Рішення № 74294017, 02.05.2018, Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/959/17

Провадження № 2/342/58/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Ничик Г.І.,

з участю: секретаря судового засідання Петруняк Н.А., позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городенка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Незвиської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відповідача з житлового будинку та про зняття відповідача з реєстраційного обліку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, в якому просить постановити рішення про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим по вул. Козацька,11 в с. Незвисько Городенківського району Івано-Франківської області та примусового зняття його з реєстраційного обліку в даному житловому будинку. Позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку № 11 по вул. Козацька в с. Незвисько Городенківського району Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (спадкова справа № 99/2013), зареєстрованим в реєстрі за № 1361 державним нотаріусом Яремчанської державної нотаріальної контори, витягом № 446857726216 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.09.2014 року, та технічним паспортом. Відповідно до довідки № 871, виданої Незвиською сільською радою 13.09.2017 року, в даному житловому будинку зареєстровано п’ятеро людей: позивачка, її дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, внук ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, внук ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 Останній зареєстрований, але не проживає. Фактично відповідач з березня 2016 року, з часу розірвання шлюбу між сторонами, проживає у своїх батьків в с. Незвисько по вул. Козацька,10, Городенківського району, що підтверджується Актом огляду умов проживання сім’ї позивачки, складеним Незвиською сільською радою. Так як відповідач за вищевказаною адресою не проживає, виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, з оформленням субсидії, чим об’єктивно порушуються права позивачки. Відповідач, який не проживає за адресою в ІНФОРМАЦІЯ_5, втратив право на користування житловий будинком, внаслідок його відсутності без поважних причин понад один рік.

07.11.2017 року відповідач подав до суду заперечення на даний позов, в якому зазначив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.11.1986 року до 06.02.2015р., шлюб розірваний. Сторони переїхали проживати на ІНФОРМАЦІЯ_6 в 1990 році. Будинок за цією адресою був непридатним для проживання сім’ї, відповідач приймав пряму участь в покращенні, прибудовах, ремонті, встановленні огорожі та здійснював іншу роботу за цією адресою. Відповідач тратив значні кошти, а також задіяв власні сили для облаштування житлового будинку, погребу, сараїв, комори та інших прибудинкових приміщень. Займався доглядом території, висадив сад, працював на городі, доглядав за домашньою худобою, брав участь в оплаті комунальних послуг. 06.02.2015 року Городенківським районним судом шлюб розірвано. Після розлучення до кінця грудня 2016 року вони з позивачкою проживали спільно, виховували доньку та сина, вели спільне домашнє господарство. Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що він не може бути виселеним згідно ст.157 Житлового Кодексу України. Також, відповідач вважає, що посилання позивачки в позові на ч.2 ст.405 ЦК України є неприпустимим, оскільки відповідач регулярно відвідував та відвідує будинок, слідкує за худобою, приводить в порядок сад, несе витрати по його утриманню, виконує іншу роботу. Згідно запису в паспорті відповідача та згідно довідки від 13.09.2017р., виданої Незвиською сільською радою, відповідач зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_7 з 09.07.1990р., тому має повне право проживати та користуватися житловим будинком. Всі його речі, також спільне майно, набуте під час шлюбу, знаходиться в будинку, господарських приміщеннях та машині відповідача, що теж стоїть на подвір’ї за вищевказаною адресою. Позивачка регулярно перешкоджає праву відповідача користуватися житловим приміщенням, закриває входи до приміщення, не дає відповідачу доступу до особистих речей, порушуючи законодавство в частині користування приміщенням та майном. Таким чином, твердження позивачки, що відповідач не проживає після розірвання шлюбу за вищевказаною адресою є неправдивим та не відповідає дійсності, оскільки відповідач після розірвання шлюбу проживав з позивачкою до грудня 2016 року, після чого просто не мав можливості потрапити до житла через дії позивачки. Відповідач не має власного житла, а також можливості проживати де інде, окрім вищезазначеного будинку. Відповідач просить винести рішення, в якому місце його реєстрації згідно запису в паспорті залишити без змін та дозволити йому спільно проживати з його колишньою дружиною по вул. Козацька,11 в с. Незвисько Городенківського району Івано-Франківської області.

05.12.2017 р. позивачка подала до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просить усунути перешкоди у користуванні нею житловим будинком шляхом виселення відповідача з житлового будинку по вул. Козацька, 11 в с. Незвисько Городенківського району Івано-Франківської області та зняти його з реєстраційного обліку. Змінені позовні вимоги мотивовані тим, що житловий будинок, розташований по вул. Козацька,11 в с. Незвисько Городенківського району позивачка успадкувала за заповітом після смерті своєї мами. Згідно витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно № 26437584 від 05.09.2014 року будинок належить позивачці особисто по праву приватної власності. Відповідач був чоловіком позивачки, він з 1990 року зареєстрований у даному житловому будинку. У 2014 році стосунки між ними погіршилися, так як відповідач почав зловживати спиртним та, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, безпричинно вчиняв конфлікти. З часом його пияцтво усугубилося, а поведінка стала неконтрольованою: він систематично вибивав вхідні двері, вибив вікно, побив пральну машинку, регулярно бив посуд. В лютому 2017 року позивачка придбала новий холодильник. Дізнавшись про це, відповідач плоскогубцями пошкодив трубу, по якій подається фреон, внаслідок чого холодильник вийшов з ладу. 09.12.2014 року позивачка, повернувшись додому з роботи застала вдома чоловіка, який в черговий раз розпивав спиртні напої з сусідом. На зауваження позивачки відповідач зреагував агресивно, між ними почалася сварка, сусід пішов додому. В ході конфлікту відповідач побив позивачку так, що вона втратила свідомість та не могла самостійно пересуватися. Коли вона прийшла до тями, виявила, що в неї розбита голова, весь одяг в крові. Відповідач відібрав у неї мобільний телефон, вирвав з розетки стаціонарний телефон, замкнув двері будинку, забрав ключі і не давав можливості покликати когось на допомогу. Близько 24 год. позивачка змогла зателефонувати синові, який тимчасово проживає в м. Івано-Франківську. Той приїхав, забрав її і доставив в Івано-Франківську міську клінічну лікарню № 1, де в позивачки було діагностовано: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забійні рани потиличної ділянки голови. Позивачці наклали декілька швів на розсічену шкіру, що доводиться догоспітальним клінічним протоколом Івано-Франківської міської лікарні. Після даного випадку, позивачка зрозуміла, що подальше збереження шлюбу загрожує її здоров’ю. В січні 2015 року позивачка подала до суду заяву про розірвання шлюбу, вимагала у відповідача виселитися з належного їй господарства, на що він не погоджувався і ще до листопада 2015 року проживав у літній кухні. 10.06.2015 року відповідач в черговий раз вчинив скандал, вибив вікно, шарпав позивачку за одяг, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності. На вимоги позивачки звільнити приміщення, відповідач не реагував, продовжував проживати в літній кухні та пиячити. 14.11.2015 року позивачка була змушена викликати працівників міліції, так як відповідач погрожував підпалом будинку. Відповідача забрали у райвідділ міліції, а коли він повернувся, то позивачка склала йому всі його речі, які їх син перевіз до будинку батьків відповідача. З 06.02.2015 року відповідач перестав бути членом сім’ї позивачки, з листопада 2015 року він припинив проживати у належному їй житловому будинку. Однак, тероризувати позивачку відповідач не припинив, що доводиться наступними зверненнями позивачки в поліцію. Оскільки його будинок розташований недалеко від позивачки (вул. Козацька,10), відповідач часто турбує її своїми візитами, обзиває та принижує. Знятися з реєстраційного обліку відповідач не погоджується та погрожує їй, що спалить будинок. Враховуючи неадекватну поведінку відповідача, позивачка має всі підстави боятися його погроз. Відповідач не є членом сім’ї позивачки, вони разом не проживають, не ведуть спільного господарства, участі у витратах по утриманню житлового господарства він не приймає. Своєю аморальною поведінкою відповідач систематично чинить їй перешкоди у користуванні належним їй житлом: вчиняє п’яні дебоші, під час яких обзиває всіх нецензурними словами, нищить будинок та майно, наносить побої, погрожує фізичною розправою. Письмовою відповіддю Городенківського ВП Коломийського ВП ГУНП в Івано-Франківській області підтверджується, що відповідач перебуває на обліку у відділенні поліції, як особа, що вчиняє насильство в сім’ї. Відповідач протягом 2015-2017 років чотири рази притягувався до адміністративної відповідальності за пиятику та насильство в сім’ї. Відповідач своєю протиправною поведінкою тримає у постійній психологічній напрузі позивачку та їх дітей, застосовані до нього неодноразові заходи впливу з боку правоохоронних органів, не дали результату. У добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку відповідач відмовляється. Позивачка є законним власником житла, а відповідач, який жодної матеріальної участі у збереженні та покращенні цього майна не несе, своєю аморальною та протиправною поведінкою робить проживання позивачки нестерпним, тим самим порушуючи її законні права на недоторканість житла, власності, на безпечні для життя і здоров’я умови проживання, що змушує позивачку звернутися з позовною заявою до суду.

