Рішення № 74281006, 18.05.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 травня 2018 року

м. Тернопіль

Справа № 921/142/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Стопника С.Г.

при секретарі судового засідання Касюдик О.О.

Розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)", вул. Волинська, 34, м. Київ, 03151 (фактична поштова адреса: вул. М.Грінченка, 4Б, м. Київ, 03680)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬВАРО", вул. Текстильна, 40а, м. Тернопіль, 46010

про стягнення 1250 грн - 3% річних за несплату основної суми боргу та 7458,99 грн витрат від інфляції через несплату основної суми боргу.

Представники сторін в судове засідання не з'явились

Відповідно до ч.3 ст.222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося.

В судовому засіданні 18.05.2018 року, відповідно до ст.240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)", м. Київ, звернулося у Господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬВАРО", м. Тернопіль, про стягнення 1250 грн - 3% річних за несплату основної суми боргу та 7458,99 грн витрат від інфляції через несплату основної суми боргу.

В обґрунтування заявленого позову позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов’язання щодо оплати послуг, отриманих згідно укладеного Договору №2702/15 від 27.02.2015, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 33354,69 грн. Вказану суму заборгованості, а також 2260,77 грн пені та 203,00 грн 3% річних (розрахованих станом на 15.08.2016) присуджено до стягнення рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.10.2016 у справі №921/498/16-г/3, яке в цій частині залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017. Оскільки, відповідач розпочав погашення боргу тільки з 26.09.2017, а завершив повну сплату заборгованості лише 26.01.2018, позивач звернувся із даним позовом про стягнення 1250 грн - 3% річних за несплату присудженої до стягнення у справі №921/498/16-г/3 основної суми боргу та 7458,99 грн витрат від інфляції за період з 15.08.2016 до 26.01.2018 року.

Ухвалою суду від 25.04.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 18.05.2018 на 9:30 год з повідомленням сторін. Також, встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст.ст.165, 251 ГПК України - протягом 15 днів з дня вручення ухвали, але не пізніше 11.05.2018; позивачу - встановлено строк для подання відповіді на відзив - 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 18.05.2018.

В судове засідання 18.05.2018 представники сторін не з'явилися, хоча про час та дату розгляду справи належним чином були повідомлені шляхом направлення ухвали суду від 25.04.2018 на адреси сторін, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (п.3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"). Відзив на позов від відповідача не надходив.

15.05.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" надійшло клопотання (вх.№10968 від 15.05.2018) про розгляд справи без участі його представника, оскільки вважає, що в матеріалах справи міститься повний та вичерпний обсяг доказів та наведених позивачем аргументів щодо змісту спірних правовідносин.

18.05.2018 на електронну адресу суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬВАРО" (із застосуванням електронно-цифрового підпису) №43 від 17.05.2018 (вх.№11207 від 18.05.2018) про відкладення розгляду даної справи на іншу дату у зв’язку із вибуттям уповноваженого представника у службове відрядження до м.Дніпропетровськ та неможливістю забезпечити явку такого в судове засідання 18.05.2018.

З цього приводу слід зазначити наступне.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.3.9.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (чинної на даний час), у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

В даному випадку справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, особливістю якого є те, що суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи – також заслуховує їх усні пояснення.

Частинами 1-3 ст.120 ГПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов’язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Як вже зазначалось вище, ухвалою суду від 25.04.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 18.05.2018 на 9:30 год з повідомленням сторін. Тобто, їх явка обов’язковою не визнавалась.

У поданому клопотанні відповідачем не доведено неможливість заміни відрядженого представника, як і не вказується про неможливість розгляду даної справи без участі представника ТОВ "АЛЬВАРО", не вказується про необхідність надання додаткових пояснень по справі чи надання йому додаткового часу для підготовки відзиву на позов.

Таким чином, враховуючи своєчасне (27.04.2018) повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання, явка у яке представників сторін обов’язковою не визнавалась; надання відповідачу достатнього часу для викладення і подання суду своїх заперечень проти позову (15-денний строк з дати отримання ухвали суду від 25.04.2018 сплив 14.05.2018); наведені у клопотання причини не можуть бути визнані судом як поважні з огляду на недоведеність товариством неможливості забезпечити участь при розгляді даної справи іншого представника, як і не доведено неможливість розгляду даної справи без його участі, а тому вказане клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату судом відхиляється як необгрунтоване.

Оскільки відповідач не надав відзиву у встановлений судом строк без поважних причин (про протилежне не вказується), а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

- 27 лютого 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альваро" (як Замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (Експедитор) укладено договір №2702/15, предметом якого визначено відносини сторін щодо виконання Експедитором доручення Замовника по організації митно-брокерського та транспортно-експедиційного обслуговування вантажів Замовника за межами митних кордонів України, до межі митних кордонів України та в межах кордонів України (п.1.1 Договору).

На виконання умов вказаного договору позивач надав послуги щодо здійснення авіаперевезення вантажу за межами України за маршрутом Бориспіль - Тбілісі (рахунок-фактура №IEV0000097 від 19.05.2016, акт наданих послуг №1873 від 19.05.2016 на суму 33354,69 грн).

