Рішення № 74290073, 26.03.2018, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/4278/16-ц

провадження №2/216/248/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2018 року м. Кривий Ріг

Дніпропетровська область

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Онопченка Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Нестеренко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 8 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, про дозвіл на вивезення неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що відповідач є батьком малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після подій, які сталися у 2014 році, що пов'язані з анексією Криму, відповідач поїхав до Автономної республіки Крим, де влаштувався на роботу та не бажає повертатися на Україну, тому виникає проблема в перетинанні державного кордону України малолітньою дитиною у супроводі лише матері, бо будь-які документи окупаційної влади Криму, якими може бути надана згода батька на перетинання кордону його донькою є недійсними в Україні на підставі ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Прохання позивача звернутися до приватного нотаріуса для надання письмової згоди на перетин кордону дитиною відповідачем проігнороване.

Тому позивач просить надати їй дозвіл на виїзд до Турецької Республіки, Арабської Республіки Єгипет, Автономної Республіки Крим і в'їзд з Автономної Республіки Крим з донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди її батька ОСОБА_2, а також дозволити їй або її представнику без згоди батька ОСОБА_2 оформлювати документи для виїзду за кордон дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення нею повноліття.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась. Від представника позивача ОСОБА_4 надійшла до суду заява про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягав.

Відповідач у судове засідання не прибув, належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, причини своєї неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим судом ухвалено здійснювати заочний розгляд справи без участі відповідача відповідно до ст.ст. 280-281 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів, за правилами загального позовного провадження.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради та просив прийняти рішення на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши відповідну правову оцінку зібраним у матеріалах справи доказам, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, актовий запис № 314 (а.с. 7) те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилась ОСОБА_3, батьком якої записаний відповідач ОСОБА_2, а позивач - матір'ю.

Згідно з довідкою КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6» Криворізької міської ради» № 736 (а.с. 8) неповнолітній ОСОБА_3 рекомендовано санаторно-курортне лікування на території Криму.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон з визначенням його початку й закінчення.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Надання такого дозволу на багаторазові тимчасові виїзди дитини без дозволу та супроводу батька без визначення конкретного часового проміжку перебування у такій державі окремо,суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

Крім того статтею 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» передбачено можливість ухвалення судом рішення на разовий виїзд дитини без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, натомість надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за межі України без згоди батька суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов'язків обох батьків відносно виховання дитини, унаслідок чого батько фактично позбавляється можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

На підставі вищевикладеного, виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 7, 141, 157 Сімейного кодексу України, ст. 313 Цивільного кодексу України, ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», п. 3,4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, ст.ст.12, 13, 76-81, 206, 223, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Центрально-Міська районна у місті рада, про дозвіл на вивезення неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

-позивач ОСОБА_1, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1;

-відповідач ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року, зареєстрованим не значиться, інші відомості суду не відомі;

-третя особа Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, ЄДРПОУ: 04052560, місцезнаходженням якого є адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 27.

Суддя Ю.В. Онопченко