Рішення № 74281022, 21.05.2018, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2018 р.Справа № 922/850/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна Компанія "Економ Плюс", м. Запоріжжя до Фізичної особи - підприємця Герасімова Ігоря Вікторовича, м. Харків про стягнення 107065,80 грн. за участю представників сторін:

позивача - Гриневича Я.О. довіреність б/н від 18.05.2018р.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельна Компанія "Економ Плюс" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Фізичної особи - підприємця Герасімова Ігоря Вікторовича, в якій позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 83913,68 грн. за договором суборенди №9 від 01.12.2015р., а також інфляційні витрати у розмірі 10061,25 грн., 3% річних у розмірі 2462,23 грн. та пеню у розмірі 10704,17 грн. Крім того, позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.04.2018р. судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/850/18. Призначено розгляд справи в судовому засіданні на "26" квітня 2018 р. о (об) 10:00.

У судовому засіданні 26.04.2018р. розгляд справи було відкладено на 21.05.2018р. о 10:35, у зв'язку із нез'явленням у судове засідання представників позивача та відповідача, про наступне судове засідання суд повідомив сторін ухвалами про виклик.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. До господарського суду Харківської області повернулись ухвали: про відкриття провадження у справі від 05.04.2018р.; про виклик у судове засідання від: 26.04.2018р.; що були направлені відповідачу на адресу його місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 61051, м. Харків, вул. Цілиноградська, 45, але не були відповідачем отримані та повернуті "Укрпоштою" до суду за закінченням терміну зберігання.

Враховуючи вищевикладені обставини суд розглядає справу за відсутності відповідача та за наявними матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

01.12.2015р. між Фізичною особою-підприємцем Герасімовим Ігорем Вікторовичем (далі по тексту - відповідач, орендар за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельна Компанія "Економ Плюс" (позивач, суборендар за договором), був укладений договір суборенди №9.

Згідно п.1.1. договору, відповідач, як орендар зобов'язується передати у зворотнє, строкове, платне володіння та користування нерухоме майно у належному стані - нежитлове приміщення, а позивач зобов'язується прийняти дане майно та сплачувати відповідачу орендну плату.

Відповідно п.1.2.1 договору, об'єктом оренди є: нежитлове приміщення 1-го поверху №1-4, 6-13, 35,36 та пів 14 в житловому будинку літ. "А-5".

За умовами п.1.2.2 та п. 1.2.3 визначено адресу місцезнаходження орендованого майна: м. Харків, вул. Шекспіра, буд. 7 та загальну площу орендованого майна: 286,7 кв.м.

Згідно п. 8.1.договору сторони погодили строк дії договору, який становить 231.10.2018р.

01.12.2015 між сторонами укладено додаткову угоду, в якій сторони внесли корективи до договору, а саме щодо пунктів: 1.4, 2.3., 2.5., 3.3., 3.4., 3.5., 3.6, 3.9, 4.1.1., 4.1.5, 4.2.2. виключено з договору, п.4.2.3., 4.2.7, 4.2.13, 5.1.5, 5.1.6., 5.1.9, 5.1.11 виключено з договору, 5.1.13. 5.2.2., 5.2.7 виключено з договору, додано п. 5.1.13, 5.2.2., 5.2.7, та 5.2.8 виключено з договору, 5.2.10, 5.2.11, 6.5., 6.9., 6.10, 8.2, 8.4, 8.5, пункт 9.6. договору виключено.

Згідно до п. 3.4 договору, в редакції, що погоджена сторонами згідно додаткової угоди від 01.12.2015р., сторони погодили, якщо у випадку дострокового припинення договору за згодою сторін, сума сплачених суборендних платежів і гарантійного платежу за останній місяць суборенди перевищать передбачені договором платежі за період фактичної суборенди, то це перевищення розглядається як сума, що підлягає поверненню орендарем на поточний рахунок орендаря після підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди.

Пунктом 1 додаткової угоди від 28.02.2017р. (далі по тексту - угода) до договору сторони вирішили достроково розірвати договір з 28 лютого 2017 року.

Акт приймання-передачі підписано сторонами 28 лютого 2017р., що є датою фактичного повернення відповідачем позивачу.

Тому з урахуванням п.3.4. договору, позивач просить стягнути суму гарантійного платежу та суму переплат, що здійснювались позивачем за час строку дії договору у розмірі 83913,68 грн.

Позивач зазначає, що надсилав на адресу відповідача у справі акт звірки взаєморозрахунків для погодження суми боргу у розмірі 83913,68 грн. та надання заперечень проти суми боргу, проте відповідачем вказаний акт не підписаний, звірку взаєморозрахунків відповідачем не проведено.

Також, позивач зазначив, про звернення до відповідача в порядку досудового врегулювання спору до відповідача із претензією за вих.№12/01/18/1 від 12.01.2018р., в якій повідомляв відповідача про наявність заборгованості, що складається з суми гарантійного платежу у розмірі 31700,00 грн. та переплат здійснених позивачем переплат з комунальних платежів у розмірі 52213,68 грн., у розмірі 83913,68 грн., докази направлення містяться у матеріалах справи (арк. справи № 149-150).

Проте відповідач на вказану претензію не відреагував та суму боргу позивачу не сплатив. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди).

Згідно ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно ст. 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем виконувались умови договору та здійснювались оплати за договором, про що свідчать платіжні доручення, що містяться у матеріалах справи (арк. справи 28-126), також вказані обставини підтверджені актами виконаних робіт, що підписані між сторонами (арк. справи №127-147).

Договір був розірваний за згодою сторін про що укладено угоду від 27.02.2017р. та майно, що передане в суборенду повернуто відповідачу, про що свідчить акт прийому - передачі нежитлового приміщення до договору суборенди №9 від 01.12.2015р., що підписаний сторонами 27.02.2017р. (арк. справи №27).

Таким чином, з урахуванням п.3.4 договору, з урахуванням додаткової угоди від 01.12.2015р. наявний обов'язок відповідача у справі повернути позивачу грошові кошти у розмірі у розмірі 83913,68 грн., що складаються з суми гарантійного платежу у розмірі 31700,00 грн. та переплат здійснених позивачем переплат з комунальних платежів у розмірі 52213,68 грн., проте відповідач обов'язок погоджений у договорі не виконав та грошові кошти позивачу не перерахував.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами статей 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на встановлені факти, а також враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів перерахування позивачу на виконання п.3.4. договору грошових коштів у розмірі 83913,68 грн., суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної суми є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 10704,17 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 1.3. ч.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 зазначено наступне, з урахуванням приписів статті 549 ЦК України, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений договором позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 10580,04 грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

В решті частині задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 124,13 грн. позовні вимоги є безпідставними, такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 10061,25 грн. та 3% річних у розмірі 2462,23 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14, господарським судам роз`яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Крім того, у п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши нарахування інфляційних та 3% річних суд приходить до висновку не вірне нарахуванням позивачем суми інфляційних та вірною сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача є сума у розмірі 9222,73 грн., в частині заявлених позивачем інфляційних у розмірі 762,94 грн. позовні вимоги є безпідставними, а отже задоволенню не підлягають, в частині нарахування 3% річних у розмірі 2462,73 грн. нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, тому позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судовий збір у розмірі 1746,17 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в частині судового збору у розмірі 15,83 грн. судовий збір покладається на позивача. Також, оскільки при зверненні до суду позивач сплачено судовий збір не у повному обсязі, а саме сплачено 1760,00 грн., судовий збір у розмірі 2,00 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 91, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Герасімова Ігоря Вікторовича АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна Компанія "Економ Плюс" (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна (Грязнова), 10а, код ЄДРПОУ 34268112, р/р 26007060134150 в Запорізькому РУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 313399) суму основного боргу у розмірі 83913,68 грн., інфляційні у розмірі 9222,78 грн., 3% річних у розмірі 2462,23 грн., пеню у розмірі 10580,04 грн. та судовий збір у розмірі 1746,17 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог - у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна Компанія "Економ Плюс" (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна (Грязнова), 10а, код ЄДРПОУ 34268112, р/р 26007060134150 в Запорізькому РУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 313399) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Згідно зі ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області.

Повне рішення складено 29.05.2018 р.

Суддя Ю.В. Светлічний