Ухвала суду № 74290349, 11.05.2018, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

справа № 274/5031/17

провадження № 2/0274/988/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.05.2018 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого – судді Вдовиченко Т.М., з участю секретаря судового засідання Рудич М.О., представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бердичева цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю " Лізингова компанія " ЕТАЛОН" про захист прав споживача, визнання недійсним договору № 005073 фінансового лізингу від 18 лютого 2017 року та стягнення коштів, -

В с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що з метою придбання трактора «МТЗ 82.1», вартістю 140000 гривень, він 18 лютого 2017 року уклав з відповідачем ОСОБА_3 № 005073 фінансового лізингу (далі ОСОБА_3) та на його виконання на вимогу останнього в цей же день сплатив на рахунок відповідача 72000 грн., що складає 50 % вартості товару. Вважає умови Договору несправедливими, такими, що обмежують його права як споживача, зокрема всупереч ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови Договору порушують принцип добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Несправедливими є, зокрема, такі умови договору: Пунктом 6.4 договору передбачено, що всі невід'ємні поліпшення мінітрактора повинні ставати власністю відповідача, при цьому він не зобов'язаний виплачувати позивачу жодних компенсацій. При цьому пункт передбачає, що поліпшення здійснюються виключно за згодою відповідача. Така умова договору суперечить ч. З ст. 778 ЦК України, оскільки поліпшення речі зроблені за згодою наймодавця відшкодовуються або їх вартість зараховується в рахунок плати за користування річчю. Сплата комісії за супроводження договору, яка передбачена п. 8.2.3 договору, по суті передбачає повторний платіж, оскільки була фактично включена в комісію за організацію договору, який сплачує лізингоодержувач при укладенні договору. Умови п. 8.6 договору також фактично зобов'язують позивача двічі оплачувати одні й ті самі витрати. Пункт 11.5 договору обмежує право на судовий захисти позивача, оскільки у разі наявності провадження у судовій справі відносно оспорюваного правочину, позивач втрачає право викупити предмет лізингу.

Аналіз пунктів 4.2.2, 4.3.2,4.3.3,4.3.4,4.3.5, 4.3.6, 4.4.2, 5.1, 5.4, 5.5, 6.4, 8.2.3, 8.6, 11.5, 12.6, 12.7, 12.10, 12.12, 12.13 спірного договору № 005073 фінансового лізингу від 18.02.2017 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов’язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, майже повністю виключена відповідальність лізингодавця (окрім за несвоєчасну передачу предмета лізингу) за порушення умов договору, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. При цьому відносно споживача встановлено дуже жорсткі умови, за яких останній при незначному порушенні договору буде позбавлений предмета лізингу та зазнає значних матеріальних втрат, а лізингодавець же за порушення умов договору не буде нести практично майже ніякої відповідальності. Зі змісту договору випливає, що лізингоотримувач фактично не може вплинути на вибір продавця та компанії, яка буде надавати страхові послуги. Таке обмеження та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить лізингоотримувача в повну залежність від відповідача. Таким чином, за невиконання договірного зобов'язання відповідач майже не несе відповідальності, а позивач у разі похибки жорстко втрачає все. Вигода відповідача внаслідок істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін очевидна, а порушення принципу добросовісності по відношенню до позивача, як споживача, завдають йому шкоди.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач та в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. У разі неякісного предмета лізингу, його некомплектності або несправності, за відсутності інформації про продавця у договорі, споживач позбавляється фактично реалізації права пред'явлення вимог до продавця, що суперечить положенням статті 808 ЦК України. З огляду на вищенаведене, умови договору № 005073 фінансового лізингу від 18.02.2017 р. не відповідають принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі і порушують вимоги Цивільного кодексу України, Законів України «Про фінансовий лізинг» та «Про захист прав споживачів», а тому наявні передбачені законом підстави для визнання його недійсним і застосування наслідків недійсності правочину.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог остаточно просив визнати недійсним договір фінансового лізінгу, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю" Лізингова компанія " ЕТАЛОН" 72500 грн. матеріальних збитків, 75000 грн. моральної шкоди та 320 грн. судових витрат.

