Рішення № 74290817, 17.05.2018, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/8079/17

2/310/426/18

РІШЕННЯ

Іменем України

17 травня 2018 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Черткової Н.І.,

за участю секретаря судового засідання - Димової Л.В.,

представника позивача- Колонтая Ю.Ю.,

відповідача- Борщ К.І., представника відповідача– ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Бердянська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Бердянська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним.

В позові зазначив, що 22 лютого 2017 року померла ОСОБА_5, бабуся ОСОБА_3, про що позивач дізнався в вересні 2017 року, коли отримав відповідь Бердянського відділу поліції. ОСОБА_3, діючі через свого представника та за згоди матері ОСОБА_2, надіслав до Бердянської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5

22.09.2017 року- представник ОСОБА_3 по довіреності ОСОБА_6Ю, звернувся до Бердянської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Державним нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.09.2017 року, якою у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом було відмовлено у зв'язку з існуванням заповіту, який покійна ОСОБА_5 склала 15.02.2017 року на ім'я ОСОБА_4

Позивач вважає, що заповіт слід визнати недійсним, оскільки ОСОБА_3 спілкувався зі своєю бабусею та підтримував з нею родинні стосунки. 06.03.2014 року було постановлено рішення Бердянським міськрайонним судом Запорізької області у справі №310/4481/13-ц за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частку домоволодіння по вул. Толстого, 126-а в м. Бердянську. Підставою для подання до суду була відсутність правових документів на домоволодіння, а не погані стосунки між онуком, невісткою та бабусею.

Твердження спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 про погані стосунки ОСОБА_5 з невісткою ОСОБА_2 є неправдивими і спотворюючими, оскільки ОСОБА_2 опікувалась ОСОБА_5 і її покійним сином ОСОБА_7

Позивач вказав, що ним надсилалися гроші на ім'я ОСОБА_5 з метою фінансової допомоги, коли ОСОБА_5 знаходилась у лікарні, куди потрапила на операцію. ОСОБА_7 помер взимку 2017 року, внаслідок пожежі. Після того, як позивач дізнався про цей факт, одразу цікавився, де саме знаходиться ОСОБА_5 та чи потрібна їй допомога.

ОСОБА_6 наприкінці січня 2017 року виїхав за адресою, де мешкала ОСОБА_5, там знаходились представники ОСОБА_4, які повідомили його про те, що ОСОБА_5 знаходиться у ОСОБА_4 під наглядом, почувається нормально, допомога їй не потрібна і вона не бажає спілкуватись з ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Після цього ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вирішили дати спокій бабусі, у якої був тяжкий психічний стан у зв'язку зі смертю другого сина. Після цих подій, протягом тривалого часу, ОСОБА_5 не виходила на зв'язок з ОСОБА_3 та ОСОБА_2

З метою з'ясування долі бабусі, ОСОБА_3 звернувся до адвоката ОСОБА_8 з проханням передати їх заяву про незаконне утримання ОСОБА_5 невідомими особами до Бердянського відділу поліції ГУНП у Запорізькій області. За заявою було проведено перевірку, за наслідками якої було з»ясовано, що ОСОБА_5 померла 22.02.2017 року в лікарні.

Позивач вказав, що, враховуючі, тяжкий психічний стан, який був у ОСОБА_5 у зв'язку з хворобою та випадкова, трагічна смерть сина ОСОБА_7, яка підірвала її фізичні сили та пригнічила у моральному плані, а фактично забрала сенс життя, зробили її людиною, якій було все одно, що робити і кому залишати своє майно.

Фактично своїми діями, тим що вона не повідомила близьких родичів ОСОБА_5 онука та невістку про її стан і місце перебування, ОСОБА_4 не дала ОСОБА_5 бути разом з родиною, що могло вплинути на волевиявлення ОСОБА_5 Також не були присутні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і на похоронах ОСОБА_5

Судом було відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про опитування законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 в якості свідка з тих підстав, що представник пояснив судові, що свідок буде свідчити, стосовно відносин між нею та померлою, але ОСОБА_2, законний представник позивача останній раз бачила померлу в 2015 році і про її психічний стан на момент складання заповіту їй нічого невідомо, але позов, заявлений , саме з цих підстав.

Крім того, ОСОБА_2, мешкає в Російській Федерації і її опитування представник позивача пропонував провести шляхом надсилання судового доручення, щоб призвело до затягування розгляду справи по суті, всі відомі позивачу та його законному представнику обставини надав в судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_6

Судом було задоволено клопотання представника відповідача про допит свідків, оскільки цим свідкам були відомі обставини стосовно психічного стану спадкодавця в останні дні перед підписанням заповіту і судом також був опитаний в якості свідка приватний нотаріус – ОСОБА_9, який посвідчував заповіт, даний свідок був викликаний судом за клопотанням представників, як позивача, так і відповідача.

Суд вважав, що, відмовляючи в задоволенні клопотання представника позивача про опитування в якості свідка – законника представника позивача – ОСОБА_2, суд не порушив принцип диспозитивності процесу, оскільки, вважав, що свідку невідомі обставини стосовно предмету позову.

Судом також було задоволено клопотання представника позивача та представника відповідача про призначення по справі посмертної судово-психіатричної експертизи, суд в даному випадку керувався ч.1 ст. 105 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав судові пояснення, аналогічні, викладеним у позові.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, надали суду пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов.

Суд, заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_5 померла 22 лютого 2017 року.

Відповідно до заповіту від 15.02.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 106 ОСОБА_5 заповідала все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалось та взагалі все те, що їй належало і на що воно мала права, а також належні їй майнові права з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У зв»язку зі хворобою ніг та похилим віком ОСОБА_5 заповіт був підписаний в хірургічному відділенні КУ БМР « Бердянське територіальне медичне об»єднання (Бердянська міська лікарня).

Раніше посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_10 за реєстром № 4167 від імені ОСОБА_5 заповіт був відмінений вищезазначеним заповітом.

Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3, який діяв від імені матері ОСОБА_2, будучи онуком спадкодавця – ОСОБА_5, є заінтересованою особою і належить до кола осіб, які можуть оспорити заповіт.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.09.2017 року, винесеної Бердянською державною нотаріальною конторою ОСОБА_11 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті померлої 22 лютого 2017 року ОСОБА_5, оскільки він не має права на спадкування після смерті його баби – ОСОБА_5.

Позов заявлений з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України, а саме, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вони не усвідомлювала значення своїх дій та ( або) не могла керувати ними , може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до положень п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 для визначення наявності стану особи, передбаченого ст. 225 ЦК України, на момент укладення правочину, суд відповідно до ст. 105 ЦПК України суд зобов»язаний за клопотанням, хоча б однієї зі сторін призначити судову-психіатричну експертизу.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Свідок - приватний нотаріус ОСОБА_9 суду пояснила, що вона попередньо перед підписанням заповіту проводила в лікарні бесіду з ОСОБА_5 щодо процедури та умов складання і підписання заповіту. На інший день нотаріус приїхала до ОСОБА_5 саме вже для підписання заповіту. З розмови ОСОБА_5 була адекватна, її психічний стан не викликав сумнівів.

Заповіт ОСОБА_5 особисто прочитала в голос та власноруч підписала.

Свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що відвозив нотаріуса до ОСОБА_5 до лікарні два рази на бесіду та на підписання заповіту. Бачив ОСОБА_5 в лікарні до зустрічі з нотаріусом та після

В розмові ОСОБА_5 міркувала зрозуміло, дивного не говорила та не творила, добре орієнтувалась в часі та в людях, адекватно реагувала на оточуючу обстановку. Повідомив, що у ОСОБА_5 були погані стосунки з онуком та невісткою, вони взгалі не бажали з нею спілкуватися.

ОСОБА_13 , опитана судом в якості свідка пояснила, що складання заповіту на ОСОБА_4 було вільним рішенням ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ніякого впливу на неї не здійснювала. ОСОБА_5 сама просила привести нотаріуса до неї, дивної поведінки не виявляла ні до, ні після нотаріуса. Була при здоровому глузді до самої смерті. Була засмучена смертю свого сина ОСОБА_14. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 мали дуже дружні стосунки багато років. ОСОБА_4 допомагала ОСОБА_5 коли у останньої 17 років хворів лежачий чоловік. Останні роки ОСОБА_4 була для неї самою близькою людиною, яка допомагала їй і матеріально, і фізично. ОСОБА_4 доглядала ОСОБА_5 в лікарні, оплачувала все лікування її, взяла всі витрати на себе по похованню сина ОСОБА_14. Свого онука ОСОБА_11 ОСОБА_5 бачила один раз, коли йому було два роки. Онук та невістка не виявляли бажання спілкуватись з ОСОБА_5

Згідно висновку амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 88 від 02.03.2018 року, проведеної Комунальною установою «Обласна клінична психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради ОСОБА_5, 1937 року на період складання заповіту, 15.02.2017 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді органічного астенічного розладу помірно вираженого ступеню змішаного генезу (судинного- дисциркуляторна енцефалопатія, артеріальна гіпертензія, атеросклероз та токсичного – гангрена нижньої кінцівки, сепсис).

Ступінь психічних розладів, що мали місце у ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла 22 лютого 2017 року, на період складання заповіту був таким, що істотно впливав ( обмежував) на її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все, на підставі доказів, які свідчать про внутрішній психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Проте, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Експертами лише зазначено, що ОСОБА_5 виявляла ознаки психічного розладу у вигляді судинно-дисциркуляторної енцефалопатії, артеріальної гіпертензії та атеросклерозу, що взагалі притаманно особам похилого віку та внаслідок інтоксикації, викликаної основним її діагнозом – гангрени нижньої кінцівки і як слідство, вона обмежено могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, що само по собі, не є підставою для визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України.

За час свого життя ОСОБА_5 недієздатною особою не визнавалася.

На обліку в комунальній установі «Бердянський психоневрологічний диспансер» ЗОР ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 не перебувала.

З показань опитаних свідків і пояснень приватного нотаріуса ОСОБА_9 також не можливо зробити висновок, що на час складання заповіту ОСОБА_5 не могла усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Отже, суд, оцінивши всі докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що судом не встановлено, що померла ОСОБА_5 під час складання заповіту – 15.02.2017 року не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, а тому підстав для визнання заповіту недійсним у суду немає.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч ст. 81 ЦПК України позивачем не надано судові переконливих беззаперечливих доказів в обгрунтування позовних вимог.

Письмові докази – поштові перекази грошових сум за різні періоди – 01.04.2015 року, 14.02.2015 року, 30.09.2014 року та 27.09.2014 року від ОСОБА_2 на ім»я ОСОБА_5 не свідчать про дружні стосунки між ними або про те, що ОСОБА_5 опікувалася ОСОБА_2, оскільки не можливо з»ясувати правову природу цих грошей, вони мали періодичний характер і ніяким чином, не стосуються предмету доказування.

Інші письмові докази про розшук ОСОБА_3 та його матір"ю - ОСОБА_5, їх звернення до правоохоронних органів написані вже після смерті ОСОБА_5, не кажучи вже про складання заповіту, який є предметом судового розгляду, тому суд не бере їх до уваги, і вважає їх такими , які не можуть вплинути на розгляд спору, який завлений з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України.

Відповідно до сталої практики Европейського Суду з прав людини, зокрема в справі «Бочаров проти України» зазначено, суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення «позарозумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати із співіснування вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних , неспростованих презумпцій щодо фактів.

Позивачем не надано доказів, на підставі яких суд міг би зробити висновок про наявність законних підстав для задоволення позову.

При розгляді цивільної справи суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи; у чому полягає порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом також не встановлено при розгляді даної цивільної справи порушення прав позивача тому, як слід, в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Бердянська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 ЦПК України рішення суду, що набрало законної сили, є обов’язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Повний текст рішення суду виготовлено 29 травня 2018 року.

Суддя: