Рішення № 74299956, 25.05.2018, Новотроїцький районний суд Херсонської області

662/2248/17

2/662/70/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року Новотроїцький районний суд

Херсонської області

в складі головуючого судді Тимченко О. В.

секретар Овсяннікова Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Новотроїцьке Херсонської області цивільну справу за позовом Херсонського державного університету до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за навчання та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Херсонського державного університету про визнання договору про навчання недійсним

ВСТАНОВИВ:

Означені вище особи звернулися в суд з позовами,що вказані вище.

В судовому засіданні представник первісного позивача Парасочкіна К.В. позов підтримала, зустрічний не визнала і пояснила,що громадянка ОСОБА_1 на підставі договору про навчання №574212 від 31 серпня 2015 року отримала освітню послугу як студентка першого курсу заочної форми навчання за кошти фізичної особи напряму підготовки «Історія» з 01.09.2015 року по 01.07.2016 року,однак сплативши 3600 гривень заборгувала університету решту 2363 гривні згідно розрахунку.

Договір на навчання укладено з особою,коли вона була неповнолітня,однак у листопаді-грудні 2015 року платежі про навчання здійснював її батько ОСОБА_3, отже він схвалив укладений неповнолітньою донькою договір,тому він є дійсним.

Просила первісний позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_12363 гривні та понесені судові витрати на оплату судового збору. В задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 позов не визнала і пояснила,що мала бажання навчатися у вищому учбовому закладі, однак її мати має шістьох дітей, коштів на навчання дітей не мала, батько проживав окремо та працював на заробітках в Москві, тому вона вирішила вступити на навчання на бюджетній основі, не говорячи про те матері.

Звернувшись про освітню послугу в Херсонський державний університет, вона отримала інформацію,що є місця на заочній формі навчання безоплатно,тобто на бюджеті. Вона погодилася та, не вникаючи в зміст договору, підписала його.

Після початку навчання та сплати коштів по 600 гривень на місяць на сумму3600як благодійний внесок/вона так вважала/,прибула на першу сесію і отримала освітню послугу. Однак на початку 2016 року матері стало відомо,що вона навчається і після з»ясування умов навчання/платна форма/, а також у зв»язку з хворобою, вона з 2016 року вже припинила навчання в університеті,тобто покинула навчання, заяви про це не подавала. Враховуючи те,що вона була неповнолітня, працівники університету завели її в оману,надали на підпис без присутності батьків договір про навчання, умови якого,зокрема, про платну форму навчання, не роз»яснили,тому просила цей договір визнати недійсним та відмовити в стягненні з неї коштів на рахунок університету,тому що вона з 2016 року освітні послуги не отримувала, а освітні послуги за період, коли навчалась, на суму 3600 сплатила.

Аналогічну позицію висловив представник ОСОБА_1 ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_5 мати ОСОБА_1 суду пояснила,що донька повідомила в 2015 році,що поступила на заочну форму навчання на бюджетній основі в Херсонський державний університет, в той час як донька поїхала на першу сесію, вона почала працювати на заробітках у Москві, на наступну сесію з причини хвороби донька не поїхала і подавала про це заяву. Офіційно за навчання не платили, донька сплачувала за довідку 1500 гривень та з неї вимагали купити продуктів харчування у виді ковбаси та сиру.За допомогою оплати 1500 гривень та продуктів учбовий план донька виконала. На вказані цілі вона їй передавала перший раз 1500 гривень та ще кошти, загалом 2500 гривень.В березні донька повідомила,що треба ще 2300 гривень. В березні 2017 року отримали досудове попередження про заборгування, тільки з цього часу їй стало відомо,що донька уклала договір про навчання на платній основі. Батько доньки проживав з ними окремо, розірвали шлюб в 2014 році, він не знав про навчання взагалі,коштів на навчання доньці не передавав та сам особисто не сплачував. Після розірвання шлюбу залишилося два кредити, в тому числі один на його ім»я, сплачувала за кредит донька його коштами,одночасно заплатила в листопаді, грудні на рахунок університету.Касир помилково зарахували кошти,що були переказані університету від імені батька доньки, хоча підпис на квитанціях доньчин. Вона як мати і також, як їй відомо і батько, не вчиняли ніяких офіційних дій,які б свідчили про схвалення договору про навчання,що уклала неповнолітня донька.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що він був повідомлений про навчання доньки лише місяць тому. Він з сім»єю не проживає, шлюб розірвано, здавна перебуває в Москві, там має роботу і взагалі кордон не перетинав. Інколи приїздить на Україну, але в період листопада,грудня 2015 року на Україні не перебував і ніяких коштів на ім»я університету за навчання доньки не робив. Схвалення договору він не здійснював. Університет такого запиту до нього не робив.

Вислухавши пояснення сторін,свідків, дослідивши усі наявні та надані сторонами докази у їх сукупності з точки зору належності та допустимості, слід прийти до висновку,що первісний позов підлягає відхиленню, а зустрічний - задоволенню та на підставі визнання правочину недійсним,підлягає застосуванню правило двосторонньої реституції.

Виниклі правові відносини є цивільними.

Предметом позову є вимога про примусове виконання зобов»язання за укладеним неповнолітньою особою договором освітньої послуги,що схвалений його батьками та визнання цього правочину недійсним, внаслідок укладення його особою,що не мала повної дієздатності.

