Рішення № 74294623, 21.05.2018, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/15714/17

2/357/723/18

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Бондаренко О. В. ,

при секретарі –Бондаренко Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду № 4 цивільну справу за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: Білоцерківська міська рада Київської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В :

22.12.2017 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом в інтересах держави мотивуючи тим, що за результатами розгляду звернення ОСОБА_4 ним було встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0,0452 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Логінова, 15, кв. 1,4, а саме: встановлено, що 21.08. 2006 року 4 сесією Білоцерківської міської ради 5 скликання було прийнято рішення № 88, про передачу у приватну власність земельної ділянки розміром 452 кв.м. для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських споруд власникам кв.1,4 будинку № 15 по вул. Логінова у м. Біла Церква. На підставі даного рішення відповідачі отримали державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №694397 від 12.03.2007 року. Апеляційним судом Київської області 03.02.2012 року було ухвалено рішення (справа № 22ц-6453/2011) про скасування рішення 4 сесії Білоцерківської міської ради V скликання № 88 від 21.08.2006 року в частині передачі безоплатно у власність земельної ділянки розміром 452 квадратних метра для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських будівель власникам кв. 1,4 будинку 15 по вул. Логінова у м. Біла Церква ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а от щодо скасування державного акту на право власності на дану земельну ділянку відмовлено на підставі того, що позивачами пред'явлено позов лише до Білоцерківської міської ради, а не до власників земельної ділянки. Таким чином, на даний час державний акт на право власності на спірну земельну ділянку не скасовано. Після вивчення документів, що стали підставою для отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність вказаної земельної ділянки було встановлено, що вона надана у власність, всупереч ст. ст. 116, 118 ЗК України, на підставі незаконного рішення Білоцерківської міської ради, що відповідно до ст. 82 ЦПК встановлено вказаними рішеннями судів та не підлягає доказуванню. Зважаючи на те, що відповідачами право власності на земельну ділянку зареєстровано в установленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення відповідно до ст. 16 ЦК України можливо лише шляхом визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №694397 від 12.03.2007 року. Про наявність оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку прокуратурі стало відомо у вересні 2017 року, під час розгляду звернення ОСОБА_4 Таким чином, початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту коли прокуратурі стало відомо про факт видачі незаконного державного акту, тому позивач просив визнати недійсним державний акт серії ЯД №694397 від 12.03.2007 року на право власності на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 1 600 гривень.

06.03.2018 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури ОСОБА_3 подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви в якій зазначив, що в даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки незаконне прийняття оскаржуваного державного акту суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в cт. 14 Конституції України, відповідно до якої земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю набувається, реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону та cт. 5 Земельного кодексу України, якою передбачено забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення раціонального використання та охорони земель, та виражається в порушенні норм законодавства при оформленні права власності на земельні ділянки, які знаходяться в м. Біла Церква Київської області. Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 і змінами і доповненнями внесеними Постановами КМУ № 482 від 22.07.2016 та № 917 від 23.11.2016 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» є Державна служба України з питань геодезії картографії та кадастру та її територіальні органи. Відповідно до п. 5-1 зазначеної Постанови КМУ посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Тобто, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, які прийняті всупереч вимогам Закону. Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з відповідним цивільним позовом, прокурор пред'являє цей позов у інтересах держави як позивач. Також, зазначив, що вказаний спір підлягає розгляду в прядку цивільного судочинства враховуючи роз’яснення Пленуму Верховного Суду України вказані в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», а саме: виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. Отже, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначене рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Тому, просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №694397 від 12.03.2007 що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

13.03.2018 року позивач подав до суду додаткові пояснення у справі та просив у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності відмовити, оскільки про наявність оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №694397 від 12.03.2007 року та про рішення Апеляційного суду Київської області від 03.02.2012 року (справа № 22ц-6453/2011), яким скасовано рішення 4 сесії Білоцерківської міської ради V скликання № 88 від 21.08.2006 року в частині передачі безоплатно у власність земельної ділянки розміром 452 квадратних метра для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських будівель власникам кв. 1,4 будинку 15 по вул. Логінова у м. Біла Церква ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Білоцерківській місцевій прокуратурі стало відомо у вересні 2017 року, під час розгляду звернення ОСОБА_4 Таким чином, початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту коли прокуратурі стало відомо про факт видачі незаконного державного акту та рішення Апеляційного суду Київської області від 03.02.2012 року. Саме такі правові висновки Верховного Суду України викладено у постановах від 20.08.2013 у справі № 3-18гс13, від 29.10.2014 у справі № 6-169цс14, від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, від 10.06.2015 у справі №6-267цс15, від 22.06.2017 у справі № 2-357/07.

