Постанова № 74291004, 21.05.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/10699/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 травня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кондора Р.Ю. і Мацунича М.В.,

за участю секретаря Пилип Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Коваленка Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 жовтня 2017 року (у складі судді Шепетко І.О.) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом у жовтні 2016 р.

Після уточнення позовних вимог у липні 2017 р. (а.с.54-55) просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти за прострочення виконання грошового зобов'язання за період із 23.10.2015 р. по день ухвалення судового рішення, що еквівалентно 110,096 доларів США за кожний місяць прострочення і станом на 10 липня 2017 р. складає 59 019,50 грн., а також вирішити питання розподілу судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог указав, що 09 січня 2014 р. між ним і відповідачем був укладений письмовий договір позики, згідно з яким останній отримав від нього грошову позику в сумі 4400 грн., що за офіційним курсом НБУ України на день укладення цього договору складало 550,48 доларів США, з терміном повернення до 09.07.2015 р., які зобов'язався повернути в гривнях, що еквівалентно 550,48 доларів США на день повернення відповідно до курсу НБУ. Також сторони домовилися, що у випадку неповернення чи своєчасного неповернення суми позики, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю штраф у розмірі 20% від суми, що буде розраховуватися за офіційним курсом НБУ на день прострочення як еквівалент 550,48 доларів США за кожен місяць прострочення.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22.10.2015 р. із ОСОБА_3 на користь позивача було стягнуто заборгованість за договором позики від 09 січня 2014 р. у розмірі 12 445,95 грн. і заборгованість за невиконання договору позики від 09 січня 2014 р. 8 463,24 грн. Указане рішення відповідачем (станом на липень 2017 р.) виконано частково, у зв'язку з чим вважає, що відповідач у силу вимог ст.625 ЦК України зобов'язаний сплатити позивачу грошові кошти за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05 жовтня 2017 р. (оскаржуване рішення) позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 59 019,50 грн. і 551,20 грн. у відшкодування судового збору.

Ухвалою цього ж суду від 07.02.2018 р. заяву адвоката Коваленка О.М. в інтересах ОСОБА_3 про перегляд указаного заочного рішення суду залишено без задоволення (а.с.122-123).

У апеляційній скарзі адвокат Коваленко О.М. в інтересах ОСОБА_3 просить постановити рішення, яким частково скасувати рішення суду першої інстанції від 05 жовтня 2017 р. відповідно до змінених обставин і суми боргу, а також із урахуванням вимог п.1 ч.2 ст.258 ЦК України перерахувати суму боргу, яка підлягає стягненню. Доводить про порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що суд першої інстанції не врахував, що відповідачем було частково сплачено суму боргу в розмірі 8 042,05 грн., що підтверджується довідкою від 30.10.2017 р. Зазначає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати наслідки спливу строків спеціальної позовної давності і стягнення грошових коштів здійснити в межах одного року.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення - без змін. Узагальнені доводи заперечення зводяться до того, що згідно з договором позики позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю штраф у розмірі 20% від суми на день прострочення як еквівалент 550,48 доларів США в разі неповернення чи несвоєчасного повернення грошових коштів.

Суд першої інстанції виходив із обґрунтованості й доведеності позовних вимог.

При цьому встановив, що 09.01.2014 р. між сторонами був укладений договір позики грошових коштів на суму 4400 грн., яка за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору складала 550.48 доларів США, строком до 09.07.2015 р.

Пунктом 4 договору передбачено, що у випадку неповернення або несвоєчасного повернення суми позики позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю штраф у розмірі 20% від суми, що буде розраховуватися за офіційним курсом НБУ на день прострочення як еквівалент 550.48 доларів США за кожен місяць прострочення.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22.10.2015 р. стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 09.01.2014 р. в розмірі 12445.95 грн., заборгованість за невиконання договору позики (штраф) в розмірі 8463.24 грн. і 243.60 грн. судового збору, а загалом (включно з судовим збором) - 21152.79 грн.

Оскільки вказане рішення суду боржником ОСОБА_3 у повному обсязі не виконане, то прострочення грошового зобов'язання за період із 23.10.2015 р. по 10.07.2017 р. складає 20 місяців і 8 днів, а розмір штрафу за п.4 договору позики - 59019.50 грн. (наданий позивачем розрахунок не спростований).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спірних правовідносин, оскільки такий відповідає обставинам справи, які мають значення для справи, та нормам процесуального права.

Так, згідно з положеннями ст. 549 ч.1. ч.2 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Передбачений п.4 укладеного між сторонами договору позики від 09.01.2014 р. штраф, який є предметом вимоги, укладається саме в розуміння цієї норми закону, а не ст. 625 ЦК, на яку помилково посилається позивач.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що ОСОБА_3 частково сплатив борг у сумі 8042.05 грн., не заслуговують на увагу як підстава для скасування оскарженого судового рішення, оскільки згідно з довідкою Ужгородського РВ ДВС від 30.10.2017 р. указана сума сплачена у межах виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.10.2015 р. на загальну суму 21152.79 грн., а сам цей факт і довідка не були предметом судової оцінки доказів.

За правилами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Указана довідка була додана до апеляційної скарги (а.с.132) та оцінена апеляційним судом, однак факт часткового виконання рішення суду не узгоджується із порядком нарахування штрафу, передбаченого п.4 договору позики від 09.01.2014 р., і не впливає на розрахунок суми цього штрафу.

Доводи апелянта про недотримання судом ст. 258 ч.2 п.1 ЦК України, відповідно до якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), є безпідставними, оскільки за приписами ст. 267 ч. 3 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тобто, можливість застосування як загальної, так і спеціальної позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Заява сторони про застосування позовної давності може бути викладена як у письмовій, так і усній формі.

Однак, ОСОБА_3 такої заяви (письмової або усної) не робив.

Разом з тим, апеляційний суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин ст. 551 ч.3 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Отже, за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків (постанова ВСУ від 14.09.2016 р. у справі № 6-473цс16).

Оскільки заявлена позивачем і стягнута судом першої інстанції сума штрафу складає 59019.50 грн., а сума збитків - 12445.95 грн., що значно перевищує розмір збитків (у 4.7 разів), то апеляційний суд вважає можливим зменшити розмір штрафу з 59019.50 грн. до 12500 грн. (у межах суми збитків, стягнутих із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22.10.2015 р.).

Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги таку належить задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити.

Порядок розподілу судових витрат (відповідно до ст. 141 ЦПК України) не переглядається, оскільки стягнута судом із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 сума судового збору в розмірі 551.20 грн. є мінімально допустимою.

Керуючись ст. 551 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 89, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу адвоката Коваленка Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 жовтня 2017 року змінити, зменшивши розмір стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання до суми в розмірі 12500 (дванадцять тисяч п'ятсот) грн. 3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4. Повне судове рішення складено 29 травня 2018 р.

Судді: