Рішення № 74284122, 25.05.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2018 р. Справа№805/315/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області (далі - відповідач, УПФ) про визнання протиправними дій, скасування рішення від 11.12.2017 №4086 в частині відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання призначити нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах, починаючи з дня звернення, тобто з 14.11.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 14.11.2017 вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і надала всі необхідні документи. Відповідач, розглянувши заяву та надані документи, прийняв рішення від 11.12.2017 № 4086, яким відмовив позивачеві у призначенні зазначеного виду пенсійної виплати з підстав відсутності у неї необхідного пільгового стажу роботи, оскільки вважає, що період роботи позивача з 01.02.1995 по 31.12.2001 в якості лампівниці у Шахтоуправлінні «Гірник» неможливо зарахувати до стажу роботи за списком № 2 у зв'язку з відсутністю інформації про роботу в шкідливих і важких умовах праці, а період роботи з 01.01.2008 по 28.12.2008 в якості машиніста підіймальних машин у ВАТ «Донбасвуглерозробка» неможливо зарахувати у зв'язку з відсутністю атестації робочих місць по даному підприємству.

Позивач вважає таке рішення УПФ протиправним, оскільки воно прийнято із порушенням норм чинного законодавства та порушує її конституційні права.

Виходячи з наведеного, позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить скасувати рішення від 11.12.2017 №4086 та зобов'язати призначити нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах, починаючи з дня звернення, тобто з 14.11.2017.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, надав до суду письмовий відзив на адміністративний позов, який наявний в матеріалах справи. Зазначає, що при зверненні до Управління позивачем в підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або записів у ній було надано довідку від 19.10.2017 №378, видану Відособленим структурним підрозділом «Донецької дирекції з виконання проектів ліквідації шахт», яке не пройшло перереєстрацію на території України, а тому відсутні підстави для її прийняття до уваги.

Періоди виконання позивачем роботи з 01.07.1985 по 29.09.1985 в якості учениці лампівниці та з 30.09.1985 по 30.06.1990 за професією лампівниця не можуть бути зараховані до стажу роботи за Списком № 2, оскільки така професія не передбачена Списком № 2 розділу 1 підрозділу 1 пункту «а» Постанови Ради СРСР «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах» від 22.08.1956 №1173.

Період виконання позивачем роботи з 01.07.1990 по 01.09.1991 за професією слюсар з обслуговування та ремонту шахтних інтерферометрів не зарахований до стажу роботи за Списком № 2, у зв'язку з відсутністю професії з відповідною назвою в Списку № 2 розділу 1 підрозділу 1 пункту «а» Постанови Ради СРСР «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах» від 22.08.1956 № 1173.

Період роботи позивача за професією слюсар з обслуговування та ремонту шахтних інтерферометрів з 14.03.1992 по 31.01.1995 неможливо зарахувати до стажу роботи за Списком №2, у зв'язку з відсутністю професії з відповідною назвою у Списку №2, затвердженому постановою КМУ «Про затвердження списків виробництв, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 11.03.1994 № 162.

Вважає, що документи, надані позивачем, не підтверджують наявність необхідного пільгового стажу для призначення пенсії за віком згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.02.2018 відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2018 позовну заяву вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.04.2018 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача до суду у визначений час не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

Приймаючи до уваги наведене та враховуючи приписи чинного процесуального законодавства, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Гірник Донецької області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 про що свідчить копія паспорту, наявна в матеріалах справи (а.с. 35-36).

14 листопада 2017 року позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області із заявою № 4086 про призначення пенсії за віком згідно з п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 10).

До вказаної заяви було додано: копію паспорта і ІПН, копію трудової книжки, диплом, копію виписки з ЄДРПОУ, копію свідоцтва про укладення шлюбу, накази про проведення атестації робочих місць, довідку про пільговий стаж роботи і про заробітну плату від 19.10.2017 № 378 (а.с. 10-11).

11 грудня 2017 року рішенням Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області № 4086 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи за Списком № 2 (а.с. 10-12).

