Рішення № 74285188, 29.05.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 р. Справа№805/2834/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Толстолуцької М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27-а, код ЄДРПОУ 41250795) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (надалі - відповідач, управління, пенсійний орган), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області щодо невиплати з 01 листопада 2016 року пенсії;

- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області поновити виплату пенсії з 01 листопада 2016 року;

- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;

- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 805/2834/18-а.

За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з нормами частини третьої зазначеної статті у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Щодо позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач в обґрунтування заявленого позову зазначає, що 29.03.2017 року вона зареєструвала своє місце проживання у м. Маріуполі, що стало підставою для звернення до відповідача із заявою про запит пенсійної справи до нового місця проживання, до якої було долучено довідку Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради про не перебування на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб. Проте, до теперішнього часу відповідач не здійснив перерахування належних до виплати сум пенсії, посилаючись на необхідність надання для поновлення виплати пенсії довідки внутрішньо переміщеної особи.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки з моменту реєстрації її постійного місця проживання у м. Маріуполі та відмови від статусу внутрішньо переміщеної особи, характер правовідносин між нею та відповідачем змінився, а відтак і їх законодавче регулювання. Позивач також зауважила, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню законодавство, яким врегульовано питання виплати (відновлення) пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Відповідач заперечив проти задоволення зазначених вимог позивача, просив у задоволенні його позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Так, згідно наданого відзиву від 16.05.2018 року вих. № 13771/09, який надійшов на адресу суду засобами поштового зв'язку 24 травня 2018 року, як аргумент для відмови у задоволенні позову відповідач зазначив, що особа, яка прописалась на підконтрольній українській владі території після початку антитерористичної операції вважається внутрішньої переміщеною особою. Отже, на думку відповідача, на позивача поширюється норми постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637, від 08.06.2016 року № 365. Таким чином, відповідач зазначив, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до Департаменту соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради для отримання відповідної довідки та до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя - із заявою про поновлення виплати пенсії.

Окрім того, відповідач зауважив на порушення відповідачем строку звернення до суду. На підставі зазначеного, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування наданого відзиву та на виконання ухвали суду від 02 травня 2018 року в частині витребування доказів, відповідачем надано засвідчені матеріали пенсійної справи позивача.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка України (паспорт серії НОМЕР_4, виданий 13 січня 1999 року Куйбишевським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області) РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою проживання: АДРЕСА_1. позивач є пенсіонером, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_5 та не заперечується відповідачем по справі.

Відповідач - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (код ЄДРПОУ 41250795) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Судом встановлено що позивач проживала за адресою: АДРЕСА_1 та перебувала на пенсійному обліку в управлінні Пенсійного фонду України Куйбишевського району м. Донецька. На підставі особистої заяви позивача від 28.11.2014 року про запит пенсійної справи її було встановлено на облік в управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя як внутрішньо переміщену особу. Факт внутрішнього переміщення до міста Запоріжжя за адресою: АДРЕСА_1 підтверджувався відповідною довідкою від 26.11.2014 року № 2303001773.

04 липня 2017 року позивач звернулась до управління із заявою «Про призначення/перерахунок пенсії», до якої згідно розписки-повідомлення надала; документи про місце проживання (реєстрації) особи, заява про призначення/перерахунок пенсії, паспорт. Одночасно, позивачем було надано заяву про виплату пенсії, згідно якої просила запросити її пенсійну справу з управління Пенсійного фонду України Ленінського району м. Запоріжжя та заяву про виплату пенсії на поточний рахунок, відкритий у відділенні регіонального управління/філії ПриватБанку.

Згідно довідки про неотримання допомоги позивач, як зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 не перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Приморського району Маріупольської ради та не отримує допомогу відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 року, № 509 від 01.10.2014 року.

11 липня 2017 року Правобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (Дніпровський відділ) у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання до Донецької області направлено пенсійну справу № 194801 ОСОБА_1 (супровідний лист № 4452/05) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області та одночасно поінформовано, що ОСОБА_1 забезпечено пенсією по 31.10.2016 року включно.

Згідно відомостей інформаційного центру персоніфікованого обліку Центральної бази даних одержувачів пенсії вбачається, що дата останнього нарахування пенсії позивача 04.10.2016 року.

Розпорядженням управління від 05.10.2017 року № 34132 позивача взято на облік пенсійного органу.

30 листопада 2017 року управлінням на адресу позивача направлено лист із вимогою надання позивачем оригіналу та копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, або рішення про відмову у видачі довідки з обов'язковим зазначенням підстав для відмови та заяву для перерахування сум пенсії на рахунок, який відкривається в відділенні АТ «Ощадбанк». Відомостей щодо вручення зазначеного листа позивачу матеріали справи не містить.

Листом управління від 24 січня 2018 року (вих. № 10/З-01-01-08) на звернення позивача надано інформацію, згідно якої вбачається, що в грудні 2017 року пенсійна справа позивача на підставі її особистої заяви від 04.07.2017 року взята на облік управління та зазначено, що виплата пенсії не здійснювалась до надання необхідних документів, відповідно до вимог чинного законодавства. Одночасно, позивача поінформовано, що виплата пенсій внутрішньо переміщеним особам, незважаючи на зміну місця проживання, яке супроводжувалось зміною реєстраційних даних в паспорті особи, здійснюється з урахуванням вимог, визначених нормами Закону України «Про забезпечення прав и свобод внутрішньо переміщених осіб» та постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Отже, позивачу для поновлення виплати пенсії було запропоновано особисто надати до управління заяву про поновлення виплати пенсії, оригінал та копію паспорта, оригінал та копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, або рішення про відмову у видачі довідки з обов'язковим зазначенням підстав для відмови, підписане керівником уповноваженого органу (Управління соціального захист населення), як передбачено пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 509.

Не погодившись з наданою відповіддю, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Отже, предметом спору у даній справі є правомірність дій відповідача щодо невиплати (не поновлення виплати) пенсії позивачеві у зв'язку з відсутністю довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять відповідного рішення про припинення виплати пенсії позивачеві з підстав, зазначених нормами статті 49 Закону № 1058-IV.

Пунктом 4.12 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Постанова № 22-1) передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (надалі - Закон № 1382-IV) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Згідно з положеннями статті 3 Закону № 1382-IV документами, до яких вносяться відомості про місце проживання є:

- паспорт громадянина України,

- тимчасове посвідчення громадянина України,

- посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання,

- посвідчення біженця,

- посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту,

- посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Нормами статті 6 зазначеного Закону визначено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Як встановлено судом, позивач реалізувала своє конституційне право щодо вільного вибору постійного місця проживання, перемістившись до м. Маріуполя Донецької області, де зареєструвалась за новою адресою у встановленому чинним законодавством порядку. Як вбачається з наданого відзиву, про факт реєстрації позивача на території, підконтрольній українській владі відповідач був обізнаний та зазначене не спростовується відповідачем.

Суд не приймає доводи відповідача, що виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам, «незважаючи на зміну місця проживання, яке супроводжувалось зміною реєстраційних даних в паспорті особи, здійснюється з урахуванням вимог, визначених ст. 1 та ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706 та постановою КМУ № 509 від 01.10.2014 р., «Про облік внутрішньо переміщених осіб», постановою КМУ № 637 від 05.11.2014 р. «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 р. «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», з огляду на наступне.

Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (надалі - Закон № 1706 VII) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Внутрішньо переміщеною особою, відповідно до норм частини першої статті 1 зазначеного Закону є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина друга статті 1 Закону № 1706 VII).

Нормами статті 5 Закону № 1706 VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

З аналізу зазначених норм законодавства, суд доходить висновку, що оскільки позивач з 29 березня 2017 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1, положення зазначеного закону на позивача не поширюються.

За таких обставин, суд доходить висновку, що виплата належної пенсії має бути здійснена управлінням за заявою позивача на загальних підставах у порядку, встановленому Законом № 1058-VI.

З аналогічних підстав суд визнає безпідставними посилання відповідача на норми постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок здійснення соціальних виплат (у тому числі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, оскільки дані нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо здійснення соціальних виплат та порядок взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовуються до пенсійного забезпечення громадян, яке гарантується Конституцією України.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у своїх рішеннях від 07 березня 2018 року по справі № 242/3044/17 (адміністративне провадження № К/9901/2631/17), від 13 лютого 2018 року по справі № 234/11095/17 (адміністративне провадження № К/9901/163/17).

Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Ухвалою від 02 травня 2018 року судом встановлено відповідність позовної заяви (у тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду) вимогам КАС України.

Окрім того, суд зауважує, що нормами статті 46 Закону №1058-IV встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

За таких обставин, суд доходить висновку, що виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Отже, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, не здійснюючи поновлення виплати пенсії позивачеві за його письмовою заявою без належних, передбачених чинним законодавством підстав відповідач вчинив протиправну бездіяльність. Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованими та позов таким, що підлягає задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, при зверненні до адміністративного суду з позовною заявою, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. (платіжне доручення № 1408289914 від 13 квітня 2018 року).

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27-а, код ЄДРПОУ 41250795) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області щодо не поновлення виплати пенсії за заявою ОСОБА_1 з 01 листопада 2016 року.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області поновити виплату пенсії за заявою ОСОБА_1 на загальних підставах відповідно до положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 листопада 2016 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (юридична адреса: вул. Зелінського, 27А, м. Маріуполь, Донецька область, 87548, код ЄДРПОУ 41250795) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь ОСОБА_1 (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 29 травня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Толстолуцька М.М.