матеріалах справи відсутні достовірні дані про внесення ОСОБА_2 особистих грошових коштів при купівлі спірного майна, навіть не надано доказів про наявність у неї таких коштів на момент придбання квартири та джерел їх походження. В апеляційному суді представник позивача не зміг пояснити, яка конкретно сума, з якого виду доходу і за який період позивачем була вкладена у придбання спірної квартири.

Крім цього, представник позивача, стверджуючи про спільне проживання сторін і ведення ними спільного побуту, вказував, що у той період, коли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 працювали у м. Київ, кожен з них п'ять днів на тиждень мешкав окремо і лише у вихідні сторони приїжджали до м. Прилуки. В ході розгляду справи не було встановлено, що сторони мали певне постійне місце мешкання. Апеляційний суд не вважає вказані обставини такими, що підтверджують спільне проживання осіб та наявність у них спільного побуту. Крім цього, апеляційний суд зважає на те, що стороною позивача не було надано доказів на підтвердження придбання сторонами іншого, ніж спірна квартира, майна за заявлений період, спільного відпочинку та спільного побуту.

Судом першої інстанції також залишено поза увагою той факт, що відповідач від'їжджав на півроку до іншої країни для працевлаштування. Стверджуючи, що в цей період подружні стосунки між сторонами не переривались, сторона позивача належних доказів на підтвердження вказаних обставин не надала. Отже, колегія суддів погоджується з твердженнями сторони відповідача про те, що стосунки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були такими, що притаманні подружжю.

Апеляційний суд вважає також хибним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що квартиру він придбав самостійно за свої особисті кошти, а не за час спільного проживання сторін, оскільки погоджується з доводами апеляційної скарги щодо презумпції правомірності правочину, в якому покупцем спірної квартири був визначений саме відповідач. Саме ОСОБА_2, звертаючись з даним позовом до суду, мала довести факт спільного проживання сторін, ведення ними спільного господарства та наявність спільного побуту, що, у свою чергу, могло бути підставою для визнання майна спільною сумісною власністю. Отже, суд першої інстанції безпідставно поклав на відповідача обов'язок доведення обставин, які мали доводитись позивачем.

Беручи до уваги викладене, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ї Г.І. про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири слід відмовити, рішення суду першої інстанції в цій частині - скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині розподілу судових витрат - змінити.

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні наведених вище вимог, розмір судового збору, стягнутого з ОСОБА_3 на користь позивача за розгляд справи в суді першої інстанції слід зменшити з 2090 грн до 881,11 грн, а остаточну суму судових витрат - з 3410 грн до 2201,11 грн. Також з позивача на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у сумі 2383,11 грн за розгляд справи апеляційним судом.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 09 лютого 2018 року в частині вирішених позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання квартири сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину квартири - скасувати, в частині судових витрат - змінити.

У задоволенні позову ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_7) до ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_5) про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 - відмовити.

Зменшити розмір судового збору, стягнутого з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за розгляд справи в суді першої інстанції з 2090 (двох тисяч дев'яноста) грн до 881 (восьмисот вісімдесяти однієї) грн, 11 коп., а остаточну суму судових витрат - з 3410 (трьох тисяч чотириста десяти) грн до 2201(двох тисяч двохсот однієї) грн 11 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2383 (дві тисячі триста вісімдесят три) грн 71 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:Судді: