Рішення № 74283941, 24.05.2018, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/326/17 2/303/661/18

Ряд. стат. звіту - 33

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

при секретарі Штець І.І.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом ФОП ОСОБА_3, мешканця АДРЕСА_1 до ОСОБА_4, мешканця АДРЕСА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

Позивач ФОП ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 26.04.2012 року між позивачем і відповідачем був укладений трудовий договір, відповідно до якого останній взяв на себе зобов'язання виконувати обов'язки водія вантажного автомобіля, забезпечувати цілісність матеріальних цінностей та цілісність вантажу. 21.01.2014 року відповідач ОСОБА_4 здійснював поставку товарів транспортним засобом марки «Mitsubishi - Canter», д.н.з.: НОМЕР_3, власником якого є позивач, не впорався з керуванням автомобіля, в результаті чого в Словаччині на відрізку дороги 1/75 км., 75,6 перед Чака муніципалітету в районі Левіце потрапив в ДТП. Винним у даній ДТП було визнано відповідача ОСОБА_4 Внаслідок ДТП автомобіль марки «Mitsubishi - Canter» отримав значні технічні пошкодження та став непридатним до експлуатації. Крім цього, частина вантажу була втрачена в кількості 1763 кг., у зв'язку з пошкодженням контейнерів. 11.02.2014 року ТОВ «Орбіта-Сервіс» було відправлено на адресу позивача претензію про відшкодування вартості втраченого вантажу в сумі 105 342,36 гривень, які позивач в період з 16.05.2014 року по 08.07.2016 року сплатив. У зв'язку з цим, позивач просить стягнути з відповідача суму матеріальної шкоди внаслідок пошкодження транспортного засобу у розмірі 245 922,85 гривень, 105 342,36 гривень за пошкодження вантажу, 50 000 гривень завданої моральної шкоди, 700 гривень за висновок експерта-товарознавця та 5000 гривень за витрати пов'язані з виїздом за кордон для з'ясування ДТП.

Представник позивача ОСОБА_5-ОСОБА_6 в судовому засіданні позов підтримала та просила суд задоволити його з підстав наведених в позові.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні з підстав наведених в запереченні.

Вивчивши заяву, заслухавши вступне слово учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що Трудовий договір від 26.04.2012 року був укладений між ОСОБА_3, як приватним підприємцем, і ОСОБА_4 на посаду водія вантажного автомобіля (а.с.9).

Із Договору-доручення №7 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і регіональному сполученні від 13.01.2014 року вбачається, що довіритель ФОП ОСОБА_3 доручає повіреному ТОВ «Орбіта-Сервіс» здійснювати пошук і підбір вантажовласників з метою забезпечення експертно-імпортними вантажами транспортних засобів для транспортування вантажу (а.с.10-12).

Згідно листа Окружного управління автодорожного інспекторату Управління поліції округу Левице Міністерства внутрішніх справ Словацької Республіки винуватцем ДТП, яка мала місце 21.01.2014 року на шосе І/75 на 75,5 км. в районі Чака, округу Левице, був визнаний ОСОБА_4 (а.с.18).

Таким чином, судом встановлено, що винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є відповідач ОСОБА_4, між протиправними діями якого та завданою позивачеві шкодою наявний причинно-наслідковий зв'язок, що не потребує окремого доведення, оскільки вказані обставини, їх факт, час та місце скоєння встановлені компетентними органами Словацької Республіки, що у свою чергу є підставою для звільнення від доказування.

Із звіту про оцінку вартості майнової шкоди від 12.02.2014 року слідує, що вартість майнової шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу «Mitsubishi - Canter», д.н.з.: НОМЕР_3 становить 245 922,85 гривень (а.с.33-38).

Згідно платіжних доручень №761 від 16.05.2014 року, №814 від 18.07.2014 року, №907 від 10.11.2014 року, №939 від 10.12.2014 року, №1013 від 01.03.2015 року, №1016 від 06.03.2015 року, №1058 від 03.04.2015 року, №1092 від 04.05.2015 року, №1118 від 02.06.2015 року, №1144 від 30.06.2015 року, №1171 від 03.08.2015 року, №1201 від 01.09.2015 року, №1252 від 04.11.2015 року, №1282 від 02.12.2015 року, №1312 від 29.12.2015 року, №1333 від 27.01.2016 року, №1383 від 10.03.2016 року, №1362 від 19.02.2016 року, №1502 від 18.06.2016 року, №1421 від 14.04.2016 року, ОСОБА_3 сплатив ТОВ «Орбіта-Сервіс» компенсацію вартості втраченого вантажу, згідно претензії №10 від 11.02.2014 року, по 5 000 гривень, а за №1523 від 08.07.2016 року - 10 000 гривень (а.с. 59-69).

У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1, 2 та ч.3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 ЦК).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167 ЦК).

Між тим передбачені цими нормами закону підстави відповідальності особи за завдану майнову і моральну шкоду регулюють загальні підстави відповідальності за завдану шкоду та застосовуються в разі виникнення між сторонами спору в деліктних зобов'язаннях.

Наданими суду доказами встановлено, що ОСОБА_4 на підставі відповідного договору перебував з суб'єктом господарської діяльності - приватним підприємцем-фізичною особою ОСОБА_3 у трудових відносинах та під час допущеної з його вини дорожньо-транспортної пригоди виконував обов'язки за трудовим договором, здійснюючи за дорученням позивача перевезення на закріпленому за ним автомобілі.