У зв’язку із невиконанням відповідачем свого обов’язку щодо проведення своєчасної оплати отриманих послуг, позивач звернувся у серпні 2016 року із позовом про стягнення з ТОВ "АЛЬВАРО" 33354 грн 69 коп. основного боргу, 2 260 грн 77 коп. пені та 203 грн 00 коп. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі №921/498/16-г/3 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" задоволено повністю, присуджено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альваро" на користь позивача - 33354 грн 69 коп. основного боргу, 2260 грн 77 коп. пені, 203 грн 00 коп. 3% річних, 1378 грн 00 коп. судового збору та 9300 грн 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.10.2016 року у справі №921/498/16-г/3 змінено в частині стягнення 9300,00 грн витрат на оплату послуг адвоката. В цій частині прийнято нове рішення про стягнення з ТОВ "Альваро" на користь ТОВ "ДХЛ Логістика (Україна)" 4650,00 грн витрат на оплату послуг адвоката. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2017 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альваро" залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року у справі №921/498/16-г/3 – без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено порушення відповідачем умов договору №2702/15 від 27.02.2015 щодо проведення своєчасної оплати отриманих послуг та наявність заборгованості станом на час розгляду справи в сумі 33354,69 грн, що стало підставою для задоволення позову і стягнення пені в розмірі 2260,77 грн за період з 02.06.2016-15.08.2016, а також 3% річних в розмірі 203,00 грн за період з 02.06.2016-15.08.2016.

Станом на день розгляду даного спору рішення суду у справі №921/498/16-г/3 в частині стягнення заборгованості по договору, пені та 3% річних не скасоване, а відтак набрало законної сили та є чинним.

В силу приписів частини 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до роз’яснень, викладених в п.2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що відповідачем основна сума заборгованості 33354 грн 69 коп., присуджена до стягнення рішенням господарського суду у справі №921/498/16-г/3, повністю сплачена лише 26.01.2018, у зв’язку із чим просить суд стягнути 1250 грн - 3% річних та 7458,99 грн витрат від інфляції, нарахованих за період з 15.08.2016 по 26.01.2018 через несплату основної суми боргу.

Оцінивши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договорів, інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта.

Згідно п.1 ст.193 Господарського кодексу України (надалі ГК України), до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання за договором транспортного експедирування, згідно якого, та в силу ст.929 ЦК України одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень ст.ст.525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, заборгованість в сумі 33354,69 грн відповідачем повністю погашена 26.01.2018 року. В підтвердження наведеного долучено копії платіжних доручень, а саме: №3041 від 25.09.2017 на суму 18,09 грн, №3042 від 25.09.2017 на суму 596,45 грн (проведено банком 26.09.2017), №3872 від 30.10.2017 на суму 1493,56 грн, №3873 від 30.10.2017 на суму 11947,40 грн (проведено банком 31.10.2017), №4139 від 10.11.2017 на суму 10495,43 грн, №4140 від 10.11.2017 на суму 1312,06 грн (проведено банком 13.11.2017), №4471 від 24.11.2017 на суму 3452,16 грн, №4473 від 24.11.2017 на суму 434,28 грн (проведено банком 27.11.2017), №4961 від 19.12.2017 на суму 2211,40 грн, №4965 від 19.12.2017 на суму 276,46 грн (проведено банком 21.12.2017), №271 від 25.01.2018 на суму 3266,42 грн (проведено банком 26.01.2018).

Слід зазначити, що сплачена відповідачем сума згідно вищеперелічених платіжних доручень становить 35503,71 грн, поряд з цим, суд враховує, що проведення платежів здійснювалося із призначенням – згідно виконавчого документа №921/498/16-г/3 від 07.02.2017 про стягнення не лише основного боргу, а й пені, 3% річних, судового збору, витрат на оплату послуг адвоката. А в зарахуванні таких платежів позивачем в якості погашення 33354,69 грн основного боргу, присудженого до стягнення рішенням у справі №921/498/16-г/3, суд порушень не вбачає (про протилежне відповідачем не вказується).

У п.1.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", роз’яснено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Пунктом 1.9 вказаної Постанови пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013 №14 роз'яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

На підставі наведеного, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1250 грн та інфляційні втрати в сумі 7458,99 грн за період з 15.08.2016 до 26.01.2018.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що 3% річних та інфляційні втрати нараховані на суму основного боргу, яка встановлена судовим рішенням (33354,69 грн) із врахуванням подальших платежів в рахунок погашення заборгованості, за період, який неохоплений позовними вимогами у справі №921/498/16-г/3.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних і втрат від інфляції, та враховуючи, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, суд вважає, що правомірно нарахованими за заявлений період (з 15.08.2016 по 25.01.2018) та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1247,98 грн 3% річних від простроченої суми та 7458,93 грн втрат від інфляції.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та неоспорені відповідачем.

В частині стягнення 2,02 грн 3% річних та 0,06 грн втрат від інфляції в позові слід відмовити як необгрунтовано заявлених.

Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до задоволених вимог.

На підставі наведеного, ст.ст. 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬВАРО" (вул. Текстильна, 40а, м. Тернопіль, код 32578276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" (юридична адреса: вул. Волинська, 34, м. Київ, фактична адреса: вул. М.Грінченка, 4Б, м. Київ, код 22945557) - 1247 грн 98 коп 3% річних, 7458 грн 93 коп втрат від інфляції та 1761 грн 58 коп в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 2,02 грн 3% річних та 0,06 грн інфляційних втрат в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст.256-257 ГПК України, з урахуванням п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 травня 2018 року.

Суддя С.Г. Стопник