Ухвала суду № 74286542, 25.05.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6206/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2018 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., представника володільця майна ОСОБА_1, прокурора Клименко І.С., слідчого Сотник В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, клопотання ОСОБА_2, в особі - адвоката ОСОБА_1, про скасування накладеного ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 28 вересня 2017 року, в рамках кримінального провадження № 42017071030000058, арешту на майно, -

ВСТАНОВИВ:

Представник власника нерухомого майна ОСОБА_2, адвокат ОСОБА_1, звернувся із клопотанням до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду про скасування забезпечення кримінального провадження, а саме скасування арешту житлового будинку під літерою Б житловою площею 21,7 м кв., загальною площею 37,62 м кв., який розташований по АДРЕСА_1 та заборону використовувати та розпоряджатися будь-яким чином вказаним нерухомим майном, в тому числі й проводити будь-які будівельні роботи.

В обґрунтування клопотання заявник вказує, що ухвалою від 28 вересня 2017 року Апеляційний суд Закарпатської області скасував ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 26.07.2017 р. у справі №308/6047/17 та задовольнив клопотання слідчого - наклав арешт на житловий будинок під літерою Б житловою площею 21,7 м кв., загальною площею 37,62 м кв., який розташований по АДРЕСА_1; заборонив використовувати та розпоряджатися будь-яким чином вказаним нерухомим майном, в тому числі й проводити будь-які будівельні роботи.

Вказаний арешт накладено судом у якості заходу забезпечення кримінального провадження № 42017071030000058 відповідно до ст. 170 КПК України.

В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що будівля розташована по АДРЕСА_1, ні окремо житловий будинок під літерою Б житловою площею 21,7 м кв., загальною площею 37,62 м кв., який розташований за цією ж адресою не мають статусу пам'ятки архітектури ні державного ні місцевого значення, охоронний номер не присвоєний, охоронний договір не укладався. Розташування об'єкта нерухомості у історичному ареалі не надає цьому об'єкту охоронного статусу, оскільки набуття такого статусу пов'язано із проходженням об'єктом визначених законодавством процедур. За цих же обставин відомості Історико - архітектурного опорного плану не можуть бути самостійними підставами для запровадження обмежень. З урахуванням характеру місця розташування будівлі по АДРЕСА_1 власником було виготовлено та в установленому порядку погоджено документацію, яка надавала власнику право проводити її реконструкцію. На сьогоднішній день така документація не скасована, погодження не відкликані, а отже власник правомірно діє на підставі такої документації. Роботи з реконструкції будівлі на підставі розробленої та затвердженої документації були розпочаті до порушення кримінального провадження №42017071030000058, а отже будівля на момент коли на неї апеляційним судом було накладена арешт, всупереч висновками цього ж суду, не могла мати важливого значення для встановлення важливих фактів і обставин у даному кримінальному провадженні. В силу здійснюваних у зв'язку з реконструкцією перетворень, житловий будинок ще до його арешту втратив відповідність критеріям, зазначеним у статті 98 КПК, оскільки перестав існувати як матеріальний об'єкт на збереження якого як речового доказу був спрямований арешт.

Заявник стверджує, що правових підстав для арешту вказаного об'єкту не має, а тому просить слідчого суддю скасувати арешт житлового будинку під літерою Б житловою площею 21,7 м кв., загальною площею 37,62 м кв., який розташований по АДРЕСА_1 та заборону використовувати та розпоряджатися будь-яким чином вказаним нерухомим майном, в тому числі й проводити будь-які будівельні роботи, які накладені ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 28 вересня 2017 у справі № 308/6047/17 як забезпечення кримінального провадження № 42017071030000058.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_1 викладене у клопотанні підтримав повністю та просив таке задовольнити.

Прокурор та слідчий в судовому засіданні заперечили проти задоволення вказаного клопотання.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали клопотання та матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Слідчим суддею встановлено, що арешт майна було накладено в рамках розслідування кримінального провадження № 42017071030000058 від 22.06.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.298 КК України.

Слідчим суддею встановлено, що 26.06.2017 слідчим суддею Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області задоволено клопотання та винесено ухвалу про накладення арешту на будівлю магазину ОСОБА_11, що розташована по АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.06.2017 року, адвокатом ОСОБА_3, який є представником ОСОБА_4, подано апеляційну скаргу.

19.07.2017 апеляційний суд Закарпатської області апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 задовольнив частково, скасувавши ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.06.2017 про накладення арешту на будівлю магазину ОСОБА_11, що розташована по АДРЕСА_1 і вирішив повернути клопотання слідчого від 26.06.2017 про арешт майна прокурору на підставі ч.3 ст.172 КПК України для усунення недоліків протягом 72 годин з дня отримання копії.

25.07.2017 слідчий відділу СУ ГУНП в Закарпатській області Костик В.Ю. звернувся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду з клопотанням, в якому просив: 1) накласти арешт на житловий будинок під літерою Б, житлова площа 21,7 м кв., загальна площа 37,62 м кв., який розташований в АДРЕСА_1, належний ОСОБА_2, 2) заборонити використовувати, відчужувати, розпоряджатися будь-яким чином зазначеною будівлею (в тому числі й проводити будівельні роботи).

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.07.2017 у задоволенні вказаного вище клопотання слідчого відмовлено.

Ухвалою від 28 вересня 2017 року Апеляційний суд Закарпатської області скасував ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 26.07.2017 р. у справі №308/6047/17 та задовольнив клопотання слідчого СУ ГУНП в Закарпатській області, - наклав арешт на житловий будинок під літерою Б житловою площею 21,7 м кв., загальною площею 37,62 м кв., який розташований по АДРЕСА_1; заборонив використовувати та розпоряджатися будь-яким чином вказаним нерухомим майном, в тому числі й проводити будь-які будівельні роботи, у якості заходу забезпечення кримінального провадження № 42017071030000058 відповідно до ст. 170 КПК України.

Накладення арешту на вказане вище майно обґрунтовано тим, що слідчим управлінням ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 42017071030000058 від 22.06.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.298 КК України. Вказано, що невідомими особами здійснюється знищення Історичного будинку магазину ОСОБА_11 в м. Ужгороді, що внесений до історико-архітектурного опорного плану міста, як об'єкт культурної спадщини з відповідним охоронним статусом, під приводом реконструкції з надбудовою житлового будинку по АДРЕСА_1. Вказано, що предметом злочину є житловий будинок кінця ХІХ століття, який на даний час знищується, розташований по АДРЕСА_1. Вказано, що даний житловий будинок знаходиться в історичному ареалі м. Ужгород, а тому відповідно до п. 14,17 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» ОСОБА_4 мав отримати погодження та дозвіл на проведення робіт в Міністерстві культури України, що ним зроблено не було. Відповідно до наказу № 01-05\106 від 18.07.2011 Управління культури Закарпатської ОДА в перелік виявлених щойно пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення м. Ужгород включено житловий будинок кінця ХІХ століття, розташований по АДРЕСА_1, тобто будинок взято державою під охорону, а відтак має значення речового доказу у кримінальному провадженні.

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 Кримінального-процесуального кодексу України, є арешт майна, суть якого полягає у тимчасовій забороні, адресованій власнику чи володільцю майна, відчужувати його, або розпоряджатися чи користуватися ним. Порядок скасування арешту майна встановлюється ст. 174 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

ОСОБА_2 у серпні 2014 року набув право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Право приватної власності ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок зареєстровано та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За цих обставин ОСОБА_2 є власником в тому числі житлового будинку під літерою Б житловою площею 21,7 м кв., загальною площею 37,62 м кв., який розташований по АДРЕСА_1 на який накладено арешт ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 28.09.2017 р. у справі № 308/6047/17.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2017 року у справі № 807/985/17 задоволено повністю адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу частково. З урахуванням ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.12.2017 про виправлення описки в постанові суду по цій справі за позовною завою ОСОБА_2, визнано протиправним та скасовано наказ Управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації «Про взяття під охорону держави пам'яток культурної спадщини в Закарпатській області» від 18 липня 2017 року № 01-05/106 частково - в частині затвердження у Переліку пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення, які беруться під охорону держави, згідно з додатком 1, житлового будинку в АДРЕСА_1

Ухвалою Львівського Апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокуратури Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2017 року у справі № 807/985/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу частково.