Враховуючи встановлені конкретні обставини по справі, суд дійшов висновку, що положення закону, на які здійснює посилання позивач ФОП ОСОБА_3 як на правову підставу позовних вимог (статті 1166, 1167 ЦК України) не поширюються на виниклі між сторонами правовідносини, тому суд вважає необхідним уточними фактичні підстави позову та визначити норми матеріального права, які їм відповідають і підлягають застосуванню у даному випадку.

Підстави, умови, порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації, встановлені главою ІХ Кодексу законів про працю України. Суд вважає, що саме ці правові норми підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин.

Приписами частин 1, 2 статті 130 цього Кодексу визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладанні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Статтею 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Як наголошується в частині 1 статті 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків.

Перелік вказаних підстав є вичерпним, тому у випадках, не передбачених статтею 134 цього Кодексу, притягнути працівника до матеріальної відповідальності неможливо.

Зі змісту статті 135-1 КЗпП України випливає, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.2 Трудового договору від 26.04.2012 року на працівника - ОСОБА_4 покладено зобов'язання "збереження матеріальних цінностей, цілісність вантажу".

Постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 446/24, яка є чинною у відповідності до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», затверджено Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва.

За основу притягнення працівників до матеріальної відповідальності у Переліку покладений зміст їх трудових обов'язків, виконання функцій, пов'язаних з обслуговуванням матеріальних цінностей. Згідно додатку №1 до постанови такі договори укладаються з «експедиторами з перевезення вантажів». Цей Перелік не підлягає розширеному тлумаченню.

Пленум Верховного Суду України в пункті 4 постанови від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», роз'яснив, що за правилами ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше від свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несуть працівники, які допустили зіпсуття або знищення цінностей в ході трудового процесу.

Правові норми інституту матеріальної відповідальності поширюються також на випадки завдання працівниками шкоди роботодавцю - суб'єктам підприємницької діяльності та фізичним особам, які використовують працю найманих робітників, з якими ті знаходяться в трудових відносинах.

За правилами статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що підстави для покладення на ОСОБА_4 відповідальності за заподіяні ним фізичній особі-підприємцю дорожньо-транспортною пригодою збитки у повному обсязі відсутні, тому повинна підлягати відшкодуванню шкода у розмірі середнього місячного заробітку.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (з відповідними змінами і доповненнями) виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, випливає зі змісту норми статті 23 ЦК України, в якій також міститься визначення моральної шкоди, яка полягає, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном, або в інший спосіб; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

-у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст.49 Закону "Про інформацію", ст.44 Закону "Про авторське право і суміжні права");

- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Спірні правовідносини між сторонами врегульовані нормами Кодексу законів України про працю, зокрема положеннями глави ІХ «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації», в положеннях якої не передбачено право роботодавця вимагати компенсації моральної шкоди у випадку наявності підстав для матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Відшкодування моральної шкоди в договірних відносинах не відбувається, якщо таке відшкодування прямо не передбачене договором, укладеним між сторонами. Трудовий договір від 26.04.2012 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не передбачає стягнення моральної шкоди роботодавцем з найманого працівника.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги ФОП ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 компенсацію моральної шкоди не ґрунтуються на законі, тому вони також не підлягають задоволенню.

У відповідності до абз.3 ст.233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Відповідач заявив про застосування позовної давності до виниклих правовідносин та просив відмовити з цих підстав у позові.

У відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також відповідач ОСОБА_4 просив суд застосувати позовну давність до даного позову, виходячи з того, що відповідно до ст.233 КЗпП України встановлений річний строк звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки дорожньо-транспортна пригода мала місце 21.01.2014 року, а позивач звернувся до суду 20.01.2017 року.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення заподіяння матеріальної шкоди не підлягає до задоволення, оскільки як було встановлено в судовому засіданні позивач ФОП ОСОБА_3 дізнався про порушення своїх прав 21.01.2014 року, оскільки зазначає в позові, що згідно з Висновком експерта-товарознавця від 21.01.2014 року, виконаним Золотарьовим О.М. вартість заподіяної шкоди становила 255 922,85 копійок, а з позовом про захист своїх прав позивач ФОП ОСОБА_3 звернувся до суду 20.01.2017 року, чим самим пропустив передбачений законом строк звернення до суду за захистом своїх прав.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 23, 34, 76-82, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 22, 23 Цивільного кодексу України, ст.ст. 130, 132, 134, 135, 135-1, 138 Кодексу законів про працю України, суд,-

р і ш и в :

У задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, мешканця АДРЕСА_2 на користь ФОП ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, мешканця АДРЕСА_1, матеріального збитку в розмірі 245 922 (двісті сорок п'ять тисяч дев'ятсот двадцять дві) гривні 85 копійок за пошкодження транспортного засобу марки «Mitsubishi - Canter», д.н.з.: НОМЕР_3, про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 105 342 (сто п'ять тисяч триста сорок дві) гривні 36 копійок за пошкодження вантажу, про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень, про стягнення - 700 (сімсот) гривень за витрати на проведення оцінки майна, про стягнення - 5 000 (п'ять тисяч) гривень витрати на правову допомогу, про стягнення - 5 752 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят дві) гривні 65 копійок сплаченого судового збору - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області.

Повний текст рішення складений 29.05.2018 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір