Постанова № 74299156, 15.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4061/18

Номер справи місцевого суду: 521/19609/16-ц

Головуючий у першій інстанції Гранін В. Л.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Кононенко Н.А.,

за участю:

секретаря Цихиселі Л.Р.,

представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2018 року (суддя Гранін В.Л.) у цивільній справі за позовомОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування, та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування,

встановив:

22 листопада 2016 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовною заявою, в якій просили суд визнати право власності за кожною із них на 3/12 частки житлового будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті їх сестри ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки вони є спадкоємцями другої черги.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7, яка являється їм сестрою. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 3/4 часток житлового будинку АДРЕСА_1, тому позивачі звернулися з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори, як спадкоємці другої черги спадкування, оскільки є сестрами померлої.

Однак, державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Мельник Л.В. їм було видано постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, так як вони не надали документ, що посвідчує право власності ОСОБА_7 на спадкове майно. Позивачі зазначили, що вони не мають можливість надати необхідні документи для оформлення своїх спадкових прав, оскільки вони знаходяться в розпорядженні відповідача по справі - ОСОБА_6, яка відмовляється їх надати.

21 червня 2017 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали уточнення до позовної заяви, просили суд встановити факти родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є сестрами ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4. Позивачі посилались на те, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є єдиноутробними сестрами, оскільки їх матір'ю є ОСОБА_9

07 липня 2017 року ОСОБА_6 подала до суду зустрічну позовну заяву про усунення від права на спадкування, в якій просила суд усунути ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, посилаючись на те, що ОСОБА_7 була особою похилого віку, інвалідом другої групи, знаходилася в безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги та уходу, яку їй надавала ОСОБА_6, а позивачі, в свою чергу, ухилялися від надання необхідної допомоги, а тому повинні бути усунуті від права на спадкування за законом.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були задоволені частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7

В інших вимогах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відмовлено.

В позовних вимогах ОСОБА_6 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання щодо скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2018 року та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7, та після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 3/4 часток житлового будинку АДРЕСА_1 визнані сторонами та підтверджуються матеріалами справи, а тому у відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

З цих же підстав вважаються встановленим ті обставини, що із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_6, як спадкоємці другої черги до майна померлої.

Постановою державного нотаріуса Сьомої одеської державної нотаріальної контори Мельник Л.В. від 09 листопада 2016 року їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки не було надано необхідних документів на підтвердження права власності померлої на спадкове майно (а.с.13).

Спірним в даному випадку є питання стосовно того, чи є позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 спадкоємцями після смерті ОСОБА_7, та чи є підстави для позбавлення їх права на спадкування.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25.06.2009 року за спадкоємцем ОСОБА_7 визнано право власності на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_10 (а.с.73-76).

Проте, право власності на вказаний будинок на підставі зазначеного рішення суду у встановленому законом порядку за ОСОБА_7 не було зареєстровано.

Разом з тим, зазначене рішення є правовстановлюючим документом, який надає право для реєстрації права власності, що неможливо здійснити саме власником ОСОБА_7 з причин її смерті.

При цьому, суд виходив із того, що той факт, що право власності на спадкове майно не було належним чином зареєстроване не може бути підставою для відмови в позові, оскільки право власності на нерухоме майно також виникає з дня вступу в законну силу рішення суду, яким визнано право власності на майно.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV зі змінами, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Також суд правильно виходив із того, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Таким чином, факт належності ОСОБА_7 на праві власності вказаного нерухомого майна встановлений матеріалами справи, а також не оспорювався сторонами по справі.

Що стосується того, чи є позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рідними сестрами спадкодавця ОСОБА_7, та у зв'язку із цим - спадкоємцями другої черги, то суд першої інстанції обгрунтовано виходив із наступного.

Так, позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зверталися до нотаріальної контори стосовно прийняття спадщини після смерті їхньої сестри ОСОБА_7, однак нотаріусом було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на інше майно, в якому вказано, що мати у сторін одна і та ж особа.

Таким чином, питання стосовно підтвердження родинних відносин між померлою ОСОБА_7 та позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нотаріусом не підіймалось, а тому підстав не визнавати їх сестрами, матеріали справи не містять.

Більше того, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.08.2014 року було встановлено юридичний факт, що ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, є матір'ю ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14-15).

Відповідно до свідоцтва про народження позивачів - їх матір'ю також записано ОСОБА_9 (а.с.57-звор., 63). Тобто вбачається, що матір'ю ОСОБА_3, прізвище якої до шлюбу було ОСОБА_3 (а.с.68-69), а також ОСОБА_4, прізвище якої до реєстрації шлюбу було ОСОБА_4 (а.с.58), та померлої ОСОБА_7, є одна і та ж особа - ОСОБА_9

Таким чином, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення юридичного факту родинних відносин між ними та померлою сестрою - ОСОБА_7, оскільки цей факт вже встановлено.

Між тим, рішення суду у вказаній частині в апеляційному порядку не оскаржується.

З огляду на викладене, позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є рідними сестрами ОСОБА_7, а тому мають право на спадкування її майна, як спадкоємці другої черги, нарівні з відповідачем ОСОБА_6, тобто по 1\4 частині спадкового майна кожна.

При цьому, суд першої інстанції правильно виходив із того, що згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1262 ЦК України встановлено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба або дід як з боку батька, так і з боку матері.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивачів в частині визнання за ними в порядку спадкування за законом по 1/4 частині домоволодіння АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог відповідача ОСОБА_6 за зустрічним позовом про усунення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від права на спадкування за законом, то колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Так, ухвалюючи судове рішення в цій частині, суд виходив із того, що відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України усунення спадкоємця за рішенням суду від права на спадкування за законом можливе, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

При цьому суд вказав, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги та свідомого невиконання цього обов'язку. Ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, якої він потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Однак, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_6 дані обставини не доведені та не надано жодного доказу на підтвердження того, що вона або померла ОСОБА_7 зверталися за допомогою, а їм було відмовлено. Також не доведено того факту, що померла потребувала допомоги саме від позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а ті, в свою чергу, мали можливість надати допомогу, однак не вчиняли необхідних дій.

При цьому суд правильно виходив із того, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд при вирішенні такої справи повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто, ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України вбачається, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини. А ОСОБА_6 не надано доказів, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усвідомлювали свій обов'язок, мали можливість його виконувати, але не вчиняли необхідних дій для догляду за спадкодавцем.

Посилання ОСОБА_6 на той факт, що померла ОСОБА_7 була інвалідом другої групи і за життя потребувала сторонньої допомоги, не встановлюють того факту, що померла за життя перебувала у безпорадному стані та потребувала допомоги.

Відповідно до ст. 12, ч. 2 ст. 78, ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, такі докази ОСОБА_13 не були представлені суду, а тому є недоведеними, про що суд обгрунтовано і з посиланням на показання свідків та інші докази, які маються в матеріалах справи, дійшов висновку про безпідставність зустрічних позовних вимог ОСОБА_13

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, то відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з цим, суд дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 933,20 грн., а також на користь держави судовий збір у розмірі 933,20 грн.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти первісних позовних вимог, доводів своїх зустрічних позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

У зв'язку з короткочасною відпусткою головуючого у справі судді за сімейними обставинами, повне судове рішення складено 29.05.2018 року.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 29.05.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Н.А. Кононенко