Представник позивача, за довіреністю у справі, ОСОБА_5, в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №694397 від 12.03.2007 року, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та стягнути з відповідачів на користь прокуратури Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 1 600 грн., та зазначив, що відповідачі в порушення процедури визначеної ст.ст. 116, 118 ЗК України отримали у власність земельну ділянку, рішенням суду було скасовано рішення 4 сесії Білоцерківської міської ради V скликання № 88 від 21.08.2006 року, яким було передано у власність земельну ділянку, тому і державний акт підлягає скасуванню. Порушення у сфері земельних відносин мав виявити Держгеокадастр та звертатись до прокуратури, яка має звернутись до суду з відповідним позовом в інтересах держави. Вказана земельна ділянка є комунальною власністю і має надаватись громадянам відповідно до законодавства.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду відзив на позовну заяву, просили відмовити у задоволенні позову мотивуючи тим, що рішення 4 сесії Білоцерківської міської ради V скликання № 88 від 21.08.2006 року «Про передачу земель у власність громадян, надання в оренду та про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю, внесення змін та доповнень у попередні рішення», передбачало собою частину 1 - передати безоплатно у власність відповідачів земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 452 кв. м. за адресою вул.. Логінова, 15 кв. 1,4, згідно додатку 1 ( № п/п 122), а частиною 2 зазначеного рішення, передбачалось, що площі земельних ділянок зазначених у додатку 1 будуть уточнені при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та що саме державний акт на право власності на землю забезпечує громадянам право розпоряджатись та володіти земельною ділянкою. Ч. 3 зазначеного рішення затверджувалась технічна документація по виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянам України в межах Білоцерківської міської ради та їм передавалась уточнена земельна ділянка, що зазначалось у додатку № 2 до вказаного рішення. Ч. 4 цього рішення дозволялось землевпорядним організаціям виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки або внести в них зміни. Відповідно до земельного законодавства на дату прийняття рішення та на час видання державних актів було передбачено: ст. 25 ЗУ Про землеустрій визначені види документації із землеустрою, згідно яких проводиться передача земельних ділянок у власність, п. «і)» цієї статті передбачена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Ст. 29 та 30 зазначеного закону встановлені загальні вимоги до змісту документації із землеустрою та погодження і затвердження документації із землеустрою. Ст. 56 ЗУ Про землеустрій передбачала, що Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку включала: пояснювальну записку; технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути. Ст. 198 ЗК України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для : визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження використання землі; виготовлення кадастрового плану. Ст.12 ЗК України передбачено що "До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Ч. 1. ст.125 ЗКУ передбачено, що право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Ч. З ст. 125 ЗКУ передбачала «Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється». Ч. 1 ст. 120 кодексу передбачала що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Ст. 126 ЗКУ було передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Ст.202 ЗКУ передбачалось, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку. З січня 2013 року вимоги щодо посвідчення та реєстрації земельних ділянок змінились, однак це не може бути підставами для скасування державних актів на право власності на земельні ділянки та їх реєстрації. На земельній ділянці № 15 по вул. Логінова розташовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами збудований в 1918 році. Земельна ділянка для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд закріплена за будинком в 1953 році рішенням Білоцерківської міської ради № 212 від 05.08.1953 року, межі та площа якої визначені в квартальній зйомці, що підтверджується довідкою КП КОР Білоцерківське бюро технічної інвентаризації від 27.08.2010 року № 4096 та технічним паспортом виготовленим КП КОР Білоцерківське бюро технічної інвентаризації 19.02.2009 року, копією квартальної зйомки. При виготовленні технічної документації для передачі частини земельної ділянки № 15 по вул. Логінова було враховано попередню інформацію про земельну ділянку, а саме площу, межі земельної ділянки та межі суміжних земельних ділянок. На підставі виготовленої технічної документації було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0452 га серія ЯД № 694397 та ЯД № 694396. Так як технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку згідно якої передано земельну ділянку у власність та виготовлено державні акти на право власності на земельну ділянку не датовані жодним документом та рішенням суду, підстави для скасування державних актів на право власності на земельну ділянку площею 0,0452 га виданих у спільну сумісну власність відсутні.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнала, підтримала обставини викладені у відзиві, подала клопотання про застосування строків позовної давності та просила відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_1, за довіреністю у справі, ОСОБА_6, в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у задоволенні позову підтримала викладені у відзиві обставини та зазначила, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом. Крім того, прокурор звертається до суду з даним позовом в інтересах Держгеокадастру, однак не зазначає яким чином порушуються права даного органу. Під час розгляду цивільної справи, про яку зазначає позивач, в якості третьої особи приймало участь Управління земельних ресурсів у Київській області, яке зареєструвало спірну земельну ділянку, та знало про те, що рішення Білоцерківської міської ради № 88 від 21.08.2006 року в частині скасовано, а в інших частинах, якими було передбачено затвердження технічної документації не скасовано. Управлінню земельних ресурсів у Київській області було відомо, що саме на підставі Технічної документації було видано державний акт. Відповідачі користувались вказаною земельною ділянкою на підставі рішення Білоцерківської міської ради № 212 від 05.08.1953 року, у власність земельна ділянка передавалась відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, оскільки на ній було розташовано житловий будинок, тому Білоцерківською міською радою не було порушено вимоги ст. ст. 116, 118 ЗК України ( в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).Технічна документація була виготовлена на підставі ЗУ «Про землеустрій» і рішенням суду не було скасовано розмір та межі земельної ділянки. Крім того, позивач обґрунтовуючи позов керується положенням законодавства, які чинні на даний час, а не час видачі державного акту.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, про день час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.