Рішення про відмову у призначенні пенсії вмотивовано тим, що період роботи з 01.02.1995 по 31.12.2001 у Шахтоуправлінні «Гірник» в якості лампівниці неможливо зарахувати до стажу роботи за Списком № 2 згідно записам у трудовій книжці, оскільки відсутня інформація про роботу в шкідливих і важких умовах праці.

Відповідачем не взято до уваги довідку про пільговий стаж роботи та заробітну плату від 19.10.2017 №378, видану ВСП «Донецька дирекція з виконання проектів ліквідації шахт», оскільки вона видана підприємством, архіви якого знаходяться на непідконтрольній українській владі території, і відсутня можливість перевірити достовірність інформації.

Період роботи з 01.01.2008 по 28.12.2008 в якості машиніста підіймальних машин у ВАТ «Донбасвуглерозробка» неможливо зарахувати згідно даних в реєстрі застрахованих осіб, у зв'язку з відсутністю атестації робочих місць по даному підприємству.

Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача як таке, що прийняте (вчинене) з порушенням норм чинного законодавства та порушує її конституційні права.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності зі статтею 26 Закону № 1058-ІV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно п. 2 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і важкими умовами праці на списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону і в разі досягнення пенсійного віку та трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до положень п. 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Пунктом 1 частини 1 ст. 45 Закону № 1058-ІV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

На підставі частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

У відповідності до ст. 1 цього Закону, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються, зокрема, трудові пенсії: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.

Право на пенсію за віком, у відповідності до ст. 12 Закону № 1788-XII, мають:

- чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років;

- жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, після досягнення віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, з дотриманням тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку, у відповідності до ст. 44 Закону № 1058-ІV звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 і надала необхідні для цього документи.

У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз вищезазначених положень свідчить, що для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за даними трудової книжки необхідна наявність встановленого законодавством віку, наявність в трудовій книжці відомостей щодо стажу роботи не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2.

Як вбачається з трудової книжки позивача НОМЕР_2 в ній наявні записи щодо загального стажу роботи 32 роки 10 місяців 15 днів.

Відповідач, відмовляючи позивачеві в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, виходив з того, що період роботи позивача з 01.02.1995 по 31.12.2001 в якості лампівниці у Шахтоуправлінні «Гірник» неможливо зарахувати до стажу роботи за списком № 2 у зв'язку з відсутністю інформації про роботу в шкідливих і важких умовах праці, а період роботи з 01.01.2008 по 28.12.2008 в якості машиніста підіймальних машин у ВАТ «Донбасвуглерозробка» неможливо зарахувати у зв'язку з відсутністю атестації робочих місць по даному підприємству.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в період з 20.05.1985 по 30.06.1985 вона працювала ученицею машиніста конвеєра, з 01.07.1985 по 29.09.1985 - ученицею лампівниці, з 30.09.1985 по 30.06.1990 - лампівницею, з 01.07.1990 по 01.09.1991 та з 14.03.1992 по 31.01.1995 - слюсарем з обслуговування та ремонту шахтних інтерферометрів. Оскільки зазначені професії включені до списку № 2 Постанови Кабінету Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, вважає, що зайнятість на зазначених роботах дає їй право на включення цих періодів роботи до пільгового стажу роботи за списком № 2 і на призначення пільгової пенсії.

Суд не приймає до уваги зазначені твердження позивача і погоджується в цій частині з доводами відповідача щодо неможливості зарахування вказаних періодів роботи позивача до пільгового стажу, оскільки зазначені професії не передбачені Списком № 2 розділу 1 підрозділу 1 пункту «а» Постанови Ради СРСР «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах» від 22.08.1956 №1173 та від 11.03.1994 № 162 (були дійсні на момент спірних періодів роботи).

Щодо не зарахування відповідачем до пільгового стажу роботи позивача за списком № 2 періоду його роботи з 01.02.1995 по 31.12.2001 в якості лампівниці у Шахтоуправлінні «Гірник» у зв'язку з відсутністю інформації про роботу в шкідливих і важких умовах праці суд зазначає наступне.

Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 в період з 01.02.1995 по 11.02.1999, що не відповідає твердженням відповідача в цій частині, вона працювала лампівницею у Шахтоуправлінні «Гірник» Селидівського виробничого об'єднання по видобутку вугілля, після реорганізації якого 01.03.1995 було створене Шахтоуправління «Курахівське».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162 «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах», професія лампівниці включена до списку № 2 розділу 1 підрозділу 1 за кодом 2010100а-13357.

