Ухвала суду № 74292902, 21.03.2018, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/7360/17

2/465/1399/18

У Х В А Л А

Іменем України

"21" березня 2018 р. м.Львів Франківський районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді Ванівського Ю.М.

при секретарі Школьніковій К.В.

розглянувши у підготовочму судовому засіданні в залі суду в м. Львові клопотання представника відповідача ОСОБА_1 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування ОСОБА_2, до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, про незаконність нарахування до доходу пенсії по віку на день смерті при нарахуванні щомісячної страхової і одноразової виплат утриманцям сім’ї ОСОБА_3 у зв’язку з підтвердження факту смерті,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, про незаконність нарахування до доходу пенсії по віку на день смерті при нарахуванні щомісячної страхової і одноразової виплат утриманцям сім’ї ОСОБА_3 у зв’язку з підтвердження факту смерті.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 05.01.2018р. відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Представник відповідача ОСОБА_1 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області через канцелярію суду подав клопотання про закриття провадження у справі, оскільки відповідачі є суб’єктами владних повноважень, внаслідок чого спір носить публічно-правовий характер, який належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суд дослідивши матеріали справи, матеріали адміністративної справи 465/7360/17 суд приходить до висновку, що клопотання відповідача про закриття провадження у справі підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до п. п. 1, 9 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження та спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов’язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов’язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

Як роз’яснив Пленум ВАС України в п. 14 Постанови № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», частина третя загальнообов’язкове (далі - Закон № 1105-XIV) встановлює, що спори щодо визначення класу професійного ризику виробництва, а також щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку.

Фонд та його робочі органи відповідно до покладених на них завдань, серед іншого, здійснюють контроль за використанням коштів Фонду, веденням і достовірністю обліку та звітності щодо їх надходження та використання, застосовують в установленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи.

За приписами частин шостої та сьомої статті 6 Закону № 1105-XIV рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов’язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Рішення правління Фонду оформляється постановою. Постанови правління Фонду підлягають обов’язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті Фонду протягом 20 робочих днів після їх прийняття.

Рішення правління Фонду, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

З огляду на те, що Фонд соціального страхування України наділений контролюючими функціями та правом видання обов’язкових для страхувальників актів, спори за його участі та участі його робочих органів розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, в п. 15 цієї Постанови також міститься роз’яснення про те, що розумінні статті 1 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» медико-соціальна експертиза це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров’я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Статтею 3 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Медико-соціальну експертизу відповідно до абзацу першого пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров’я України і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі; міські, міжрайонні, районні комісії (абзац третій пункту 4 згаданого Положення).

Абзац четвертий пункту 10 цього Положення визначає, що комісія складається з представників Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства соціальної політики України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби, Служби безпеки України та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості та, у разі потреби, працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» рішення медико-соціальних експертних комісій є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.

Таким чином, рішення медико-соціальних експертних комісій спрямовані на забезпечення реалізації державної політики у сфері реабілітації інвалідів, створення правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності, а тому вони мають публічний характер та підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Виходячи з мотивів позову, позивач по суті оскаржує дії відповідачів щодо нарахування їй відшкодувань по професійному захворюванню, тобто внаслідок реалізації відповідачами владних управлінських функцій, що свідчить про публічно-правових характер спору, який належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на те, що спір між сторонами є публічно-правовим, такий не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відтак, провадження у справі слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 19, 255, 260 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Клопотання задовольнити.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2, до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, про незаконність нарахування до доходу пенсії по віку на день смерті при нарахуванні щомісячної страхової і одноразової виплат утриманцям сім’ї ОСОБА_3 у зв’язку з підтвердження факту смерті. - закрити.

Роз’яснити позивачу, що розгляд таких справ відноситься до компетенції адміністративних судів.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Суддя Ванівський Ю.М.