ОСОБА_2 особа подала до суду заяву про розгляд справи без участі представника Білоцерківської міської ради Київської області на розсуд суду.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, з матеріалів справи ( а.с. 13-15) вбачається, що рішенням четвертої сесії Білоцерківської міської ради Київської області п’ятого скликання № 88 від 21.08.2006 року «Про передачу земель у власність громадянам, надання в оренду та про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю, внесення змін та доповнень у попередні рішення», на підставі заяв громадян про передачу земельних ділянок у власність, розробленої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності та оренди на земельні ділянки громадян, керуючись Земельним кодексом України, Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 року за №15-92 зі змінами, інструкцією «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів», затвердженою наказом Держкомзему України від 04.05.1999 р. за № 43, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», Білоцерківська міська рада, вирішила:

1. Передати громадянам України безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, гаражного будівництва, садівництва, згідно додатку №1.

2. Попередити громадян, зазначених у додатку №1, що площі їх земельних ділянок будуть уточненні при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян України в межах Білоцерківської міської ради землевпорядними організаціями, які мають відповідну ліцензію на проведення таких робіт. Саме державний акт на право власності на землю забезпечує громадянам право розпоряджатися та володіти земельною ділянкою.

3. Затвердити виготовлену «Технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадян України в межах Білоцерківської міської ради», а також площі земельних ділянок переданих громадянам у власність, згідно додатку №2.

4. Дозволити землевпорядним організаціям виготовити державні акти на право власності на землю громадянам, вказаним в рішенні, згідно розробленої технічної документації та внести зміни в державні акти на право власності, у межах і розмірах земельних ділянок, відповідно до зміни цільового призначення (пункт 8) цього рішення за кошти громадян.

Згідно додатку №1 до рішення 4 сесії міської ради 5 скликання №88 від 21.08.2006 року було затверджено список громадян, яким передано у власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ведення садівництва, гаражного будівництва (а.с.14), в тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано земельну ділянку за адресою: м. Біла Церква, вулиця Логінова, 15, кв.1,4, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель 452 кв.м.

Також, згідно додатку № 2 до рішення 4 сесії міської ради 5 скликання № 88 від 21.08.2006 року затверджено список громадян, яким будуть виготовлені державні акти на право власності на землю, згідно затвердженого технічного звіту (графи №4,6,7,9), та договора оренди (графи №5,8, 10,11), в тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: м. Біла Церква, вулиця Логінова, 15, кв.1,4, у спільну сумісну власність - 452 кв.м. (а.с.14).

12.03.2017 року на ім’я ОСОБА_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, квартира, 1,4, на підставі рішення 4 сесії Білоцерківської міської ради 5 скликання від 21.08.2006 року № 88 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 694397 ( а.с 15-16), відповідно до якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки площею 0,0452 га, кадастровий номер: 3210300000:03:005:0076, яка розташована за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вулиця Логінова, 15, кв.1,4, цільове призначення використання земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за № 010701100014.

Як вбачається з технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, що виданий 19.02.2009 року КП КОР Білоцерківським міжміським Бюро технічної інвентаризації (а.с.58-60) ОСОБА_2 є власником квартири № 1,2 по вулиці Логінова, 15 в м. Біла Церква Київської області та ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.

Позивач обґрунтовує свої доводи тим, що земельна ділянка надана у власність відповідачам всупереч ст.ст.116, 118 ЗК України, на підставі незаконного рішення Білоцерківської міської ради, що встановлено рішеннями судів та не підлягає доказуванню.

Так, 06.10.2011 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення у справі № 2-53/11, за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Білоцерківської міської ради, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, КП Білоцерківської міської ради ЖЕК №1, Управління земельних ресурсів у м. Біла Церква Київської області, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання рішення незаконним, скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, яким відмовив в задоволенні позову (а.с.17-21).

Як вбачається з рішення Апеляційного суду Київської області від 03.02.2012 року (а.с. 22-25), рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.10.2011 року в частині відмови у визнанні незаконним та скасування рішення 4 сесії Білоцерківської міської ради V скликання № 88 від 21.08.2006 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано незаконним та скасовано рішення 4 сесії Білоцерківської міської ради у скликання №88 від 21.08.2006 року в частині передачі безоплатно у власності земельної ділянки розміром 452 квадратних метра для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських будівель власникам кв.1, 4 будинку №15 по вулиці Логінова у м. Біла Церква ОСОБА_1, ОСОБА_2, в решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 21.05.2012 року (а.с.26-29) рішення Апеляційного суду Київської області від 03.02.2012 року залишено без змін.

Тобто, рішенням Апеляційного суду Київської області 03.02.2012 року частково скасовано рішення 4 сесії Білоцерківської міської ради V скликання № 88 від 21.08.2006 року, а саме в частині передачі безоплатно у власності земельної ділянки розміром 452 квадратних метра для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських будівель власникам кв.1, 4 будинку №15 по вулиці Логінова у м. Біла Церква ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Однак, даним рішенням не було скасовано п.2,п.3,п.4 рішення 4 сесії Білоцерківської міської ради V скликання № 88 від 21.08.2006 року, в яких крім іншого вирішено, що площі земельних ділянок, які передаються у власність будуть уточненні при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян України в межах Білоцерківської міської ради землевпорядними організаціями, які мають відповідну ліцензію на проведення таких робіт; затверджено виготовлену «Технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадян України в межах Білоцерківської міської ради», а також площі земельних ділянок переданих громадянам у власність, згідно додатку № 2 та дозволено землевпорядним організаціям виготовити державні акти на право власності на землю громадянам, вказаним в рішенні, згідно розробленої технічної документації та внести зміни в державні акти на право власності, у межах і розмірах земельних ділянок, відповідно до зміни цільового призначення (пункт 8) цього рішення за кошти громадян.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87–90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143–146, 149, 151, 153–158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ч.2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Пунктом 3 ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Однак, позивачем не надано до суду жодних доказів в підтвердження порушення або загрози порушення інтересів держави відповідачами, а Державна служба України з питань геодезії картографії та кадастру та її територіальних органів не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів.

Так, рішення 4 сесії Білоцерківської міської ради V скликання № 88 від 21.08.2006 року в частині виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку згідно якої передано земельну ділянку у власність та виготовлено державні акти на право власності на земельну ділянку не скасоване жодним документом та рішенням суду.

Позивач зазначає, що дана земельна ділянка надана у власність, всупереч вимогам ст.ст.116, 118 ЗК України в редакції чинній станом на дату подання позову до суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України (в редакції станом на 22.12.2017 року) громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України (в редакції станом на 22.12.2017 року) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_6 міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 116 ЗК України (в редакції станом на дату видання державного акту 12.03.2007 року) було передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться в тому числі у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Так, з матеріалів справи ( а.с. 58- на звороті) вбачається, що земельна ділянка за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вулиця Логінова, 15, згідно квартальної зйомки та згідно рішення № 212 від 05.08.1953 року становить площу 490 кв.м., фактично використовується – 498 кв.м., а згідно державного акту на земельну ділянку серії ЯД № 694397 становить 0,0452 га.

Отже, вказана земельна ділянка була надана у користування власникам домоволодіння за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вулиця Логінова, 15, згідно квартальної зйомки затвердженої рішення № 212 від 05.08.1953 року, що також підтверджується матеріалами справи ( а.с. 61-62), доказів в підтвердження того, що вказана земельна ділянка була вилучена в порядку ст.ст. 141, 149 ЗК України для

суспільних чи інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування до суду не надано.

Відповідно до ч.1 ч.4 ст. 120 ЗК України, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Таким чином, вказана земельна ділянка була надана відповідачам в порядку ч.1 ст. 118 ЗК України (в редакції станом на дату видання державного акту 12.03.2007 року), якою було передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідній місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування ( ч. 8 та ч.9 ст. 118 ЗК України).

Ст. 25 ЗУ «Про землеустрій» визначені види документації із землеустрою, згідно яких проводиться передача земельних ділянок у власність, передбачена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Ст. 29 та ст. 30 зазначеного закону встановлені загальні вимоги до змісту документації із землеустрою та погодження і затвердження документації із землеустрою.

Ст. 56 ЗУ «Про землеустрій» передбачала, що Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку включає : а) пояснювальну записку; б)технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; г)рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д)акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; с) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охоорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; с) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Ст.198 ЗУ «Про землеустрій» передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для : визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Ст.12 Земельного кодексу України передбачено що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 та ч 3 ст.125 ЗК України було передбачено, що право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою,та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. ( ст. 126 ЗК України).

Ст.202 ЗК України передбачалось, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Як вбачається з технічного паспорту та квартальної зйомки ( а.с. 58-62), на земельній ділянці за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Логінова,15, розташовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами збудовані в 1918 році. Земельна ділянка для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд закріплена за будинком в 1953 році рішенням Білоцерківської міської ради № 212 від 05.08.1953 року, межі та площа якої визначені в квартальній зйомці. При виготовленні технічної документації для передачі частини земельної ділянки № 15 по вул. Логінова власникам квартир житлового будинку було враховано попередню інформацію про земельну ділянку, а саме площу, межі земельної ділянки та межі суміжних земельних ділянок. На підставі виготовленої технічної документації і було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0452 га серія ЯД № 694397. Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку згідно якої передано земельну ділянку у власність та виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку не датовані жодним документом та рішенням суду, отже підстави для скасування державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0452 га, надану у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відсутні.

Також, слід зазначити, що Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 21.05.2012 року ( а.с. 26-29) було встановлено, що власником квартири № 5 та частини сараю «В» по вулиці Логінова.15 у м. Біла Церква є ОСОБА_8 на підставі договору купівлі – продажу частини квартири від 04.08.2008 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.06.2008 року після померлого ОСОБА_13, якому це майно належало на підставі договору купівлі – продажу від 22.11.2001 року. Згідно копії плану на земельну ділянку № 15 по вулиці Логінова у м. Біла Церва сарай під літерою «В», частина якого є приватною власністю ОСОБА_8, знаходиться на земельній ділянці, власниками якої є треті особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення Білоцерківської міської ради № 88 від 21.08.2006 року. Колегія суддів погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про те, що прийнятим рішенням Білоцерківської міської ради № 88 від 21.08.2006 року порушено право користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщені місця загального користування та частина сараю «В» та квартира № 5 у будинку по вулиці Логінова у м. Біла Церква та частиною ділянки, необхідної для їх обслуговування.

Отже, в даному випадку спір щодо користування спірною земельною ділянкою виник між власниками будинку № 15 по вулиці Логінова у місті Біла Церква Київської області, а рішенням Білоцерківської міської ради № 88 від 21.08.2006 року було порушено право користування земельною ділянкою власника квартири № 5 та частини сараю «В», який має право особисто захищати свої права та інтереси у випадку їх порушення у порядку визначеному законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідно до ст.153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.5 ст.319 ЦК України, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч.7 ст.319 ЦК України, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Позивачем не доведено в судовому порядку наявність об'єктивної необхідності в інтересах держави позбавити відповідачів права власності на земельну ділянку шляхом визнання недійсним державного акту на земельну ділянку, враховуючи, що земельним законодавством передбачено врегулювання спорів між співвласниками домоволодіння щодо користування та розпорядження земельною ділянкою на якій розміщено їх житловий будинок, господарські будівлі та споруди.

Щодо застосування строків позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Однак зазначена стаття за своєю суттю направлена на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В Рішенні у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року та рішенні у справі «Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року вказано, що навіть у разі, якщо публічний орган порушив закон чи допустив помилки у його застосуванні, суб'єкт приватного права не може відповідати за такі помилки публічних органів, а позбавлення особи майна на підставі цього є неприпустимим. Європейський Суд наголошує, що навіть у разі, якщо майно чи право на майно були набуті особою з тим чи іншим порушенням зі сторони третіх осіб, позбавлення власника такого майна чи права на майно вимагають наявності підстав, що виправдовують такий захід з точки зору вимог ст.1 Першого протоколу згідно з її тлумаченням в усталеній практиці Суду. А згідно з усталеною практикою Суду, при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися «справедливий баланс» між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи, тобто, повинен дотримуватися принцип пропорційності.

Судом встановлено, що на момент видачі спірного державного акту уповноваженим органом щодо розпорядження землями в силу вимог ч.4 ст.122 Земельного Кодексу України був Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, в даному випадку територіальний орган Держкомзему, підзвітний та підконтрольний Держкомзему, Управління земельних ресурсів у м. Біла Церква Київської області, яке було третьою особою у справі № 2-53/11 ( № 22ц-6453/2011) завданням якого було: здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, організація та ведення державного земельного кадастру відповідно до законодавства, організація і здійснення землеустрою та моніторингу земель, відповідно до Положення, затвердженого наказом Держкомзему № 123 від 17.06.2008 року.

Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади на даний час, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 із змінами і доповненнями внесеними Постановами КМУ № 482 від 22.07.2016 та № 917 від 23.11.2016 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

Визначаючи початок перебігу позовної давності в даній справі, слід врахувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час та міг змінюватися в результаті прийняття нових нормативних актів.

Відтак, при дослідженні питання позовної давності в даному спорі слід з’ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу .

Дана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України у справі №911/2646/17 від 18.04.2018 року.

Так, у справі встановлено, що про порушення прав держави її уповноважений орган - Білоцерківський міський відділ земельних ресурсів знав з дати прийняття 21.08.2006 року Білоцерківською міською радою рішення № 88 «Про передачу земель у власність громадян, надання в оренду та про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на землю, внесення змін та доповнень у попередні рішення». На підставі вказаного рішення відповідачам 12.03.2007 року було видано державні акти на право власності на земельну ділянку. Видачею державних актів на право власності на земельну ділянку держава легалізувала факт передачі земельної ділянки відповідачам на підставі оскарженого рішення. По одному примірнику вказаних державних актів весь цей час зберігається в Білоцерківському міському відділі земельних ресурсів. Відповідачі весь цей час відкрито користувалося спірною земельною ділянкою. Управління земельних ресурсів у м. Біла Церква Київської області було стороною у справі при розгляді справи за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Білоцерківської міської ради, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, КП Білоцерківської міської ради ЖЕК №1, Управління земельних ресурсів у м. Біла Церква Київської області, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання рішення незаконним, скасування державного акту на право власності на земельну ділянку і знав про даний факт з дати прийняття ухвали Вищим спеціалізованим Судом України від 21.05.2012 року. Прокурор не був позбавлений можливості перевірки законності спірного рішення та державних актів на підставі норм Закону України «Про прокуратуру» ще в 2007 році.

Таким чином, строк позовної давності має обчислюватись з дня остаточної легалізації державою спірного рішення, а саме видачею державних актів на право власності на земельну ділянку, тобто з 12 березня 2007 року, отже на день подачі даної позовної заяви строк позовної давності щодо спірних правовідносин сплив.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ст.19 Конституції України, ст.23 Законом України «Про прокуратуру, ст.ст. 12, 116, 118, 120, 125, 126, 153, 188, 202 Земельного кодексу та ст.ст. Законом України «Про землеустрій», ст. 16, 21, 256, 257, 261, 268, 317, 319 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 76–81, 141, 223, 258, 259, 264–265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: Білоцерківська міська рада Київської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

СуддяОСОБА_14