Згідно постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2017 року у справі № 807/985/17 встановлено, що 27.08.2014 року ОСОБА_2, на підставі договору міни, укладеного між ним та ОСОБА_8, набув право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В процесі виготовлення проекту реконструкції житлового будинку було виготовлено історико-містобудівне обґрунтування реконструкції житлового будинку, яке було погоджено на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при Закарпатській обласній державній адміністрації (протокол засідання від 03.10.2016 року).

29.05.2017 року ОСОБА_2 подано до відділу державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради Декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції вищевказаного житлового будинку, декларація зареєстрована 29.05.2017 року № ЗК 082171491390.

Листом Управління культури від 12.07.2017 року № 01-13/766 повідомлено, що будівля, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 не внесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України або Державного реєстру нерухомих пам'яток місцевого значення, облікова документація на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини не виготовлялась.

Листом Міністерства культури України від 28.07.2017 року № 01-13/824 на адвокатський запит повідомлено, що будинок на АДРЕСА_1 в м. Ужгороді не внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України ні як пам'ятка національного, ні як пам'ятка місцевого значення, проте, відповідно до наказу Управління культури від 18.07.2011 року № 01-05/106 перебуває на обліку як щойно виявлений об'єкт культурної спадщини.

Крім того, судом у справі № 807/985/17 встановлено, що будівля, яка розташована у місті Ужгороді по АДРЕСА_1, не має присвоєного охоронного номера як пам'ятка архітектури місцевого значення, охоронний договір щодо неї не укладався.

Судом відхилено доводи відповідача про те, що будівля яка розташована у м. Ужгороді по АДРЕСА_1, правомірно включена до переліку пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення, згідно додатку №1 до наказу від 18.07.2011 року № 01-05/106, оскільки знаходиться в історичному ареалі міста Ужгорода і є складовою частиною пам'ятки містобудування місцевого значення "Замкова гора", виходячи з наступного: згідно поданого відповідачем рішення Виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 05.02.1980 року № 35 "Про затвердження додаткового списку пам'яток містобудування і архітектури місцевого значення в Закарпатській області", ареал "Замкова гора" в межах вул. Суворова, пл. Корятовича, вул. Підградської та Піонерської набережної визначена як пам'ятник містобудування.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти містобудування та об'єкти архітектури є різними за видом об'єктами культурної спадщини щодо яких в рівній мірі підлягають реалізації передбачені законодавством заходи для набуття статусу пам'ятки культури. Місцезнаходження архітектурного об'єкта, яким є окрема будівля, споруда, у межах об'єкта містобудування, яким, зокрема, є історично сформовані центри населених місць, вулиці, квартали, площі, комплекси (ансамблі) із збереженою планувальною і просторовою структурою та історичною забудовою, не визначає таку будівлю як пам'ятку архітектури.

Судом критично оцінені доводи відповідача у справі № 807/985/17 про те, що за змістом оскарженого наказу Управління культури від 18.07.2011 року № 01-05/106, будівля по АДРЕСА_1 в м. Ужгороді є щойно виявленим об'єктом культурної спадщини, оскільки такі суперечать приписам Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання і реставрації нерухомих пам'ятників історії та культури та ч. 2 ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, відсутній висновок експертизи про можливість визнання цього об'єкта пам'яткою історії та культури. Набуття об'єктом правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини пов'язується Законом із внесенням цього об'єкта до Переліку об'єктів культурної спадщини та наявністю рішення про затвердження Переліку об'єктів культурної спадщини. Вказано, що аналіз змісту наказу Управління культури від 18.07.2011 року № 01-05/106, свідчить про відсутність у ньому формулювань про затвердження Переліку об'єктів культурної спадщини, які є щойно виявленими, та навпаки - зміст цього наказу свідчить про те, що він стосується об'єктів, що вже набули статусу пам'яток архітектури та містобудування.

Відповідно до постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року у справі за №807/534/16 за позовом заступника прокурора Закарпатської області до Ужгородської міської ради, треті особи - Баранинська сільська рада, Оноківська сільська рада, Сторожнцька сільська рада, Холмківська сільська рада, Великолазівська сільська рада про визнання не чинним та скасування рішення частково, позов Заступника прокурора Закарпатської області до Ужгородської міської ради, треті особи - Баранинська сільська рада, Оноківська сільська рада, Сторожницька сільська рада, Холмківська сільська рада, Великолазівська сільська рада, про визнання нечинним та скасування рішення частково - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 рішення Ужгородської міської ради "Про затвердження містобудівної документації" від 10 березня 2016 року № 119. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Ухвалою Львівського Апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017р. апеляційні скарги Ужгородської міської ради та ОСОБА_9 залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року у справі № 807/534/16 - без змін.