Ухвалою суду від 30.11.2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 13.03.2018 року відповідачу повернуто зустрічну позовну заяву з підстав, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, підтвердив обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача - ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» в судове засідання не з`явився, направив відзив на позов, в яких просив позов ОСОБА_2 залишити без задоволення, справу розглянути у відсутності представника відповідача. В заперечення позову посилається на незаконність вимог позивача, оскільки останній відмовився від нотаріального посвідчення договору, його доводи про несправедливість низки умов Договору, здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності, не відповідають дійсності, товариство не вводило позивача в обману.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вирішуючи спір в межах позовних вимог та наданих доказів, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.02.2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» та ОСОБА_2 було укладено договір фінансового лізингу № 005073 (далі ОСОБА_3).

Відповідно до п. 3.1. Договору, предметом договору є трактор «МТЗ 82.1», вартість якого відповідно до п. 3.2 та Додатку №1 до Договору становить 506000,00 грн., комісія за організацію 10% - 506000,00 грн., комісія за передачу 3% - 15180,00 грн.

Згідно пунктів 5.4, 5.5 Договору у разі збільшення вартості Предмета Лізингу до моменту його замовлення Лізингодавцем, відповідно до п. 1.3 Договору, Лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі Предмета Лізингу Лізингодавцем із метою відповідності відсоткового розміру Авансового платежу, визначеного в Додатку №1 до цього Договору, фактичній вартості Предмета Лізингу на момент його купівлі у Продавця, а також одноразово сплатити різницю Комісії за Організацію до моменту купівлі Предмета Лізингу Лізингодавцем. У разі зменшення вартості Предмета Лізингу на момент його передачі Лізингоодержувачу різниця Комісії за Організацію поверненню не підлягає. У разі невиконання Лізингоодержувачем дій, визначених у п. 5.4 Договору протягом десятиденного строку з моменту отримання письмового повідомлення від Лізингодавця ОСОБА_3 вважається розірваним із застосуванням до Лізингоодержувача наслідків, передбачених п. 12.13. Договору. Відповідно до п. 12.13 Договору у випадку розірвання Договору Лізингоодержувачем до підписання ОСОБА_4 - Передачі Предмета Лізингу у зв'язку зі збільшенням вартості Предмета Лізингу, відповідно до п. 5.4 Договору, Лізингодавець повертає 100% коштів від сплаченої суми Авансового платежу. При цьому Комісія за організацію Договору Лізингоодержувачу не повертається.

Крім того, згідно п. 12.12 Договору у випадку розірвання Договору Лізингоодержувачем до підписання ОСОБА_4 - Передачі Предмета Лізингу, Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку Комісія за організацію Договору Лізингодавцем не повертається.

За умовами пунктів 4.3.5., 4.3.6 Договору Лізингодавець має право: розірвати ОСОБА_3 в односторонньому порядку за умови невиконання Лізингоодержувачем умов Договору, при цьому, Лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти Лізингоодержувача про розірвання Договору; в односторонньому порядку розірвати даний ОСОБА_3 у випадку неможливості Продавця здійснити продаж та/або поставку Предмета лізингу, який визначив Лізингоодержувач, по причині, які не залежать від Лізингодавця. У такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.12 Договору.

На виконання умов Договору, 18.02.2017 року позивачем по квитанції № 33, на рахунок відповідача сплачено 72000 грн. авансового платежу.

Позивач вказує, що договір № 005073 фінансового лізингу від 18.02.2017 року є недійсним в силу того, що порушує його права, як споживача, тобто всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу; містить несправедливі умови.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі.

За змістом статей 1, 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). ОСОБА_3 лізингу має бути у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 16 вищезазначеного Закону установлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч. 2 ст. 18 цього Закону, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Дослідивши умови спірного Договору щодо прав та обов'язків лізингодавця, суд приходить до висновку, що ряд його умов є несправедливими за змістом ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», так як вони порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, а також умови договору завдають шкоди споживачеві.

Зокрема, у разі збільшення вартості Предмета Лізингу до моменту його замовлення Лізингодавцем, відповідно до п. 1.3 Договору, Лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі Предмета Лізингу Лізингодавцем із метою відповідності відсоткового розміру Авансового платежу, визначеного в Додатку №1 до цього Договору, фактичній вартості Предмета Лізингу на момент його купівлі у Продавця, а також одноразово сплатити різницю Комісії за Організацію до моменту купівлі Предмета Лізингу Лізингодавцем. У разі зменшення вартості Предмета Лізингу на момент його передачі Лізингоодержувачу різниця Комісії за Організацію поверненню не підлягає (пункт 5.4 Договору). Зазначений пункт спірного договору зобов'язує Лізингоодержувача здійснювати доплати у разі збільшення вартості предмету лізингу і в той же час виключає обов'язок Лізингодавця у разі зменшення вартості предмету лізингу повернути Лізингоодержувачу різницю комісії за організацію, встановлює розірвання Договору в односторонньому порядку з визначенням негативних наслідків для Лізингоодержувача у виді неповернення Комісії за організацію Договору, штрафу за дострокове розірвання у розмірі 20% від сплаченої суми авансових платежів (пункти 12.2, 12.3 Договору). Крім того, пунктами 4.3.5., 4.3.6 Договору на шкоду Лізингоодержувачу, гарантовано одностороннє розірвання Договору Лізингодавцем без повідомлення Лізингоодержувача, без будь-якої відповідальності Лізингодавця, але з гарантією неповернення останнім 20% від сплаченої Лізингоодержувачем суми авансових платежів. В Договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Таким чином аналіз змісту спірного Договору дає підстави дійти висновку, що в Договорі виключені та обмежені права Лізингоодержувача як споживача стосовно Лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов"язків, передбачених договором та законом, звужені обов"язки та значно розширені права Лізингодавця, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань Лізингодавцем умови Договору не передбачають, що свідчить про очевидну диспропорцію, дисбаланс між правами та обов'язками сторін.

Дані висновки суду відповідають правовій позиції судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, висловленій 16.12.2015 року у справі № 6-2766цс15, та 11.05.2016 року у справі № 6-3020цс15.

Крім того, згідно п.4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ризиків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ризиків фінансових послуг»).

Відповідно до ч.1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про договір купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Тож, виходячи з аналізу вказаної норми, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір №005073 фінансового лізингу від 18.02.2017 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» та ОСОБА_2 нотаріально посвідчено не було.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог не лише у зв'язку із несправедливими умовами договору, а також бере до уваги порушення щодо відсутності ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності та нотаріального посвідчення спірного договору.

Згідно з п. 7 Постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Також, згідно п. 10 цієї ж Постанови, реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

За наведених обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь сплачених ним коштів в сумі 72 000 грн. є правомірною, тому суд застосовуючи реституцію, стягує з відповідача на користь позивача передані за договором фінансового лізингу № 005073 від 18.02.2017 року кошти у сумі 72000 грн., що відповідає суті реституції, яка полягає у поверненні стороною всього отриманого за недійсним договором.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 500 грн. банківської комісії при перерахунку платежу, то суд приходить до переконання, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки ці кошти отримано банком за переказ готівки і відповідно відповідач їх не отримував.

Також позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 75000 гривень.

В обґрунтування вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач посилається на те, що внаслідок порушення його прав споживача він пережив сильні душевні хвилювання.

Відповідно до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положень статті 1167 ЦК України компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювана.

Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом, оскільки факт завдання позивачу моральної шкоди в результаті винних дій або бездіяльності відповідачів не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні та позивачем не надано будь-яких доказів на обґрунтування, викладеного в позові.

Що стосується відшкодування судових витрат, суд зазначає наступне. Позивач від сплати судового збору звільнений відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», тому судовий збір підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «ЕТАЛОН», на користь держави на підставі положень частини шостої статті 141 ЦПК України та статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно цієї ж статті та даного Закону, за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що становить, за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір складає 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміру мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Тобто з відповідача підлягають стягненню 1404,74 грн. судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12,13,81,141,211, 258-259,263-265,268,273 ЦПК України, ст.ст.23, 215-217,220, 806-808 ЦК України, Законом України " Про фінансовий лізинг" , Законом України " Про захист прав споживачів", суд, -

В и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю " Лізингова компанія " ЕТАЛОН" про захист прав споживача, визнання недійсним договору № 005073 фінансового лізингу від 18 лютого 2017 року та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати договір № 005073 фінансового лізингу укладений 18 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю " Лізингова компанія " ЕТАЛОН" та ОСОБА_2, недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність " Лізингова компанія " ЕТАЛОН" на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 72000,00 грн., сплачених за договором фінансового лізингу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія " ЕТАЛОН" на користь держави судовий збір в розмірі 1404 грн. 74 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання , має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно п.п.15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення виготовлено 21.05.2018 року.

Головуючий Т. М. Вдовиченко