Рішення № 74288503, 03.05.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УКРАЇНА

___ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА______

Справа № 201/1525/18

провадження №2/201/1232/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03 травня 2018 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу автомобілів у частині покупця, визнання покупцем автомобілів та визнання права власності на автомобілі, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року позивачка звернулася до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу автомобілів у частині покупця, визнання покупцем автомобілів та визнання права власності на автомобілі.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень, позивачка в позовній заяві посилалася на те, що у 2012 році вирішила придбати автомобіль марки «Chevrolet Lacetti» за особисті кошти та гроші взяті у борг, однак на обумовлену з продавцем дату оформлення угоди не змогла приїхати та попросила цивільного чоловіка своєї матері - відповідача ОСОБА_2 за кошти, надані йому у розмірі 6 000 доларів США, укласти цю угоду. У квітні 2012 року вказаний автомобіль було придбано відповідачем ОСОБА_2, після чого останній передав позивачці вказаний автомобіль у користування. В березні 2015 року позивачка вирішила придбати автомобіль марки «ЗАЗ FORZA». Оскільки продавець поспішала оформити угоду, вона призначила день, у який через свою зайнятість позивачка не змогла приїхати у м. Дніпро, надав відповідну суму коштів відповідачу ОСОБА_2, для того, аби він придбав, обраний нею автомобіль. У звязку з чим покупцем за договором купівлі-продажу автомобіля знову виступив відповідач ОСОБА_2, після чого передав вказаний автомобіль позивачці у користування. У жовтні 2015 року позивачка звернулася до відповідача ОСОБА_2 з проханням переоформити на неї спірне майно, однак отримала від нього відмову.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх в повному обсязі. Надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у випадку неявки відповідачів просив постановити заочне рішення.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили, відзив, заяву про розгляд справи за їх відсутності не надавали.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. ст. 280, 281,282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що у 2012 році позивачка вирішила придбати автомобіль марки «Chevrolet Lacetti» за особисті кошти та гроші взяті у борг, однак на обумовлену з продавцем дату оформлення угоди не змогла приїхати та попросила цивільного чоловіка своєї матері - відповідача ОСОБА_2 за кошти, надані йому у розмірі 6 000 доларів США, укласти цю угоду. У квітні 2012 року вказаний автомобіль було придбано відповідачем ОСОБА_2, після чого останній передав позивачці вказаний автомобіль у користування.

В березні 2015 року позивачка вирішила придбати автомобіль марки «ЗАЗ FORZA». Оскільки продавець поспішала оформити угоду, вона призначила день, у який через свою зайнятість позивачка не змогла приїхати у м. Дніпро, надав відповідну суму коштів відповідачу ОСОБА_2, для того, аби він придбав, обраний нею автомобіль. У зв'язку з чим покупцем за договором купівлі-продажу автомобіля знову виступив відповідач ОСОБА_2, після чого передав вказаний автомобіль позивачці у користування. У жовтні 2015 року позивачка звернулася до відповідача ОСОБА_2 з проханням переоформити на неї спірне майно, однак отримала від нього відмову.

Ст. 41 Конституції України проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1,2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормами ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. За ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. А якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Частиною другої цієї статті встановлено, що ці положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 ст. 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпції щодо фактів.

Позивачкою доведено, що спірне майно було придбане за особисті кошти позивача.

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.

Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української PCP N 2148-VIII від 19.10.73 року; статті 7 і 17 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна людина має право володіти майном як особисто так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Непорушність права власності проголошена і в низці міжнародних документів (ст. 17 Загальної декларації прав людини (ООН,10.12.1948 року), ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), відповідно до якої, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналізуючи право особи на мирне володіння своїм майном, Європейський суд з прав людини дійшов висновків, згідно з якими визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантовано право власності; право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності (рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 27.04.1979 року,п.63).

В даному ж випадку, позивачка позбавлена можливості не тільки розпоряджатися придбаним майном, але й зареєструвати своє право власності на нього.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 року у справі № 6-1120цс15.

Таким чином, обраний позивачкою спосіб судового захисту цілком відповідає вимогам достатності та розумності і жодним чином не порушує прав та законних інтересів відповідачів.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши та оцінивши всі обставини справи, перевіривши їх доказами, виходячи із принципів розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8,41,55 Конституції України, рішеннями ЄСПЛ «Бочаров проти України», «Маркс проти Бельгії», ст.ст. 202, 203, 217, 655, ч. 1 ст. 1212, ч. 1 ст. 213 ЦК України, ст.ст. 5,12,13,263-266 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу автомобілів у частині покупця, визнання покупцем автомобілів та визнання права власності на автомобілі - задовольнити.

Договір купівлі-продажу автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», 2012 року випуску, № кузова НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_1, визнати частково недійсним, перевівши на ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 права та обов'язки покупця за цим договором.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_2, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, право власності на автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», 2012 року випуску, № кузова НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_1.

Договір купівлі-продажу автомобіля марки «ЗАЗ FORZA», 2011 року випуску, № кузова НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_3, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - визнати частково недійсним, перевівши на ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 права та обов'язки покупця за цим договором.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_2, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 право власності на автомобіль марки «ЗАЗ FORZA», 2011 року випуску, № шасі (рами) НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_3.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. ст. 272, 273 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення. Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя С.С. Федоріщев