Згідно постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року у справі за №807/534/16 визнано протиправним та скасовано пункт 2 рішення Ужгородської міської ради № 119 від 10 березня 2016 року «Про затвердження містобудівної документації».

Відповідно до вказаного рішення Ужгородської міської ради від 10 березня 2016 року за № 119 "Про затвердження містобудівної документації", зокрема вирішено (в частині, що оскаржена в судовому порядку): 1) Вважати таким, що втратило чинність рішення ХХVII сесії міської ради VI скликання 09.11.2015 року "Про затвердження містобудівної документації"; 2) Затвердити містобудівну документацію: - "Коригування генерального плану м. Ужгорода", виконану Державним підприємством "Український державний науково - дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя" і "Історико - архітектурний опорний план м. Ужгорода Закарпатської області з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів", розроблений Науково-дослідним інститутом пам'яткоохоронних досліджень як невід'ємну частину генерального плану; - "План зонування території м. Ужгорода", виконану Державним підприємством "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя".

Тобто, «Історико-архітектурний опорний план м. Ужгород Закарпатської області з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів» на який вказує прокурор, як підставу для накладення арешту на майно, та який був затверджений рішенням Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року «Про затвердження містобудівної документації» № 1881 на даний час скасований.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь, регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини" від 08 червня 2000 року 1805-III.

Положеннями ст.1 Закону визначено, що об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам'яткою культурної спадщини, в силу положень ст.1 цього Закону, є об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Охорона культурної спадщини, відповідно до положень ст.1 Закону, являє собою систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

Тобто, регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини, спрямоване на її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Згідно ст.ст. 3-6 Закону, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Так, ч. 2 ст. 5 Закону передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема: 2) реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; 3) ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об'єктів культурної спадщини; 5) подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та про внесення змін до нього щодо пам'яток національного значення; 6) занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення; 14) погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини; 17) надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону передбачено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема: 1) здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; 9) погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам'яток місцевого значення, їх територій і зон охорони.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону передбачено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема: 7) надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини.

Закон до повноважень органу охорони культурної спадщини обласної державної адміністрації відносить лише питання погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам'яток місцевого значення, їх територій і зон охорони. До повноважень органів охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій, органів охорони культурної спадщини місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції віднесено надання висновків щодо відповідних програм та проектів на пам'ятках місцевого значення та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини.

Пунктом 4 ст. 16 Закону "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній на час прийняття оскарженого наказу) встановлено, що місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за охороною пам'яток історії та культури.

У відповідності до Положення про управління культури Закарпатської ОДА (затверджене Розпорядженням голови облдержадміністрації від 20.02.2013 року за № 55), управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, що утворюється головою обласної державної адміністрації, підзвітне та підконтрольне голові облдержадміністрації та Міністерству культури України. Управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства культури України, розпорядженнями голови обласної держадміністрації, рішеннями обласної ради, а також цим Положенням.

Слідчий суддя враховує, що відомостей про скасування або відкликання історико-містобудівного обґрунтування реконструкції вказаного житлового будинку, яке було погоджено на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при Закарпатській обласній державній адміністрації (протокол засідання від 03.10.2016 року) та поданої до відділу державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради Декларація про початок виконання будівельних робіт з реконструкції вищевказаного житлового будинку, (декларація № ЗК 082171491390) надано не було в судовому засіданні.

З матеріалів кримінального провадження, наданих слідчим для огляду встановлено, що за постановами слідчого від 26 вересня 2017 року та 02 лютого 2018 року у цьому кримінальному провадженні було призначено судово будівельно-технічні експертизи.