16 січня 2018 року Ухвалою суду до участі в справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Незвиську сільську раду Городенківського району Івано-Франківської області, як адміністративно-територіальну одиницю, до повноважень якої входить ведення реєстраційного обліку фізичних осіб в підпорядкованих сільській раді населених пунктах: с. Незвисько та с. Воронів, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг».

В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_2 змінені позовні вимоги підтримали з наведених в ньому підстав, просять задовольнити позов. Позивачка суду пояснила, житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по вул. Козацька,11 в с. Незвисько вона успадкувала 05.03.2014 р. після смерті своєї матері ОСОБА_8. Зразу після розірвання шлюбу відповідач проживав у літній кухні на території належного їй житлового господарства, у стані алкогольного сп’яніння вчиняв дебоші, навіть в тверезому стані він її «добивав», принижував,спричиняв страждання. Відповідач протягом двох останніх років не проживає в належному їй будинку, він живе в своїх батьків, які проживають по цій же вулиці Козацькій, буд. № 10 в с. Незвисько. Ствердила, що вона не забороняє відповідачу ходити на городі, де відповідач посадив сад. Однак, вона має перешкоди в користуванні своїм житловим будинком, не може розпоряджатися своєю власністю, так як відповідач є зареєстрованим у належному їй на праві власності будинку.

Представник позивачки звертає увагу на правову позицію Верховного суду України від 16.11.2016р. в справі № 6-709цс16, яка визначає, що згідно статей 383, 391 ЦК України власник майна має право вимагати від осіб, які не є членами його сім’ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Відповідач перестав бути членом сім’ї власника. Його поведінка є протиправною щодо позивачки, він взятий на облік у Городенківському відділенні поліції як особа, що вчиняє насильство в сім’ї.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні змінені позовні вимоги не визнав. Пояснив, що в належному позивачці будинку він робив ремонт, залив на паркан, посадив сім одиниць дерев. В будинку є два ізольовані входи, тому сторони можуть жити в одному будинку, можна зробити вихід, щоб живучи за однією адресою, - взагалі не зустрічатись. Після розірвання шлюбу він жив у літній кухні, а позивачка жила в будинку. Відповідач не заперечив, що розбив вікно, і що між сторонами виникали часті сварки. В даний час він проживає деколи в своєї матері, деколи на роботі на будові в Івано-Франківську в «Стандарт ІФ», де працює неофіційно. Його батьки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 проживають на цій же вулиці в с. Незвисько в будинку № 10. На подвір’ї позивачки в машині марки ВАЗ 2163, яка оформлена на позивачку, знаходяться належні йому речі, в гаражі під кухнею зберігаються його інструменти. В жовтні 2017 р. він допомагав робити порядок в коморі в господарстві позивачки. Також зазначає, що в позивачки дома залишились належні йому речі: на горищі два воєнних кожухи, джинсові штани, светр, три сорочки, взуття, але в він в даний час не має куди їх забрати.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що відповідач в даний час не має де проживати. Відповідно до ч.2 ст. 64 ЖК припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів сім’ї власника користуватись цим приміщенням. За ст. 157 ЖК члена сім'ї власника жилого будинку може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу, зокрема, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Звертає увагу суду на те, що відповідач приймав участь в покращенні приміщення, ремонті, встановленні огорожі, обробляв город, виконував інші роботи за адресою місця реєстрації. Він тратив свої сили для облаштування погребу, сараїв, садив сад, брав участь в оплаті комунальних послуг. Протягом останнього року відповідач не проживав в житловому будинку тому, що не міг потрапити до нього. Позивачка ОСОБА_1 закриває входи до приміщення, не дає відповідачу доступу до особистих речей. Представник зазначає, що відповідно ст.47 Конституції України, ст. 25 Загальної декларації прав людини кожен має право на житло. Право на житло має реалізуватись за умови вільного вибору людиною місця проживання, як передбачено в Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та в п.1 ст.12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16.12.1966 р. У разі позбавлення відповідача права проживати в даному домогосподарстві (літній кухні) ОСОБА_3 стане безхатьком.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь в справі, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, дослідивши письмові докази, дійшов наступного.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним. Частина 1 ст. 317 ЦК України визначає, що власникові належать права володіння. користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ч. 1 ст. 321 та ст. 391 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні; власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч.3 ст.9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною 1 статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8, є власником житлового будинку по вулиці Козацька, 11 (колишня вул. 1-го Травня) в с. Незвисько Городенківського району Івано-Франківської області, як спадкоємець майна, зазначеного в заповіті ОСОБА_8, яка померла 25.07.2013 року, що стверджено копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 05.09.2014 року державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1361 (спадкова справа № 99/2013). В свідоцтві зазначено, що вказаний житловий будинок належав померлій на підставі Свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого виконкомом Городенківської районної ради 03 вересня 1988 р. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами №11 по вулиці Козацька (колишня вул. 1-го Травня) в с. Незвисько Городенківського району Івано-Франківської області. З технічного паспорта на даний садибний (індивідуальний) житловий будинок встановлено, що житловий будинок збудований в 1966/1991 р., інші господарські будівлі збудовані в 1966, 1970, 1980, 1990, 1991, 2000 роках, їх інвентаризаційна вартість становить 224139 грн. (а.с.7-10). ОСОБА_13 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 26437584, виданого нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори 05.09.2014 року доводиться, що власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по вул. Козацька,11 в с. Незвисько Городенківського району Івано-Франківської області є ОСОБА_1. Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу в порядку спадкування.

Згідно рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2015 року по справі № 342/1/15-ц (провадження № 2/342/75/2015), розірвано шлюб між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_9, та гр. ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8) ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_8, зареєстрований 15 листопада 1986 року відділом ЗАГС Яремчанського міськвиконкому Івано-Франківської області, актовий запис № 53. Відміткою про місце проживання в паспорті серії СЕ № 623284, виданому Городенківським РС УДМС в Івано-Франківській області 19.10.2012 року, стверджено, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.14).

Довідкою № 871, виданою 13.09.2017 року виконкомом Незвиської сільської ради стверджується, що до складу сім’ї ОСОБА_1, 1967р.н., жительки с. Незвисько вул. Козацька, 11 Городенківського району Івано-Франківської області, входять: колишній чоловік ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, (зареєстрований але не проживає), дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, внук ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, внук ОСОБА_7, 2013р.н. (а.с.11).

Відповідно до Акту огляду умов проживання сім’ї ОСОБА_1 № 870, складеного комісією Незвиської сільської ради 13.09.2017р. встановлено, що ОСОБА_1 проживає у власному житловому будинку, який їй належить по спадщині після смерті матері. У житловому будинку зареєстровані: колишній чоловік ОСОБА_3, з яким розлучились в 2015 році,який з березня 2016 року і по даний час не проживає за даною адресою, а проживає у своїх батьків по вул. Козацька,10. Тож, ОСОБА_1 проживає одна. Умови проживання добрі. В стайні утримується домашня птиця. Користується земельною ділянкою в розмірі 0,85 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства (а.с.12)

Актом обстеження матеріально-побутових умов № 1020, складеним 08.11.2017 р. комісією Незвиської сільської ради стверджується, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_11, мешканка с. Незвисько вул. Козацька,11 має задовільні умови проживання. Будинок старого типу забудови. Загальна площа становить 144,2 кв.м, житлова 64,1 кв.м. Розмір земельної ділянки – 0,85 га. Утримує 22 шт. домашньої птиці, має автомобіль марки ВАЗ 21063, 1990 р. випуску. В даному житловому будинку ОСОБА_1 проживає одна, її колишній чоловік проживає у батьків по вул. Козацька,10.

Про протиправну поведінку відповідача ОСОБА_15 стосовно позивачки ОСОБА_1 в належному останній житловому будинку свідчать: копія Постанови Городенківського районного суду від 10.06.2015 року по справі № 342/621/15-ц (провадження 3/342/123/2015) про визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КпАП України та призначення адміністративне стягнення у виді 30 год. громадських робіт, направлення Городенківського районного підрозділу Снятинського МРВ КВІ УДПтСУ в області для відбування громадських робіт, довідка Незвиської сільської ради про виконаня ОСОБА_3 громадських робіт протягом липня місяця 2015 року (а.с. 46 - 48); копія відповіді Городенківського відділення поліції Коломийського ВП ГУНП в Івано-Франківській області № 7051/108/57-2017 від 27.11.2017 року про те, що ОСОБА_3 перебуває на обліку у відділенні поліції, як особа, що вчиняє насильство в сім’ї, в 2015-2017 роках за зверненнями ОСОБА_1 за наслідками проведених перевірок ОСОБА_3 виносились офіційні застереження про недопущення вчинення насильства в сім’ї, також він притягувався до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП (а.с.45). Підтвердженням того, що ОСОБА_3 при конфліктах з позивачкою ОСОБА_1 застосовував фізичну силу та спричинив їй тілесні ушкодження свідчать копія догоспітального клінічного протоколу Івано-Франківської клінічної лікарні № 1 (вул. Матейки, 34 м. Івано-Франківськ) про огляд ОСОБА_1 та копія наданої ОСОБА_3 на ім’я начальника Городенківського РВ УМВС інформації про те, що під час конфлікту з дружиною він вдарив її табуреткою, в результаті чого ОСОБА_1 впала на підлогу з розбитою головою, звідки текла кров (а.с 49-50).

Допитані судом свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_11, діти сторін, суду пояснили, що між колишнім подружжям часто виникли сварки, батько вчиняв п’яні дебоші, наносив побої матері. Ствердили, що після того, як мама в нічний час в грудні 2014 р. зателефонувала до дочки, повідомивши, що батько наніс їй удар в голову табуреткою, син ОСОБА_11, який в той час проживав у м. Івано-Франківськ, поїхав в с. Незвисько, завіз маму в травмпункт лікарні по вул. Матейки в м. Івано-Франківськ, де мамі наклали шви на голові. Після чого мама деякий час проживала в дочки в с. Микитинці, їй потрібно було робити перев’язки та здійснювати за нею догляд. Також батько навмисно ламав побутові прилади, кулаками бив по меблях. Одночасно свідки пояснили, що фактично останнім часом батько проживає в своєї матері по вул. Козацька, 10 в с. Незвисько.

Свідок ОСОБА_10, мати відповідача, суду пояснила, що ОСОБА_3 в господарстві позивачки зробив гарну огорожу, виконував роботи по облаштуванню подвір’я. У будинку, де проживає вона разом з чоловіком, її середущий син ОСОБА_16 після стихійного лиха все відремонтував, тому батьки пообіцяли залишити йому будинок. Не заперечила, що відповідач в даний час тимчасово проживає разом з батьками, але між батьком і сином виникають суперечки через зловживання останнім горілкою.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12, сестра відповідача, суду пояснила, що батьки не могли розраховувати, що їх син ОСОБА_3 має повернутись до них жити після того, як він одружився. Відповідач працьовитий, коли не вживає алкоголь. Батьки обіцяли залишити хату середущому синові, який разом з бригадою після смерчу відновлював їх будинок. Батьки мають проблеми з здоров’ям, потребують спокою. Вони надали відповідачу тимчасовий притулок, а не постійне проживання.

Пункт 2 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров’я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Згідно роз'яснень, наданих у пункті 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Частиною 3 ст. 156 ЖК України передбачено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє особу права користування займаним приміщенням. Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Ст. 116 ЖК України визначено - якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України по справі № 6-709цс16 від 16 листопада 2016 року положення статті 391 ЦК України визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Предметом даного позову є певна матеріально-правова вимога позивачки до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, а саме - заходами, передбаченими законом з метою припинення порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення. Обрання позивачкою способу захисту свого цивільного права шляхом виселення відповідача, на думку суду, відповідає загальним засадам власника майна і його праву вимагати усунення будь-яких порушень цього права, хоча б ці порушення й не були поєднані з позбавленням володіння, як це передбачено статтями 386, 391 Цивільного кодексу України та статтею 47 Конституції України, а також положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що відповідач систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим проживання з ним в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, перешкоджає позивачці здійснювати право власності на свій розсуд, тому суд приходить до висновку про задоволення змінених позовних вимог.

У відповідності до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Питання судових витрат суд вирішує згідно вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі ст.ст.317, 319, 321, 383 ЦК України, ст. 116, 150 ЖК України, керуючись ст. ст. 223, 258, 259, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В:

Змінені позовні вимоги задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком, що розташований по вул. Козацька,11 в с. Незвисько Городенківського району Івано-Франківської області шляхом виселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_12, з житлового будинку що належить ОСОБА_1.

Зняти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_12, з реєстраційного обліку в Незвиській сільській раді Городенківського району Івано-Франківської області.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 640 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Івано-Франківської області через Городенківський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Місце проживання позивачки ОСОБА_1 - вул. Козацька,11 в с. Незвисько Городенківський район, Івано-Франківська область, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Місце реєстрації проживання відповідача ОСОБА_3 - вул. Козацька,11 в с. Незвисько Городенківський район, Івано-Франківська область, фактичне місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_13.

Місце знаходження третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Незвиської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області - вул. Галицька, 50 с. Незвисько Городенківського району Івано-Франківської області.

Повне судове рішення складене 12 травня 2018 року.

Суддя: Ничик Г. І.