Постанова № 74285240, 23.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/412/2018(м)

264/4106/17

Головуючий у 1 інстанції: Іванченко А.М.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

Категорія 55

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Попової С.А.,

суддів Пономарьової О.М., Ткаченко Т.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харцизький трубний завод»

на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 квітня 2018 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2

до Приватного акціонерного товариства «Харцизький трубний завод»

про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки її виплати та витрат за надання правничої допомоги,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом до колишнього роботодавця - ПрАТ «Харцизський трубний завод». В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що з 22.10.1981р. вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, звільнена з роботи 16.03.2017р. за згодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України. При звільненні у порушення вимог ст. 116 КЗпП України з нею не було призведено розрахунку і не виплачено заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 березня 2017 року по 16 березня 2017 року в сумі 15224,81грн., яку вона просила стягнути за судовим рішенням. У зв'язку з порушенням її прав на оплату праці, також позивач просила стягнути з відповідача згідно із ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку - 393,25грн., починаючи з 17.03.2017р. по день винесення рішення. Крім того, просила компенсувати за рахунок відповідача витрати з надання правничої допомоги у сумі 1500грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харцизський трубний завод» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 15224,91грн. з утриманням підприємством з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. Стягнуто з Приватного Акціонерного Товариства «Харцизський трубний завод» на користь держави судовий збір в сумі 640,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Харцизський трубний завод», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права просив рішення в частині стягнення з підприємства заборгованості по заробітній платі в сумі 15224,91грн. скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні вимог по цій позиції.

Рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні, витрат на правничу допомогу не оскаржується.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак, відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

За змістом ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Харцизький трубний завод» з 22.10.1981р.; звільнена з займаної посади економіста 2 категорії за наказом генерального директора ПрАТ «Харцизький трубний завод» № 6585 від 16.03.2017р. за п. 1 ст. 36 КЗпП України із одночасним зобов'язанням відповідальних осіб внести запис в трудові книжки працівників, забезпечити проведення повного розрахунку (а.с. 5, 6, 9).

За відомостями розрахункового листа за березень 2017р. і за довідкою про заробітну плату та інші доходи ОСОБА_2 нараховано до виплати 15224,91грн. (а.с. 7, 84).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України, ОСОБА_2 у березні 2017р. не нараховано суму заробітку для нарахування пенсії (а.с. 8).

За даними викопіювання за картковим рахунком позивача у ПАТ «ПУМБ» (картка VISA Classik Unembossed № НОМЕР_1) ОСОБА_2 з 16.03.2017р. не отримувала жодних виплат від ПрАТ «Харцизький трубний завод» (а.с. 10, 11).

Згідно листа заступника начальника слідчого управління ГУ Національної поліції в Донецькій області за фактом самовільного зайняття 15.03.2017р. виробничих потужностей ПрАТ ««Харцизький трубний завод», 22.03.2017р. слідчим відділом Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області внесено відомості до ЄРДР за № 12017050410000782 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 341 КК України (а.с.29).

Сертифікатом про настання обставин непереборної сили № 2721/05-4 віл 01.09.2014р. Торгово-Промислової палати України, засвідчено настання обставин непереборної сили ПрАТ «Харцизький трубний завод» з 01.08.2014р. при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області. На момент видачі сертифікату обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо (а.с. 32).

Задовольняючи позов (в оскаржуваній частині щодо стягнення заборгованості по заробітній платі), суд першої інстанції виходив з доведення факту невиплати звільненому позивачу розрахунку як в день звільнення, так і згодом, врахував надані позивачем документи з визначення заборгованості, видані уповноваженими особами підприємства і засвідчені печаткою. На підставі цього дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених ст.ст. 47, 116 КЗпП України для стягнення з роботодавця на користь звільненого працівника доведеної заборгованості по заробітній платі.

З таким висновком суду (в оскаржуваній частині) не можна не погодитись з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Суд, постановляючи рішення, врахував зібрані по справі докази і оцінив їх в порядку ст. 89 ЦПК України, а саме: відомості персоніфікованого обліку позивача в ПФУ, де видно, що позивачеві за березень 2017 року не було сплачено заробітку для нарахування пенсії (а.с. 8); викопіювання з карткового рахунку позивача, де вбачається останнє здійснення роботодавцем ПрАТ «Харцизький трубний завод» виплати у розмірі 2495,84грн. 07.03.2017р., передостання виплата у розмірі 3887,99грн. мала місце 22.02.2017р. (а.с. 9-11); не спростовані відомості розрахункового листа за березень 2017 року, де вбачається, що за 4 дні виходу на роботу і 7 днів оплаченого простою не з вини працівника, поряд із компенсацією за невикористану відпустку за 40 днів, з урахуванням передбачених законом відрахувань по податкам і обов'язковим платежам, до виплати звільненому працівникові належить 15224,91грн. (а.с. 7); табель обліку робочого часу за березень 2017 року (а.с. 83) і довідку про заробітну плату та інші доходи, засвідчені підписами уповноважених осіб підприємства (керівника підприємства, бухгалтера, фінансового контролера), скріплені печаткою, де відзначено розмір заборгованої заробітної плати ОСОБА_2 за березень 2017 року в сумі 15224,91грн. (а.с. 84).

На підставі цих даних суд вірно визначив обов'язок роботодавця ПрАТ «Харцизький трубний завод», обумовлений ст. 116 КЗпП України, сплатити позивачеві утворений борг.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (пункт 1), Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання, вимог, які він виводить з цього принципу.

Згідно зі змісту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Аналіз прецедентної практики Європейський суд з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах "Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України"). У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як "існуюче майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення від 2 березня 2005 року ЄСПЛ від MALTZAN and Others v. Germany). Європейський суд з прав людини робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом", вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

У практиці ЄСПЛ із застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції матеріальні правомірні очікування визнаються «майном» за умови, що такі очікування (1) стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність, (2) є цивільними за галузевою належністю і (3) достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту. Майно охоплює а) права на речі (права in rem) і б) права вимоги (права in personam).

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно - Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року N 462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" (Постанова N 462-VIII) схвалено заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому апеляційний суд наголошує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності", а саме заборгованості по заробітній платі, повинна застосовуватися в Україні. Таким чином, статтю 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

В сенсі усталеної практики Європейського суду неотримана заробітна плата позивачем у даній справі розуміється як «майно», на яке ОСОБА_2 мала принаймні «правомірне очікування» ["legitimate expectation"], оскільки право позивача базується на положеннях національного законодавства (ст. 116 КЗпП України) та ґрунтується на трудовому договорі між сторонами, що припинено 16.03.2017р. У спірний період часу 01.03.2017р.-16.03.2017р. трудові відносини між сторонами тривали, проте, праця позивача у вказаний період залишилась неоплаченою роботодавцем.

У змісті апеляційної скарги відповідач посилається на неналежність і недопустимість наданих позивачем документів з підтвердження заборгованості по заробітній платі з відмінністю відтиску печатки від оригінального (а.с. 83-84). Зокрема, відповідач вказує на отримання таких документів на підприємстві, коли воно вийшло з-під контролю відповідача внаслідок захоплення підприємства злочинними формуваннями так званої «ДНР», де залишилась організаційно-розпорядча документація, в тому числі і щодо роботи позивача. Ця обставина стала підставою для звернення підприємства із заявою до поліції з приводу втрати печатки.

Втім, погодитись із такими доводами колегія суддів не може з огляду на наступне.

Суд прийняв за належні докази представлену позивачем довідку про заробітну плату та інші доходи (а.с. 83-84) з відомостями про заборгованість підприємства перед звільненим позивачем в сумі 15224,91грн., оскільки вони мають печатку, засвідчені керівником підприємства, бухгалтером фінансовим контролером і узгоджуються з долученими позивачем до її позовної заяви документами.

Так, відомості в розрахунковому листі за березень 2017р. (а.с. 7) щодо кількості відпрацьованих днів (4) і днів в простої не з вини працівника (7) узгоджуються із наданим позивачем табелем обліку робочого часу за березень 2017 року, засвідченого підписом фінансового контролера-начальника планово-економічного відділу Н.В.Мельнікової, та печаткою підприємства. Цією ж посадовою особою засвідчено і аналогічні табелі обліку часу за період, що передував березню 2017р. - січень-лютий 2017 року, тобто за час, коли підприємство не було захопленим незаконними формуваннями (а.с. 81-82).

Згідно із ч. 1 ст. 76 УПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За ч. 1 ст. 77 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За ст. 78 ЦПК суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

З урахуванням того, що представлені позивачем документи, що мають ознаки належного і допустимого письмового доказу, бо мають відомості про заборгованість, засвідчені печаткою і підписом відповідних посадових осіб.

Відповідачем не надано документів в спростування повноважності осіб, які засвідчили ці документи про заборгованість.

Тож, суд з належною мотивацією відхилив заперечення представників відповідача щодо неналежності доказів в даній частині. Колегія суддів з цим погоджується, оскільки роботодавцем, на якому в форматі судового трудового спору лежить тягар доказування, не надано будь-яких інших відомостей про заборгованість і не спростовано факту існування заборгованості по зарплаті перед позивачем, визначеної як в довідці (а.с. 84), так і розрахунковому листі (а.с. 7).

Порушень вимог процесуального законодавства щодо оцінки судом доказів суд апеляційної інстанції не вбачає.

У якості підстав для скасування судового рішення про стягнення заборгованості звільненому позивачу відповідач вказує на неможливість здобуття документів про заборгованість і її виплату працівникам через захоплення підприємства, де акумульована вся документації щодо роботи позивача. Однак, погодитись з такими доводами, що фактично мають лонгувати порушення прав позивача на оплату праці, не можна, виходячи з наступного.

Сертифікатом (висновком) Торгово-промислової палати України засвідчено наявність для підприємства обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини) у вигляді терористичної загрози, що супроводжувалась актами тероризму, у тому числі території м. Харцизьк Донецької області - ці обставини визнані такими, що зашкодили підприємству належному виконанню роботодавцем своїх обов'язків перед звільненими працівниками. Цей документ, як такий, що усував вину підприємства, був покладений в основу судового рішення про звільнення відповідача від відповідальності обумовленої ст. 117 КЗпП України (рішення в даній частині не оскаржується).

Проте, названий Сертифікат, а також представлений до суду науково-правовий висновок торгово-промислової палати (а.с. 33-46) не можуть бути підставою для позбавлення позивача гарантованого державою права на оплату праці в контексті ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, встановлено, що на день прийняття рішення судом першої інстанції ПрАТ «Харцизький трубний завод» не виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, продовжує свою діяльність на підконтрольній державі території (м. Маріуполь), судячи з виданих підприємством довіреностей на представників.

За таких обставин позивачеві об'єктивно могла бути виплачена заборгованість, принаймні в частині (напр. середньомісячне обчислення), принаймні обчислена на підставі попередніх відомостей про заробітну плату і посадовий оклад, відомостей персоніфікованого обліку позивача в ПФУ, де видно відрахування обов'язкових платежів до фонду (а.с. 8), якщо б була воля роботодавця, чого апеляційний суд не встановив, переглядаючи ухвалене судове рішення.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує про ненадання позивачем доказів щодо невиплати заробітної плати. Але ці доводи є неспроможними, бо не відповідають дійсності, оскільки спростовуються відомостями по руху коштів по картковому рахунку ОСОБА_2 (а.с. 10-11), з якої вбачається, що за березень 2017 року колишній роботодавець - ПрАТ «Харцизький трубний завод» - не здійснював будь-яких виплат (останній платіж здійснений 07.03.2017р., що відповідає виплачуваній заробітній платі за попередній місяць).

В-решті, роботодавцем не виконано і вказівок в своєму локальному акті - наказі генерального директора ПрАТ «Харцизький трубний завод» № 6585 від 16.03.2017р., яким предписано відповідальним особам забезпечити проведення повного розрахунку із звільнюваними працівниками, до числа яких відноситься ОСОБА_2 (а.с. 9).

За змістом ст. 116 КЗпП України про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Проте, роботодавець, починаючи з моменту звільнення позивача у березні 2017 року по сьогодення не спромігся у дотримання вимог вказаної норми звести документ про нараховані належні позивачеві до виплати при звільненні суми - такого документу не представлено ані в суді першої інстанції, ані апеляційному суду.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини встановлює, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Враховуючи вищевикладений аналіз висновків Європейського суду з прав людини, апеляційний суд доходить до висновку, що несплата роботодавцем заробітної плати позивачеві за відпрацьований нею час у березні 2017 року до звільнення, є втручанням у визначений майновий інтерес працівника в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Беручи до уваги сукупність зібраних доказів, що стверджують про наявність непогашеної роботодавцем заборгованості по заробітній платі перед звільненим позивачем, враховуючи, що підстави (викладені в апеляційній скарзі відповідачем з приводу захоплення підприємства), з яких позивач ОСОБА_2 позбавляється раніше набутого права на оплату її праці не пов'язані з її поведінкою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого і впевненого висновку про порушення відповідачем трудових прав позивача на оплату її праці, що гарантовано Конституцією України і нормами трудового законодавства. До того ж в розумінні дії Конвенції і встановлених обставин у даній конкретній справі виявлено, що правомірні очікування позивача порушені, що підпадає під дію статті 1 Протоколу № 1.

Апеляційний суд вважає, що у такій пограничній ситуації, що склалася, позивачеві мала бути надана можливість судового захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі, як вірно це реалізовано судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. ст.ст. 89, 263-264 ЦПК України, ухвалив обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ПрАТ «Харцизький трубний завод» на користь ОСОБА_2, заборгованості належних при звільненні сум заробітної плати по заробітній платі за період з 01 по 16 березня 2017 року включно в сумі 15224,91грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в зазначеній частині. Ніяких нових обставин, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли вплинути на правильність висновків суду не виявлено і відповідачем не надано таких нових доказів до суду апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які могли призвести до неправильного вирішення справи, або тих, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харцизький трубний завод» залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.п. «а», «б», «в», «г» п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.05.2018р.

Головуючий С.А. Попова

Судді О.М.Пономарьова

Т.Б.Ткаченко