Експертиза була проведена, про що 27 квітня 2018 року експертом складено висновок за №9932, за змістом якого встановлено, що технічний стан житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 станом на травень місяць 2017 року відповідно до наданих матеріалів аварійний; була технічна потреба у проведенні протиаварійних заходів та проведенні будівельних робіт по реконструкції житлового будинку. Відповідно до акту поточних змін від 14 вересня 2012 року будинки літ А. та літ.Б знаходились в аварійному стані. Технічною причиною пошкоджень та руйнувань житлового будинку могло стати завершення нормативного терміну експлуатації основних конструктивних елементів житлових будинків літ А. та літ.Б та несвоєчасна заміна або відновлення окремих конструктивних елементів.

Крім того, 03 травня 2018 року експертом складено повідомлення, що встановити чи належить (належала) будівля, яка розташована по АДРЕСА_1 до памяток архітектури та містобудування місцевого значення міста Ужгород або являється об'єктом культурної спадщини не надається можливим, оскільки дане питання виходить за межі компетенції судового експерта.

Слідчим та прокурором в судовому засіданні не доведено, що на цей час призначено комплексну експертизу або будь яку іншу експертизу, про яку останні зазначали в обґрунтування заперечення скасування арешту майна.

Положеннями ч.1 та ч.4 ст.174 КПК України визначено, що клопотання про скасування арешту майна під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

З матеріалів справи вбачається що кримінальне провадження № 42017071030000058 відомості про яке були внесенні до ЄРДР ще 22.06.2017 року, перебуває на стадії досудового розслідування.

Також слід констатувати, що за час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42017071030000058, відомості про причетність до злочину ОСОБА_2, який являється власником зазначеного об'єкту нерухомості, та на який накладено арешт, не внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відомості про оголошення підозри у вказаному кримінальному провадженні іншій особі відсутні, відомостей про пред'явлення цивільного позову у вказаному кримінальному провадженні відсутні.

Арешт на вказане нерухоме майно у кримінальному провадженні № 42017071030000058 триває більше 7 місяців.

При цьому, слідчий суддя зазначає, що однією із загальних засад кримінального провадження, визначених п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК України, є розумність строків. Відповідно до ст. 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Згідно ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданій стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 КПК України.

Так, відповідно до ч.4 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Як зазначено вище, зі змісту клопотання та пояснень представника заявника в судовому засіданні слідує, що арешт накладений вже тривалий час, що у свою чергу позбавляє власника майна користуватися та розпоряджатися вказаний майном.

В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

У справі Раймондо проти Італії (Raimondo v. Italy, рішення 24.01.1994), в яких заявники скаржилася на контроль за використанням власності в зв'язку з провадженням кримінального розслідування, не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу № 1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).

Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до ст.29 Загальної декларації прав людини, "кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві". Мета, підстави і межі здійснення прав людини конкретизуються також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також в Європейській Конвенції про захист прав особи й основних свобод. Конституція України також передбачає межі здійснення громадянами своїх прав. Так, згідно зі ст. 64, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що закріплені в ній критерії (підстави) правомірного обмеження прав і свобод людини та громадянина базуються на принципі співвідношення публічних і приватних інтересів.

Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з'ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар. Як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від застосування заходів, необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основних прав відповідної особи. Вимога щодо забезпечення такого балансу випливає зі структури статті 1 Першого Протоколу, якщо розглядати її в цілому. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.

На теперішній час слідчим та прокурором не доведено, що в подальшому застосуванні цього заходу є необхідність, і що потреби досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, виправдовують на теперішній час такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт зазначеного нерухомого майна.

На підставі вищевикладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що арешт майна при викладених у клопотанні обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна та завданнями кримінального провадження, а потреби досудового розслідування кримінального провадження №42017071030000058 не обґрунтуються застосуванням такого заходу забезпечення кримінального провадження, тому клопотання про скасування арешту майна підлягає задоволенню.

За таких обставин слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заявленого клопотання.

На підставі вище наведеного, керуючись: ст.174 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_2, в особі - адвоката ОСОБА_1, про скасування накладеного ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 28 вересня 2017 року, в рамках кримінального провадження № 42017071030000058, арешту на майно - задовольнити.

Скасувати арешт майна накладений на підставі ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 28 вересня 2017 року, у кримінальному провадженні № 42017071030000058, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 червня 2017 року, а саме: на житловий будинок під літерою Б житловою площею 21,7 м кв., загальною площею 37,62 м кв., який розташований по АДРЕСА_1.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош