Постанова № 74298131, 15.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2717/18

Номер справи місцевого суду: 523/10447/16-ц

Головуючий у першій інстанції Середа І. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Цюри Т.В.,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся з позовом до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Другого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКСУ в Одеській області) про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 240 185 грн. і моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в результаті неправомірних дій, вчинених посадовими особами та встановлених рішеннями Суворовського районного суду м.Одеси від 04.10.2005 року та 26.05.2016 року було порушено його цивільне право на розпорядження власністю. Порушення ґрунтується на невиконанні рішення Суворовського районного суду м.Одеси 28.02.2003р., яке набрало законної сили 30.03.2003 року, та яким було зобов'язано боржника не чинити йому перешкоди в приватизації квартири №АДРЕСА_1, видати розпорядження на приватизацію та свідоцтво про право власності на вказану вище квартиру. Незважаючи на відкрите Другим Суворовським ВДВС Одеського МУЮ виконавче провадження з примусового виконання рішення, незаконність дій виконавців, а також бездіяльність призводили до зволікання і невиконання рішення всупереч його законним інтересам.

У зв'язку з цим, позивач змушений був звернутися до Європейського Суду з прав людини, за рішенням якого 11.04.2013р. його було визнано постраждалим за порушення державою п.1 ст.6 Конвенції, ст.13 Конвенції та ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і постановлено, що держава - відповідач має виконати рішення національного суду, яке залишається невиконаним. Використавши можливість покращити власні житлові умови, яка виявилася безрезультатною, з проживанням в успадкованому батьківському будинку, подальше утримання квартири з оплатою комунальних послуг стало матеріальним тягарем, а тому виникла необхідність в її продажу.

Згідно висновку судово-будівельної експертизи №СЕ - 2 -1 -132/15 від 01.04.2015р. вартість квартири складає 240 185 грн. Однак, як власника, його було позбавлено продажу у зв'язку з неодноразовим вчиненням неправомірних дій державними виконавцями, що призводило до невиконання рішення суду від 28.02.2003 року і, як наслідок цього, невидача свідоцтва про право власності на квартиру, унеможливило виставлення квартири на продаж і одержання оціненого реального доходу.

Представник ДКСУ позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, згідно з якими просив відмовити в задоволенні вимог позивача, посилаючись на те, що вимоги є безпідставними. При цьому також звертав увагу на те, що Європейським Судом з прав людини було прийнято рішення та стягнуто 3000 євро за невиконання рішення суду.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені частково, стягнуто з ДКСУ, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду у розмірі 500,00 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Крім того, до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами на вищевказане рішення суду звернулись ДКСУ та ГУ ДКСУ в Одеській області, в якихпросили скасувати вищевказане судове рішення і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.137-144, 150-157).

Однак, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.04.2018 року вказані апеляційні скарги були повернуті апелянтам через не усунення їх недоліків (а.с.178-179).

Таким чином, предметом апеляційного розгляду є лише апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17листопада 2017 року.

Крім того, до суду апеляційної інстанції представники ДКСУ та ГУ ДКСУ в Одеській області не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомили (а.с.182-186).

Заслухавши пояснення скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.02.2003р. (справа №2-1117/04), яке набрало законної сили 30.03.2003р., за заявою ОСОБА_3 14.01.2005р. було видано виконавчий лист, за яким ВАТ «Одессільмаш» було зобов'язано не перешкоджати ОСОБА_3 в приватизації квартири АДРЕСА_1, видати розпорядження на приватизацію і видати свідоцтво про право власності на вказану квартиру, визнані сторонами і підтверджуються матеріалами справи, а тому у відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

З цих же підстав вважаються встановленим і не підлягають доказуванню ті обставини, що постановою державного виконавця ВДВС Чудіним С.С. від 25.01.2005р., за заявою ОСОБА_3, було відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-1117, а також те, що постановою державного виконавця ВДВС Коваль О.В. №В-6/305 від 10.03.2005р. виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа було закінчено на підставі п.11 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий лист повернутий до Суворовського районного суду м. Одеси.

Проте, рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 04.10.2005 року (справа №2-5967/05р.), було визнано дії державного виконавця Другого ВДВС Суворовського районного управління юстиції м.Одеси неправомірними, скасована постанова про закінчення виконавчого провадження №В-6/305 від 10.03.2005р., а державного виконавця зобов'язано вчинити дії по виконанню виконавчого листа №2-1117.

Однак, через невиконання вищевказаного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.02.2003р., яке набрало законної сили 30.03.2003р., Рішенням Європейського Суду з прав людини від 11.04.2013р. справа «Роженко та інші проти України» (заява №2644/04) та 23 інші заяви, ОСОБА_3 було визнано постраждалим за порушення державою - відповідачем п.1 ст.6, ст.13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції і постановлено, що держава - відповідач має виконати рішення національного суду, яке залишається невиконаним та сплатити 3000 євро заявникові у відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди.

В подальшому, рішенням Суворовського районного суду м.Одеси 10.07.2015 року, яке набрало законної сили 15.10.2015 року на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області, були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 до Другого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ, ДКС України, за участю третьої особи без самостійних вимог ВАТ «Одессільмаш», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Стягнуто з ДКС України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. В решті заявлених позовних вимог відмовлено (а.с.40-54).

Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 26.05.2016 року було задоволено скаргу ОСОБА_3 та визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Суворовського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції Лисогор В.Г. пов'язані з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2016 р., по виконанню виконавчого листа № 2-1117/03, який виданий Суворовським райсудом м. Одеси від 28.02.2003 р., а постанову від 04.03.2016 р., незаконною, зобов'язано старшого державного виконавця вчинити дії по виконанню виконавчого листа № 2-1117/03 у відповідності з ч.1 ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.9-10).

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що при прийнятті вищевказаної ухвали суду від 26.05.2016 року, суд встановив, що 04.03.2016 року державним виконавцем Суворовського ВДВС Одеського МУЮ Лисогор В.Г. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (за заявою стягувача від 04.03.2016 року), №ВП №50416186, по виконанню виконавчого листа №2-1117, який виданий 19.01.2005 року Суворовським районним судом м. Одеси.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, вищевказане рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.02.2003р., яке набрало законної сили 30.03.2003р., до теперішнього часу не виконано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до вимог статті 124 Конституції України судові рішення ухвалені судами іменем України є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

За змістом ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Згідно з вимогами ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті .

За змістом ст.1173ЦК України вбачається, що шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють знищення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитком.

Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, за змістом ст. 22 ЦК України відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути завдані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Суд першої інстанції виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 на даний час перебуває у користуванні позивача. Пред'явлені позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_3 обґрунтовує вартістю квартири в розмірі 240 185 грн., встановленою експертним висновком №СЕ - 2 -1 -132/15 від 01.04.2015р.

Згідно вищевказаного рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28.02.2003 р. обов'язок по відновленню порушеного права позивача на квартиру було покладено на ВАТ «Одессільмаш», яке станом на час ухвалення рішення суду утримувало на балансі житловий будинок АДРЕСА_1. На час проведення виконавчих дій в 2005р., житловий будинок, в якому розташована спірна квартира, за розпорядженням міського голови №1073-01р. від 29.08.2003р. був переданий до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а саме на баланс КП «Дирекція єдиного замовника».

Свої позовні вимоги про стягнення збитків, позивач обгрунтовував недоотриманням певних доходів, які він мав отримати від продажу вказаної квартири.

Однак, ухвалюючи судове рішення, суд правильно виходив із того, що право на стягнення збитків виникає за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. Позовні вимоги про стягнення недоотриманих доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій, бездіяльності.

Виходячи з цього, та враховуючи, що вищевказана квартира перебуває в користуванні позивача, то факт її непродажу не може свідчити про завдання йому матеріальних збитків, у зв'язку з чим, суд дійшов правильного висновку, що пред'явлені позовні вимоги, в частині стягнення матеріальної шкоди, є безпідставні та такими, що задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди позивачу, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд правильно виходив із того, що згідно ст. 23 ЦК України право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів, зокрема відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Враховуючи, що Суворовським ВДВС суду не було надано відомостей про хід виконання рішення суду від 28.02.2003 року, письмових заперечень проти позову також не надходило, то суд прийшов до висновку, що продовжує мати місце бездіяльність по виконанню вказаного судового рішення, що продовжує завдавати позивачу моральної шкоди, яку суд оцінив у розмірі 500 грн.

З даним висновком суду колегія суддів погоджується, однак вважає, що розмір моральної шкоди, яка завдається позивачу невиконанням судового рішення, має бути більшеною.

Так, суд виходив із того, що у відповідності до прийнятого 10.07.2015 року Суворовським районним судом м.Одеси рішення, яким на користь позивача було стягнуто з ДКСУ, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., вже були враховані обставини невиконання рішення суду від 28.02.2003р.

Такий висновок суду є вмотивованим, однак частково, оскільки колегія суддів вважає, що розмір компенсації моральної шкоди ОСОБА_3, яка полягає у порушенні його нормальних життєвих зв'язків, що потягло за собою докладання додаткових зусиль для їх відновлення, і як наслідок до душевних страждань, яких він зазнав внаслідок неправомірної бездіяльності ВДВС, має складати 3000 грн.

При цьому колегія суддів враховує, що з моменту ухвалення попереднього судового рішення про стягнення на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у сумі 5000 грн., пройшло майже три роки, моральна шкода продовжує завдаватись, оскільки рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28.02.2003 року до теперішнього часу так і не виконано.

Що стосується висновку суду про необхідність стягнення зазначеної моральної шкоди з ДКСУ, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який в оскаржуваному рішенні вказав, що згідно рішення від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 Конституційний Суд України зазначив, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Виконання рішення про стягнення коштів здійснюється ДКСУ відповідно до пунктів 35-40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що сума моральної шкоди, завданої бездіяльністю ВДВС в невиконанні рішення суду, має бути стягнута з ДКСУ, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_3

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду змінити, в частині стягнення з ДКС України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду, та замість 500,00 грн. стягнути моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

В іншій частині рішення слід залишити без змін.

У зв'язку з короткочасною відпусткою головуючого у справі судді за сімейними обставинами, повне судове рішення складено 29.05.2018 року.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17листопада 2017 року змінити, в частині стягнення з Державної казначейської служби України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду, та замість 500,00 грн. стягнути моральну шкоду в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 29.05.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Т.В. Цюра