Дані відносини регулюються нормами ст.901,902 ЦК України, відповідно до яких за договором про надання послуг одна сторона/виконавець/зобов»язується за завданням другої сторони/ замовника/ надати послугу,яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності,а замовник зобов»язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Як встановлено судом,не заперечується сторонами,отже не підлягає доведенню що між/А.С.4/ Херсонським державним університетом та ОСОБА_1 31 серпня 2015 року в м.Херсон укладено договір №574212 про навчання, за яким виконавець бере на себе зобов»язання за рахунок коштів Замовника здійснити навчання, далі освітня послуга, а саме: форма навчання заочна ступінь вищої освіти бакалавр за напрямом підготовки/спеціальність/ 6.020302.Історія. Відповідно до розділу 4 загальна вартість послуги 23852 грн, за рік 5963 грн та щомісяця 596,30 грн.,яка повинна бути внесена до 20 числа ,що передує звітньому . Договір підписаний сторонами, крім того, біля строки оплата щомісяця 596,30грн стоїть додатково підпис замовника ОСОБА_1.

Отже слід визнати,що замовник замовила освітню послугу, за якою повинна сплатити 596,30 грн щомісяця. Відповідно до розрахунку/а.с.7,та наказу №129-3 від 17.08.2015 року зарахована студенткою першого курсу та відрахована за порушення навчальної дисципліни з 01.07.2016 року наказ від 01.07.2016 року №90з/.Згідно розрахунку,який надав університет виникла заборгованість за навчання з березня по червень включно і становить 2363,00грн.

Відповідач ОСОБА_1 суду належними,допустимими доказами не довела, що вона повідомила університету,що з березня 2016 року припинила навчання та в порушення вимог розділу 7 договору згоди сторін на припинення договору не досягла, в односторонньому порядку припинила виконувати зобов»язання. За таких обставин слід визнати,що заборгованість за навчання нарахована правомірно у відповідності з умовами договору. Заочна форма навчання не надає можливості університету знати,що студент припинив навчання, до тих пір, поки він не з»явиться на сесію.

Таким чином слід прийти до висновку,що освітня послуга згідно умов договору надана.

Вирішуючи питання про обґрунтованість зустрічного позову про визнання договору про навчання недійсним, суд виходить з вимог ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України щодо загальних вимог ,додержання яких є необхідним для чинності правочину,що правочин має вчинятися у формі,встановленій законом,особа яка вчиняє правочин,повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та відповідно до вимог ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог,які встановлені ч.2 ст.203 ЦК України.

Враховуючи те,що оскаржуваний правочин вчинила зі сторони замовника неповнолітня особа, слід прийти до висновку,що правочин є недійсним,як вчинений неповнолітнім за межами її цивільної дієздатності.

Суд визнає хибною позицію державного університету,що договір на навчання укладений з неповнолітньої ОСОБА_1 , схвалено її батьками.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України університет повинен довести суду таке ствердження. Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані.

Аналізуючи доказ квитанції банку,що в листопаді,грудні 2015 року за навчання доньки оплата поступила від імені батька ОСОБА_3 та цей факт є доказом схвалення укладеного договору,спростовується показами свідків-батьків ОСОБА_3. Суд приходить до висновку,що не надано належних допустимих доказів того,що даний правочин схвалений батьком ОСОБА_1 , висновок університету про схвалення договору на навчання батьком замовника є, по суті, є припущенням.

Як вбачається з показів батька та матері ОСОБА_1 їм не було відомо про навчання доньки в університеті на платній основі. Університет цих показів не спростував, суду не довів,чому на момент укладення договору з неповнолітнім замовником, університет не витребував згоди його батьків.

Таким чином зустрічний позов слід задовольнити повністю, визнати договір про надання освітньої послуги недійсним та застосувати правило двосторонньої реституції.,стягнувши з ОСОБА_1 на користь Херсонського державного університету вартість наданої освітньої послуги,оскільки іншим щляхом повернути сторони в первісний стан не надається можливим. Таке рішення суду обумовлене вимогами ч.1 ст.216 ЦКУ, де передбачено, що кожна із сторін зобов»язана повернути другій стороні у натурі все,що вона одержала на виконання цього правочину, в разі неможливості такого повернення,зокрема тоді,коли одержане полягає у…наданій послузі,- відшкодувати вартість того,що одержано за цінами,що існують на момент відшкодування.

На підставі вимог ст.141 ЦПК України слід за рахунок Херсонського державного університету відшкодувати ОСОБА_1 судовий збір 640 грн та відмовити в задоволенні вимог про стягнення витрат 1000 гривень на правничу допомогу, оскільки суду не надано в порушення вимог ч.8 ст.141 ЦПК України,розрахунку гонорару, доказів його сплати, а є лише копія договору на правову допомогу та усна заява представника ОСОБА_1,що буде надано розрахунок витрат на протязі 5 днів.

Керуючись вимогами ст.ст.12,13,81.141,258,259,263-265,268 ЦПК України

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову Херсонського державного університету до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за навчання відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Херсонського державного університету про визнання договору про навчання,що укладений між ОСОБА_1 та Херсонським державним університетом 31.08.2015 року про навчання недійсним - задоволити повністю.

Застосувати правило двосторонньої реституції,повернути сторони у первісний стан.Стягнути з ОСОБА_1 на користь Херсонського державного університету 2363 гривні вартості наданої освітньої послуги.

Стягнути з Херсонського державного університету на користь ОСОБА_1 судовий збір 640 гривень.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Херсонської області безпосередньо в строк 30 днів.

Суддя Тимченко О.В.