При цьому суд зазначає, що відповідачем не зараховано вказаний період роботи на зазначеній професії, зокрема, з 12.02.1999 по 31.12.2001, при тому, що у відповідності до трудової книжки позивача в зазначений період часу і довше, а саме з 12.02.1999 по 30.03.2007 вона працювала не лампівницею у Шахтоуправлінні «Гірник», як помилково стверджує відповідач, а за професією машиніста підйому поверхні шахти «Гірник», яка також включена до списку № 2 розділу 1 підрозділу 1 за кодом 2010100а-14021 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162 та до списку 2 розділу 1 підрозділу 1 за кодом 1.1а Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36.

В матеріалах справи міститься оригінал виписки з наказу «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці» № 369к від 01.10.1994, видана Відокремленим підрозділом Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля», а також довідка про підтвердження трудового стажу при призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній від 21.03.2007 № 180, засвідчена судом копія якої наявна в матеріалах справи, якими підтверджено право позивача на пільгову пенсію за списком № 2 за результатами атестації робочих місць на підставі підрозділу 1 розділу 1 Постанови КМУ «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах» від 11.03.1994 № 162 за періоди роботи з 01.02.1995 по 11.02.1999 та з 12.02.1999 по 30.03.2007 за професіями лампівниця та машиніст підйому поверхні відповідно.

Щодо не зарахування відповідачем до пільгового стажу роботи позивача за списком № 2 періоду роботи з 01.01.2008 по 28.12.2008 в якості машиніста підіймальних машин у ВАТ «Донбасвуглерозробка» у зв'язку з відсутністю атестації робочих місць по даному підприємству суд зазначає наступне.

Відповідно до трудової книжки позивача в період з 05.04.2007 по 07.06.2009 вона працювала за професією машиніст підйомних машин ТОВ «Донбасвуглерозробка».

Відповідачем при прийнятті рішення про відмову в призначенні позивачеві пенсії на пільгових умовах за списком № 2, як вбачається зі змісту самого рішення, не зроблено висновку щодо не зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи з 05.04.2007 по 31.12.2007 та з 29.12.2008 по 07.06.2009 за професією машиніст підйомних машин ТОВ «Донбасвуглерозробка» і не оспорюється факт включення цієї професії до списку № 2, що дає право на призначення пільгової пенсії. Більш того, відповідачем зроблено висновок про роботу позивача у ВАТ «Донбасвуглерозробка» при тому, що позивач фактично працювала у ТОВ «Донбасвуглерозробка», що, по своїй суті, визначено відповідачем як різні підприємства і не може бути прийнято судом як законна підстава для відмови позивачеві у незарахуванні вказаного періоду роботи до її пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії за списком № 2.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пільгової пенсії за списком № 2 вона мала більше 10 років стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2, при загальному стажі роботи більше 25 років.

Разом з тим, суд вважає необхідним звернути увагу відповідача на наступне.

У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі також - Постанова № 637), у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).

Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною 1 - 2 статті 4 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупований території України» (із змінами) (далі - Закон № 1207-VII) на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі частини 1 статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно із статтею 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

На підставі статей 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizіdоu v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із статтею 21 Конституції України, усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Враховуючи викладене, суд вважає, що УПФ повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що рішення УПФ про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», прийнято не на підставі Конституції та законів України, а отже підлягає скасуванню.

Між тим, щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 14.11.2017, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.11.2017 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області № 4086 від 11 грудня 2017 року про відмову в призначенні пенсії.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, № 4086 від 14 листопада 2017 року про призначення пенсії за віком згідно п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з врахуванням періодів роботи з 01.02.1995 по 30.03.2007 та з 05.04.2007 по 07.06.2009 за даними трудової книжки НОМЕР_2 що достатній для призначення пенсії за віком у відповідності до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області (місцезнаходження: вул. Заводська, 24, м.Мар'їнка, Донецька область, 85600, код ЄДРПОУ 22014014) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 25 травня 2018 року.

Суддя Ушенко С.В.