Постанова № 74281590, 22.05.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2018 р. Справа № 922/2590/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю:

представника позивача - не з'явився

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - не з'явився

представника відповідача - не з'явився

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (ОСОБА_1.) - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз», м. Київ (вх. №531 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2018 у справі № 922/2590/15 (суддя Буракова А.М.; повне рішення складено 02.03.2018)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз», м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Руновщина», м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1

про зобов'язання повернути майно, -

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Руновщина», м. Харків

до Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз», м. Київ

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року Закрите акціонерне товариство «Укрбудтрансгаз» (в подальшому назва змінена на Приватне акціонерне товариство «Укрбудтрансгаз») звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю «Руновщина» вчинити дії щодо повернення майна, переданого на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання №11/11/13 від 11.11.2013, а саме: кукурудзу фуражну 3-го класу у кількості 1200 тон, у зв'язку з невиконанням відповідачем (зберігачем) обов'язку з повернення такого майна.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2016 року попередні судові рішення про відмову в позові були скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи ТОВ «Руновщина» звернулося до господарського суду Харківської області з зустрічним позовом до Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз» про визнання недійсним договору відповідального зберігання №11/11/13 від 11.11.2013 у зв'язку з перевищенням повноважень його представником під час укладення спірного договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.12.2016 в задоволенні первісного позову та зустрічного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2017 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 та рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2016 скасовано в частині первісного позову та розподілу судових витрат, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

При цьому, Вищий господарський суд України у постанові від 06.09.2017 по справі вказав, що суди попередніх інстанцій достеменно не з'ясували чи перебувала кукурудза, яка є предметом позову, у позивача за первісним позовом на час укладання договору відповідального зберігання, і якщо так, то на якій правовій підставі, що є необхідною передумовою для передачі цього майна на зберігання, оскільки договір на зберігання є реальним договором, так як правовідносини за ним виникають з моменту передачі речі на зберігання. Також, Вищий господарський суд України зазначив, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції в частині зустрічного позову про визнання недійсним договору зберігання в касаційному порядку не оскаржені, а тому судом касаційної інстанції в цій частині не переглядаються.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.02.2018 по справі № 922/2590/15 в задоволенні первісного позову відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Руновщина» витрати на проведення експертизи у розмірі 11088,00 грн.

Позивач за первісним позовом - ПАТ «Укрбудтрансгаз» подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2018 по справі № 922/2590/15 незаконним та прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому просить вказане рішення скасувати та прийняте нове рішення, яким задовольнити первісний позов ПАТ «Укрбудтрансгаз» про зобов'язання ТОВ «Руновщина» вчинити дії щодо повернення майна, переданого на відповідальне зберігання по Договору відповідального зберігання № 11/11/13 від 11.11.2013, а саме: кукурудзу фуражну 3-го класу у кількості 1200,00 тон. Судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач за первісним позовом зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі були досліджені всі обставини справи, а посилання суду на відсутність акта приймання-передачі товару за договором поставки № 11-п від 11.11.2013, як на основний доказ набуття права власності ПАТ «Укрбудтрансгаз», є необґрунтованим. Позивач стверджує, що товар, який було придбано на підставі договору поставки № 11-п від 11.11.2013 та за який сплачені грошові кошти, згідно банківських виписок, що містяться у матеріалах справи, був переданий на зберігання ТОВ «Руновщина» на підставі договору зберігання №11/11/13 від 11.11.2013. Недостача даного товару встановлена під час проведення інвентаризації Ліквідатором ПАТ «Укрбудтрансгаз» у справі № 46/128-6, що підтверджується інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей станом на 01.04.2015 та актом № 01/04 від 01 квітня 2015 року. Отже, на думку скаржника факт передачі майна на зберігання та прийняття його відповідачем (ТОВ «Руновщина») підтверджено належним чином оформленими документами, а саме: договором відповідального зберігання № 11/11/13 від 11.11.2013 та актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013, які скріплені печаткою товариства та підписані особисто директором ТОВ «Руновщина» ОСОБА_1, який згідно даних ЄДР станом на 11.11.2013 був керівником товариства та не був обмежений у представництві. Скаржник вважає безпідставним застосування судом першої інстанції ст.ст. 321, 328 ЦК України про набуття права власності на майно, оскільки правовідносин, які виникли між ПАТ «Укрбудтрансгаз» та ТОВ «Руновщина» за договором відповідального зберігання не регулюються даними нормами права, а тому судом вони застосовані неправомірно. В даному випадку підлягають застосуванню норми права за предметом правового регулювання, а саме за договором зберігання.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз», м. Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2018 по справі № 922/2590/16. Відповідачу та третім особам надано строк до 16.04.2018 для надання суду апеляційної інстанції відзивів на апеляційну скаргу в порядку, визначеному статтею 263 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиви на апеляційну скаргу від відповідача та третіх осіб до суду апеляційної інстанції не надходили.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 справу № 922/2590/15 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз», м. Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.18 у справі № 922/2590/15 призначено до розгляду на 08.05.2018 о 12:30 год. Відповідачу та третім особам встановлено строк до 07.05.2018 (включно) для надання суду письмових пояснень в обґрунтування своїх правових позицій по справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду відвід 08.05.2018 розгляд справи відкладено на 22.05.2018 об 11:30 год. в зв'язку неявкою представників позивача та третіх осіб та відсутність в матеріалах справи відомостей щодо їх повідомлення про час та місце розгляду справи. Даною ухвалою сторони у справі повідомлено, що їх участь у судовому засіданні не є обов'язковою.

22.05.2018 від ПАТ «Укрбудтрансгаз» надійшло клопотання (вх. № 3804), в якому позивач за первісним позовом просить відкласти розгляд справи, у зв'язку з тимчасовою відсутністю можливості забезпечити присутність у судовому засіданні кваліфікованої особи, обізнаної щодо обставин даної судової справи.

Розглянувши дане клопотання колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що клопотання ПАТ «Укрбудтрансгаз» задоволенню не підлягає з огляду на те, що розгляд справи вже відкладався, неявка представника ПАТ «Укрбудтрансгаз» не є перешкодою для апеляційного розгляду справи, оскільки матеріали справи містять обсяг документів, достатній для вирішення спору, правова позиція ПАТ «Укрбудтрансгаз» викладена в апеляційній скарзі і інших пояснень скаржником не надано, явка представників сторін не визнавалась апеляційним судом обов'язковою, а повідомлена ПАТ «Укрбудтрансгаз» причина неявки його представника не може бути визнана судом поважною.

Частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що апеляційним господарським судом вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення сторін про дату, час та місце проведення судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків розгляду спору, визначених частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частин першої, другої та п'ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Вимогами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, 11.11.2013 між позивачем за первісним позовом - Приватним акціонерним товариством «Укрбудтрансгаз» (далі - ПАТ «Укрбудтрансгаз»), як поклажодавцем, та відповідачем за первісним позовом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Руновщина» (далі - ТОВ «Руновщина»), як зберігачем, укладено договір відповідального зберігання № 11/11/13 (далі - Договір зберігання), за умовами якого поклажодавець зобов'язався передати, а зберігач зобов'язався прийняти на зберігання майно: кукурудзу фуражну 3-го класу врожаю 2013 року в кількості 1200 т, загальною вартістю 1296000 грн., та в установлений строк повернути його поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.

Цей договір за своєю правовою природою є договором складського зберігання зерна.

Згідно статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Пунктом 1.2. Договору зберігання сторони погодили, що майно, яке доставляється на зберігання зберігачу згідно із цим Договором, є власністю поклажодавця.

Також сторони узгодили, що майно передається на зберігання за актом приймання-передачі підписаного уповноваженими представниками сторін, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.4. Договору зберігання).

Згідно пункту 1.5. Договору зберігання майно передається на зберігання протягом строку дії договору за умови зберігання «до запитання», але не пізніше ніж до 31 грудня 2014 року. Строк зберігання кукурудзи рахується з моменту передачі його зберігачу на зберігання за актом приймання-передачі.

Відповідно до пункту 1.6. Договору зберігання - місцем зберігання майна є склад зберігача, розташований за адресою: Харківська область, Зачепилівський район, с.Рунівщина.

Пунктами 2.1.1., 2.1.5. Договору зберігання встановлено обов'язок зберігача вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом всього строку зберігання, а саме: з 11.11.2013 по 31.12.2014, та повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

У пунктах 4.1. та 4.2. Договору зберігання сторони обумовили, що плата за зберігання майна становить 300 грн. на місяць та підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок останнього або у будь-який інший спосіб передбачений чинним законодавством України, в тому числі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в разі існування або виникнення таких. Розмір плати за зберігання може змінюватись пише за згодою сторін та такі зміни оформлюються додатковою угодою.

Із матеріалів справи вбачається, що 11.11.2013 сторонами Договору зберігання складено та підписано акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання, в якому зазначено, що поклажодавець передав, а зберігач прийняв за адресою: Харківська область, Зачепилівський район, с. Рунівщина, у строкове платне користування обумовлене договором майно (кукурудзу фуражну 3-го класу) в кількості 1200 тон, загальною вартістю 1296000,00 грн.

Договір відповідального зберігання від 11.11.2013 №11/11/13 та акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013, підписані у місті Київ з боку поклажодавця - головою правління Фурсенко Віталієм Леонідовичем від імені ЗАТ «Укрбудтрансгаз», та з боку зберігача - ОСОБА_1, як директором ТОВ «Руновщина».

Згідно з пунктом 7.2. Договору зберігання строк його дії становить з 11.11.2013 по 31.12.2014.

Статтею 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Після закінчення строку дії договору зберігання поклажодавець направив зберігачу вимогу про повернення майна, переданого на відповідальне зберігання № 05/01 від 05.01.2015.

Даний лист залишено зберігачем без реагування, майно поклажодавцеві не повернуто.

У зв'язку з цим, в квітні 2015 року поклажодавець звернувся до господарського суду з позовом у даній справі, в якому просив зобов'язати ТОВ «Руновщина» вчинити дії щодо повернення майна, переданого на відповідальне зберігання за Договором відповідального зберігання №11/11/13 від 11.11.2013.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ПАТ «Укрбудтрансгаз» стверджує, що передало на зберігання ТОВ «Руновщина» відповідно до умов Договору зберігання майно, яке ним одержано на підставі іншого договору, а саме Договору поставки №11-П від 11.11.2013 (далі - Договір поставки), укладеного між ТОВ «Руновщина», як постачальником, та ЗАТ «Укрбудтрансгаз», як покупцем.

Згідно умов пункту 1.2. Договору поставки постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу, українського походження, 2013 року врожаю, насипом на умовах, передбачених даним договором.

Кількість товару складає 1200 тон (одна тисяча двісті тон 00 кг) +/- 10% за вибором постачальника (пункт 2.1. Договору поставки).

Загальна вартість 1200 т кукурудзи склала 1296000 грн. (пункт 3.1. Договору поставки).

Згідно умов пункту 4.1. Договору поставки постачальник здійснює поставку товару в повному обсязі на умовах ЕХW за адресою: Харківська область, Зачепилівський район, с. Рунівщина в строк до 01.12.2014.

При цьому, сторони у пункті 4.2. Договору поставки чітко передбачили, що право власності на товар переходять до покупця з моменту повної оплати товару останнім. Передача товару відбувається за актом приймання-передачі товару, який укладається між сторонами.

Датою поставки товару є дата вказана в акті приймання - передачі (пункт 4.3. Договору поставки).

Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що 1200 тон кукурудзи фуражної 3-го класу вартістю 1296000,00 грн., яка є предметом позову, не могли бути передані на зберігання відповідачу за первісним позовом на підставі Договору зберігання, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки матеріалами справи не підтверджується наявність у поклажодавця належної правової підстави для фактичної можливості передати на зберігання вказане зерно за спірним Договором зберігання.

З огляду на положення статті 692 Цивільного кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а тому відсутність одних первинних документів (довіреність та т.д.) за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З'ясовуючи дійсні обставини спору, пов'язані із фактичним здійсненням сторонами господарських операцій як за договором поставки зерна кукурудзи, так і за договором зберігання цього зерна, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що відповідний акт приймання-передачі товару, передбачений пунктом 4.2. Договору поставки, в матеріалах справи відсутній.

Не надано доказів в підтвердження наявності такого акту і суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що за відсутністю доказів складення сторонами акту приймання-передачі товару за Договором поставки, передача товару за Договором поставки у відповідності до умов пункту 4.2. Договору поставки фактично не відбулася.

Факт здійснення господарської операції з передачі кукурудзи між сторонами за Договором поставки іншими первинними документами не підтверджується, через їх відсутність та ненадання до матеріалів справи.

Виходячи з наведеного є вірним висновок суду першої інстанції про те, що кукурудза, яка є предметом Договору зберігання, відповідачем за первісним позовом позивачу за первісним позовом на підставі Договору поставки не була передана.

Водночас, за умовами пункту 4.2. Договору поставки право власності на товар переходять до покупця з моменту повної оплати товару останнім.

Відповідно до пункту 1.2. Договору зберігання майно, що доставляється на зберігання зберігачу, є власністю поклажодавця.

Пунктом 3.1.1. Договору зберігання передбачено обов'язок поклажодавця передати зберігачеві майно на зберігання не пізніше, ніж через 3 календарних дні після набрання чинності цим договором, тобто до 14.11.2013 включно.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, обґрунтовано встановлено судом першої інстанції і підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, майно, яке мало бути передано на зберігання, ні станом на момент укладення Договору зберігання, ні через 3 календарних дні після набрання чинності Договором зберігання, тобто до 14.11.2013 включно, не належало на праві власності позивачу за первісним позовом, оскільки таке право у нього виникло лише після повної оплати даного майна згідно Договору поставки у грудні 2013 року.

Наявна у справі банківська виписка ПАТ «ЮНЕКС БАНК» по рахунку позивача за первісним позовом (том 3 аркуші справи 210 - 215) свідчить про те, що останній відповідно до умов Договору поставки саме у грудні 2013 року здійснив перерахування коштів за даним Договором (дата проводки 11.12.2013).

Вказаним у повній мірі підтверджується обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що відповідно до умов пункту 4.2. Договору поставки позивач за первісним позовом набув право власності на товар тільки 11.12.2013, тобто через місяць після укладення Договору зберігання.

Будь-яких інших актів приймання-передачі майна на відповідальне зберігання до Договору зберігання, аніж тих, що складені до 14.11.2013 та після отримання права власності на майно згідно Договору поставки, ПАТ «Укрбудтрансгаз» судам першої та апеляційної інстанції не представив.

Поряд з цим, частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

У пункті 4.1. Договору зберігання сторонами передбачена плата за зберігання майна в розмірі 300,00 грн. на місяць, що підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок останнього або у будь-який інший спосіб передбачений чинним законодавством України.

Однак, в матеріалах справи відсутні як докази оплати ПАТ «Укрбудтрансгаз» вартості послуг зберігання товару на виконання пункту 4.1. Договору зберігання, так і будь-якого листування між сторонами з приводу виконання умов договору зберігання.

В процесі судового розгляду справи судом першої інстанції на підставі ретельного дослідження змісту наданих до справи декларацій про обсяг зберігання власного зерна ТОВ «Руновщина» станом на 01.09.2013, 01.10.2013, 01.11.2013, 01.12.2013 також обґрунтовано встановлено, що кукурудза 3-го класу у кількості 1200 тон у листопаді 2013 року на склад відповідача за первісним позовом не надходила, що достеменно свідчить про відсутність дій, спрямованих на передачу майна та його оприбуткування ТОВ «Руновщина».

Згідно висновку судової економічної експертизи № 6543 від 24.11.2015 вбачається, що підтвердити факт передачі позивачем за первісним позовом за актом приймання-передачі на зберігання зерна відповідачу за первісним позовом не надається за можливе, тобто станом на 11.11.2013 не підтверджується достатніми доказами факт передачі 1200 тон кукурудзи фуражної 3-го класу на зберігання відповідачу за первісним позовом.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджуючись із висновками місцевого господарського суду також вважає, що підстави для повернення відповідачем за первісним позовом позивачу за первісним позовом кукурудзи фуражної 3-го класу у кількості 1200 тон на підставі Договору зберігання відсутні, оскільки позовні вимоги про повернення майна, яке фактично не було передано на зберігання, не можуть бути задоволені.

Отже, вимога позивача за первісним позовом про зобов'язання ТОВ «Руновщина» вчинити дії щодо повернення майна, переданого на відповідальне зберігання по Договору відповідального зберігання №11/11/13 від 11.11.2013, є необґрунтованою, не підтвердженою жодними належними доказами, а тому не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що товар, який було придбано на підставі Договору поставки та за який сплачені грошові кошти згідно банківських виписок, фактично був переданий на зберігання ТОВ «Руновщина» на підставі Договору зберігання, не приймаються колегією суддів, оскільки дані обставини не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Самих лише посилань скаржника на Договір відповідального зберігання № 11/11/13 від 11.11.2013 та акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013, які скріплені печаткою товариства та підписані особисто директором ТОВ «Руновщина» ОСОБА_1, як на докази передачі спірного майна за Договором зберігання, за встановлених обставин спору недостатньо.

Судом першої інстанції достеменно з'ясовано і надано вичерпні висновки про те, що кукурудза, яка є предметом позову, у позивача за первісним позовом на час укладання договору відповідального зберігання та підписання акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 11.11.2013 у власності не перебувала. Колегія суддів вважає, що в даному спірному випадку були відсутні необхідні передумови для передачі цього майна на зберігання за Договором зберігання, оскільки договір на зберігання є реальним договором, так як правовідносини за ним виникають з моменту передачі речі на зберігання.

Аргументи скаржника про те, що згідно інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей станом на 01.04.2015 та акту № 01/04 від 01 квітня 2015 року, Ліквідатором ПАТ «Укрбудтрансгаз» у справі № 46/128-6 під час проведення інвентаризації, встановлена недостача даного товару, також не підтверджують передачу 1200 тон кукурудзи фуражної 3-го класу вартістю 1296000,00 грн. на зберігання відповідачу за первісним позовом на підставі Договору зберігання.

З цього питання суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач за первісним позовом не позбавлений права вимагати від відповідача за первісним позовом передання оплаченого товару (кукурудзи 3-го класу у кількості 1200 тон) або повернення суми попередньої оплати (1296000,00 грн.) саме на підставі Договору поставки № 11-П від 11.11.2013.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, а також питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивачу за первісним позовом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову.

Здійснивши правову оцінку обґрунтованості доводів скаржника, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази в підтвердження первісних позовних вимог, а тому задоволенню не підлягає.

Натомість, судом першої інстанції повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано законодавство під час розгляду справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз», м. Київ без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2018 у справі № 922/2590/15 без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача за первісним позовом.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз», м. Київ залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2018 у справі № 922/2590/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 29.05.18

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.